Інтолерантна лексика в сучасному інформаційному просторі

Серед ненормативної  лексики мовна свідомість досить рельєфно виділяє три розряди - знижену, лайливу і нецензурну.

Знижена лексика (сленг, жаргон, просторіччя, вульгарна  лексика) - це лексика, вживання якої в  публічній сфері зазвичай визнається недоречною, некультурним, і при  цьому негативно характеризує насамперед мовця, рівень його мовної та загальної  культури. Однак такі слова можуть бути функціонально доречні всередині  певних соціальних, вікових, територіальних, гендерних груп, міжособистісних  співтовариств (наприклад, група друзів, сім'я), а також в певних комунікативних ситуаціях (наприклад, в умовах загального емоційного підйому групи спілкуються або, навпаки, групового роздратування). Сленг, жаргон, просторіччя, вульгаризми свідчать, перш за все, про приналежність використовує їх людини до певної соціальної групи.

Існує недоречне  використання мовних одиниць, тобто  таке, при якому слово або вираз, закріплене мовою для однієї комунікативної ситуації, використовується в іншій  комунікативній ситуації, в якій воно розглядається суспільною свідомістю як недоречне. Наприклад, книжкова, висока, термінологічна лексика доречна  в письмовій мові, але недоречна  в усній; просторічні висловлювання  можуть бути доречні в побутовому розмові «своїх», але недоречні  у публічній мові або в громадському місці; сленг і жаргон також доречні  серед групи «своїх» , але недоречні  в ситуації публічного спілкування  та ін..

Знижена лексика (пузо, харя, бешиха, жопа, срать, випадіння проїли і подібні.) Свідчить насамперед про безкультурні мовця. Вона засуджується суспільною свідомістю, але не заборонена повністю; вживання таких одиниць, як правило, найчастіше зовсім не відображає наміри мовця  як-небудь образити або принизити  адресата, воно мотивовано емоційним  станом мовця і відображає рівень його культури, вихованості. Часто носій  зниженої лексики взагалі не звертає  уваги на оточуючих, його мова є формою самовираження.

При цьому  недоречне використання окремими носіями  мови в спілкуванні стилістично  знижених мовних одиниць (просторіччя, сленг, жаргон, вульгаризми, груба лексика) може сприйматися оточуючими, що володіють  високим рівнем мовної та загальної  культури, статусними людьми як слововживання, що ображає їх (що використовують знижені  одиниці в цій ситуації з точки  зору культурної або статусної особистості  ставлять культурної людини за рівнем врівень з собою, що не приймається  культурною людиною), хоча в юридичним  сенсі таке слововживання образливим не є.

Неприйнятною  у промові з точки зору культури мовлення (але не непристойною) знижену  лексику робить не характер її значення, а недоречність її вживання в тій  чи іншій комунікативній ситуації.

Лайлива або інвективна лексика (приклади - мерзотник, лайно, засранець, козел, сволота, і под.) Містить різку узагальнену несхвальну оцінку об'єкта номінації - особи, явища, предмета. Стосовно до людини вона може вживатися з наміром образити чи принизити адресата, а може використовуватися і без такого наміру, використовуватися безадресно, для спонтанного викиду емоцій, для характеристики якоїсь особи для себе або партнерів по комунікації.

Використання  лайливої ​​лексики також засуджується суспільною свідомістю з морально-етичної  точки зору, але ці одиниці не заборонені цілком: можливі ситуації, коли суспільна свідомість може виправдати їх використання (наприклад, у вкрай  емоційних ситуаціях, в невеликому колі «своїх» і т.д. ).

Нецензурна  лексика - це гранично експресивна лексика (тобто яскраві, звертають на себе увагу слова, відразу виділяються  людьми з потоку мови і виражають  сильну емоцію говорить), визнаються на даному етапі розвитку мовного і  суспільної свідомості народу абсолютно  неприпустимою в публічному громадському вживанні в будь-якій формі усній  або письмовій мові і в будь комунікативної ситуації. Нецензурна лексика може виражати як негативну, так і позитивну оцінку або  емоцію. Нецензурні слова в мові заборонені повністю, їх діагностична характеристика - тотальна заборона на суспільне вживання в будь-якій формі. Саме тому порушення такої заборони виробляє настільки сильне враження на оточуючих.

При цьому  нецензурна лексика, так само як і  лайлива, може мати установку на образу, а може і не мати такої установки. Вона теж може використовуватися  безадресно, для спонтанного викиду емоцій, для характеристики третьої  особи, хоча це не знімає заборони на її публічне вживання. На конкретний склад нецензурної лексики в російській мові є різні погляди. З нашої точки зору, до нецензурної лексики в сучасній російській мові слід однозначно віднести чотири слова - нецензурні позначення чоловічого і жіночого статевих органів, нецензурне позначення процесу злягання і нецензурне позначення жінки розпусного поведінки на букву «б», а також всі утворені від цих слів мовні одиниці, тобто містять в своєму складі дані коріння.

На базі наведеної вище класифікації представляється  можливим визначити поняття «лихослів'я». Лихослів'я - це експресивні (тобто яскраві, звертають на себе увагу слова, що виділяються людьми з потоку мови, що виражають зазвичай сильну емоцію) слова, що відносяться до лайливої ​​і  нецензурної лексики.

Лихослів'я  при цьому може здійснюватися  з наміром або без наміру образити слухача (в силу, наприклад, звичності  для носія мови з низькою мовної культурою). До лихослів'ю не відноситься  сленг, жаргонізми, просторічні і  вульгарна лексика. Всі лихослів'я  цілком в повсякденній свідомості відноситься  до непристойної лексики, але в юридичному сенсі - не всі.

Знижена лексика визнається недоречною в  публічному користуванні, але її оцінка здійснюється в аспекті культури мови, вона не оцінюється в морально-етичному плані. Її вживання засуджується як прояв, демонстрація низької мовної культури мовця.

Лайлива лексика громадською думкою однозначно засуджується, розглядається як підлягає виключенню з публічного вжитку (тобто  з вживання в громадських місцях). Її вживання допускається суспільною свідомістю тільки у вузьких комунікативних сферах, серед близьких людей. Якщо вона вжита публічно, вона засуджується суспільством з морально-етичної  точки зору і вважається лихослів'ям.

Нецензурна  лексика принципово не допускається до вживання при наявності слухачів і в будь-якому вигляді усного та писемного мовлення. Нецензурна лексика в публічному вживанні однозначно засуджується з морально-етичної точки зору як грубе порушення громадського табу. Ці лексичні одиниці можуть бути використані мовцем тільки «собі під ніс» або у відсутність слухачів («в полі твоя воля» - російська народна приказка), але ніяк не в громадському місці, їх не повинні чути оточуючі. Нецензурна лексика, так само як і лайлива, засуджується суспільством з морально-етичної точки зору і вважається лихослів'ям.

Лайлива та нецензурна повсякденним свідомістю з морально-етичної точки зору (і з погляду культури промови) в рівній мірі кваліфікується у вживанні як непристойна (грубість морально засуджується суспільством). Але в юридичному сенсі розуміння непристойною мовної форми відрізняється від буденного, воно виявляється більш вузьким  і конкретним.

5.СПЕЦИФІКА  ПЕРЕКЛАДУ МОВИ ВОРОЖНЕЧОЇ У  ВЕБ ПРОСТОРІ

Спілкування в інтернеті будується на письмовій розмовній мові. Матеріал нашого дослідження – українська комп’юторна лексика (997 одиниць). Комп’юторна лексика – багатий матеріал для дослідження словотворчих процесів, оскільки поєднує загальні мовні тенденції з яскравою індивідуальною творчістю. 

Українська  комп’юторна лексика – динамічна система, що активно розвивається завдяки надзвичайно швидкому прогресові комп’юторних технологій. Багато слів з комп’юторного жаргону переходить до термінології. Жаргонізми існують не лише в усному мовленні, численних електронних документах, листах і віртуальних конференціях, а й у друці, нерідко в серйозних комп’юторних виданнях. Це один зі шляхів проникнення до української мови англіцизмів (часом невиправданих). У мові знана тенденція пристосування запозичень, які незручно вимовляти, до своїх співзвучних слів, уводити їх тим самим у коло родинних слів і на такому ґрунті осмислювати. Звичайно, початкове значення найчастіше спотворюється, терміни стають жаргонізмами, набувають емоційно-експресивного забарвлення, найчастіше іронічного чи зневажливого відтінку. Це запозичення слів на позначення предметів, явищ і процесів наближається до явища так званої народної етимології. Але на відміну від народно-етимологічного словотвору, що характеризується нестійкістю в часі, лексеми мережевого жаргону дедалі активніше проникають у розмовну мову користувачів інтернету. Сміхова культура, що її так докладно дослідив відомий літературознавець М. М. Бахтін, виявила себе тепер і на мовному рівні, коли знадобилося в найкоротший термін пройти інтернет-лікнеп заради добровільного занурення в мережу. Вік користувачів і «мешканців» інтернету, більшості з яких не виповнилося ще й сорока років, уплинув на сміховий характер освоєння запозичень. Сміючись, іронізуючи, вони ставали сміливішими у своїх віртуальних мандрівках [9]. 

Інтернет  ще й тому з такою помітною легкістю увірвався в ритуали людського  спілкування, пізнання та гри, що з ним повернулася майже загублена «жива» стихія нередагованої спонтанної мови. Фундатори інтернету ввели й зміцнили принципи мережевого етикету (netiquette), тематику електронного листування (зокрема тисячі тематичних ньюсгруп Usenet і листів розсилання ListServe, форумів у гостьових книгах тощо) та його стиль (поблажливий до невиправлених помилок, з ad hoc абревіатурами, що буяє компуторним жаргоном і лабораторним сленгом, із «смайликами», жартівливими, подібними до credo, підписами, з експліцитним цитуванням фрагментів попередніх повідомлень тощо) [3].

Коли  постала потреба складати й перекладати  навчальну літературу, науково-популярні  та технічні журнали, рекламні тексти – виникла не дуже помітна раніше спеціалізація «технічний письменник». У перекладі сценаріїв компуторних ігор навички технічного перекладу сусідять з навичками перекладу літературного. Переклади нових понять негайно стають відомі фахівцям, які адаптують їх до норм української мови, часто коригують – так виникають жаргонні версії професійних діалектів. Подібно до молодіжного сленгу, ці термінологічні версії часто носять знижений характер, аж до обсценного [1]. 

Проте незабаром  неминуче постане питання про  створення кодексу мовної поведінки в інтернеті, певного лінгво-етичного кодексу користувачів. Будь-який чат чи сайт яскраво висвітлює прогалини в орфографічній, пунктуаційній, стилістичній грамотності його творців, учасників і користувачів. До того ж анонімність користувачів інтернету – річ цілком позірна. Хоч як називає себе інкогніто, за ступенем мовної грамотності ми великою мірою оцінюємо саме його культурний рівень. 

Спілкування у Веб-просторі базовано на письмовій розмовній мові, своєрідній суміші письмової літературної й усної розмовної мови. Результати такого змішування поки що вивчені недостатньо. 

На жаль, мовна практика Інтернету вже  тепер свідчить про небезпеку розмивання орфографічних, граматичних і лексико-стилістичних норм, руйнування меж жанру. Водночас вона дає багатий матеріал до аналізу актуальних процесів мовного розвитку та їхніх причин і провокує дослідника спробувати спрогнозувати їхні тенденції. 

У мережі вже існують різні варіанти розмовників, списки слів мережевого жаргону із тлумаченнями й перекладами літературною мовою. З одного боку, ці слова можна долучити до лексичної групи молодіжних жаргонізмів. З іншого, є деякі цікаві риси, що виокремлюють такі «компуторизми», точніше, «інтернетизми» із загальної сленгової лексики. 

Інтенсивність роботи з комп’ютором спричинила виникнення безлічі абревіатур, покликаних скоротити число натисків на клавіші. На даному етапі українська комп’юторна лексика ще не досліджена детально. Насамперед слід назвати дисертаційне дослідження А. О. Ніколаєвої [8], де визначено тематичні групи номінацій комп’ютерної лексики, описано словотвірні процеси терміносистеми, а також виявлено специфіку лексико-семантичних ознак досліджуваної термінології. У роботі І. Щур [11] розглядаються причини виникнення та специфіка мови комп’юторників.

Отже, основне  завдання цієї лексики номінативне  – адаптація іншомовної термінології, пов’язаної з комп’юторною сферою діяльності.      Зростання кількості дієслів підтверджує використання цієї лексики в розмовному стилі (що загалом є характерною особливістю української мови).

На основі досліджуваного матеріалу можемо виокремити такі способи творення: запозичування, калькування, за словотворчими моделями, скорочення, універбізація, фонетичне наслідування (мімікрія), метафоризація, метонімізація. 

Запозичування – це основа поповнення комп’юторної лексики. Серед прикладів комп’юторної лексики є запозичення, граматично не освоєні українською мовою. Ці слова видаються іншомовними: у вимові та написанні, вони відповідають усім нормам англійської мови. Наприклад, запозичення з англійської мови: device > девайс; hard drive > хард, гард; enter > ентер; reset > ресет; tab > таб. 

Частина таких слів в українській мові з’явилася внаслідок того, що більшість програмових продуктів досі працює англійською мовою. Внаслідок цього відбувається своєрідне звикання до деяких розповсюджених команд чи повідомлень.

Цікаво, що стилістично нейтральні в англійській мові слова, після переходу до сленгу програмістів, набувають іронічно-зневажливого чи розмовного забарвлення. Крім того в жаргоні багато запозичень з англійського комп’юторного жаргону: геймер – від англійського жаргонізму gamer (професійний гравець у компуторні ігри); думер – doomer (шанувальник гри Doom). 

Крім «звикання», тут, звичайно ж, відіграла роль загальна тенденція молоді залучувати до повсякденної мови англіцизми. Захоплення англіцизмами стало своєрідною модою, що зумовлено певними молодіжними стереотипами, ідеалами. Саме в цій групі має місце неправильне прочитання англійського слова. Часом помилка стає привабливою такою мірою, що опановує маси: message > месаг; game over > гамовер; Quake > квака; reply > реплюй. Деякі сленгові запозичення нестійкі в написанні. Наприклад, існує декілька різних запозичень слова keyboard > кéйборд – кéборд – кіборд; delete > делет, деліт.