Шпаргалка по "Криминологии"

Взагалі наявність латентної злочинності є одним із закономірних проявів феномену злочинності. Повністю ліквідувати латентну злочинність можна тільки разом із самою злочинністю, якщо припустити, що це б трапилося.

Латентна злочинність, за деякими міжнародними підрахунками, становить приблизно 60 % від практично вчинених злочинів. А за окремими видами злочинів цей показник коливається ще в більших межах.

У структурі латентної злочинності за механізмом її утворення виділяють чотири різновиди. Перший з них охоплює сукупність злочинів, про факт вчинення яких ні правоохоронним органам, ні представникам адміністрації підприємств, установ, ні окремим громадянам нічого невідомо. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільники, які, зрозуміло, не зацікавлені у розголошенні відомостей про це.

Другий різновид латентної злочинності  становить великий масив злочинів, які хоча і відомі посадовим особам, але вони не інформують про них  відповідні органи. Серед мотивів, які  спонукають їх до цього, можна назвати: прагнення приховати злочин, бо його виявлення може завдати шкоди престижу організації або її керівникам.

Третій різновид латентної злочинності  іноді позначають терміном «граничні  ситуації». Він являє собою групу  тих злочинів, інформація про які  стала відома правоохоронним органам, але їх конкретний представник помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої професійної підготовки, дав неправильну юридичну оцінку діянню, не вбачив у ньому ознак складу злочину, в зв’язку з чим воно опинилося поза статистичним обліком.

І нарешті останній різновид латентної злочинності становлять ті злочини, які стали відомі правоохоронним органам, але їх представник з різних міркувань не реєструє їх. Іноді це здійснюється з тим наміром, щоб шляхом маніпуляцій із статистикою створити видимість кримінального благополуччя в районі, області; часом це незаконне приховування вчинених злочинів з корисливою метою або внаслідок іншої особистої зацікавленості. Даний різновид латентної злочинності найбільш шкідливий, оскільки окремі працівники правоохоронних органів, покликані за законом здійснювати надійний і повний статистичний облік злочинності, порушують зазначені вимоги. Тому достовірність статистичних даних про рівень злочинності уже на регіональному рівні часто породжує сумніви.

Наявність латентної злочинності здатна викликати серйозні, такі, що заходять далеко, негативні наслідки. Вона створює в певному середовищі: психологічну обстановку безкарності за суспільно небезпечні  діяння; штовхає злочинців на вчинення нових злочинів; сприяє формуванню стійких злочинних груп;  сприяє залученню неповнолітніх у злочинну діяльність;  підриває принцип невідворотності покарання; порушує законність у регіонах країни, погіршує в них моральний клімат; породжує в людей недовіру до працівників правоохоронної системи, тягне за собою низьку оцінку ефективності їх діяльності.

З усього переліченого випливає висновок про те, що зниження латентної  злочинності в межах допустимого  є актуальною проблемою в країні. Держава, що неспроможна реагувати на «невидиму» злочинність, стає беззахисною перед нею. А тому слід вживати всіляких заходів щодо зниження цього явища.

Виявлення латентної  злочинності — завдання складне, але все ж його можна вирішувати. Як би вміло не був підготовлений і замаскований злочин, він залишає ті чи інші сліди. Інформація щодо нього повністю не зникає, оскільки будь-який злочин являє собою складну систему дій і вчинків винного до вчинення злочинного акту, в момент і після його вчинення. Усі ці дії і вчинки пов’язані з навколишнім середовищем, залишають свої певні матеріальні та інші інформаційні відбитки, за якими і можливо встановити саму злочинну подію.

Теорія і практика знає декілька методів і приписів виявлення латентної злочинності. Серед них слід назвати: масові опитування населення, анкетування, експертні оцінки, матеріали преси; вивчення правоохоронними органами річних звітів про господарську діяльність окремих підприємств та організацій; систематичний контроль за станом статистичного обліку.

Реалізація зазначених та інших  заходів, безсумнівно, сприятиме достовірності, повноті та надійності даних про обсяг латентної злочинності.

14. Основні світові тенденції змін злочинності.

Звернення до міжнародних  порівняльних досліджень злочинності, для проведення яких нині в нашій країні немає організаційних та ідеологічних перепон, допоможе правильно зрозуміти і оцінити злочинність у сучасній Росії і реальні перспективи боротьби з нею, зрозуміти та оцінити взаємозв'язок російських, регіональних і світових тенденцій.

При всіх істотних розбіжностях у  рівні злочинності в різних країнах  першої і визначальною тенденцією в  світі є її абсолютний і відносний  зростання в залежності від чисельності  населення, економічного розвитку, культури і т.д. Це не означає, що злочинність в будь-якій країні і завжди тільки зростає. Є країни, де злочинність у якісь періоди їх розвитку скорочується або її рівень стабілізується. Мова йде про середньостатистичну тенденції злочинності в світі, розрахованої за тривалий період часу. Ця тенденція була виявлена ​​більше ста років тому А. Кетле, К. Марксом, Ф. Лістом та іншими дослідниками, як тільки вони доторкнулися до кримінальної статистиці. Маркс, зіставляючи в паралельних рядах чисельність населення, народжених, померлих, засуджених і пауперов, припустив, що, мабуть, є щось гниле в самій серцевині такої соціальної системи, яка збільшує багатство, але при цьому не зменшує злидні і в якій злочинність зростає навіть швидше, ніж чисельність населення.

До сих пір злочинність еволюціонує за цим законом. Помилка Маркса полягала в тому, що злочинність пов'язана не тільки і не стільки з убогістю і вона «виробляється» не тільки капіталізмом. Проблема виявилася більш глибокою і всеосяжною. Мабуть, більш прав Ф. Ліст, який в той же час і на основі тих же даних прийшов до аналогічних висновків, не пов'язуючи їх з якоїсь однієї соціальною системою.

Людство живе надією, обґрунтовано вважаючи, що з розвитком соціуму відбувається його гармонізація, супроводжувана науково-технічним, економічним, соціальним, моральним і правовим вдосконаленням. І це вірно. Але, на жаль, немає достатніх підстав говорити про настільки ж позитивні тенденції в моральному та правовому поведінці людей, в боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Між науково-технічним розвитком і морально-правовим станом суспільства немає прямих і «швидких» кореляцій.

Злочинність, особливо організована, вже контролює не тільки життя і діяльність окремих країн, а й деякі кроки світового співтовариства в цілому. Після військової глобальної небезпеки над людством висить кримінальна. Розрив економічного і морально-правового розвитку досягає критичної величини. Технічний прогрес не зупинити. Морально-правове вдосконалення людського суспільства, мабуть, ніколи «не наздожене» науково-технічний прогрес.

Абсолютний і відносний ріст злочинності однозначно підтверджується  світовими даними, зібраними ООН в процесі підготовки чотирьох оглядів тенденцій протиправної поведінки.

За дуже неповними даними Першого  огляду в 1970-1975 рр.. злочинність у  світі зросла в цілому приблизно  на 15% при щорічних темпах приросту в середньому на 2%. Загальний коефіцієнт злочинності, розрахований за ці роки тільки по десяти видам злочинів (перелік наводився вище), склав у середньому 1311 діянь на 100 тис. населення. У країнах цей показник дорівнював 787, а в розвинених - 1835, тобто в 2-3 рази вище.

Аналіз даних наступних оглядів показує, що середні темпи приросту злочинності від огляду до огляду тільки збільшувалися. За результатами Четвертого огляду щорічний приріст злочинності становить близько 5%. Зростала кількість країн, в яких злочинність інтенсивно збільшувалася, і скорочувалася - де вона зменшувалася або стабілізувалася.

За даними більш повних відповідей 22 розвиваються і розвинених країн  Четвертого огляду по 12 видам злочинів була складена наступна таблиця (результати Четвертого огляду ООН з питання  про тенденції в області злочинності і функціонування систем кримінального правосуддя).

Таким чином, враховуючи недостатню порівнянність  даних про злочинність, отриманих  при підготовці безперервно удосконалюються  оглядів (кожен огляд розроблявся  на основі відомостей різного числа країн, видів та переліку злочинів), немає можливості побудувати єдиний статистичний динамічний ряд показників про злочинність. Але виходячи з деяких усереднених і певною мірою оціночних даних, можна стверджувати, що загальна злочинність у світі в розрахунку на 100 тис. населення за останні 20-25 років зросла більш ніж в 3-4 рази.

Є підстави вважати це реальною платою народів розвинених демократичних  країн за свою свободу, яка використовується для вчинення не тільки добра, але  і зла. Виняток у цьому списку становить Японія, яка, перейнявши економічний і демократичний досвід Заходу, не втратила національних форм традиційного соціального контролю. Хоча в останні роки і в Японії спостерігається зростання злочинності.

Високий середньостатистичний приріст злочинності не виключає того, що вона в якийсь час може стабілізуватися і навіть знизитися. Наприклад, в США певне зниження її спостерігалося в 1982-1984 рр.., У Франції - в 1985-1988, в ФРН - 1984 і 1988, в СРСР - 1986-1987 рр.. і т.д. Кожне зниження має свої причини. Зниження злочинності в СРСР в названі роки було пов'язано з жорсткою боротьбою з пияцтвом та алкоголізмом. Успіхи її були недовгими і сумнівними, якщо розглядати її у більш широкому криминологическом та соціально-економічному контексті, але на динаміку насильницької та іншої «п'яної» злочинності вони вплинули. Такі «провали» в кривій динаміки злочинності є скоріше тимчасовим винятком, ніж закономірністю, бо в кінцевому підсумку вони не змінюють середньої стійкої тенденції абсолютного і відносного зростання злочинності.

У країнах, що розвиваються і державах, розташованих на території колишнього СРСР, частка насильницьких злочинів проти життя та здоров'я людей  набагато вище, ніж у розвинених, в яких домінують крадіжки та інші злочини проти власності. Як вважають автори Третього огляду ООН, матеріальний достаток в розвинених країнах зумовлює великі можливості для здійснення крадіжок і більший захист людського життя. «У країнах, що зазнають дефіцит споживчих товарів, конфлікти між людьми зі смертельним результатом можуть бути частіше мотивовані наміром отримати доступ до обмежених ресурсів, ніж має місце в розвинених країнах». Необхідно також зіставлення культур, релігій, рівнів соціального контролю, економічного і політичного розвитку та інших важливих передумов. Але і на цьому рівні аналізу напрошується висновок: інтенсивне зростання злочинності в розвинених країнах супроводжується, як не парадоксально звучить, специфічної гуманізацією злочинності.

Друга тенденція - відставання  соціального контролю над злочинністю від її кількісно-якісних змін. Це в першу чергу пов'язано з неадекватністю кримінального законодавства та інших засобів боротьби.

Діяльність правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю  більш мобільна, ніж кримінальне  законодавство. Але ці органи здійснюють свої функції лише на основі законів. Інший підхід, який використовується тоталітарними режимами в різних країнах, небезпечніше, ніж сама злочинність. Нормальне демократичне суспільство не може собі дозволити боротися зі злочинністю її методами, хоча часто і ефективно. Правова держава, побудова якого ми декларували, такого допустити не може.

Тенденція зростання  злочинності і тенденція «відставання» кримінально-правового контролю над нею пов'язуються між собою в якийсь порочне коло, розірвати яке можна тільки на шляху гуманістичних, профілактичних, кримінологічних стратегій боротьби зі злочинністю. Це порочне коло важко розірвати в рамках традиційної кримінальної політики. Світове співтовариство стурбоване рішенням двох головних завдань: як знизити темпи приросту злочинності і як забезпечити людське поводження з правопорушниками. Чи сумісні вони? Безсумнівно, але з однією умовою: вони поєднувані в цивілізованому демократичному суспільстві, де глибоко усвідомлені реальні закономірності в області злочинності, її об'єктивні причини та науково-практична неспроможність неправового і жорстокого поводження з правопорушниками, тобто вони сумісні в оптимальному співвідношенні ефективності та гуманності.

Отже, світові тенденції  злочинності не дають підстави для  її сприятливого кримінологічного прогнозу в світі. Інтенсивне зростання злочинності - не сама хвороба суспільства, а  лише показовий симптом його більш глибоких соціальних недуг. Погіршення кримінологічної обстановки в світі пов'язано зі збільшенням «ножиць» між зростаючою злочинністю і відстаючим соціальним контролем над нею. Це протиріччя традиційним посиленням кримінально-правової боротьби в умовах демократичних інститутів не усунути. Рішення проблеми лежить в поглибленні соціально-правового і кримінологічного контролю, в конкретно-кримінологічної стратегії попередження злочинності, яка реалізується і коригованою безперервно. Для цього потрібна відповідна економічна, організаційна, правова аналітична база і практична макро і мікро крімінологія.

15. Характеристика злочинності в СРСР (1917-1991 p.p.).

У період з жовтня 1917 р. по 1961 р., до корінної реформи карного  законодавства (1958-1961 р.) злочинність у країні перетерплювала істотні зміни. На злочинність першого десятиліття найбільший вплив робили причини й умови, пов'язані з обстановкою й наслідками першої світової війни, революції й громадянської війни. В одну мить звалилися багатовікові суспільні, державні, правові, релігійні підвалини суспільства. Практично всі жителі країни були утягнені в кримінальний вир або як злочинці (співучасники), або жертви злочинів. Прямими й непрямими його жертвами (потерпілими) стали від третини до половини населення. У роки громадянської війни велике поширення одержали бандитизм, масові безладдя, значно зросло число тяжких злочинів проти особистості, розбоїв, грабежів, крадіжок. Широкі масштаби прийняла економічна злочинність - спекуляція, контрабанда, шахрайство.