Проблеми молоді

ВСТУП

 

Журналістика – це соціальний інститут, створений з  метою забезпечення всебічного й об’єктивного інформування всіх суб’єктів суспільного життя про соціальну дійсність, що необхідне для оптимального функціонування всіх інших соціальних інститутів і суспільства в цілому як саморегульованої системи.

Соціальна місія журналістики полягає у формуванні громадської  думки та управлінні масовими емоціями. Функціонування журналістики забезпечується у сучасному світі через її інфраструктуру, яка складається з технічних, інформаційних, організаційно-управлінських, навчальних закладів та установ.

Під журналістикою розуміють  також практику збору, інтерпретації  інформації про події, теми і тенденції  сучасного життя, її уявлення в різних жанрах і формах, і подальшого розповсюдження на масову аудиторію.

Журналістика інституційно є частиною полісистеми засобів  масової інформації, тобто входить  у багатофункціональні інститути суспільства, такі, як: преса, телебачення, радіо, інтернет та ін.

З точки зору суспільних інтересів, журналістика адаптує частину науково-практичного знання даних груп для сприйняття масовою свідомістю з метою прийняття іншими соціальними групами моделей поведінки, ідеології (культури, моралі, етики, естетики) та способів розвитку.

Частина дослідників вважає , що існують два основних напрямки журналістики – журналістика дослідження і журналістика розслідування. Журналіст-дослідник, як правило працює з відкритими (доступними) джерелами інформації, у розслідуванні журналіст втручається в область закритої (не доступної) інформації. Відповідно методики роботи у першому й другому напрямках різні. У демократичних країнах журналістів-розслідувачів прийнято називати «ланцюговими псами демократії», або «розгрібачами бруду». Слід зазначити, що біполярний підхід до напрямів журналістики сьогодні заперечується і визнається спрощеним.

Журналістика як наука  – система художніх, культурологічних, історичних, соціологічних та ін дисциплін, що охоплює повний цикл створення  і управління практичною журналістикою в суспільстві, її впливу на зміни суспільних процесів.

Слово журналістика введено  в російську мову Миколою Польовим. Людину, що професійно займається журналістикою, прийнято називати журналістом.

Журналістика включає:

1. Систему творів, підготовлених у певних жанрах і формах для розміщення у засобах масової інформації.
2. Комунікаційний інститут суспільства, який організаційно складається із мережі профільних установ.
3. Сукупність творчих професій, необхідних для збирання, відбору, опрацювання, творення, розповсюдження соціальної інформації масовій аудиторії.
4. Спеціальні носії соціально-масової інформації (преса, телебачення, радіо, інтернет).

Види журналістики:

1. Пресова (газетно-журнальна) (газети, журнали, бюлетені, альманахи).
2. Телевізійна (канали, програми, передачі, фільми, інше).
3. Радійна (канали, програми, передачі, інше).
4. Інтернетна (інтернет-видання, Інтернет-версія видання, сайт-видання, інше).
5. Громадянська журналістика (новий підвид інтернетної журналістики, де репортером може стати будь-хто, хто розміщує суспільно-важливу інформацію у своєму блозі, публічному відео- чи фото сервісі, профілі в соціальних мережах).
6. Агентська (для інформаційних агентств).
7. Фотографічна (таблоїди тощо).
8. Кінематографічна (кіноканал, кінохроніка, кіножурнал, кінопрограма тощо).

Журналістику можна поділити на:

1. Професійну (яку виконують журналісти) і непрофесійну.
2. Пресову (для газет і журналів), агентську (для інформаційних агенцій), фото, радіо, телевізійну та інтернет журналістику.
3. Комерційну (спрямовану на отримання прибутків власниками медіа) і некомерційну (для громадських, державних і релігійних організацій).
4. Місцеву, загальнонаціональну і міжнародну.
5. Політичну, економічну, спортивну, культурну й іншу соціальну.

Наука про журналістику називається Журналістикознавство і досліджує проблеми журналістської діяльності, творчості, ЗМІ і т. д.

Актуальність  теми зумовлена потребою дослідити та обґрунтувати застосування теорії та методики журналістської творчості на прикладі проекту авторського журналістського матеріалу.

Об’єкт дослідження проект авторського журналістського матеріалу.

Предмет дослідження практика застосування теорії та методики журналістської творчості на прикладі проекту авторського журналістського матеріалу.

Мета курсової роботи – застосувати теорію та методику журналістської творчості на прикладі проекту авторського журналістського матеріалу.

Завдання роботи – вивчити теоретичні питання, проаналізувати проект авторського журналістського матеріалу.

 

 

 

 

 

2. ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ

2.1. Дотекстовий  етап роботи журналіста

 

Написання, проголошення будь-якого журналістського виступу починається не за столом, не перед камерою, мікрофоном. Цьому вирішальному моменту в роботі кожного літератора передує більший чи менший, іноді, як під час підготовки оперативних матеріалів, зведений до кількох хвилин, «дозастольний» період творчості, тобто творчий мислений процес, від якого залежить успіх майбутнього твору. Будь-яка інформація з’являється спочатку в голові, а вже після знаходить своє втілення у відповідних словах чи зорових образах.

Реальні факти, явища є предметом відображення, джерелом виступів, поштовхом до написання заміток, нарисів, статей і фейлетонів. Але між фактами дійсності і конкретними творами журналістики існує ряд проміжних логічних операцій, без розуміння й аналізу яких важко зрозуміти літературно-творчий процес.

У психології прийнято говорити про  різні етапи творчого процесу. Вчені, дослідники та й самі практики поділяють  творчий процес на різну кількість  стадій (від трьох до семи) залежно  від позиції самих авторів  і видів творчої діяльності. Якщо йдеться про науку, то прийнято говорити про зародження задуму, процес нагромадження матеріалу і його обдумування, творче осяяння, або власне відкриття, той щасливий момент, який може з'явитись після важких мук і вагань, а може й не з'явитись, а також перевірку правдивості отриманих результатів. У мистецтві, літературі зокрема, розрізняють здебільшого три стадії: зародження задуму; вивчення, при потребі, різноманітних матеріалів, документів, визрівання сюжету, образів тощо; втілення задуму в матеріальну форму, тобто написання твору. Можна говорити ще й про завершальний етап – доробку і переробку, остаточне саморедагування тексту.

Якщо спробувати перенести цю класифікацію на творчість публіцистичну, то можна  назвати такі умовні етапи цього  процесу, як виникнення задуму, процес збору, вивчення і систематизації матеріалу (його, у свою чергу, можна умовно поділити на формування теми, створення концепції, попереднє знайомство із життєвим явищем, зустрічі з людьми тощо), реалізація творчого задуму, втілення його у слово, а на телебаченні – у відзняті кадри, картини, що неможливе без режисерського бачення, роботи оператора тощо.

Дехто з дослідників журналістики виділяє і такий крок творчого процесу, як соціальна дія твору, тобто практичні і політичні  результати того чи іншого виступу.

Якими б важливими не були всі  етапи творчого процесу від зародження задуму до обдумування і систематизації зібраного матеріалу, як би багато не важили продумування, «заготовки» для майбутнього твору, обов'язково настає момент, коли автор залишається сам на сам з чистим папером, дисплеєм комп’ютера чи перед мікрофоном, телекамерою. У такі моменти навіть у досвідченого журналіста виникають сумніви, він уподібнюється до учня чи студента перед іспитом, коли, здається, нічого не знаєш і нічого не вмієш.

 

2.1.1. Тема. Задум. Ідея

 

Одне з постійних питань літератури, журналістики зокрема, що вважати темою твору. Одні трактують тему як те, про що написаний твір. Зрозуміло, що така фраза жодним визначенням бути не може. Дехто з публіцистів вважає темою головну думку, суму думок твору, у яких виражається ставлення автора до явища. При цьому посилаються на М.Горького, який у свій час доводив, що тема – це ідея, яка зародилась у досвіді автора, підказана йому життям, але гніздиться у вмістилищі його вражень ще не оформленою і, вимагаючи втілення в образах, збуджує прагнення до праці над її реалізацією.

Шляхи виникнення літературного задуму, як і його джерела, найрізноманітніші. Найпершим живильним джерелом будь-якої журналістики, її першоосновою є, зрозуміло, реальне життя у всій його багатоманітності й невичерпності.

На відміну від мистецтва, літератури, у яких задум, як правило, має суто індивідуальний характер, у журналістиці, як колективному виді творчості задуми і теми є результатом роботи не тільки одного автора, а багатьох співробітників редакції, насамперед її керівництва. Хоч більшість редакцій так чи інакше позбулись опіки тих, хто колись спрямовував мало не кожен крок журналістів, без продуманого плану, проекту редакційний колектив обійтись не може: то лише необізнаній у тонкощах журналістської технології людині може видатись, що той чи інший засіб масової інформації працює стихійно, самопливом.

Всю багатоманітність визрівання індивідуальних журналістських задумів можна звести до двох головних видів: редакційного замовлення і вільного зародження задуму.

Сказане не виключає комбінованого  варіанта, коли, скажімо, редакційне замовлення своєрідно доповнюється індивідуальним рішенням одержаного завдання або навпаки, коли нечіткий, приблизний і загальний задум журналіста знаходить чіткіше і виразніше формулювання у редакційному плані чи замовленні.

Та незалежно від  способу зародження задуму, у журналіста повинен бути свій, особистий інтерес  до відповідної теми. Публіцистичний виступ тоді цікавий, коли запропонована чи знайдена тема збігається і пов'язується з тим, що болить самого автора як людину, як громадянина. Не випадково журналісти з більшим задоволенням працюють над близькими їм задумами й темами, які народжуються з особистого інтересу, часто несподіваного імпульсу. І, навпаки, однією з причин появи посередніх, сірих і нудних творів є те, що їх автори залишаються байдужими до важливих, потрібних редакції тем і проблем.

Сьогодні журналіст  має законне право відмовитись від виконання редакційного завдання, якщо воно суперечить його ідейним чи моральним переконанням, журналіст не тільки має право, а й зобов'язаний, як передбачено ст. 26 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконане без порушення Закону». Кодексом професійної етики українського журналіста зафіксоване також право відмовитися від написаної ним власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав суттєвих змін, «що суперечать його переконанням або пов'язані з порушенням норм професійної етики».

Кожен задум – найперший щабель творчого процесу. Це ще не цілком усвідомлений намір щось сказати публіці, перша стадія народження теми. Він виникає як своєрідний поштовх, як певне передчуття теми, загальне прагнення поділитись з іншими людьми новиною, думкою, ідеєю. «Питання задуму не є настільки гострим, щоб його можна було раз і назавжди однозначно розв’язати, – слушно зазначає Володимир Різун. Але в ідеалі написанню твору має передувати процес формування задуму, в якому в чіткій формі розкладені по полицях усі композиційні елементи майбутнього твору. Чим чіткіший задум, чим він старанніше розроблений, зафіксований на папері, тим легше авторові перетворити його у твір».

Тема виростає із задуму, як процес його глибшого осмислення, заповнення додатковою інформацією, фактами, думками. Вона може бути чітко сформульована у замовленні редакції. Але в авторській свідомості, якщо йдеться про твір складний, навіть чітко сформульована, задана тема обов'язково «переварюється», трансформується, освоюється індивідуально.

Ідея – це, як відомо, головна думка літературного, мистецького чи публіцистичного твору. Залежно від природи твору ідея має свій характер, свої способи вираження.

Ідея публіцистичного  твору, або ідея публіцистична, характеризується рядом особливостей. Це висновок твору, поданий у понятійній, а іноді в образно-понятійній формі. Але, на відміну від твору художнього, ідея твору публіцистичного, як правило, формулюється логічно, чітко і недвозначно. Навіть у художньо-публіцистичних жанрах, у яких ідея втілюється у конкретній ситуації, системі певних образів, вона у більшості випадків формулюється самим автором. Характерною її особливістю є також те, що вона ненав'язливе, нерідко опосередковано наштовхує шляхом формування поглядів, установок на дію, вчинок, соціальну акцію.

Зародження задуму, визрівання теми, формулювання проблеми та ідеї журналістського  твору нелегко піддаються формалізації, логічному аналізу. Навіть найпростіший акт творення – процес досить складний. Самому авторові його нерідко важко розкласти по окремих поличках. При цьому неминучий елемент інтуїтивного, підсвідомого. Розповісти про все це без спрощення, схематизації важко. Але й такий спрощений, умовний поділ складного продуктивного процесу може бути повчальним для молодого, і не тільки молодого, журналіста.

 

2.1.2. Факт. Фактичність. Ситуація. Джерела та способи нагромадження фактів

 

Факт (від лат. factum – зроблене) означає, як відомо, дійсну подію, те, що реально відбулося. Під словом «факт» прийнято також розуміти судження або в інший спосіб зафіксовану реальність. У першому випадку доцільно говорити про реальний факт, у другому – про факт відображений.