Українська демонологія та її персонажі

2. Характерні риси української  демонології.

 

Українська  демонологія як сукупність переказів  про живу і неживу природу та людину розвивалась на базі давньої загальнослов’янської міфології і має з нею багато спільних рис. Але, не дивлячись на це, українська демонологія є своєрідним явищем, має низку специфічних  персонажів, які не можуть бути зведені  повністю до персонажів інших слов`янських  демонологій.  Етнографи вважають, що вірування народу в злих духів пов`язувались з їх уявленнями про навколишній світ, із необхідністю «обжити» навколишній простір, пояснити різноманітні явища, з якими повсякденно стикалась людина традиційного суспільства.

Система вірувань українців не є однорідною, а складається з цілого ряду регіональних варіантів, що є наслідком зародження її в суперечливих умовах. З одного боку – тісні культурні взаємини з сусідніми народами (росіянами, білорусами, молдаванами, болгарами, греками тощо), з іншого – боротьба з численними зазіхальниками на українські землі. Кожна  з держав, котрі претендували на українські території, привносили свій культурний чи релігійний фон, що не могло не вплинути на загальний український світогляд в бік певної синкретизації.   Отже, однією з особливостей української демонології є поєднання християнських релігійних уявлень (наприклад, наділення деяких християнських святих демонологічними рисами – св. Іллю, св. Миколая, св. Параскеву П’ятницю тощо) із язичницькими віруваннями, присутність взаємопереплетених елементів анімізму (одухотворені явища природи – грім, блискавка, злива, вихор; також наділення багатьох локусів та явищ людськими властивостями), фетишизму (створення амулетів, захисних талісманів та інших речовинних оберегів тощо) і тотемізму (елементи його залишились в українській обрядовості, наприклад, в обрядах водіння кози, куща, тополі тощо), а також деяка кількість іноетнічних запозичень.

Як вже  було зазначено вище, основним елементом  будь-якої демонології є демонологічний персонаж. Для української демонологічної традиції найбільш актуальними і  основними є такі групи персонажів:

1.  Духи-господарі дому та дворових будівель (домовики, домова змія)

2.   Духи-господарі природних локусів (лісовик, водяник, польовик тощо)

3.  Духи хвороб, епідемій, смерті (лихоманка, чума, гикавка, смерть)

4.  Духи-перевертні (вовкулаки)

5.  Двоєдушники (упирі, відьми, відьмаки)

6.  Духи, що персоніфікують біду, лиха (недоля, злидні, лихо)

7.  Дух-збагачувач (персонаж, який служить «обізнаній» людині, збагачуючи його або допомагаючи в господарстві за умовами особливої домовленості)

8.   Персонажі-пугала, якими люди лякають дітей (бабай, бука)

9.   Персонажі-персоніфікації часу (нічниці, П`ятниця, святочні духи)

10.  Дух-коханець, змій, що літає до жінок (перелесник)

11.  Персонажі, які шкодять породіллям та новонародженим

12.  Духи-охранителі скарбів.

В українській  демонології співвідношення між  персонажами, а також їх ієрархія виражені досить слабо. Випадки, коли декілька персонажів пов’язані однією сюжетною лінією, є досить нечисленними. Частіше  зустрічаються свідчення про  родинні зв’язки персонажів, а  також така характеристика як одиничність  чи множинність появи персонажів (наприклад, карпатське повір’я про  жіночих демонів вітряниць, які  групами танцюють на полонинах).

Українська  демонологія є надзвичайно широким  полем для дослідження, вона містить  безліч аспектів, які потребують дослідження.  Охопити в одній роботі всі ці аспекти не здається можливим, тому ми вирішили, як було зазначено вище, у вступі, присвятити цю роботу саме вивченню ґенези міфологічних персонажів української демонології, особливо того аспекту, який стосується зв'язку цих персонажів з таким класом міфологічних істот як заложні покійники, духи предків та взагалі духи померлих.

 

 

3.Персонажі слов’янської демонології.

Уроки.

В народних замовляннях  Уроки також виступають як демони. Мають свої родини та можуть навіть споріднитися з людьми. В очеретах і болотах мають застелені  столи, там вони п’ють і гуляють. Під Уроки підтягують різні хвороби, особливо дитячі. Щоб окреслити, чи хтось є хворий від Уроків, скидаються на воду вуглики /Обряд/. Загалом, вірування  в Уроки дуже старе і розповсюджене  на всій території Слов’янщини.

Нічниці, Крикси.

Злі демонічні істоти, яким народна уява приписувала здатність  відбирати у людини, особливо у  маленьких дітей, сон. Як втілення душ  померлих дівчат, вони з'являлися до того, кому хотіли помститися, або ж до його дітей. Вважалося, що Нічницю можна  внести до хати з водою, тому ввечері  застерігалися ходити до колодязя. Коли ж вода все-таки вносилася після заходу сонця, рекомендувалося очистити її вогнем, зануривши запалену трісочку.

Блуд.

Різновид нечистої сили, який не має чіткої персоніфікації. Блуд чіпляється до кожного, хто випадково  торкнеться його. Може прийняти вид  птиці, людини, кішки, собаки, світла і  т.д. Найчастіше він чатує на роздоріжжі. Вчепившись в людину, блуд може змусити  його блукати до повної знемоги на одному місці або завести в  болото чи іншу пастку. Серед численних  захисних засобів проти блуду  бажано було знати дні свого народження; пригадати, на який день припадав святий вечір, і які страви тоді подавалися або хто стояв праворуч від  людини, що заблукав; перевернути на собі сорочку і ін... Розсіювався  блуд, як і інша нечиста сила, з  першим криком півня.

Одмінок.

Дитина, підмінена нечистою силою. Українці вірили, що дика баба чи богиня може викрасти людське немовля, підкинувши натомість своє. Впізнати Одмінка можна за мішкуватою будовою  тіла (маленька голова, велике черево, тонкі ноги). Підмінені діти невгамовно кричали й погано розвивалися. Подекуди їм приписували здатність змінювати  розміри свого тіла. Одмінок міг  вигодовуватися у людей до двадцяти років. Аби позбутися Одмінка, радилося винести його у мішку на перехрестя доріг чи кинути на смітник. Тоді нечиста, пожалівши свою дитину, забере її. Загальнопоширеною  була засторога: не слід лихословити  і згадувати нечистого (особливо після заходу сонця), щоб не накликати  його на свою дитину.

Нявки.

     Ім'я Навки утворено від "Нав", що значить "втілення смерті". Вони не мають тіла, не відзеркалюються у воді, не мають тіні та спини.

     За народними  оповідями, вони мають вигляд  гарних молодих дівчат; залишають  сліди босих дитячих ніг; улаштовують  танці, ігрища, особливо «на молодика».  Співом та своїм привабливим  виглядом заманюють до себе  хлопців і залоскочують їх або заводять у безвість. Оберегом від Нявок слугували часник, цибуля, полин.

Перелесник.

Це повітряний поганий  дух, що появляється в постаті  летючої зірки. На землі він стає дуже привабливою людиною. Народ  уважає, що появляється або як парубок, або як дівчина, але завжди юна, струнка, прекрасна, чарівна, з довгими золотистими  косами. Перелесник показується насамоті дівчатам або парубкам, пізніше зваблює  і розпалює в них любов, а коли ті піддадуться йому, стискає їх в обіймах так сильно, що вони від того сохнуть і врешті вмирають.

Русалка - Діва вод, за іншими переказами, дружина водяного. Це висока, красива дівчина, що живе на дні водойми. Риб'ячого хвоста русалка не має. Вночі вона разом з подругами  плескається на поверхні води, сідає  на млинове колесо, пірнає. Перехожого діва вод може залоскотати до смерті або відвести з собою. Як правило, русалками стають дівчата, що втопилися  від нещасної любові або втоплені мачухами. Русалка може вийти заміж  за людину, але брак цей завжди невдалий.

Лісовик

Міфологічний образ, який, згідно з легендами, втілювався в  подобу дуже старого кошлатого діда. «Лісовик — малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям. У  брунатному вбранні барви кори, у  волохатій шапці з куниці» /Леся Українка, «Лісова пісня»/. Його характерною  особливістю була відсутність тіні. Лісовик є символом небезпеки, яка  підстерігає людину в лісі. Лісовик  збиває людей з дороги, усіляко  шкодить їм.. Лісовики створювали в  лісах сім'ї і жили як звичайні люди.

Мара

 В нижчій міфології  народів Європи злий дух, втілення  нічного кошмару (звідси франц.  cauchemar, "кошмар", англ., nightmare). Сідає вночі на груди сплячого і викликає задуху. Мара асоціювалися в середні віки з інкубами, і суккубами; вважалося також, що кошмари насилали відьми або диявол. Образ Мара має індоєвропейські витоки - ср. слов'янську Мару і тому подібне.

 Чорт, аспид, гаспид, диявол, біс — персонаж слов'янської  міфології. Фантазія малювала  Чорта як злу нечисту силу  і уявляла його у вигляді  лукавої людиноподібної істоти, хитрої і підступної. Вірили, що  Чорт водиться у безлюдних  місцях, що живе у безоднях, в  очереті, в пустелі, у пустках,  руїнах і що він може перекидатися  на людину, тварину і в різні  речі. Вірили, що небезпечно згадувати  його по імені; тому, замість  слова "чорт", вживали різні  назви: дідько, «той, що греблі  рве», «той, що не при хаті згадуючи»  тощо.

 Домовик — це  персонаж міфології слов'ян, демонологічна  істота, «хатнє божество», що опікується, допомагаючи й іноді шкодячи,  життям усієї родини, яка живе  в одній хаті.

Домовик уявлявся у вигляді  маленького дідка у вивернутому  кожусі, що живе під піччю, або як хлопчик з ногами цапа, у червоних штанях (шароварах), рогатій шапці  та з люлькою на довгому цибусі. Раніше вірили, що домовик здатний  обертатися на кота або іншу тварину  чи навіть річ.

Вважалось, що домовиком  ставав найавторитетніший, найшанованіший член родини, який помирав.

Вій — персонаж української  демонології, який найчастіше постає в  образі старезного діда з густими  й довгими бровами та віями, через  які нічого не бачить. Його погляд може бути смертельним для живих істот. Він має згубну, руйнівну силу, яка  здатна провалити будинок під  землю, а на його місці утворити водоймище. Однак від цієї магічної сили рятує  те, що Вій навколо себе нічого не бачить через свої надзвичайно густі та довгі брови й вії.

Висновки

 

 

Система вірувань та повір’їв українців є надзвичайно строкатою й складається із цілого ряду регіональних варіантів, що є наслідком зародження в суперечливих умовах. З одного боці - це тісні культурні взаємини із сусідніми народами (росіянами, білорусами, молдаванами, болгарами, греками ), із іншого – боротьба із численними державами, які зазіхали на українські землі. Такими у різний годину були й Велике князівство Литовське, й Річ Посполита, й османська Туреччина, й королівська Румунія та Угорщина, й буржуазна Чехословаччина, й, звичайно, царська Росія. Кожна із цих держав, підкорюючи окремі землі України, привносила свій культурний чи релігійний фон: чи то полонізацію, румунізацію, русифікацію, чи то покатоличення, омусульманення тощо.

 По мірі прискіпливого  розгляду походження міфологічних  та демонологічних уявлень народів  виразніше проступає стадіальність  їхнього розвитку, що був викликана  передусім соціальними умовами  – різними для різних історичних  періодів. Певним рубежем якісної  трансформації цих уявлень було  б прийняття християнства, яку  радикально позначилось на розумінні  сутності вірувань та повір(їв. Найдавніші дохристиянські уявлення людей, як правило, пов’язувались з нагальними господарськими інтересами й ґрунтувалися на вірі в особливу силу тихий чи інших явищ природи, а й у деяких випадках – на вірі в їхнього надприродну силу. Через віру, шляхом виконання магічних дій, людина намагалася вплинути на досягнення поставленої мети: захистити врожай, забезпечити спокій домашнього вогнища, вилікувати хворого. Одне слово, людина виступала тут переважно як активне початок, а чи не лише як жертва сил природи. Щодо другорядних побутових проблем, то їхні реалізація здійснювалася, як правило, за допомогою активних методів впливу - прикмет, вірувань, передбачень – усього того, що отримало назву повір’їв

 З впровадженням  християнства у віруваннях та повір’ях зростає елемент надприродного, але й він обов’язково пов’язується із вірою в реальне його існування, отже, із вірою в реалізацію будь-якого бажання, якщо звернутися по допомогу до надприродних сил – богів, наприклад. Усе, що стосувалось фантастичного, надприродного, але й не пов’язувалось із вірою, не відносилося до релігії та вірувань; воно та могло відноситися до традиції, до поезії, чи до казок: у яких був елемент фантастичного, вигаданого, але й людьми він не сприймався як реальність.

 Варто зазначити,  що духовну культуру українського  народу наші пращури почали  творити ще задовго до християнського  періоду на Україні. Разом з  християнством Візантія принесла  нас свій культуру, але й саме  свою культуру, а чи не культуру  взагалі. Зустріч Візантії із  Україною – це не був зустріч  бідного із багатим; це був  зустріч якщо не рівних, то  близьких потугою, але й різних  характером культур. Ще і тепер  ми маємо у своїх звичаях  й усній народній творчості ознаки зустрічі, поєднання староукраїнської, дохристиянської та християнської культур.

Список використаних джерел та літератури

1. Агапкина Т.А., Виноградова Л.Н., Гура А.В., Кабакова Г.И., Левкиевская Е.Е. Славянские древности: Этнолингвистический словарь. — М.: Международные отношения, 1995.
2. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. - К., 1983. - 416 с.
3. Виноградова Л.Н. «Народная демонология и мифо-ритуальная традиция славян». - М., «Индрик». – 2000
4. Власова М.Н. Новая АБЕВЕГА русских суеверий. Иллюстрированный словарь. - СПб., 1995
5. Гузій Р. Уявлення та вірування українців Карпат про персоніфіковану Смерть // Народознавчі зошити. – 1995 — №6.
6. Етнографічний збірник НТШ.- Т.31-32.- Львів, 1912
7. Єфименко О. Історія України та її народу. - К., 1991
8. Зеленин Д.К. Восточно-славянская этнография - М., 1991
9. Иванов П.В. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии//СХИФО, 1907 — Т. 17
10. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1992
11. Милорадович В.П.   Заметки о малорусской демонологии // Киевская старина. 1899. № 8—9
12. Милорадович В.П.  Українська відьма: Нариси з укр. демонології /Упоряд., пер., передм. О.Таланчук. - К.:  Веселка, 1993
13. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. - К., 1992
14. Поріцька О. Українська народна демонологія у загальнослов'янському контексті (19 - поч. 20 ст.): автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук / О.А. Поріцька. – К.: б. в., 1998
15. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія / За ред. П.Пономарьова. – К.: Либідь, 1992