Латентна злочинність

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Января 2014 в 16:05, реферат

Краткое описание

В ході опрацьованих матеріалів з теми роботи можна зробити висновок, що латентна злочинність визначається як частка злочинності, що становить сукупність злочинів різних видів, які вчинені, але з різних причин не стали предметом передбаченого законом реагування у вигляді порушення кримінально-процесуального провадження та притягнення винних у їхньому вчиненні до відповідальності.

Содержание

ВСТУП
Розділ 1. ПОНЯТТЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ВИДИ
1.1 Кримінологічна характеристика поняття латентної злочинності
1.2 Правовий підхід до класифікації видів латентної злочинності
Розділ 2. ДЕТЕРМІНАНТИ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
Розділ 3. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
3.1 Соціологічні методи дослідження латентної злочинності
3.2 Спеціально-юридичні методи дослідження латентної злочинності
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Прикрепленные файлы: 1 файл

3.doc

— 106.00 Кб (Скачать документ)

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ПОНЯТТЯ ЛАТЕНТНОЇ  ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ВИДИ

1.1 Кримінологічна характеристика  поняття латентної злочинності

1.2 Правовий підхід  до класифікації видів латентної  злочинності

 

Розділ 2. ДЕТЕРМІНАНТИ ЛАТЕНТНОЇ  ЗЛОЧИННОСТІ

 

Розділ 3. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

3.1 Соціологічні методи  дослідження латентної злочинності

3.2 Спеціально-юридичні  методи дослідження латентної  злочинності

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ  ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ВИДИ

 

1.1 Кримінологічна характеристика поняття латентної злочинності

Злочинність - соціально  зумовлене, історично мінливе, негативне, стійке, масове та кримінально-правове  явище, яке являє собою сукупність певних видів злочинів вчинених на певній території за певний проміжок часу.

Розглядаючи злочинність  як соціальне явище й оперуючи її кількісними та якісними характеристиками треба зазначити, що для отримання  точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів. Проте загальновідомо, що кримінальна статистика не відбиває повністю справжнього стану злочинності оскільки не всі злочини, що вчинені, а також особи, які їх вчинили, реєструються відповідними державними органами, утворюючи латентну злочинність. Незареєстрована частина злочинності створює так звану «темну цифру» злочинність. В юридичній літературі латентну, тобто приховану, злочинність визначають як частину всієї злочинності, інформація про яку не надійшла до органів, що реєструють злочини і злочинність.

В усіх державах фактична злочинність перевищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було раніше, так залишається і зараз.

Про ознаки, поняття і  визначення латентної злочинності  в юридичній літературі єдності  думок немає.

Латентна злочинність, її розміри обумовлюють викревлене, неповне уявлення про злочинність в цілому і тому мають вивчатися, визначатися, для отримання більш адекватного уявлення про фактично вчинену кількість злочинів.

Латентність кримінологи  схильні вважати ознакою іманентною ознакою злочинності. Семантичне походження терміна «латентний» (від лат. latentis) oзначає прихований, невидимий, тобто той, що не виявляє себе видимими ознаками. У міжнародному значенні латентна ознака явища злочинності найчастіше позначається виразом «dark side», або «темний бік злочинності» чи «nonreported crimes», тобто «злочини, про які не було повідомлено поліції».

Іноді вважають, що до числа  латентних належить злочини, приховані  від одного з органів, яким згідно із законом надане право розслідувати або розглядати справи про вчинення суспільно небезпечних діянь. Проте одного факту приховування злочину від відповідного правоохоронного органу, деякі науковці вважають, далеко недостатньо, щоб відносити його до числа латентних. Тут необхідна інша, причому вирішальна, ознака, а саме: чи потрапив даний злочин до офіційного державного обліку про вчинені злочини. Тому більш правильно розглядати латентну злочинність як сукупність фактично вчинених злочинів, які, однак, не були виявлені або внаслідок інших обставин не стали відомими правоохоронним органам і судовим органам, відомості не знаходять відображення в офіційній кримінально-правовій статистиці. Наведене визначення побудоване на базі двох ознак «невідомості» і «неврахованності», тобто невідомості про факт вчинення злочину і неврахованості цього факту в статистичній звітності.

Висловлювалося твердження, що не може бути єдиного правового  поняття латентної злочинності. За своєю природою вона нібито має  троякий зміст: кримінологічний, криміналістичний і кримінально-процесуальний. Латентна злочинність у кримінологічному аспекті (вищезазначеному) – це сукупність не виявлених і не включених в статистичну звітність злочинів. Під латентною злочинністю в криміналістичному значенні розуміють не виявлені і не розкриті злочини. Латентну злочинність у кримінально-процесуальному значенні становлять ті злочини, вчинення яких не потягло за собою виникнення юридичних наслідків – порушення і вирішення кримінальної справи в порядку кримінального судочинства.

Подібній погляд на латентну злочинність позбавлений вагомих підстав. Виділення її криміналістичного значення і кримінально-процесуального змісту не відповідає її істинній природі. Вони усього-на всього похідні від її розуміння в основному і єдиному аспекті – кримінологічному. Так зване криміналістичне його значення виступає як передумова латентності (злочин не виявлений, не розкритий), а кримінально-процесуальний її зміст – результат втрат у роботі органів кримінальної юстиції (вчинений злочин не спричинив юридичних наслідків). Крім того, слід мати на увазі, що криміналістична і кримінально-процесуальна сторони латентної злочинності можуть бути застосовані лише до окремих елементів злочинності (конкретних злочинів) і не характеризують злочинність взагалі як соціальне явище. Тому латентна злочинність – поняття суто кримінологічне. Вона охоплює певну частину злочинності, тобто явища, яке віднесене до предмета кримінології і не входить до предмета криміналістики і кримінального процесу.

Латентна злочинність - сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом. Суспільна небезпека латентної злочинності полягає в тому:

  • питання боротьби з цим видом злочинності не беруться до уваги, не плануються, а тому не можуть бути ефективними;
  • зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків боротьби з нею; - почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі злочини, породжує продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної ;
  • підриває авторитет правоохоронних органів держави;
  • зменшує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;
  • сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;
  • якщо при розкритих злочинах спричинення матеріальних збитків частково відновлюється, то в разі прихованих - вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесуальних шляхів для цього;
  • латентна злочинність, оскільки вона все ж "помічається" довколишніми, руйнує їхні моральні та правозаборонні бар'єри;
  • під її впливом деякі члени суспільства стають на злочинний шлях;
  • складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої злочинністю;
  • заважає реалізації принципу невідворотності відповідальності за вчинені злочини.

На думку дослідників, різниця в обсязі і рівні зареєстрованої латентної злочинності є досить значною. Наприклад, С.С. Бослохов вважає. Що співвідношення між відомою (зареєстрованою) і реальною (фактичною) злочинністю  становить 1:4. Це співвідношення визнається МВС РФ. За оцінками міжнародних експертів не виявлені та, відповідно, не відображені в офіційній статистиці, злочини становлять приблизно 60-70% від практично вчинених. А за окремими цей показник коливається ще в більших межах. Таку оцінку підтримує більшість зарубіжних кримінологів.

 

1.2 Правовий підхід до класифікації  видів латентної злочинності

Взагалі наявність латентної  злочинності є одним із закономірних проявів феномену злочинності. Повністю ліквідувати латентну злочинність можна тільки разом із самою злочинністю, якщо припустити, що це б трапилося.

У науковій юридичній  літературі розрізняють латентність  трьох видів:природну, штучну та пограничну.

Природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам, представникам адміністрації підприємств, установ, окремим громадянам. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільники, які, зрозуміло, не зацікавлені у розголошенні відомостей про це. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.

Штучна латентність  – становить великий масив  злочинів, які хоча і відомі посадовим  особам, але з різних причин вони не інформують про них правоохоронні  органи, які не ставлять їх на облік. Серед мотивів, які спонукають їх до цього, можна назвати : прагнення приховати злочин, бо його виявлення може завдати шкоди престижу організації або її керівникам.

Також виділяють латентну злочинність пов’язану з порушенням законності, іноді її позначають «граничні  ситуації». Вона являє собою групу тих злочинів, інформація про які стала відома правоохоронним органам. Але їх конкретний представник помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої професійної підготовки, дав неправильну юридичну оцінку діянню, не вбачав у ньому ознак злочину, в зв’язку з чим воно опинилося поза статистичним обліком.

Погранична латентність - факт злочину стався, але потерпілому  не відомо про це, або факт його вчинення не приймається чи не усвідомлюється потерпілим як злочин (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).

Проміжну категорію  становлять так звані напівприховані злочини або «сіра злочинність», тобто діяння, зареєстровані правоохоронними  органами, але не розкриті або такі, що розкриті, однак підозрювані звільняються від відповідальності за недостатністю доказів вини.

Запропонований варіант  поділу, на думку кримінологів, не охоплює  всі можливі причини та механізми  латентизації злочинів. Крім того, деякі  із запропонованих груп, зокрема межова латентність, не мають чітких критеріїв  виділення.

Тому вчені пропонують інший варіант поділу латентних  злочинів залежно від причин і  механізмів їхньої латентизації. Він  реалізований у Програмі вивчення причин латентності злочинів та розробки засобів  забезпечення боротьби з латентною  злочинністю. Програма затвердження прем’єр-міністром України 01.12.1998 р. Та реалізована у правоохоронних органах і наукових установах України. Згідно з цим поділом всі латентні злочини з названих підстав (причини і механізми набуття латентності) поділяються на шість основних груп.

  1. Злочинні прояви, які з низки причин (вчинення з необережності, правова некомпетентність тощо) помилково не сприймаються як передбачені Кримінальним кодексом України кримінально карані діяння.
  2. Злочини, про які потерпілі з різних мотивів не повідомляють компетентним органам.
  3. Злочини, в яких немає персоніфікованого потерпілого суб’єкта. Заінтересованого повідомляти про їхнє вчинення (посягання на державні, загальносуспільні об’єкти та відносини).
  4. Злочини, факт вчинення яких відомий обмеженому колу осіб або лише винуватцям, проте через вжиття ними спеціальних заходів щодо нерозповсюдження відомостей про згадані прояви, а також через незаінтересованість у цьому потерпілих, повідомлення про злочини не надходять до правоохоронних органів. Дуже часто такі злочини вичиняються у тіньових сферах економіки, у корумпованих ланках апарату управління. Вони спостерігаються і серед злочинів так званого загально-кримінального (неекономічного та управлінського) характеру, які вчинять організовані злочинні групи (вбивства, захоплення заручників, шантажування, вимагання, шахрайство тощо)
  5. Злочини, інформація про які відома правоохоронним органом, але вони (помилково або свідомо) не оцінені ними у встановленому кримінально-процесуальному порядку як кримінально карані діяння та залишені поза обліком. Це так звані «приховані» злочини, де оцінювалася сучасна практика правоохоронних органів щодо розгляду заяв і повідомлень про вчинені злочини, з яких лише один із чотирьох – п’яти отримує реагування у вигляді порушення кримінальної справи. Скорочення цієї латеності цілком залежить від дотримання правоохоронними органами вимог закону.
  6. Злочини, стосовно яких прийнято необґрунтоване процесуальне рішення щодо відсутності події або складу злочину.

Як зазначено, злочини I-IV груп залишаються латентними через неповідомлення про них з різних причин і мотивів до правоохоронних органів. Злочин V та VI стають латентними через некомпетентні або упереджені дії та рішення правоохоронних органів. Із «латентизацією» злочинів останніх двох груп необхідно вести наполегливу боротьбу, насамперед через контрольні (наглядові) та процесуальні дії органів прокуратури, а також керівних структур органів внутрішніх справ.

Є підстави стверджувати, що органи прокуратури явно недостатньо  здійснюють нагляд за практикою розгляду в органах внутрішніх справ і повідомлень про злочини. Вони фактично погоджуються з цією практикою. Бо скасовують менше 3% постанов про відмовлення у порушенні кримінальної справи (у 2003 р. – 29%, у 2004 р. – 2.2%) та лише близько 1.5% - з порушенням кримінальної справи. При цьому характерно, що з переважної більшості останніх (у 2003 р. – це понад 16 тис., 2004 р. – майже 13 тис. справ) вчинення злочину при продовженні розслідування біло підтверджено. Дані про стан розгляду заяв і повідомлень про злочини з 2005 р. не наводяться, оскільки вони вилучені з офіційної державної статистики.

Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:

низький - очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);

середній - злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);

високий - злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, крім того останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їхню неочевидність та практично «нульову» активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.

Латентність знаходить свій прояв  у об’єктивному існуванні певного  кола злочинів. Встановлення стану  латентності окремих злочинів є  надзвичайно важливим для дальшого розвитку кримінологічної науки, дослідження якої ґрунтуються на найбільш повних статистичних показниках. Призначених об’єктивно характеризувати загальний стан злочинності. Латентна злочинність існує в усіх групах злочинах, але є певні злочини, серед яких латентність має більш високі показники на відміну від інших злочинів, що зумовлює подвійний інтерес до вивчення латентності саме цих видів злочинів, а саме: латентність зґвалтування, латентність контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, а також латентність корисливої насильницької злочинності та інші злочини, котрих є велика кількість.

Информация о работе Латентна злочинність