Кримінально-правова характеристика складу злочину вбивство через необережність

Якщо родовий об`єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об`єктом посягання.

Під безпосереднім об`єктом слід розуміти соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність. Від об`єкта як елементу складу злочину безпосередній об`єкт відрізняється тим, що його компонентами є лише суб`єкти і блага, які їм належать. Предмет злочину не входить у безпосередній об`єкт і утворює окремий клас ознак. Із родовими безпосередній об`єкт найчастіше співвідноситься як частка та ціле. Але іноді вони співпадають за обсягом. Так, і родовим, і безпосереднім об`єктом вбивства є життя людини. Безпосередній об`єкт злочину є конструктивною (обов`язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Його точне встановлення при кваліфікації діяння обов`язкове. Недотримання цих вимог може призвести до судових помилок. Із урахуванням безпосереднього об`єкту можна розмежовувати і суміжні склади злочинів.

«По горизонталі» безпосередні об`єкти можуть поділятися на основні та додаткові.

У кримінально-правовій літературі існує велика кількість думок щодо визначення власне предмета злочину. Кудрявцев В. вважає, що предмет злочинів є «матеріальне виявлення відповідних суспільних відносин».

Є. Фролов під предметом злочину розуміє «такі предмети або речі, котрі є матеріальною підставою, умовою або свідченням існування певних суспільних відносин та шляхом вилучення, знищення, спотворення чи зміни, яких заподіюється шкода об’єкту злочину». В. Тацій у предметі злочину «вбачає будь-які речі матеріально світу, з певними властивостями, з якими кримінальний закон пов’язує наявність в діях особи ознаки конкретного складу злочину». Російський правник Ю. Ляпушгов стверджує, що предметом будь-якої форми розкрадання можуть бути лише товарно-матеріальні цінності в будь-якому стані та формі, що мають економічну власність,а також гроші, як загальний еквівалент вартості14. Предметом злочину є речі матеріального світу, діючи на які, особа посягає на блага, що належать суб`єктам суспільних відносин. Своєрідність механізму заподіяння шкоди цінностям, що охороняються законом, полягає в таких випадках у тому, що злочинний вплив на певні предмети матеріального світу призводить до розриву впорядкованих і врегульованих правом зв`язків між людьми з приводу цих предметів. Предмет злочину має важливе значення в структурі складу злочину. При кваліфікації злочину виявляються найсуттєвіші риси конкретного суспільно небезпечного діяння шляхом співставлення його з інформаційною моделлю, закріпленої в законі. Включення предмета в комплекс ознак складу злочину забезпечує повноту його моделювання і, в кінцевому підсумку, успішне вирішення завдань кваліфікації. Предмет злочину є ознакою складу злочину, що містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину. У ряді випадків він є обов`язковою (конструктивною) ознакою об`єкта злочину певного виду. Предмет злочину слід відрізняти від знарядь злочинних дій. Якщо предмет злочину – це те, на що впливає злочинець, то знаряддя – це предмети, за допомогою яких вчиняється злочинне діяння. Як і безпосередній об`єкт, предмет може бути критерієм розмежування схожих злочинних діянь. Предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування кримінально караної контрабанди і контрабанди як адміністративного проступку. Ті, чи інші ознаки предметів посягання можуть бути пом`якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину або перетворювати його в особливо кваліфікований вид. Правильне встановлення предмета злочину, як і його безпосереднього об`єкта, сприяє, в кінцевому підсумку, суворому дотриманню законності при розгляді судами кримінальних справ. Предмет злочину як самостійна ознака складу злочину завжди існує поряд з об’єктом. Саме об’єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину. Однак, якщо об’єкт злочину є обов’язковою ознакою складу злочину, то предмет – факультативною.

Предмет має потрійне значення:

1)предмет охоронюваних  суспільних відносин;

2)предмет злочину;

3)предмет злочинного впливу15.

Об’єктивна сторона є одним з елементів складу злочину. Об’єктивна сторона складу злочину – це зовнішня сторона злочину, яка характеризується злочинним діянням (дією чи бездіяльністю) у результаті якого настають певні суспільно небезпечні наслідки або створення загрози їх настання.

Об’єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинній зв`язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак – ситуацію вчинення злочину. Зв`язки між окремими групами ознак можна поділити на дві групи: 1) ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв (до них належить дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідок і причинний зв`язок); 2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння (місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання – ситуація). Більшість із цих ознак належать до факультативних, оскільки їх включають не всі склади конкретних злочинів. Універсальною обов`язковою ознакою об’єктивної сторони є лише діяння.

Наслідком (злочинним результатом) діяння вважають передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням суб`єкта посягання. Велике значення ця ознака має у матеріальних складах злочинів, до яких належать склади злочинів, об’єктивна сторона яких включає наслідки як обов`язкову ознаку. Такі злочини вважаються закінченими з моменту настання наслідку (вбивство, розкрадання майна). Формальний склад злочину не передбачає наслідків, як обов`язкову ознаку, злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, а наслідок на кваліфікацію не впливає (образа, одержання хабара). В деяких складах наслідок є альтернативною ознакою (посягання на життя судді тощо може буди у формі замаху на вбивство або у формі умисного вбивства).

Формою зазначення у статтях КК наслідків як обов`язкової ознаки складу злочину різноманітна. У ряді випадків вони безпосередньо вказані в законі (ст. 165, 226), а іноді випливають зі змісту закону. В останньому випадку висновок про обов`язковість насідків для того чи іншого складу злочину робиться в результаті тлумачення закону. Зустрічаються диспозиції статей, які описують і діяння, і наслідок одним терміном (ст. 89 знищення або пошкодження майна, тобто приведення майна у непридатність діяння, факт знищення або пошкодження – наслідок). За змістом наслідки злочинних діянь бувають: 1) наслідки у вигляді фізичної шкоди (смерть, ушкодження здоров`я); 2) у вигляді майнової шкоди; 3) порушення нормальної роботи транспорту або зв`язку; 4) у вигляді іншої шкоди – дезорганізації нормальної діяльності установ (ч. 2 ст. 193). Наслідки, як ознака об’єктивної сторони складу злочину, можуть бути або підраховані, або певним чином визначені. Напр., майнова шкода визначається вартісними критеріями, шкода здоров`ю може встановлюватись за допомогою судово-медичних критеріїв визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, порушення нормальної роботи транспорту – у зриві графіку руху поїздів тощо. Наслідки входять в предмет доказування по кримінальній справі, що стає можливим за умови конкретності цієї ознаки. Якщо наслідки злочину при розслідуванні не були встановлені або були визначені помилково, це є підставою для направлення судом кримінальної справи на додаткове розслідування або винесення виправдального вироку16.

Суб`єктом злочину вважається фізична особа (людина), яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння і спроможна понести за це кримінальну відповідальність. В КК термін «суб`єкт злочину» не вживається. Його замінили висловом: «особа, яка вчинила злочин», «особа, винна у вчинені злочину», «особа, яка засуджується», «особа, яка засуджена» тощо. Кримінальна відповідальність пов`язана зі спроможністю людини усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність вчинених нею дій. Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за таких умов: 1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку; 2) осудності. В КК передбачаються додаткові умови: громадянство, посадове становище, виконання професійних або спеціальних функцій тощо. Таким чином, розрізняють загальний і спеціальний суб`єкт злочину. Кримінальний закон передбачає відповідальність за вчинений злочин лише фізичної особи, за злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичних осіб, відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння (керівник, керівник підрозділу, іншій уповноважений) безпосередньо. Слід розрізняти «суб`єкт злочину» та «особу злочинця». Суб`єкт злочину – це вік, осудність, додаткові ознаки17. Особа злочинця – поняття ширше, коло соціально значимих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні, морально-психологічні, психофізичні). Із поняттям особа злочинця пов`язано багато норм, зокрема щодо визнання особи особливо небезпечним рецидивістом (ст. 26), загальних начал призначення покарання (ст. 39), призначення більш м`якого покарання (ст. 44), застосування умовного засудження (ст. 45) тощо. Виходячи з особливостей злочинця, які найбільш суттєво впливають на індивідуалізацію відповідальності та з якими кримінальній закон пов`язує певні юридичні наслідки, вони класифікуються: 1) особливо небезпечні рецидивісти (ст. 26); 2) рецидивісти-злочинці, які повторно вчиняють злочин після засудження за раніше вчинені злочини; 3) особи, які вперше вчинили тяжкі злочини, що визначені ст. 7-1; 4) особи, які вперше вчинили злочин, що не становить великої суспільної небезпеки; 5) особи, які вчинили необережні злочини; 6) неповнолітні злочинці18.

Суб’єктивна сторона складу злочину – це процес мислення, бажання і волі людини, в якому відображуються її об’єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов`язані з вчиненням злочину. Суб’єктивна сторона складу злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто, в об’єктивних ознаках злочину знаходять свій вияв мотив, мета, і, в кінцевому підсумку, волевиявлення особи. Схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї або іншої потреби людини у неї виникає і фактор певної поведінки – мотив; характер і зміст мотиву породжує мету; мета веде до формування волі людини; воля знаходить свій вияв у конкретному діянні19. Суб’єктивна сторона складу злочину – це внутрішня сутність діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого законом суспільно небезпечного діяння. Тоді для кваліфікації того чи іншого злочину виняткове значення має встановлення зв`язку зовнішнього прояву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета та воля – це внутрішній, духовний світ людини, її сутність. Усі вони своїй єдності та взаємозв`язку створюють психіку людини, її пізнання. Це дає змогу людині сприймати і розуміти зовнішній світ, особисті блага і поведінку інших людей, діяльність колективу, суспільства і держави, ставити мету, формувати свою волю і діяти відповідним чином не лише при вчиненні, як правило, правомірних дій, але і при вчиненні суспільно небезпечних діянь. У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному, інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форм вини – умислу і необережності. Водночас кримінальний закон в окремих випадках вказує на особливий емоційний стан людини як ознаку суб’єктивної сторони складу злочину.

Встановлення всіх ознак суб’єктивної сторони – це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. Тому з’ясування суб’єктивної сторони має важливе значення. Вона виступає обов’язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від злочинності20.

Отже, в теорії кримінального права немає єдиного розуміння поняття вбивства. Та за Кримінальним кодексом України, вбивство – це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Вбивству притаманні ознаки, які включають суб’єктивну та об’єктивну сторони, суб’єкт та об’єкт складу злочину, а також предмет.

2. Кримінально-правова  характеристика складу злочину  вбивство через необережність

Розглядаючи питання об’єктів злочинів проти життя і здоров’я необхідно зазначити, що в юридичній літературі, яка стосується цієї тематики, не дається поняття загального об’єкта злочинів проти життя і здоров’я. Щодо родового об’єкта, то думки авторів розділилися так само, як і в теорії Загальної частини кримінального права. Одні автори вважають родовим об’єктом людські блага – життя і здоров’я або особу в цілому21. Інші вчені-криміналісти визначають цей родовий об’єкт крізь призму суспільних відносин. Поділяючи погляди представників останньої концепції, розглянемо її детальніше. Так А.І. Рарог вважає, що родовим об’єктом злочинів проти людини є суспільні відносини, які забезпечують нормальне функціонування особи22, Р.Д. Шарапов – суспільні відносини, що забезпечують найцінніші блага людини: життя і здоров’я, в основі яких лежать право на життя і право на здоров’я2390]; Л.Д. Гаухман – суспільні відносини, що забезпечують фізичні блага людини: життя і здоров’я; В.О. Навроцький – суспільні відносини, в які вступає особа з приводу забезпечення своїх природних благ – життя та здоров’я; Є.П. Побігайло – суспільні відносини, які забезпечують безпеку життя і здоров’я людини24.

Так само як і щодо поняття родового об’єкта, в науці кримінального права немає одностайності при визначенні безпосереднього об’єкта вбивства. Аналізуючи погляди вчених щодо даної проблеми, можна умовно виділити два підходи. Більшість авторів безпосереднім об’єктом вбивства вважають життя або право на життя людини, а інші автори – суспільні відносини, в які вступає особа з приводу недоторканності природного права на життя або з приводу забезпечення життя людини. М.Г. Іванов, визнаючи життя людини як спосіб її біосоціального існування безпосереднім об’єктом вбивства, стверджує, що родовий і безпосередній об’єкти при цьому збігаються25.

Окремі автори пропонують комбіноване розуміння безпосереднього об’єкта вбивства. Так С.В. Бородін визначає безпосереднім об’єктом вбивства життя людини і суспільні відносини, в якості суб’єкта яких вона виступає, а М.К. Аніянц стверджує, що разом з особою людини безпосереднім об’єктом вбивства є суспільні відносини суспільства в цілому. М.Й. Коржанський оцінює таке визначення як невдале, бо, на його думку, особа і є сукупністю суспільних відносин і ще одна вказівка на суспільні відносини, хоч в цілому нічого не додає до цього поняття26.

Розглянуті вище два підходи щодо визначення безпосереднього об’єкта вбивства, на наш погляд, є непродуктивними. Перший з них з огляду на те, що особа розглядається поза суспільними відносинами. Ще Б.С. Нікіфоров свого часу писав, що «не можна відокремлювати інтереси особи від неї самої і потім виводити особу за рамки суспільних відносин». Має рацію також І.Я. Козаченко, який підкреслює, що біологічна суть людини поза суспільними відносинами не має для кримінального права самостійного значення. Представники іншого підходу, визначаючи безпосередній об’єкт вбивства, ототожнюють людину, її життя з суспільними відносинами, що характерне для марксистської концепції27.

Враховуючи викладене, визначимо загальний, родовий і безпосередній об’єкти вбивства через необережність.

Загальним об’єктом злочинів проти життя людини, як і всіх інших злочинів, є вся сукупність суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом. У концентрованому вигляді коло цих відносин окреслене в ч. 1 ст. 1 КК України.

Родовим об’єктом вбивства через необережність є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, предметом яких є забезпечення життя та здоров’я людини.

Безпосереднім об’єктом вбивства через необережність, на наш погляд, є охоронювані кримінальним законом конкретні суспільні відносини, предметом яких є життя людини.

Чинний Кримінальний кодекс України передбачає ряд складів злочинів, в яких одним із наслідків суспільно небезпечного діяння суб’єкта, заподіяння смерті потерпілому (потерпілим) через необережність. У наведених та інших випадках охоронювані кримінальним законом конкретні суспільні відносини, предметом яких є життя людини, виступають додатковим безпосереднім об’єктом названих злочинів. Основним же безпосереднім об’єктом тут є інші суспільні відносини. Таким об’єктом, наприклад, злочину, передбаченого ч. 3 ст. 276, – охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, предметом яких є безпека руху та експлуатації транспорту28. Згадані та інші такі ж норми кримінального кодексу України можна розглядати як спеціальні щодо норм, які містяться в ст. 119 КК України. При конкуренції загальної та спеціальної норм, згідно з виробленими теорією кримінального права принципами кваліфікації, застосовується спеціальна норма.