Архітектура як оборонний захід Київської Русі

У другій половині XIст. будівництво зосереджувалося переважно у монастирях. Ізяслав Ярославич побудував собор Дмитріївського монастиря у Києві, а Всеволод Ярославич у 1070—1088pp. спорудив поблизу своєї літньої резиденції — «Красного двору» — у Видубицькому монастирі церкву Михаїла, яка частково збереглася до нашого часу. Спочатку це був одноглавий тринефний і, як встановлено останніми дослідженнями, шестистовпний храм без галерей. В будівлі вже намітилися деякі риси, що згодом поширилися в архітектурі XIIст., а саме — одноверхість та відсутність галерей.

Новий напрям у  київській архітектурі знайшов  своє завершення в Успенському соборі Печерського монастиря, збудованому в 1073—1089pp. Церква за типом — шестистовпний хрестовокупольний храм з однією великою главою. Будова мала три нефи, що завершувалися гранчастими апсидами. У західній частині її містився нартекс-притвор, а над ним — хори, які продовжувалися на схід тільки на одне членування споруди. Храм не мав галерей. Внутрішній декор собору складався з мозаїк, фресок, різьблених шиферних плит. Успенський собор у XIIст. став взірцем для князівсько-монастирського будівництва у Ростові, Суздалі, Новгороді та багатьох інших містах Русі.

1108р. в Києві на замовлення князя Святополка Ізяславича збудовано собор Михайлівського Золотоверхого монастиря.

За типом  це — шестистовпний хрестовокупольний  одноглавий храм. З північного боку, у західному притворі-нартексі, знаходилася башта зі сходами на другий поверх, а з південного боку до будови прилягала хрещальня. Фасади собору прикрашали меандрові фризи з цегли, потрійні декоративні ніші, пілястри. Всередині собор за старою традицією прикрашав мозаїчний та фресковий живопис. Але на його архітектурі позначилися й нові риси, зокрема башта зі сходами вже майже увійшла у західний притвор будови.

За повідомленням літопису, в 1089р. у Переяславі при єпископі Єфремі збудовано великий кам'яний комплекс єпископського двору.

Архітектурним центром ансамбля служив розкішний  собор Михаїла, прикрашений настінними мозаїками, фресками, майоліковими та мозаїчними підлогами. Поруч розташовувався кам'яний палац єпископа. Палац був  оздоблений високохудожніми мозаїками, мармуровими архітектурними деталями, шиферними підлогами з інкрустаціями тощо. Двір оточувала стіна з воротами та надбрамною церквою Федора. Літописець із захопленням пише ще про якусь споруду, названу «строенье баньное камено», мабуть, кам'яну баню.

Пам'яткою архітектури  Переяславської землі кінця XIст., що частково збереглася до нашого часу, є Михайлівська «божниця» в Острі, збудована 1098р. Це була замкова каплиця Володимира Мономаха.

Велике будівництво  велось у Новгороді, де на початку XIIст. споруджено Миколо-Дворищенський собор (1113) та собори Антоніївського (1117) і Юр'ївського монастирів (1119), на яких позначився вплив київської архітектури. У плані це шестистовпні храми, схожі на Успенський собор Печерського монастиря, але в них вже помітні риси, характерні для новгородської архітектури пізнішого часу.

У XIIст. розвиток феодального способу виробництва зумовив економічне й політичне зростання міст, найбільші з яких стали столицями князівств. Нові політичні умови позначилися на розвитку архітектури. Помітно збільшилася кількість будов, але розміри храмів зменшилися, спростилася також їх конструкція та оздоблення, що зумовлювалося відсутністю достатніх коштів у замовників будівництва.

Ще більшого розмаху набрало у цей час  будівництво у Києві, Новгороді, Чернігові, Переяславі, Галичі, Смоленську, Полоцьку, Владимирі на Клязьмі. В удільних князівствах склалися місцеві школи з своїми архітектурними особливостями.

Набув поширення  тип шестистовпного, а з другої половини XIIст. — чотиристовпного одноверхого, а іноді чотириверхого храму. Поступово зникає башта, а замість неї сходи будуються у товщі стіни.

Хори стають менших розмірів і займають місце  в основному під нартексом (західним притвором). Змінилася й техніка  мурування. Замість мішаного мурування з цегли та каменю й кладки з утопленими рядами, що були поширені на Русі до 20-х років XIIст., прийшла порядова техніка мурування з цегли — у Подніпров'ї, білого каменю — у Галицькій та Владимиро-Суздальській землі, каменю-плитняку — у Новгороді тощо. Застосовується нова декорація фасадів: пілястрами з напівколонками, аркатурними поясами і так званим поребриком. У XIIст. в Подніпров'ї розвиваються київська, чернігівська та переяславська архітектурні школи, пов'язані між собою єдиними стилістичними особливостями.

Найбільш відомими пам'ятками київської архітектурної школи XIIст. є церкви Богородиці Пирогощі (1132) на Подолі, Кирилівська (після 1146 p.), Василівська (1183) у Києві та Юр'ївська у Каневі (1144). Визначне місце серед цих споруд займає Кирилівська церква, збудована дружиною Всеволода Ольговича — Марією Мстиславною — у Кирилівському вотчому монастирі чернігівських князів Ольговичів. Храм зберігся до нашого часу у перебудованому зовні барочному стилі XVIIIст. Спочатку це був великий шестистовпний тринефний храм з однією великою главою. Фасади будови розчленовувалися пілястрами з напівколонками та прикрашалися аркатурними поясами. Всередині церква оздоблена фресковим живописом.

Багатьма будівлями  у XIIст. збагатився Чернігів. До пам'яток місцевої архітектурної школи, що дійшли до нашого часу, належать Борисоглібський собор та Успенський собор Єлецького монастиря, Іллінська церква. Основним типом будов Чернігова у цей час залишався шестистовпний храм, близький за архітектурою до Кирилівської церкви у Києві.

За Давида Святославича на дитинці у Чернігові близько 1128р. збудовано Борисоглібський собор. Це великий шестистовпний одноглавий храм, прикрашений аркатурними поясами та різьбленими архітектурними деталями: капітелями, що увінчували напівколони фасадів, та кутовими каменями порталів. Капітелі виготовлено з білого вапняку.

Вони майстерно  прикрашені цікавою орнаментикою у  вигляді рослинного плетива та фантастичних звірів.

Наприкінці XIIст. у зв'язку зі зміцненням економічного становища торговельно-ремісничих посадів давньоруських міст, в архітектурі Подніпров'я з'являються нові риси, які відбивали смаки більш демократичних верств населення. Виникає новий тип храму, в якому центральна частина будови набуває баштоподібної форми, багато уваги приділяється зовнішньому оздобленню. Ця особливість давньоруської архітектури XIIст., як гадають дослідники, можливо, склалася під впливом руського дерев'яного зодчества. Новий напрям в архітектурі Подніпров'я вперше знайшов своє втілення у творчості полоцького майстра Івана.

У Києві, при  дворі Рюрика Ростиславича, у цей  час працював видатний зодчий Петро Милоніг. 1199р. він створив визначну інженерну споруду — підпорну стіну церкви Михаїла Видубицького монастиря. Можливо, він причетний і до інших будов Рюрика Ростиславича, зокрема церков Василя в Овручі (1190) та Дванадцяти апостолів у Білгороді під Києвом (1197).

Нові тенденції  в архітектурі Подніпров'я найбільш яскраво виявились у П'ятницькій  церкві в Чернігові, точна дата будівництва  якої невідома. Ця визначна давньоруська пам'ятка початку XIII ст. за типом — чотиристовпний храм з баштоподібним верхом та фасадами, які завершувалися трилопатевими склепіннями. У П'ятницькій церкві, збудованій на «торгу», тобто у торговельно-ремісничому центрі міста, багато уваги приділено зовнішньому оздобленню.

Поверхня фасадів  розчленована пілястрами складного  профілю та прикрашена орнаментами  з цегли, аркатурними поясами  та зубчастими — «поребриком», сітчастим  орнаментом, а також нішами. Всередині  церква мала фресковий живопис. 1941p., під час Великої Вітчизняної війни, церква була зруйнована німецько-фашистськими окупантами.

У середині XIIст. важливим культурним центром на західній окраїні Русі стала Галицька земля.

В цей час  у Галичі та на його околицях зводиться багато художньо оздоблених кам'яних споруд. Так, за князя Ярослава Осмомисла на галицькому дитинці збудовано князівський двір — великий архітектурний ансамбль, до якого входив палац, білокам'яний Успенський собор (1157) та інші численні будови. На березі Дністра до нашого часу частково збереглася церква Пантелеймона (близько 1200p.). Це тринефний чотиристовпний одноверхий храм, споруджений з добре припасованих блоків білого вапняку. Апсиди храму прикрашені напівколонками з витонченими капітелями корінфського ордера, на які спирається аркатурний пояс. З великим смаком зроблені так звані перспективні портали, заглиблені в товщу стін, особливо головний — західний. Він оздоблений колонками на п'єдесталах з майстерно виконаними корінфськими капітелями й різьбленням у вигляді стилізованого листя аканта.

Білокам'яна  техніка будівництва відома не тільки у спорудах Галича, а й інших  міст — Василева на Буковині та Холма. Літопис повідомляє про церкву Іоанна, збудовану у Холмі місцевим майстром Авдієм. Фасади білокам'яної споруди прикрашали скульптурні маски, різнокольоровий камінь, розписи фарбами та позолотою. У вікна були вставлені «римські стекли» — вітражі.

Галицька архітектура  мала свої особливості, а саме: будівництво  традиційних хрестовокупольних  храмів та округлих у плані споруд-ротонд, білокамінну техніку кладки, майстерне різьблення по каменю. В архітектурі західних земель Русі більше помітний вплив романського мистецтва.