Українська демонологія та її персонажі

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Тернопільський  національний економічний університет

 

 

 

кафедра документознавства,

інформаційної діяльності та

українознавства

 

 

 

Українська демонологія та її персонажі

 

 

 

 

КПІЗ  з дисципліни:

Українознавство

Перевірила:

 

 

 

 

 

Тернопіль 2013

Зміст

Вступ

1. Демонологія та її специфіка.
2. Характерні риси української демонології.
3. Персонажі слов’янської демонології.

Висновки

Список використаних джерел та літератури

 

Вступ

Актуальність  даної теми зумовлена як відсутністю ґрунтовних систематизованих досліджень саме з цього аспекту народної демонології, так і бажанням розкрити взаємин демонологічних персонажів з людиною в української демонології. 

Зростання національної самосвідомості населення, підвищений інтерес до витоків традиційної культури, етнічної історії диктує звернення до цієї проблеми, адже розпочатий процес національного відродження України може бути прискорений, зокрема, через засвоєння духовних багатств народу, накопичених поколіннями. Збіднення духовного етносу, а відтак й кризу суспільства, є безперечним наслідком кожної незаповненої прогалини у системі міжпоколінної передачі культурної інформації, що й визначає практичний інтерес до вивчення народних вірувань та уявлень.

 Не менш важливий  аспект цього інтересу – суто науковий, історичний. Народні вірування та уявлення вбирали у собі все багатоманіття ідей, що панували в різні епохи, хоча їхнього не можна вважати своєрідним “ музеєм ”, де ці ідеї постійно зберігаються. Аналіз різночасових ідей, що втілені у народні вірування, виявляє насамперед історичні зв’язки тих слов’янських племен, що колися мешкали на території України, із іншими народами, дозволяючи            “ прочитати ” не лише історичну частку країни, а і духовний рух її народу.

Демонологія дослівно означає  «вчення про демонів». В описах демонології різних народів прийнято подавати персонажів міфів, переказів, вірувань, які не є богами і займають нижче в порівнянні з ними становище. Під демонологією розуміються уявлення українців про злих духів (демонів), що дійшли з давніх часів.

У слов’янській демонології, демонологічний світ умовно поділений  на 3 групи: духи природи, домашні духи, злі духи – однак чіткого розмежування між ними не існує.

Темою даного дослідження є українська народна демонологія та її персонажі. Коло демонологічних уявлень складає найважливіший змістовний стрижень всієї традиційної культури, оскільки в демонологічних текстах (і відповідних ментальних стереотипах) зберігаються найбільш значимі з міфологічної точки зору і надзвичайно стійкі елементи архаїчної етнокультурної інформації. Український фольклор, як і весь слов`янський фольклор загалом, не зберіг реально зафіксованих (ні в усній, ні в писемній традиції) дохристиянських міфів про верховних божеств або героїв-першопредків, тому єдиним (насправді масовим і надійним) джерелом для реконструкції персонажів міфологічної системи, в якій немовби відобразились сліди давнього світогляду слов`ян, залишається тільки так звана нижча міфологія, тобто комплекс уявлень про демонів, духів, про нечисту силу та людей, наділених надприродними властивостями.

У час  прийняття християнства український  народ мав розвинену демонологію. Однак з часом саме під впливом  християнства змінився погляд на демонологію: надприродну силу воно остаточно  обернуло в силу злу, нечисту.

Етнографи вважають, що переважна більшість  образів української демонології  має дохристиянське походження. Вірування  народу в злих духів пов'язувалися  з їх уявленнями про навколишній  світ. До найпоширеніших в українській  демонології образів належать відьми, русалки, мавки, домовики, упирі, вовкулаки, змії, песиголовці і т. д. Частина  з них є генетичним продовженням та своєрідною трансформацією образу чорта, який, згідно з народними віруваннями, виник раніше, ніж із хаосу утворився  світ.

Дивлячись на результати поглибленого вивчення різних сфер народної культури можна  зробити висновок, що демонологічні  повір`я пронизують майже всі  сторони життя традиційного суспільства  і активно проявляють себе в багатьох фольклорних, ритуально-комунікативних і мовних жанрах. Вони є невід`ємною  частиною сімейних, календарних і  господарчо-побутових обрядів; тісно  пов’язані з уявленнями про час  і простір, про явища природи, про тваринний та рослинний світ, про причини виникнення хвороб та епідемій; знаходять своє відображення в уявленнях про долю людини, її вдачу та психічне здоров`я. Окремі групи демонологічних персонажів є  закріпленими за сферою виробництва (за ткацтвом, скотарством, бджільництвом, землеробством); особливі духи, як вважалось, були здатні шкодити чи допомагати породіллям і немовлятам, насилати на людину (особливо на дітей) різноманітні хвороби, стани гніву, туги або навпаки кохання; від волі духів могли залежати найпростіші господарчо-побутові події тощо. Таким чином вивчення народної демонології складає для дослідників народної культури велику цінність, оскільки висвітлює певні базові смислові зони, які сприяють реконструкції загальної міфологічної картини світу слов`ян. На сучасному етапі вивчення цього фрагмента культури важливим є не тільки виявлення всього кола міфологічних персонажів, їх системний опис та класифікація, але й постановка питань про те, які саме міфологеми (ідеологічні концепти, культурні символи) стоять за образами народної демонології, якою є прагматика активно побутуючих в традиційній культурі демонологічних текстів, які ціннісні орієнтири та нормативні приписи виявляються кращими в відносинах між людиною та міфологічними персонажами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Демонологія та її специфіка

Демонологія – це нижча міфологія, система  міфологічних персонажів – демонів, духів, людей з демонічними властивостями. Народна демонологія торкається всіх сфер традиційної культури, вона може пояснювати майже всі події  та явища впливом  демонів: атмосферні та природні явища, посмертне існування людей на «тому світі», господарче та сімейне життя, долю людини, причини хвороб та смерті. Після прийняття християнства, коли язичницькі божества були проголошені демонами, народна демонологія поповнилась  рядом персонажів вищої міфології, але перехід нижчих демонів в систему богів ніколи не був відмічений.

Дух — безтілесна «нематеріальна»  сила, яка творить або певним чином  впливає на матеріальне тілесне  життя людей. У міфології це переважно  невидимі істоти, які, проте, іноді можуть показуватися людині, оскільки вони перебувають  у постійній взаємодії з людиною  і визначають її душевний і психологічний  стан. У деяких народів духи поділяються  на злих і добрих. В українській  міфології існує відносна байдужість до такого поділу, адже добро і зло, яке приносять духи, визначається не стільки природою самих духів, скільки їхньою роллю в даній  ситуації. Тому наші предки приносили жертви різним духам, які могли чинити зло, щоб задобрити їх і відвернути від себе небажані події чи явища.

Демон — переважно злий дух, який виникає блискавично і, вчинивши якусь шкоду, безслідно  зникає. Демони часом прирівнюються  до людської долі, вони насилають ті чи інші сни, спонукають до певних вчинків, штовхають до катастрофічних подій. Іноді можуть бути благодійними.

Основним  елементом народної демонології  є міфологічний персонаж, який розуміється  як сукупність релевантних, стійко повторюваних в традиції ознак та функцій, скріплених іменем. Міфологічні персонажі мають  різні ступені «міфологізації» - одні з них сприймаються виключно як демони, інші – як люди, наділені демонічними рисами. В розряд міфологічних персонажів включаються також персоніфікації станів людини і процесів, які з  ним відбуваються, днів тижня та місяців тощо. Об’єктами демонології є також  міфологічні локуси (наприклад, ірій), а також природні явища, що сприймаються як результат діяльності міфологічних персонажів (наприклад, вихор, град, дощ).  Особливістю народної демонології є численність назв одного й того самого персонажу, що пов’язано зі страхом вимови імені демону, тому що вважається, що це одночасно є його викликанням. Цим обумовлено табуювання імені – заміна «справжнього» імені на «безпечні» імена. Табуйовані імена будуються або на перекрученні первинного фонетичного звучання слова, перестановці складів, або на називанні демонів «задобрювальними» іменами, власними іменами, а також на означеннях, що підкреслюють небезпечність демона та його приналежність до «іншого» світу, на лексемах, запозичених з інших мов. Наприклад, в українській демонології на позначення чорта використовують такі лексеми - дідько, він, той, осинавець, пекму, щезник, біс, диявол, люципер, сатана, сатанаiл, лихий, злий, нечистий, куций, рябий, лукавий, ірод, змій, дябел, чорний, проклятий, курний, той що за спиною.

В народній демонології існує комплекс характерних  ознак, які маркують зовнішній вигляд та іпостась міфологічних персонажів. Для одних з них характерний  антропоморфний вигляд, для інших  – зооморфний, треті представляються  невидимими або мають вигляд  неясних атмосферних явищ. Деяким персонажам приписувався вигляд людини з зооморфними рисами – рогами, копитами,  хвостом, крилами, курячими ногами тощо. Характерною рисою міфологічних персонажів також є здатність змінювати свій вигляд, обертатись твариною, людиною або предметом, тому більшість демонів має декілька личин, які змінюються в залежності від ситуації. Народна демонологія також приписує демонам статеві відмінності, вікові характеристики, національні та соціальні ознаки. 

Демонологія виділяє ряд важливих особливостей у вигляді персонажу, які вказують на його приналежність до «іншого» світу: тілесні аномалії (кривизна, сліпота, кульгавість, горбатість, відсутність  спинного хребта, два ряди зубів, волохатість, завеликий чи замалий зріст тощо),  особливості одягу (його відсутність, вінок, покривало, брудний одяг тощо), кольорова характеристика (найбільш значущими кольорами є червоний, білий, чорний, рідше – зелений, синій та інші). Розпізнавальною ознакою приналежності персонажа до потойбічного світу також є строкатість одягу або шкіри (якщо це, наприклад, змія). Також образ демону часто доповнюється атрибутами, з якими він звичайно з’являється: коса, серп, батіг, веретено, гребінець, музичний інструмент і т.п.

Також в  демонології виділяється ряд  локусів, які пов’язані з постійним  або тимчасовим перебуванням міфологічних персонажів. Звичайно це місця, пограничні з іншим світом або ті, що осмислюються як потойбічні і пов’язані з перебуванням там душ померлих. В будинку  такими локусами є поріг, піч, запічок, пічний димар, підпілля, горище, кутки. З господарчих споруд найбільш маркованими  є хлів і лазня, а також периферійні  місця садиби. Серед природного простору виділяють ліс та окремі дерева (криві, поодинокі, сухі), особливо дуб, вербу, калину, тополю, бузину тощо.  Місцями перебування демонів вважаються також поле, водойми, гори, хмари, а також різноманітні види границь – межі, дороги, перехрестя, мости і т.п.  Характерною також є сезонна зміна локусів, що пов'язано  з уявленням про повернення на землю душ померлих в певний календарний період часу.  Найбільш поширеними шляхами проникнення міфологічних істот з потойбічного світу на землю і назад є рослини, водяні простори, в тому числі і криниця, вир тощо, а в будинку – вікно, поріг, димар.

Найбільш  важливим елементом міфологічного  персонажу, що звичайно формує його образ, звичайно вважається ланка функцій  та дій, які приписуються тому чи іншому персонажеві. Серед них виділяються  дії, спрямовані на людину і його світ, як шкідливі так і патронажні, а  також дії, які характеризують поведінку  і звички самого персонажу. В списку дій, спрямованих на завдання шкоди  людині найбільш розповсюдженими є: умертвіння людини, нанесення шкоди  її здоров’ю – на це спрямована  в більшості своїй діяльність демонів; завдання шкоди родинному життю і господарству, глум над людиною, негативний вплив на природу та стихії. До позитивних дій відносять такі: вплив на життя людини (забезпечення «правильного» укладу життя, наділення долею, здоров’ям, дітьми, пророкування майбутнього тощо), вплив на господарство, захист людини та її світу (від інших демонів, хвороб, звірів, природних явищ).

В групі  дій міфологічних персонажів, які  характеризують їх самих, найбільш суттєвими  є: мовна та звукова поведінка  демонів (глосолалія, співи, ридання, регіт, виття, стогін, стукіт, ляскання в долоні), знаки і та сліди їх присутності (світло, вітер, вологість, неприємний запах), типові заняття та спосіб життя (сімейне життя, стосунки з іншими демонами, схильність до певної їжі, певна  господарча діяльність, ігри, танці  тощо), способи переміщення в просторі (біг, політ, верхи на людині).

Ще одним  важливим пунктом є способи комунікації  людини з міфологічними персонажами, які регулюють  його стосунки з потойбічним світом: різноманітні форми задобрювання (пошанування, шанобливе звертання, годування, жертвопринесення), обереги і способи нейтралізації (дотримання правил та приписів при контакті з демонами, використання спеціальних примовлянь та інших текстів, предметів та рослин і т.п.), ініціація контакту з міфологічним персонажем (викликання, договір, вирощення і зберігання при собі в якості помічника).

Об’єктом  дії міфологічних персонажів передусім  є людина та її оточення (родина, господарство, врожай), однак демонологія виділяє  ряд об’єктів, які є найбільш вразливими для демонів. Передусім  це люди, які перебувають в «перехідному»  стані (вагітні, породіллі, новонароджені, молодята, вмираючі та душі померлих), порушники ритуальних заборон та приписів, а також представники певних професій, що мають «пограничний»  статус, який наближує їх до потойбічного світу (музиканти, пастухи, мірошники, ковалі тощо).  Під вплив демонів потрапляють також тварини та рослини в період плодоношення, а також життєво важливі для людини види господарчих робіт (оранка, збір врожаю, ткацтво). Окрім цього, в сферу впливу демонів входять також атмосферні та космічні явища, стихії: демони можуть вважатись причиною дощу, вихору, граду, посухи, епідемій тощо.

Важливою  рисою демонів є і їх ґенеза: походження від духів предків, з  душ грішників, самогубців, померлих до шлюбу, під час пологів, нехрещений дітей, викиднів, людей, похованих з  порушенням ритуалу та інших видів  «заложних» покійників (термін, висунутий  Д.К. Зеленіним, буквально – мерці, що були не поховані звичайним способом, а «заложені», подальше пояснення див. далі): людей, проклятих батьками, принесених в будівельну жертву, людей, батьки  яких порушили правила поведінки (зачали дитину в період заборони на статеві стосунки, неправильно поводились в церкві, під час вагітності їли заборонену їжу), людей, що народились з аномаліями; що народились від співжиття демонів з земними жінками тощо. Також сюди можна віднести ще декілька шляхів народження міфологічних персонажів, як то спеціальні дії спрямовані на вирощення персонажу, а також застосування чар для отримання нового демону.