Проблеми молоді

Факти можуть нічого не означати, коли вони подаються безсистемно, без зв’язку з іншими фактами. Але вони можуть означати дуже багато, мати вирішальне значення, коли розглядаються у зв'язку з іншими фактами, з певними логічними законами, теоретичними положеннями, наявною системою знань.

Факт як мікроскопічна частка реальної дійсності, ніби вбирає в себе її певні ознаки, якусь малесеньку частку цієї реальності. Це насамперед предметність, багатоплановість, невичерпність. Будь-який факт багатший від судження. Вписуючись у систему суджень, у процес доказу, у той чи інший узагальнюючий журналістський виступ, факт втрачає властиву йому від природи багатогранність, висвітлюється однобоко.

Повідомлений факт «багатомовний». Його можна використати, відносячи до відповідної системи логічних суджень, вписати в аргументацію різних тез.

У сучасній науці утвердилась  певна практика класифікації фактів на відповідні групи. Прийнято розрізняти одиничні факти і систему, тобто  групу фактів, які відносяться  до певного питання.

Особливим різновидом фактів є статистика. Під нею прийнято розуміти типові зведені числові характеристики, які ґрунтуються на спеціально організованому масовому спостереженні певних фізичних, економічних, політичних, культурних та інших явищ. Статистика має справу із величезним масивом відповідних фактів, групуючи й обробляючи їх за складною науковою методикою, з метою кількісної характеристики тих чи інших явищ у зв'язку з їх ознаками.

Закон України «Про інформацію»  виділяє статистику як окремий самостійний вид інформації – статистичної. «Статистична інформація, – говориться у ст. 19 цього закону, - це офіційна документована інформація, що дає кількісну характеристику подій та явищ, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя України».

Крім емпіричних, статистичних фактів, дехто з дослідників виділяє  також науковий і художній факти. У першому випадку мають на увазі факти науково вивчені, осмислені за науковою методикою. У  другому - йдеться про художні  узагальнення (картини, типові характери). Художній факт, якщо користуватись цим терміном, - результат вивчення митцем великої кількості одиничних фактів, втілених в узагальненому образі.

Зрозуміло, у текстах, які оприлюднюють ЗМІ, наводяться факти, що різняться тематикою, ступенем складності та мірою узагальнення.

За роллю фактів журналістські виступи можна умовно поділити на дві нерівні групи: подієва інформація, у якій факт відіграє самостійну роль і є до певної міри самоціллю; і узагальнюючі, а тим більше аналітичні, концептуальні твори, де факти відіграють роль аргументів, служать для доведення певної думки, ідеї твору.

2.1.3. Методи збирання інформації

Прийнято вважати, що є три головні джерела інформації: предметно-речове середовище, документ, людина. Відповідно до цього традиційно виділяють методи і способи збору інформації: метод спостереження, метод вивчення документів, метод інтерв’ю. Варто виокремити соціологічні методи вивчення інформації.

Метод спостереження – один з найуніверсальніших способів пізнання дійсності у повсякденній практиці, а також у науці, мистецтві і, зрозуміло, журналістиці. На відміну від загального споглядання, метод спостереження передбачає певну мету. Спостереження - цілеспрямоване бачення, коли людина «не тільки бачить але й дивиться, не тільки чує, але й слухає, а іноді вона не тільки дивиться, але й розглядає, вдивляється, не тільки слухає, але й прислухається, і навіть вслуховується».

У творчій практиці, а  відтак і в наукових дослідженнях прийнято розрізняти відкрите і приховане спостереження. У першому випадку люди, співрозмовники, учасники тієї чи іншої події знають, що за ними спостерігають, що їх вивчають. У практиці сучасної журналістики це найпоширеніший спосіб спостереження, регламентований в Україні законами «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та іншими документами.

Іноді виникають ситуації, особливо у виступах на так звані  конфліктні теми, коли журналіст не повідомляє про свою присутність. Такий  вид спостереження називають прихованим. Оскільки в чинних законах про ЗМІ такий спосіб спостереження юридичне не передбачений, журналіст у такій ситуації повинен поводитись обережно і тактовно.

Важливо вміти контролювати і перевіряти отримані дані. Особлива складність виникає тоді, коли автор  збирає інформацію для критичного виступу. Сьогодні ситуація ускладнюється ще й тим, що ст. 31 Закону «Про інформацію» передбачає: громадяни мають право «знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються». Дізнавшись, що зібрана інформація може бути використана з критичною метою, «дослідні» приховуватимуть факти негативного характеру, матеріали, документи для компрометації.

Робота з документами. У ширшому значенні слова під документом (від. лат. documentum – повчальний приклад, спосіб доказу) прийнято розуміти зафіксований відповідним чином на певному матеріалі факт, подію, інформацію. Документ – не первинна, а вже відображена кимось і у певний спосіб зафіксована інформація. Тобто між об’єктивною подією, первинною інформацією і документом стоїть певна особа. Робота над документами передбачає їх класифікацію, встановлення достовірності наявних в них відомостей, логічний аналіз самих текстів та багато іншого.

Найпоширеніший метод збору інформації – інтерв’ю. Дехто з дослідників вважає, що цей метод дає близько 80% потрібної журналістської інформації.

Йдеться не про інтерв’ю як жанр, а про інтерв’ю як метод збору інформації для виступу в будь-якому жанрі журналістики, а також збору інформації в соціології, психології та інших науках. Причому в журналістиці інтерв'ю – здебільшого розмова двох чи кількох осіб, у процесі якої і суб'єкт дослідження (інтерв’юер), і об’єкт дослідження (інтерв’юйований) можуть взаємно обмінюватись думками при домінуючій активності першого.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки, необхідно  підкреслити важливість практичного  застосування теорії та методики журналістської творчості у журналістських матеріалах.