Національно маркована лексика у романі Е. Хемінгуея «По кому подзвін»

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Житомирський  державний  університет імені Івана Франка

Навчально-науковий інститут іноземної філології

Кафедра англійської філології  та перекладу

 

 

 

 

 

 

Курсова робота з лінгвокраїнознавства:

 

 

«Національно маркована лексика у романі Е. Хемінгуея «По кому подзвін»»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка IV курсу 47 групи

спеціальності «Філологія. Переклад»

денної форми навчання

Булич Наталія Сергіївна

 

 

Науковий керівник:

кандидат філол. наук,

доц. Фролова І. Є.

 

 

 

 

 

 

 

 

Житомир - 2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. РЕАЛІЯ В СИСТЕМІ БЕЗЕКВІВАЛЕНТНОЇ ЛЕКСИКИ……...4

1.1.Особливості лексичних одиниць із національно-культурним забарвленням………………….……………………………………………………..4

1.2.Поняття про реалії………………………………………………………..6

1.3.Класифікація реалій……………………………………………………..10

Висновки до Розділу 1………………………………………………………….....16

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ РЕАЛІЙ, ВЖИТИХ У РОМАНІ  ЕРНЕСТА ХЕМІНГУЕЯ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»…………………………………………17

2.1. Географічні реалії……………………………………………………….17

2.2. Етнографічні реалії……………………………………………………...20

2.3. Соціально-політичні реалії……………………………………………..30

Висновки до Розділу 2…………………………………………………………….35

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ…………………………………………………………36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Одним з актуальних завдань  сучасної лінгвістики є питання  взаємозв’язку та взаємодії між  мовою і культурою, мовою і  мисленням, мовою і етносом, зокрема, дослідження мови творів письменника в плані виявлення національно маркованої лексики.

Проблема вираження національних відмінностей у мові стала однією з центральних у лінгвістиці  початку ХІХ століття. Аналізові  національно-мовних відмінностей приділяється значна увага в працях В.Гумбольдта, М.Максимовича, О.Потебні, Г.Шухардта, І.Бодуена  де Куртене, Ф.Боаса, Л.Щерби, Е.Сепіра, Б.Уорфа, Л.Вайсгербера та інших.

Вагомий внесок у розробку цієї проблеми у ХХ столітті зробили  такі видатні лінгвісти, як О.Ахманова, Л.Єльмслєв, М.Комлєв, Р.Ладо, А.Мейє, Ю.Найда, Д.Хаймс та інші.

Значної ваги проблема взаємозв’язку  понять мова і культура, мова і ментальність набуває в період відродження  національного самоусвідомлення. Як відомо, найсуттєвіші риси національно-мовної культури відображаються в лексичному складі мови, тому аналізові національно  маркованої лексики присвячують  свої праці українські та зарубіжні  мовознавці (А.Вежбицька, В.Говердовський, В.Манакін, В.Телія, Ю.Сорокін, Й.Стернін  та ін.). При цьому безеквівалентну  та фонову лексику лінгвісти розглядають  при дослідженні інших мовознавчих  проблем.

Поняття про реалію як носія  своєрідного національно-культурного  колориту не є цілком визначеним, оскільки ґрунтовні  дослідження даних  лексичних одиниць лінгвістами  почалися лише у 50-х роках ХХ ст. З  самого початку серед вчених існували значні розбіжності у питанні  щодо  визначення сутності реалій, і  суперечки тривають і досі.

Проблемами пояснення  поняття «реалія» займалися такі науковці, як Костомаров, Верещагин, Томахин, Влахов, Флорин, Тер-Минасова, Соболєв, Бархударов, Федоров, Ємельянова та багато інших. Однак ще багато питань, пов’язаних із цією проблемою, вимагають ґрунтовних досліджень. Тому тема даної курсової роботи є досить актуальною.

Об’єктом дослідження  є особливості національно-маркованої лексики у словниковому складі мови.

  Предметом дослідження є національно маркована лексика, використана у романі Е. Хемінгуея «По кому подзвін».

Метою даного дослідження  є  визначення особливостей лексичних  одиниць на позначення реалій, які  використовуються у романі Е. Хемінгуея  «По кому подзвін».

У зв’язку з поставленою  метою основними завданнями даної  роботи є:

• дослідити особливості лексичних одиниць, із національно-культурним забарвленням;
• визначити поняття реалії;
• розглянути способи класифікації реалій;
• проаналізувати національно марковану лексику, представлену у романі Е. Хемінгуея «По кому подзвін»;
• скласти глосарій національно маркованих одиниць, використаних у романі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

РЕАЛІЯ В СИСТЕМІ  БЕЗЕКВІВАЛЕНТНОЇ ЛЕКСИКИ

1. Особливості лексичних одиниць із національно-культурним забарвленням.

Уся система мови в цілому, мовна та мовленнєва норми відображають  національно-культурну специфіку  мови. У цьому реалізується кумулятивна функція мови, за допомогою якої мова не лише відображає сучасну культуру, але й фіксує її попереднє становище. Кумулятивна функція притаманна усім мовним одиницям, однак найяскравіше вона проявляється в області лексики – у словах, фразеологізмах, афоризмах [4, с.45].

У семантичній структурі  номінативних одиниць присутній  екстралінгвістичний зміст, який прямо  і безпосередньо відображає національну  культуру. Ця частина значення слова, яка стосується історії, географії, традицій, фольклору – інакше кажучи, культури країни, – називається національно-культурним компонентом. Культурний компонент, пов'язаний з національною культурою певного народу, невіддільний від неї та обмежений рамками відомої культурно-мовної спільноти, називається країнознавчим культурним компонентом   [23, с.47].

До числа лексичних  одиниць, яким притаманна яскраво виражена національно - культурна специфіка, належать:

1. фонова лексика – слова, які позначають предмети та явища, які мають аналоги у культурі, яка зіставляється, але відрізняються за певними національними особливостями функціонування, форми, призначення предметів тощо;
2. конотативна лексика – слова, які співпадають в основному значенні, але відрізняються за культурно-історичними асоціаціями;
3. реалії – назви предметів чи явищ, характерних для однієї культури, але відсутніх у іншій.

Необхідно детальніше розглянути тлумачення термінів «безеквівалентна лексика», «фонова лексика» та «реалія» для розмежування цих понять.

У лінгвокраїнознавстві під  безеквівалентною лексикою розуміють слова, план змісту яких неможливо зіставити з будь-якими іншомовними лексичними поняттями [4, с.76]. У перекладознавстві безеквівалентна лексика визначається як лексичні одиниці однієї з мов, які не мають ані повних, ані часткових еквівалентів серед лексичних одиниць іншої мови [1, с.94]. Слід відзначити, що про безеквівалентну лексику можна говорити лише у відношенні до конкретної пари мов, оскільки, залежно від мови, склад безеквівалентної лексики може змінюватися.

Фоновими словами називаються  слова однієї мови, які відрізняються  лексичними фонами від еквівалентних іншомовних слів. Лексичний фон – це сукупність непонятійних семантичних долей, які стосуються слова. Під семантичними долями розуміють ознаки, критерії, за якими предмет включається чи не включається до обсягу лексичного поняття [4, с.54].

План змісту слова включає лексичне поняття та лексичний фон. Лексичний фон тісно пов'язаний з культурою, тому навіть до далеких, здавалось би, від національної специфіки слів, потрібно ставитись із належною увагою. Лексичне поняття може залишатись незмінним протягом довгого часу. Лексичний фон набагато гнучкіший, він відображає та фіксує зміни, які відбуваються у культурі [23, с.50].

У ряді закордонних досліджень відзначається, що до лексичних одиниць  з національно-культурною специфікою слід віднести так звані «buzz words», тобто слова, які відображають ключові поняття іншомовного менталітету. В англійській мові до таких слів можна віднести наступні: sustainable development, challenge, politically correct, user-friendly, affirmative action тощо. У багатьох випадках для них можна знайти відповідники в українській мові. Однак при цьому за межами мовної форми залишається великий пласт фонової інформації, який суттєвим чином впливає на загальний зміст висловлювання. Для розуміння таких лексичних одиниць необхідно знати, що саме вкладають у це слово представники іншомовної культури, і чому це поняття є важливим елементом їхнього менталітету. Ці слова є ключем до розуміння поглядів на світ представників іншої культури. Вони можуть відображати особливості психології народу, його історичного розвитку, цінності, які домінують у даному суспільстві [8, с.74].

Термін «реалія» використовується у лінгвістиці, літературознавстві, перекладознавстві, лінгвокраїнознавстві. Не дивлячись на таке широке використання, у дослідницькій літературі немає чітких критеріїв визначення реалії. Існує подвійне розуміння даного явища:

1. Реалія-предмет, тобто поняття, явище, характерне для історії, культури, життєвого устрою того чи іншого народу і яке не зустрічається у іншого народу.
2. Реалія-слово, тобто мовні одиниці, які позначають такі явища, предмети та поняття, а також прислів’я, афоризми та фразеологізми.

Порівняно з іншими словами  мови, відмінною рисою реалії є  характер її предметного змісту, тобто  тісний зв'язок предмета, явища чи поняття, яке позначає реалія, із народом, країною, з одного боку, та історичним відрізком  часу – з  іншого. Звідси випливає, що реаліям притаманний національний колорит [8, с.63].

 Отже, лексичні одиниці, які характеризуються національно-культурною специфікою, складають значний пласт лексики. Крім того, вони є джерелом інформації культурологічного характеру та відображають особливості побуту, історії та світобачення, характерні для певного лінгвокультурного суспільства.

2. Поняття про реалію

У межах безеквівалентної лексики реалії виділяються в  окрему категорію, і належать до найменш  вивчених лінгвістичних одиниць.

Слово «реалія» бере свій початок  від латинського прикметника realia, що означає «речовий», «дійсний». Цей прикметник перетворився на іменник, яким позначають «предмет» і  «річ», яка матеріально існує і часто за змістом пов’язана з поняттям «життя».

Незважаючи на спільні  умови існування, у житті кожного  народу є притаманні лише йому реалії культури, побуту, середовища, яким у  іншій культурі (та понятійній системі) відповідають повні чи часткові пробіли. Усі ці реалії знаходять відображення у мові, передусім у вигляді  мовних позначень даних специфічних  елементів цивілізації, які несуть у собі культурний відбиток (у національних словесних образах) [18, с.89-90].

Про реалії як носії своєрідного  культурного колориту лінгвісти  почали говорити на початку 50-х років  ХХ ст. З самого початку серед  вчених існували значні розходження у питанні щодо визначення поняття реалії. Це зумовлено тим, що у роботах багатьох авторів реалії не займають центрального місця. Аналіз літератури дозволяє відмітити два основні підходи до визначення сутності слів-реалій: перекладацький та країнознавчий. Деякі вчені, торкаючись теми реалій, дають неточні, неповні визначення цього поняття, наголошуючи на одних ознаках цих лексичних одиниць, випускаючи інші, використовують неоднакові терміни для їх позначення. Тому перш, ніж намагатися сформулювати визначення поняття реалії, необхідно навести дефініції деяких авторів, які у різний час зверталися до цієї теми [16, с.2].

Так, наприклад, М. Л. Вайсбурд, розглядаючи реалії з точки зору країнознавства, тлумачить реалії як  події суспільного та культурного  життя країни, громадські організації  та установи, звичаї, традиції, предмети побуту, імена історичних осіб і т.д., а також велику кількість окремих фактів, які не піддаються класифікації [2, с.92].

У Л. Н. Соболєва реалії -  це  побутові та специфічні національні  слова та звороти, які не мають  еквівалентів у побуті і, відповідно, у мовах інших країн [21, с.281]. Однак, дане визначення не враховує того факту, що міжнародні зв’язки та взаємодія у сучасному суспільстві розвиваються досить динамічно, і деякі поняття, явища та предмети, які набули широкого поширення в одній країні, можуть запозичуватись іншими країнами. Відповідно, слова, які позначають ці поняття та явища, також можуть переходити у мови інших країн.

За визначенням В. М. Россельса, реалії – це іншомовні слова, які  позначають поняття, предмети, явища, які  не входять до вжитку того народу, на мову якого здійснюється переклад [20, с.169].