Завдання та функції кримінального права

Система наукових положень і знань про кримінальний закон  перебуває у постійному розвитку завдяки проведенню новітніх досліджень із застосуванням притаманних науці кримінального права методів щодо вивчення кримінального законодавства, практики його застосування, статистичних даних про злочинність тощо.

Наука кримінального  права використовує логіко-юридичний, соціологічний та історичний методи, а також метод системного аналізу та метод порівняльного правознавства[6].

За допомогою логіко-юридичного методу коментуються положення кримінального закону, здійснюється кваліфікація злочинів, що передбачає аналіз елементів складу конкретного злочину[4]. Значення цього методу обумовлюється тим, що правові норми є за суттю системою формалізованих понять, пов'язаних певною логікою, і розкрити їх зміст неможливо без використання логіко-юридичного аналізу. Широке використання цього методу в праві виробляє особливий стиль мислення юристів, коли будь-яке поняття розкладається на складові частини і кожній дається визначення, оцінка.

Метод системного аналізу передбачає вивчення кримінального права і його інститутів як цілісної системи[5]. Перш за все (вищий рівень системи) кримінальне право є однією з галузей законодавства, і вивчення того, що вони (галузі) мають загальне і що їх відрізняє, дає багато для розуміння природи кримінального права.

Метод системного аналізу  допомагає виявити суперечності та прогалини в законодавстві  і на цій підставі сформулювати пропозиції щодо його змін і доповнень.

Метод порівняльного  правознавства полягає в порівнянні норм кримінального права України з нормами кримінального права інших країн[5]. Цей метод дає можливість, по-перше, краще виявити соціальну та правову природу українського права і, по-друге, запропонувати напрями використання зарубіжного досвіду правотворення для удосконалення нашого законодавства.

Історичний  метод передбачає вивчення норм кримінального права в історичному розвитку[13]. Відомо, що на території України після 1917 р. в різні періоди діяли кримінальні кодекси, що приймалися послідовно в 1922, 1927 і 1960 роках. Нині чинним є кодекс 2001 р. Вивчення того, як у кожному із зазначених кодексів формулювався склад, наприклад хуліганства, дозволяє виявити генезис сучасних формулювань елементів складу цього злочину, а відтак - їх сутність і значення для правильної кримінально-правової оцінки діянь, що порушують громадський порядок.

Наука кримінального  права - це фундаментальна наука. Вона є науковим підґрунтям для інших наук кримінального циклу - кримінології, судової психології, судової психіатрії, судової медицини, статистики, криміналістики та ін. Разом з тим вона використовує дані цих прикладних наук. Так, кримінологія - це юридична наука, що вивчає причини злочинності, особу злочинця, розробляє спеціальні заходи щодо попередження злочинів. Поняття, вироблені в науці кримінального права (злочин, форми вини, вік відповідальності за окремі види злочинів та ін.), широко використовуються в кримінології. У той же час кримінологічні дані про динаміку, структуру, стан, коефіцієнти злочинності тощо запозичуються кримінальним правом.

Наука кримінального  права широко використовує дані такої  науки, як судова статистика. При вивченні проблем осудності застосовуються дані судової психіатрії, при дослідженні вини та її форм - дані психології, а при вивченні вікових особливостей неповнолітніх, що вчинили злочин, - дані педагогіки. При вирішенні питань, пов'язаних з встановленням причинного зв'язку між вчиненим діянням і наслідком, що настав, використовуються, зокрема, дані судової медицини, а при розв'язанні проблеми неосудності - дані судової психіатрії. В останні роки намічається проникнення в науку кримінального права даних математичних досліджень, положень таких наук, як кібернетика, інформатика, наука управління і т. ін.

Основні завдання науки кримінального права полягають  у такому[5]:

а) розробка фундаментальних  проблем теорії кримінального права;

б) вироблення рекомендацій щодо вдосконалення КК і практики його застосування;

в) подальше вивчення всіх інститутів кримінального права  з метою встановлення їх ефективності;

г) зміцнення тісних зв'язків  з правотворчими і практичними  органами;

ґ) подальше вдосконалення  всієї науково-педагогічної діяльності з метою підготовки висококваліфікованих фахівців-правознавців;

д) вивчення кримінального  законодавства і практики його застосування в країнах близького і далекого зарубіжжя.

В даний час важливим завданням науки кримінального  права є підготовка разом з  практичними працівниками коментарів до КК.

Наука кримінального  права тісно пов'язана з іншими гуманітарними науками, використовує їхні досягнення, а також збагачує їх своїми результатами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Кримінальне  право та суміжні галузі права

 

Кримінальне право як підсистема системи права України існує в нерозривному зв'язку з іншими галузями права. Цей зв'язок обумовлений тим, що кримінальне право здійснює охоронну функцію щодо тих суспільних відносин, які регулюється іншими галузями права (захист власності, виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина тощо)[5]. Частина галузей права найбільш тісно "спілкується" з кримінальним правом і, отже, вони можуть бути віднесені до категорії суміжних галузей стосовно кримінального права. Такими є конституційне право, адміністративне право, кримінально-процесуальне право, кримінально-виконавче право, міжнародне право тощо.

Кримінальне і конституційне  право. Конституційне (державне) право, норми якого закріплені в Конституції України та інших конституційних законах України (наприклад, Законі "Про громадянство"), має основоположне значення для кримінального права. Норми кримінального права повинні цілком відповідати положенням Конституції[15]. Якщо ж яка-небудь норма суперечить приписам Конституції, вона не може бути застосована. Далі, при прийнятті нових кримінальних законів останні повинні бути співвіднесені з приписами Конституції і не можуть мати з ними розбіжностей. Більш того, норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися й при вирішенні кримінальних справ. Наприклад, ст. 39 КК [2], що регулює відповідальність особи при виконанні нею злочинного наказу чи розпорядження, може бути правильно застосована лише на підставі ст. 60 Конституції, де передбачено, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази і що за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Для кримінального права мають  вирішальне значення такі положення  Конституції: заборона зворотної дії в часі законів та інших нормативних актів (ч. 1 ст. 58); ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ч. 2 ст. 58); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61) та ін.[1].

Кримінальне право покликане охороняти  притаманними йому методами встановлений Конституцією суспільний і державний  лад, законні права і свободи  громадян від злочинних на них  посягань. У зв'язку з тим, що в ст. 3 Конституції зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, у кримінальному законодавстві встановлена сувора відповідальність за злочинні діяння, спрямовані проти цих благ особи (розділи ІІ-ІV Особливої частини КК). Конституція закріплює, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу [1]. Тому в КК передбачається відповідальність за посягання на суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України як найважливіші об'єкти кримінально-правової охорони (розділ І Особливої частини КК).

Можна навести ще багато положень Конституції, що визначають спрямованість і зміст норм кримінального права. Обмежимося лише Ще одним. Так, у ст. 27 Конституції встановлено, що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань[1]. Відповідно до цього в КК докладно регулюються права громадянина на необхідну оборону, чітко окреслюються її межі, вказується, що такі дії особи, що захищається, є правомірними і не можуть тягти кримінальної відповідальності (ст. 36).

Отже, кримінальне право щодо права конституційного знаходиться в субординаційній залежності і повинно цілком відповідати Основному Закону держави.

Кримінальне і адміністративне  право. Тісний зв'язок між ними спостерігається в тій частині адміністративного права, що встановлює адміністративну відповідальність за різні правопорушення (так звані адміністративні делікти). У цій своїй частині адміністративне право виконує охоронну функцію, захищаючи правопорядок від адміністративних правопорушень. Однак кримінальне право охороняє правопорядок від більш небезпечних посягань - злочинів, а адміністративне право - від менш небезпечних правопорушень - адміністративних деліктів. Саме ступінь суспільної небезпечності відрізняє адміністративний делікт від злочину Ось чому злочин тягне кримінальне покарання, а адміністративний делікт - заходи адміністративного стягнення. Наприклад, дрібне хуліганство - це адміністративний делікт, що тягне адміністративне стягнення, хуліганство ж як злочин є більш суспільне небезпечним: воно грубо порушує громадський порядок, норми моральності і тому тягне досить суворе кримінальне покарання[5].

Кримінальне і кримінально-процесуальне право. Кримінальне право визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути призначені особам, винним у вчиненні цих злочинів. З метою правильного з'ясування питання про винність особи у вчиненні злочину і застосування до неї покарання встановлена особлива процесуальна процедура, яка полягає в розслідуванні і розгляді кримінальних справ. Ця процесуальна процедура (кримінальний процес чи кримінальне судочинство) регулюється нормами кримінально-процесуального права, зосередженими в Кримінально-процесуальному кодексі України. Таким чином, зв'язок між кримінальним (матеріальним) правом і кримінально-процесуальним правом проявляється насамперед у тому, що вони співвідносяться між собою як зміст і форма.

Кримінально-процесуальне право є формою, в якій знаходить своє застосування кримінальне право. Кримінальне право і кримінальні правовідносини реалізуються через право кримінально-процесуальне, через кримінально-процесуальні відносини. Якби не було кримінального права, кримінально-процесуальне право було б безпредметним. Відсутність кримінально-процесуального права позбавило б кримінальне право тієї необхідної процесуальної форми, в якій воно лише і може зберегти якості права, не перетворюючись на свавілля.

Кримінальне і кримінально-виконавче (виправно-трудове) право. Кримінально-виконавче право (його також називають виправно-трудовим правом, а ще раніше цю галузь права іменували пенітенціарним правом) являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі виконання покарань, визначених у вироку суду. Тісний зв'язок кримінально-виконавчого права з кримінальним правом визначається насамперед тим, що перше ґрунтується на нормах другого. Кримінальне право визначає підстави, межі, умови і порядок призначення покарань. Сам же порядок і умови виконання (відбування) таких покарань регулюються нормами кримінально-виконавчого права, зосередженими у Виправно-трудовому кодексі України 1970 р. Мета покарання, визначена в ст. 50 КК, а саме кара засудженого, його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так й іншими особами, знаходить свою подальшу реалізацію в кримінально-виконавчому праві.

Кримінальне право і міжнародне право. Зв'язок цих галузей права визначається тим, що деякі їх інститути регулюються і міжнародним, і кримінальним правом. Так, питання чинності кримінального закону в просторі, його поширення на іноземців і осіб без громадянства, питання про відповідальність осіб, що користуються дипломатичною недоторканністю, видача злочинців регулюються нормами як кримінального, так і міжнародного права.

Цей зв'язок проявляється і в тому, що деякі норми кримінального  права введені у кримінальне  законодавство на підставі міжнародних  угод, до яких приєдналася Україна. Так, відповідно до Гаазької (1970 р.) і Монреальської (1971 р.) конвенцій про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден у КК встановлена кримінальна відповідальність за угон повітряного судна (ст. 278). Згідно з міжнародною конвенцією про заборону найманства в КК уведена стаття, яка встановлює відповідальність за найманство (ст. 447).

Слід зазначити, що в  Україні визнається пріоритет міжнародного права. Законом України від 10 грудня 1991 р. "Про дію міжнародних договорів  на території України" прямо закріплено, що узгоджені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. У ст. 9 Конституції України зазначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це означає, що положення міжнародних договорів про боротьбу з окремими видами злочинів обов'язково підлягають імплементації (включенню) у КК, а тому в разі вчинення такого злочину застосовується не міжнародний договір, а відповідна стаття КК.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Завдання кримінального права України.

 

Завдання кримінального  права полягає в охороні найважливіших  суспільних відносин від крайніх форм їх порушення. Виходячи зі специфіки завдань специфічним є і метод, за допомогою якого ця охорона здійснюється, що вже зазначалось раніше[7].

Визначення кола суспільних відносин, які приймаються під  кримінальну правову охорону, є виключною прерогативою вищого органу державної влади України. У загальних рисах воно визначено в ст. 1 Кримінального кодексу України, яка так і названа «Завдання кримінального кодексу України»:

«Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам».

Слід зазначити, що перелік завдань, визначених у чинному КК України, порівняно з визначеними КК України 1960 р. суттєво змінився. Це зумовлено відомими змінами в соціально-політичній ситуації в нашій країні за цей час, прийняттям Конституції України 1996 p., яка по суті є програмою побудови правової країни. Це в цілому визначило і підходи до побудови переліку об'єктів кримінально-правової охорони, коли на першому місці перебуває людина, ЇЇ особисті, майнові та немайнові права, так як це зафіксовано в Основному Законі України, де затверджено, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» (ст. 3).