Модальне дієслово must та його функціональні еквіваленти

До аспектів синтаксичної модальності можна  віднести інваріантне модальне значення, модальність вірогідності та модальність предиката. Додатковий модальний зміст речення складається із модальних значень, які супроводжують інваріантне модальне значення і одночасно ускладнюють його. Розглянемо виділені вище аспекти.

Загальновизнаним  є положення про реальність/ірреальність як основне модальне значення, обов’язкове для речення взагалі. Це значення спирається на граматичні показники речення: інтонацію та дієслівні форми способу. Простому реченню властиві такі ірреальні модальні значення: спонукальності, бажаності, інтеррогативності (питальності), можливості та повинності.

Засоби вираження  інваріантного модального значення об’єднуються навколо трьох способів: морфологічно-синтаксичного, конструктивно-синтаксичного та інтонаційно-синтаксичного. Універсальним засобом вираження інваріантного значення реальності/ірреальності, яке формує предикативність речення, є інтонація.

Інтонація –  це обов’язковий модальний засіб, який є особливо помітним у бездієслівних  реченнях, де лише вона орієнтує на вираження реальності/ірреальності.

На думку  багатьох вчених було б несправедливо  заперечувати будь-яку роль слів з  модальним значенням у формуванні основної модальності. Зокрема, йдеться  про тип модальних відношень, який відображає оцінку зв’язку між об’єктом дійсності та приписуваною йому ознакою. Цей об’єкт і його ознака виступають у процесі оцінки «в ролі “предикативних предметів”: логічного суб’єкта та предикативної ознаки, які поєднуються за допомогою “модального модифікатора”, котрий і кваліфікує цей зв’язок як можливий, необхідний чи бажаний» [2: 90]. У лінгвістичній літературі цей тип модальності найчастіше йменується предметною модальністю, адже вона позначає відношення предмета, який у реченні виступає в ролі суб’єкта, до дії, вираженої інфінітивом. Предметна модальність відображає певний стан предмета, що полягає у відношенні до іншого стану чи дії; вона також бере безпосередню участь у формуванні модальності речення. Внаслідок виразної модальної семантики допоміжного компонента в предикаті, предметна модальність  сконцентрована лише у предикаті і не поширюється на всю синтаксичну структуру речення.

Отже, предметна  модальність має обмежений характер; вона здатна виявлятися експліцитно  та імпліцитно. Окрім того, предметна  модальність за характером вияву змісту – дискретна, тому що вона являє собою самостійне значення певної мовної одиниці: це та модальність, що її привносить у речення модальне слово чи предикатив.

Учені витлумачують модальність як граматичну, синтаксичну  чи семантичну категорію. В семантичному аспекті модальність може бути виражена різними мовними засобами. До них відносять граматичні, лексичні, лексико-граматичні (модальні дієслова) та просодичні засоби (інтонація).

1.3 Поняття  суб’єктивної та об’єктивної модальності у лінгвістиці

Питання семантики  і вживання модальних дієслів  досить складне, зокрема тому, що в  різних умовах контексту модальні дієслова можуть виражати різні значення.

Чимало точок зору висловлено мовознавцями у відповідь на питання, що стосуються поняття модальності. Лінгвісти схильні вважати, що мовна категорія модальності відображає два типи логіко-граматичних зв’язків: відношення змісту речення до об’єктивної дійсності та ставлення мовця до змісту речення. Для першого виду зв’язку цілком справедливо підходить термін «об’єктивна модальність», тоді як другий розглядається як форма мовлення – «суб’єктивна модальність» [16: 17-18]. Отже, поняття мовної модальності включає в себе аспект об’єктивної модальності (відношення повідомлюваного до певного плану дійсності) та аспект суб’єктивної модальності (оцінне ставлення мовця до змісту висловленої думки).

Ф. О. Агаєва підкреслює, що «суб’єктивна та об’єктивна модальності – дві  сторони єдиного цілого» [1:28]. Це означає, що ми не можемо відокремлювати зміст висловлювання від мовця, тобто розглядати об’єктивну модальність як самостійну категорію, так само як і опосередковувати ставлення мовця до висловленої думки, виокремлюючи у такий спосіб суб’єктивну модальність.

Окрім об’єктивної та суб’єктивної, учені також виділяють «зовнішню» модальність, яка характеризує висловлювання в цілому, та «внутрішню» або «внутрішньосинтаксичну», яка відображає лише відношення між суб‘єктом і дією (підмет і присудок) [14: 68,13: 20].

Об’єктивна модальність  виражає відношення змісту висловлювання до дійсності з точки зору його реальності/ірреальності та відношення суб’єкта дії до дії, яка може бути для нього можливою, бажаною або необхідною. Звідси, об’єктивна модальність може бути як «зовнішньою» так і «внутрішньою».

Якщо об’єктивна модальність («зовнішня») є основною і розглядається як необхідна конструктивна ознака кожного речення, то суб’єктивна модальність інтерпретується як необов’язкова, факультативна ознака висловлювання, що передає відношення мовця до змісту висловлювання.

В англійській та інших  германських мовах модальні дієслова можуть виражати як «внутрішню» об’єктивну модальність, так і «зовнішню» суб’єктивну.

Поширеним прикладом двозначності модальних дієслів у англійській  мові є наведене Р. Лакофф стверджувальне речення з модальним дієсловом must, яке може інтерпретуватися трьома способами (triply ambiguous). Правильна ж інтерпретація цього дієслова визначається екстралінгвістичним контекстом [25: 912]. Найчастіше для ілюстрації двозначності модальних дієслів наводять стверджувальне речення з дієсловом must у теперішньому часі, наприклад:  He must be there, в якому must позначає зобов’язаність особи, яка виражена підметом, або впевненість мовця.

У наведеному вище прикладі дієслово must може означати повинність/необхідність виконання суб’єктом певної дії і виражати «внутрішню», об’єктивну, модальність, або впевненість мовця в певній події, а також виражати суб’єктивну, «зовнішню», модальність. Виконуючи одну і ту ж синтаксичну функцію, ці дієслова можуть виступати у двох різних функціях з точки зору спрямованості модального відношення, що виражається ними. У своїй основній функції модальні дієслова виражають відношення між суб’єктом дії і дією; таке відношення передає необхідність, можливість чи бажаність дії. У вторинній функції модальні дієслова виражають відношення мовця до змісту цього висловлювання з точки зору ступеня його відповідності дійсності. Отож, наведене вище речення (He must be there) може інтерпретуватися як «Він повинен (зобов’язаний) бути там» (первинна функція) і «Він, напевно, (ймовірно) там» (вторинна функція) [13: 84-85].

Двозначність відсутня, коли дієслово must сполучається з перфектним інфінітивом. Наприклад:

I should think not. It must have been an awful life for you cooped up here all these years. (A. Christie : The Mystery of the Blue Train, р.195)

Двозначність відсутня і  при вживанні must з неперфектним інфінітивом у контексті, який не допускає наявності модального дієслова у його основному модальному значенні. Наприклад:

 « You must make it up with your wife.» (A. Christie : The Mystery of the Blue Train, р.129)  

Як бачимо, модальне дієслово must найчастіше використовується для вираження об’єктивної «внутрішньої» модальності.

 У межах  об’єктивної «внутрішньої» модальності  деякі вчені розрізняють алетичну та деонтичну модальність.

Алетична модальність  виражає відношення повинності/необхідності між суб’єктом і дією, зумовлене природою та властивостями предметів чи явищ. Наприклад:

Water must freeze at 0 C.

Деонтична модальність  вказує на відношення повинності/необхідності, зумовлене різноманітними суспільними нормами, законами, правилами. Наприклад:

"Yes, yes... You must pardon an old man's fussy ways." (A. Christie : The Mystery of the Blue Train, р.118)      

Існують також  висловлювання, в яких мовець не просто констатує наявність між суб’єктом і дією відношення повинності/необхідності, зумовлене об’єктивними закономірностями буття чи суспільними нормами, а й виражає своє волевиявлення, спрямоване на виконання дії ним самим або іншою особою. Наприклад:

«I must see you,» the caller insisted. (D. Brown : Angels and Demons, p.68)

Таким чином  проблема співвідношення суб’єктивного  і об’єктивного в семантичній  структурі висловлювання актуальна  не тільки для визначення суті модальності, але й як загальнотеоретичний аспект. Існування суб’єктивного здебільшого заперечується сучасною лінгвістикою, тому що будь-які мовні засоби позначають об’єктивно існуючі явища. Однак будь-що у мові можна передати індивідуальним мовленням, що передбачає наявність суб’єктного плану.

Отже, у визначенні модальних значень речення важливим є не тільки встановлення об’єктивного характеру мовних засобів вираження модальності, але й врахування категорії мовця, що пояснює наявність суб’єктивного моменту у висловлюванні.

Модальні слова – це лексико-граматична категорія, яка об’єднує незмінні слова і словосполучення, що виражають суб’єктивно-об’єктивні відношення людини до явищ дійсності та їх зв’язків, оцінюючи ці явища і зв’язки з точки зору їх ймовірності, можливості, необхідності тощо. Модальні слова не виконують номінативної функції, бо втратили своє конкретне лексичне значення, не виступають у реченні в ролі його членів. Модальні слова виражають вторинну модальність висловлювання або окремих його частин. У даній роботі модальність розглядається як семантико-синтаксична категорія, у якій модальні значення передаються не тільки модальними словами та зворотами, а й модальними дієсловами та формами способів. У роботі ми розглядаємо категорію модальності як об’єктивно-суб’єктивну категорію. Об’єктивна модальність є необхідною конструктивною ознакою кожного речення; суб’єктивна модальність є необов’язковою, факультативною ознакою висловлювання, що позначає відношення мовця до його змісту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  ІІ. Функціонально-семантичне поле модального дієслова must

2.1 Поняття  функціонально-семантичного поля  у лінгвістиці

Опис категорії  модальності найбільш адекватно  здійснюється з позиції теорії функціонально-семантичного поля (далі ФСП) [6: 169], оскільки модальні значення у мові виражаються засобами різних рівнів, що мають у своїй семантиці певний спільний компонент.

ФСП – це двостороння (змістовно-формальна) єдність, що формується за допомогою  граматичних (морфологічних і синтаксичних) засобів даної мови разом із лексичними, лексико-граматичними, словотвірними елементами, які взаємодіють з ними  і відносяться до однієї семантичної зони [7:40].

Основні характеристики ФСП-ля: спільність семантичної функції  та різнорівневість засобів вираження. Семантична функція об’єднує у систему різнорідні мовні елементи: морфологічні, синтаксичні, лексичні, інтонаційні. Взаємодія елементів різних мовних рівнів – інша суттєва риса ФСП-ля, яка відрізняє його від інших підсистем мови (морфологічних категорій, синтаксичних парадигм), в яких об’єднані одиниці одного класу.

У структурі ФСП-ля виділяють  ядро та периферію. Ядром поля є конституент, який найчастіше передає дане значення. Воно утворюється за допомогою певних компонентів і належить до семантичного простору даного поля через своє основне, а не похідне значення. Ядро ФСП-ля характеризується найбільшою частотою вживання та здатністю замінювати інші елементи поля у певних контекстах.

О. І. Бєляєва відзначає, що елемент ядра у повному обсязі і з найбільшою частотою та регулярністю передає усі відтінки значення даного поля [6: 8]. Семантична субкатегоризація у межах поля відбувається на основі аналізу функціонування мовних засобів у конкретному висловлюванні.

Семантична  сфера модальності об’єднує ціле угрупування ФСП-ів. У зв’язку  з цим в межах макрополя  модального дієслова must виділяємо функціонально-семантичні мікрополя повинності, закономірної повинності, неминучості, деонтичної повинності та необхідності/потреби.

Оскільки модальне дієслово must з найбільшою регулярністю та найповніше передає усі виділені відтінки значення повинності, що лежать в основі організації мікрополів у межах ФСП-ля модальності повинності, ми вважаємо must ядром цього поля.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Ядро  функціонально-семантичного поля  модальності повинності. Його семантичні  відтінки.

Ядром функціонально-семантичного поля модальності повинності є модальне дієслово must, оскільки воно є основним засобом вираження повинності в  англійській мові.

Отже, основним семантичним відтінком модального дієслова must є концепт повинності, який означає неодмінну необхідність виконання певної дії, що відповідає внутрішній потребі мовця і є  обов’язковою для виконання. Іншим  концептом модального дієслова must є закономірна повинність, яка означає обов’язковість певної дії чи стану, що випливає з виявленої і зафіксованої розумом людини закономірності і є очевидною за даних умов. Деонтична повинність пов’язана з накладанням на суб’єкт певних обов’язків (громадських, християнських, службових, сімейних, моральних тощо), а отже має соціальний (суспільний) характер.