Труднощі перекладу фразеологізмів з польської на українську та російську мови. Зіставний аналіз (на прикладі фразеологізмів,що позначают

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

приазовський державний  технічний університет

Гуманітарний факультет

 

 

 

 

Труднощі перекладу фразеологізмів з польської на українську та російську мови. Зіставний аналіз (на прикладі фразеологізмів,що позначають характер людини).

 

Курсова робота

                                                                          студентки ІV курсу гр. РУП-10

                                                                          А. Писанець

                                                                          Науковий керівник: А. Р.Івашко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Маріуполь – 2013

 

Зміст

 

Вступ  ……………………………………………………………………………………………...…   3

Розділ 1. Джерела слов’янської фразеології …………………………………………………..…   5

  1.1. Фразеологія як лінгвістична дисципліна..............…………………………………....    5

1.2. Джерела фразеологізмів польської, української та російської мов…………….…..    7

Висновки до розділу 1 ……………………………………………………………….……  …… ...   9

Розділ 2. Загальна характеристика фразеологізмів на позначення характеру людини в польській, українській та російській мовах………………..………..…..…………………..……..10

             2.1. Семантичні особливості фразеологізмів на позначення характеру людини в

польській, українській та російській мовах………………………………………………………..11

Висновки до розділу 2…………………………………………………………….…………………16

Розділ 3. Міжмовні відповідності фразеологічних одиниць на позначення характеру

       людини в слов'янських мовах……………………………………………………………17

3.1. Типологія перекладацьких відповідностей………………………………………....….17

    3.1.1. Фразеологічні звороти, ідентичні за структурою і семантикою.

Повні еквіваленти (калькування)………… ……………………………………..….18

       3.1.2. Семантично однакові фраземи, що мають різну структуру.

Відносні еквіваленти…………………………………………………………………19

3.1.3. Фразеологізми, що позначають характер людини в польській, українській    та російській мовах, різні за значенням і складом компонентів.

Безеквівалентні ФО…………………………………………………………………………..21

3.2. Варіативність форми  і змісту фразем та її відображення  в перекладі.........................22

Висновки до розділу 3 ....   …………………………………………………………………..………25

Загальні висновки ……………………………………………………………………………………27

Список використаної літератури ……………………………………………………………………30

Додаток

 

 

Вступ

Дослідження перекладу та функціонально-семантичних особливостей фразеологічних одиниць (ФО), об’єднаних у групи на основі наявності в  їхньому складі компонентів, що генетично  належать до певного тематичного  ряду лексем, неодноразово ставали  об’єктом аналізу багатьох дослідників.

Темою даної роботи є труднощі перекладу фразеологізмів з польської на українську та російську мови, та зіставний аналіз (на прикладі фразеологізмів,що позначають характер людини).

Актуальність теми роботи зумовлена практичними труднощами, з якими зустрічається перекладач, а також необхідністю вдосконалення теорії перекладу фразеологізмів.

Мета нашої роботи полягає у встановленні особливостей фразеологізмів на позначення характеру людини в польській, українській та російській мовах з орієнтацією на переклад.

Досягнення поставленої  мети передбачає виконання наступних завдань:

• розглянути існуючі класифікації фразеологізмів вітчизняних та зарубіжних дослідників;
• сформулювати наукову концепцію дослідження;
• визначити семантичні та структурні особливості фразеологізмів на позначення характеру людини в польській, українській та російській мовах;
• встановити походження фразеологізмів зазначеної групи в польській, українській та російській мовах;
• виявити особливості перекладу ФЗ на позначення характеру людини.

Об'єктом  дослідження роботи послугували ФЗ на позначення рис характеру людини.

Матеріалом для аналізу слугують дані вибірки ФЗ на позначення рис характеру людини, виписані з українсько-російського та польсько - російського словників, що налічують 110  номінацій фразеологізмів.

Методи  дослідження. Характер дослідження зумовив необхідність комплексного використання різних методів. Для характеристики фразеологізмів на позначення характеру людини, враховуючи лінгвокультурологічний аспект близькоспоріднених мовних картин було використано зіставний метод.

Застосовуючи структурний  метод, здійснили структурно-морфологічну типологію фразем, виявивши зв'язки та відношення, в яких перебувають  усі компоненти фразеологічної одиниці. За допомогою трансформаційного  методу виявили міжмовні особливості  фразем на позначення характеру людини у слов'янському культуро мовному середовищі.

Теоретичне  значення роботи полягає у систематизації матеріалу стосовно даної теми, яка обумовлена її метою і характером досліджуваного матеріалу.

Практичне значення роботи полягає у тому, що матеріал роботи може бути використаний у курсах з лексикології та фразеології української, російської та польської мов.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що була зроблена одна із перших спроб систематизувати теоретичний матеріал з даної теми.

Структура курсової роботи відповідає змісту поставлених дослідницьких завдань і будується з дотриманням логічності та послідовності. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Загальний обсяг дослідження складає 32 сторінки. Список використаних джерел містить 24 пункти довідкової літератури, 5 словників. Додаток складає загальну кількість 9 сторінок.

 

РОЗДІЛ 1. Джерела слов’янської фразеології

1.1. Фразеологія  як лінгвістична дисципліна

Фразеологія кожної мови – це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатий матеріал про його історію, звичаї, традиції та ідеали. [20, 125] Вона привертає увагу не лише мовознавців, але й істориків, етнографів та філософів. Єдиного тлумачення термінів “фразеологія” та “фразеологізм” не існує. А ті, що існують, можуть суперечити один одному.

Більшість мовознавців дотримується широкого визначення терміну “фразеологія” (гр. phrasis – “вираз, зворот”, logos – “слово, вчення”): це 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови. [23, 148].

“Оксфордський словник” дає  зовсім узагальнене визначення: «фразеологія – вибір слів, формулювання». [10, 639]. У “Вебстерському словнику” даний термін пояснюється як «спосіб вживання та систематизація слів». [11, 753]. У вітчизняних тлумачних словниках надається тлумачення фразеології як «розділу мовознавства, що вивчає усталені звороти мови, фразеологізми». [10, 701].

Фразеологія, як самостійна лінгвістична дисципліна виникла в 40-х роках 20 століття в радянському мовознавстві. «Предмет і завдання, об'єкт і методи вивчення її ще недостатньо чітко визначені та не повністю висвітлені в лінгвістиці». [19, 37]. Проте більшість вчених-мовознавців вважають за об’єкт дослідження фразеології стійкі вислови, їх семантику, структуру, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням. Передумови створення теорії фразеології були закладені в трудах А.А. Потебні, І.І. Срезневського, А.А. Шахматова та Ф.Ф. Фортунатова [10, 23]. Великий внесок у розвиток фразеології зробив французький лінгвіст Ш. Балі. В західно-європейскому та американському мовознавстві фразеологія не відзначається як окремий розділ лінгвістики.

Питання про вивчення сталих словосполучень та речень в спеціальному розділі мовознавства – фразеології  – було розглянуто в учбово-методичній літературі ще в 20-40 х роках у працях Є.Д. Поливанова, С.І. Абакумова, Л.А. Булаховського. [18,226] Вивчення фразеології супроводжувалось лексикографічною практикою з одного боку, та з іншого – роботами В. Виноградова, в яких були відкриті питання про основні поняття фразеології, про завдання та обсяги цієї науки. В 50-х роках головна увага приділялася питанням схожостей та відмінностей ФО зі словами та сполученнями слів; проблематика фразеології обмежувалась, в основному, відокремленням критерій фразеологічності та уточненням основ класифікації ФО. Наприкінці 50-х років з’явилася тенденція системного підходу до проблем фразеології, розглядалися питання, пов’язані з описанням ФО як структурних мовних одиниць (О.І. Смірницький, О.С. Ахманова). У 60-70-ті роки розвиток фразеології характеризується інтенсивною розробкою власне фразеологічних методів дослідження об’єктів фразеології, заснованих на ідеях системно-рівневого аналізу фактів мови (В.Л. Архангельський, Н.Н. Амосова, В.П. Жуков, О.В. Кунін, М.Т. Тагієв), вивченням системної організації фразеологічного складу (І.І. Чернишова, М.М. Шанський) та його розвиток (В.Н. Мокієнко, Ф.Н. Попов, О.І. Федоров), семантиці ФО та її номінативному аспекту (В.Н. Телія), ознакам сполучуваності слів-компонентів (М.М. Копиленко, З.Д. Попова), порівняльно-типологічному вивченню фразеологічного складу (Ю.Ю. Аваліані, Л.І. Розейзон), а також розробці опису ФО в словниках (А.М. Бабкін, А.І. Молотков). Після другої половини 20-го ст. фразеологія все більш пов’язана з перекладацькою діяльністю. Це пов’язано з писемними та усними контактами народів, а значить і взаємовідносинами не лише на мовному рівні, але і на рівні культур.

Таким чином, пріоритет у  виділенні фразеології як окремої  лінгвістичної дисципліни належить радянський науці. Сьогодні фразеологія  перетнула межі одного з розділів лексикології і перетворилась у  самостійну лінгвістичну дисципліну, яка має свій об’єкт та методи дослідження. Предметом вивчення фразеології є стійкі сполучення двох і більше слів, що становлять семантичну єдність і відтворюються у процесі мовлення як готові словесні формули.

1.2. Джерела фразеологізмів польської, української та російської мов

Засобами збагачення фразеологічного фонду польської, української та російської мов, є утворення нових мовних одиниць, надання вже існуючим ФО нового значення і запозичення цих одиниць з інших мов.

Переважна більшість польських, українських та російських фразеологічних зворотів виникла на ґрунті відповідних мов. Майже всі вони – мовні метафори, лише деякі звороти мають форму метафоричних словосполучень: Пол. robić z igіy widіy [2, 286]; укр. робити з мухи слона [10, 296];; рос. делать из мухи слона [9, 369] тощо. Решта метафор (метонімій) виникли в результаті перенесення назв, речей або ситуацій на інші речі та ситуації. Сталося це внаслідок виявлення різних спільних рис і поведінки людей і тварин (Пол. zbłąkana  owieczka [2, 336]; укр. блудлива (блудна) вівця (овечка) (людина, яка збилася з правильного життєвого шляху) [9, 448]; рос. заблудшая овца [10, 509]), або навколишнього середовища (Пол. wody nie zamąci [2, 69]; укр. води не замутить [10, 96]; рос. воды не замутит (никому не навредит, не помешает) [9, 58].).

Оскільки фразеологія  дуже стисло пов’язана із життям суспільства, що користується даною мовою, у фразеологічній системі відбиваються і культурні  зміни. Найважливішим наслідком  зміни духовної і матеріальної культури є поступове нівелювання –  аж до повного зникнення – первинної  мотивації фразеологічних зворотів. Фразеологізми з нечіткою мотивацією легше піддаються усілякого роду семантичним і формальним змінам.

Межа між значеннєво вмотивованими  і невмотивованими одиницями  не лише змінюється в часі, але й  залежить від історичної обізнаності  мовця.

Окрему групу стійких  словосполучень як в польській, російській так і в українській мовах  становлять звороти з грецької і  римської міфології, античної літератури та історії. Ці одиниці виступають у  багатьох інших європейських мовах  і є проявом культурної спільності. Наприклад, фразеологізми міфологічного  походження:

• Пол. judaszowe (judaszowskie) srebrniki [2, 596]; укр. іудині срібняки (нечесно зароблені гроші, плата за зраду) [9, 489]; рос. Иудины сребреники [10, 482].
• Пол. Sodoma i Gomora (o wielkiej awanturze, zamieszariu, chaosie wywoіuj№cym grozк; o rozpuњcie, wyuzdaniu) [2, 369]; укр. сoдом (сoдома) і гоморра 1) велике безладдя, метушня 2) крайня аморальність, розпуста) [9, 339]; рос. сoдом и гоморра [10, 333].
• Пол. niewierny Tomasz [2, 294]; укр. Хома невірний (невірячий) [10, 526]; рос. Хома неверный [9, 386].

Фразеологічні звороти, коріння  яких сягає античності, належать до книжної фразеології.

Особливим джерелом фразеологізмів є прислів’я. Ці усталені тексти (зазвичай метафоричні) так подібні до фразеологізмів, що багато пареміологів поєднує обидва класи, розрізняючи тільки прислів’я  і прислівні звороти (власне фразеологізми). Найчастіше прислів’я виконують  дидактичну функцію, іноді – функцію  прогнозу, їхній зміст має бути логічно виведеним. Умови вживання прислів’їв визначені прагматично  – за допомогою ситуацій, до яких вони можуть відноситись, а не граматично – через слова і речення, які  до них безпосередньо близькі.

Фразеологізми з міфології, античної літератури та історії вживаються багатьма народами (хоча не в кожній мові вони ідентичні), адже вони є віддзеркалюванням  спільної культурної традиції європейських народів. Разом з ними в польській, українській та російській мовах функціонують звороти, запозичені з інших мов. Як правило, вони мають форму кальок, і у своїй оригінальній формі такі фразеологізми є іншомовними вставками: persona grata, sensu stricto, nolens volens тощо.

На розширення фразеологічного  складу впливають також соціальні  діалекти, у яких відбивається суспільна  диференціація мешканців різних регіонів. Деякі із територіальних фразеологізмів з часом набувають  загально мовного статусу.