Поняття конкуренції та колізії кримінально-правової норми

Теоретичне правило - право положення - колізійна норма, прослідковується шлях об'єктивізації певного правила подолання конкуренції кримінально-правових норм, шлях від теорії до правової норми. Так, нерідко, органи правозастосування звертаються до науковців з проханням роз'яснити певні ситуації, порекомендувати можливі шляхи виходу з них. Теоретичне ж правило, яке сприйняте практикою правозастосування може отримати нормативне закріплення.

Коли вже йде мова про подолання конкуренції у процесі правозастосування, то з урахуванням існуючої правової системи спостерігається зворотня послідовність: норма - право положення - теоретичне правило. Тобто, у ситуації, коли наявне право положення суперечить конкурентній нормі при правозастосуванні повинна враховуватися саме правова норма. У випадках суперечності між правилом, закріпленим у право положенні, та теоретичним правилом керуватися при кваліфікації слід все ж таки право положенням.

Аналіз сучасного законодавства, матеріалів практики, теоретичних положень дозволяє зробити висновок про те, що на сьогодні колізійні норми не займають належного місця насамперед тому, що їх у чинному законодавстві немає [15 с. 278-279].

2.3 Значення конкуренції кримінально-правових  норм

Конкуренція кримінально-правових норм має велике значення, адже вона показує стан розвитку законодавства. Вона має велике значення саме в тому, що створення нових кримінально-правових виділення конкретизованих норм з більш загальних норм, які передбачають відповідальність за окремі випадки вчинення загальних видів злочинів. Але недоцільно і безпідставно як зауважив академік В. М. Кудряцов, свавільно створювати нові норми. Конкуренція норм яка не має відповідного значення, призводить лише для ускладнення кваліфікації злочинів і спричинює до численних судових помилок. Як свідчить практика, такі помилки трапляються при конкуренції норм про відповідальність за вимагання чужого майна і розбій, за вбивство у стані фізіологічного афекту і умисне вбивство без пом'якшуючих обставин [8 с. 105].

Конкуренція кримінально-правових норм має дуже велике значення для кваліфікації злочинів. якщо неправильно застосувати конкуренцію кримінально-правових норм для певної кваліфікації то вона призводить до невірної правової і соціально-моральної оцінки діяння, визначаючи тим самим і неправильне уявлення про характер [7с. 25].

Конкуренція кримінально-правових норм також має значення для загальних та спеціальних норм приймають участь, принаймні дві або більше кримінально-правових норм, одна з яких носить загальний характер інша спеціальний. У випадках конкуренції загальної та спеціальної норми чітко проявляється закон зворотного співвідношення об'єму та змісту.

Деякі окремі автори виділяють також Конкуренцію частини і цілого. На думку деяких авторів цей вид має велике значення конкуренція має для частини і цілого адже вона охоплюється співвідношення норм які мають прості та складені злочини; норми про незакінчену злочинну діяльність та норми про закінчений злочин; норми про співучасть у конкретному злочині та норми про самостійний злочин, в якому полягають дії співучасника.

Існують думки, що при визначенні співвідношення конкуруючих спеціальних норм, важливим є виділення чітких критерій, на підставі яких здійснюється віднесення тих чи інших ситуацій до конкуренції саме цього виду.

Конкуренція має велике кримінально правове значення для особи для особи яка застосовує кримінально-правові норми, адже ці особи доволі часто зустрічаються з необхідністю визначити, якій з кількох норм, що підходять до даного випадку, слід віддавати перевагу, в яких випадках достатньо інкримінувати порушення однієї норми, а коли потрібно оцінювати скоєне як злочин, передбачений двома чи більше статтями Особливої частини Кримінального Кодексу.

Як чи не неминучий наслідок вказаних труднощів кваліфікація при конкуренції та у випадку колізії норм часто пов'язана з труднощами та викликає слідчі і судові помилки. Вони полягають у тому, що застосовується не та стаття Особливої частини, яку належить інкримінувати, безпідставно здійснюється кваліфікація за кількома статтями чи, навпаки, скоєне не отримує повної оцінки. З викладеного випливає, що конкуренція кримінально правових норм має дуже велике значення [5 с. 49].

Отже існують три основні види конкуренції кримінально-правових норм:

а) конкуренція загальної і спеціальної норми;

б) конкуренція частини і цілого;

в) конкуренція безпосередніх об'єктів посягання.

Конкуренцією загальної і спеціальної норм визначаються відносини між двома такими нормами, склад однієї з яких має всі ознаки складу іншої, яка є більш загальною, і має, крім того, додаткову ознаку. При конкуренції загальної і спеціальної кримінально-правових норм повинна застосовуватися спеціальна норма.

Розрізняється конкуренція частини і цілого по окремих елементах чи групі елементів злочину: об'єкту, об'єктивній стороні і суб'єктивній стороні.

Конкуренція кримінально-правових норм долається за допомогою таких засобів:

1) колізійна норма - формальне визначення  та нормативне закріплення в кримінальному законі правило кваліфікації злочинів при конкуренції кримінально-правових норм;

2) право положення - сприйняте практикою  та об'єктивне в актах правозастосування  правило подолання конкуренції  кримінально-правових норм певного виду;

3) теоретичне правило - вироблена  теорія кримінального права та  науково обґрунтована рекомендація  спеціалістів в галузі кримінально-правової  кваліфікації по вибору кримінально-правової  норми у випадку конкуренції  певного виду.

РОЗДІЛ 3

КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ КОНКУРЕНЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ

3.1 Загальні засади вирішення  конкуренції кримінально правових  норм

Конкуренція кримінально-правових норм називається передбачення певного діяння двома кримінально правовими нормами одночасно. А. А. Герцензон називає конкуренцією наявність двох чи кількох законів, які рівною мірою передбачають караність певного діяння. Характерною особливістю конкуренцією кримінально-правових норм є те, що вона виникає лише тоді, коли було вчинено один злочин. Але такий злочин має ознаки , передбачений двома кримінально-правовими нормами, тобто при кваліфікації такого злочину виникає конкуренція двох чи більше кримінально-правових норм [3 с. 21].

Вирішення конкуренції - це розв'язання питання про те яка з конкуруючих кримінально-правових норм має бути застосована у конкретному випадку. Конкурують між собою кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за навмисне вбивство (ст. 93, 94, 95 та 97 КК), за зловживання посадовими повноваженнями (ст. 84, 165, 166,168 та 172 КК), за посягання на життя особи з мотиву помсти за її службову діяльність (ст. 58, п. «в» ст. 93 та ст. 190), за посягання на власність (ст. 81, 82, 83, 86, 140, 141, 142 та 143 КК) та деякі інші [1].

Конкуренція зумовлюється диференціює кримінально-правових норм, прагнення законодавства диференціювати кримінальну відповідальність, посилюючи її в одних нормах і пом'якшуючи в інших, а також недосконалістю системи кримінального законодавства. Але конкуренція кримінально-правових норм має і позитивну сторону, оскільки сприяє розвитку кримінального законодавства.

Конкуренція кримінально-правових норм буває кількох видів:

1) конкуренція загальної і спеціальної  норми;

2) конкуренція безпосередніх об'єктів  посягання різних кримінальних  правових норм;

3) конкуренція цілого - всіх ознак  певного складу злочину і частини - певної кількості цих ознак;

4) конкуренція кваліфікуючих ознак  одних і тих самих кримінально-правових  норм [10 с. 52].

У спеціальній літературі наводиться дещо інша класифікація видів конкуренції - конкуренція загальної і спеціальної норми та конкуренцію частини і цілого. В. П. Малков виділяє такі види конкуренції: а) загальної і спеціальної норм; б) конкуренція спеціальних норм; в) конкуренція норм різних союзних республік; г) конкуренція норм національного законодавства і норм міжнародного права [14 с. 193-194].

3.2 Кваліфікація злочинів конкуренція  загальної і спеціальної кримінально-правових  норм

Конкуренція загальної і спеціальної кримінально-правової норм виникає з прагненням законодавця диференціювати кримінальну відповідальність шляхом виділення із загальної норм, які передбачають або більш сувору або пом'якшену відповідальність порівняно із загальною нормою. Наприклад, загальною нормою про відповідальність за умисне вбивство є норма ст. 94 КК. Але законодавець вважає, що навмисне вбивство вчиняється за дуже різних обставин, які або суттєво обтяжують відповідальність, або значно пом'якшують відповідальність. Щоб зробити відповідальність і покарання за вбивство відповідними цим обставинам, законодавець виділив із загальної норми ст. 94 КК спеціальні норми: ст. 93 - про відповідальність за навмисне вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин, статті 95 і 97 - про відповідальність за навмисне вбивство, вчинене за пом'якшуючих обставин [6 с. 31]. Таким же чином із загальної норми ст. 165 КК виділено спеціальну норму про відповідальність за посадові злочини: ст. 168 КК - зловживання владою чи посадовими повноваженнями за одержання хабара; ст. 172 КК - зловживання службовими повноваженнями шляхом службового підлогу. Оскільки при конкуренції кримінально-правових норм кваліфікації підлягає один злочин, то вирішення конкуренції полягає в застосуванні до вчиненого діяння однією із усіх конкуруючих норм.

При конкуренції загальної і спеціальної норми конкуренція вирішується за допомогою такого загального правила: застосовується лише спеціальна норма.

Таке вирішення цього виду конкуренції ґрунтується на волі законодавця, який, виділивши спеціальну норму, вказав - при наявність ознак, передбачених спеціальною нормою, повинна застосовуватися саме вона. У деяких випадках законодавець безпосередньо вказує на це в тексті закону. Зокрема, у п. «3» ст. 93 КК зазначено: «за винятком вбивства, передбаченого статями 95 - 97 КК», а в ч. 2 ст. 106 КК - «умисне легке тілесне ушкодження без наслідків, вказаних у частині 1 цієї статті» [13 с. 92].

При застосуванні загального правила кваліфікації злочинів при конкуренції загальної і спеціальної норм, згідно з яким діяння повинно кваліфікуватися лише за спеціальною нормою, треба мати на увазі 2 важливі дуже обставини:

1. Конкуренція загальної і спеціальної  норми вирішується з допомогою  цього правила лише за умови, що винна особа вчинила один  злочин. Якщо ж винна особа  вчинила 2 або більше злочинів, то  кваліфікація цих злочинів залежатиме від виду сукупності злочинів. Якщо вчинені злочини утворюють ідеальну сукупність, то їх кваліфікація як один злочин за правилом: при ідеальній сукупності злочинів, діяння кваліфікується як один злочин за спеціальною кримінально-правовою нормою, оскільки загальна і спеціальна норми не можуть утворювати ідеальної сукупності злочинів [17 с. 44]. 2. Співвідношення загальної і спеціальної кримінально-правових норм є

відносним, оскільки певна кримінально-правова норма може бути загальною відносно однієї і спеціальної відносно іншої норми.

На цій підставі всі норми про відповідальність посадових осіб можна розташувати у такий послідовності: статті 165, 168, 172, 147, 167 та 135 КК. Кваліфікація за цими нормами підкоряється правилу; при конкуренції поряд розташованих норм діяння кваліфікується за наступною. Наприклад, при наявності у вчиненні діяння ознак статей 165 і 168 КК діяння кваліфікується за ст. 168 КК, при наявності ознак статей 167 і 135 КК діяння кваліфікується за ст. 135 КК і т. ін. [1]

3.3 Кваліфікація злочинів при  конкуренції безпосередніх об'єктів  злочинного посягання

Основним і найпоширенішим видом конкуренції є конкуренція безпосередніх об'єктів злочинного посягання у зв'язку з тим, що злочин заподіює суспільну небезпечну шкоду не одному, а кільком об'єктам одночасно. Ця обставина значно ускладнює кваліфікацію діяння. Оскільки злочин заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди не одному, а кільком безпосереднім об'єктам кримінально-правової охорони, то при кваліфікації діяння необхідно виділити ті суспільні відносини, які в цьому конкретному випадку є головним, визначальним, об'єктом посягання.

У визначенні головного безпосереднього об'єкта злочину є суттєві розбіжності. Одні автори безпосереднім об'єктом злочину визнають ті суспільні відносини, ті інтереси, які законодавець, створюючи певну кримінально-правову норму, прагнув поставити під охорону кримінального закону.

Визначальними ознаками головного безпосереднього об'єкта злочину є те, що з посягання на головний об'єкт випливає суспільна сутність злочину, що головний об'єкт злочину визначає його суспільну сутність [12 с. 93] Додатковим безпосереднім об'єктом злочину є ті суспільні відносини, посягання на які не становить суспільної сутності цього злочину, але які

руйнуються цим злочином поряд з головним або яким загрожує небезпека порушення разом з головним. Такими є здоров'я при розбої, життя чи здоров'я при посягання на життя державного діяча, власність при диверсії, пошкодження шляхів і транспортних засобів, життя і здоров'я при порушенні правил охорони праці та деякі інші. Особливість додаткового об'єкта полягає в тому, що він у багатьох випадках є самостійним об'єктом злочину і потребує кримінально-правової охорони.

Факультативним безпосереднім об'єктом злочину визначають ті суспільні відносини, які певним посяганням в одних випадках зазнають шкоди, а в інших ні.

Класифікація безпосередніх об'єктів «по горизонталі» має велике не тільки пізнавальне, а й практичне значення для класифікації злочинів. Значення це полягає в тому, що діяння кваліфікують лише за головним безпосереднім об'єктом.