Регулювання інноваційної діяльності в Україні

Стаття 330. Державна експертиза інноваційних проектів

1. Інноваційні проекти,  що інвестуються за рахунок  Державного бюджету України або  місцевих бюджетів, а також проекти,  замовниками яких є органи  державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов'язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов'язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог.

3. У разі необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України.

Стаття 331. Договір на створення і передачу науково-технічної продукції  
1. За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі - НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

2. Предметом договору  на передачу науково-технічної  продукції може бути модифікована  науково-технічна продукція.

3. Науково-технічною продукцією  є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо).

4. Договір може укладатися  на виконання усього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування).

5. У разі якщо науково-технічна  продукція є результатом ініціативних  робіт, договір укладається на  її передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.

6. Договори на створення  і передачу науково-технічної  продукції для пріоритетних державних  потреб та за участі іноземних  суб'єктів господарювання укладаються  і виконуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.  
Стаття 332. Законодавство про інноваційну діяльність

1. Відносини, що виникають  у процесі здійснення інноваційної  діяльності, регулюються цим Кодексом  та іншими законодавчими актами. До вказаних відносин у частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

 

 

 

 

 

 

3. ЗАКОРДОНИЙ ДОСВІД ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНО ДІЯЛЬНОСТІ

1. Характеристика інновації в США

У кожній країні є свої особливості державного регулювання інноваційного процесу, зумовлені структурою галузей господарства, стратегією розвитку, впливом надбудовчих чинників на продуктивні сили. Водночас можна виділити загальні методи впливу держави на інноваційну діяльність бізнесу, що в тих чи інших формах застосовуються в більшості промислово розвинених країнах.

За ознакою  форми дії на інноваційний розвиток економіки весь арсенал цих методів  поділяється на методи прямого та непрямого регулювання. 
Суть методів прямого регулювання полягає в тому, що держава бере на себе ініціативу у виборі пріоритетів науково-технічного розвитку, фінансування та стимулювання розроблення важливих національних інноваційних програм. При цьому чинник часу набуває стратегічного характеру. НДДКР потребують не тільки великих фінансових витрат, а й стають ризикованішими й утримати технологічну монополію фірмам не завжди вдається. Щоб швидше використати ринковий потенціал, держава стимулює міждержавну, галузеву, міжфірмову координацію та кооперацію інноваційної діяльності. Такої стратегії дотримуються Франція, Нідерланди, Японія. Стратегія децентралізованого регулювання — складніший механізм участі держави в інноваційній сфері [ 28 ].

Держава в  цій стратегії відіграє провідну роль, але відсутні міцні директивні зв'язки. У США це набуло форми загальнонаціональної кампанії за дебюрократизацію, дерегламентацію та дере-гулювання. Більш широко застосовуються методи «управління ініціативою», зорієнтовані на стимулювання ініціативи суб'єктів господарської діяльності. Даних методів дотримується США, Великобританія і ряд інших країн.

Методи непрямого  регулювання створюють економічні та правові умови для прискорення  інноваційного розвитку, проте це не означає, що такі умови мають бути однакові для всіх галузей розвитку науки і техніки. Держава може їх диференціювати відповідно до пріоритетних напрямів та програм. Але головне, щоб у межах кожного напряму чи програми наукові, дослідні та проектні організації мали однакові економічні й правові умови діяльності, що сприятиме розвитку конкуренції між ними.

Методи реалізації державної інноваційної політики за способом впливу можна поділити на: 
1) економіко-правові методи, що грунтуються на положеннях Конституції, відповідних законів, внутрішньовідомчих, адміністративних розпоряджень; 
2)державне фінансування наукової сфери;

3) контрактна  система відносин між суб'єктами  інноваційної діяльності та державою;

4) податкова система;

5) патентно-ліцензійна, антитрестівська політика;

6) амортизаційні заходи, субсидії;

7) передавання  технології;

8) підтримка міжорганізаційної кооперації та дрібного інноваційного бізнесу; 
9) урядові закупівлі;

10) розвиток  інфраструктури досліджень і  розробок.

В американській  державній політиці розділяють заходи, спрямовані на великий і малий  бізнес. Малий інноваційний (ризико-вий) бізнес розглядається як один з найважливіших рушіїв інноваційного прогресу, для розвитку якого у 80-ті роки було розроблено цілий ряд спеціальних інструментів державного впливу. Прийнято відповідні закони про розвиток малих інноваційних фірм, спрямовані на підтримку всього дрібного інноваційного бізнесу — від невеликих дослідних компаній до виробів-одинаків. Головним у державній політиці є забезпечення сприятливих умов, «інноваційного клімату». При цьому, на відміну від впливу на вже сформований економічно й організаційно великий бізнес, держава основні зусилля спрямовує на початкові періоди становлення дрібних новаторських фірм. Політика стимулювання новаторства дрібного бізнесу проводиться на всіх рівнях виконавчої влади — від федерального уряду до муніципалітету [ 15 ].

Закони є  правовим фундаментом розвитку інноваційного  бізнесу в будь-якій країні. Кожна  держава по-своєму комбінує таку їх кількість, щоб забезпечити інноваційну  діяльність на принципах довгостроковості та економічної зацікавленості підприємців. Це закони про патенти, товарні знаки, авторське право, антитрес-тівське законодавство, пільгові кредити, закони, що передбачають можливість примусового ліцензування технологій, про стимулювання інвестицій у венчурний бізнес і багато інших. Однак ці закони належною мірою не забезпечували ефективність інноваційної діяльності. Тому у 80—90-х роках у всіх країнах приймається ще ряд важливих законодавчих актів. Так, у США для стимулювання технологічних нововведень був прийнятий закон Стівенсона-Уайдлера «Про технологічні нововведення», у якому передбачено заходи щодо створення спеціальних організацій у рамках апарату виконавчої влади з метою вивчення та стимулювання промислових інновацій, сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю та федеральними лабораторіями, заохочення приватних осіб і корпорацій у розвитку науки й техніки [ 9 ].

Закон зобов'язував державні органи і доручав адміністрації  допомагати підприємствам малого бізнесу  одержувати урядові контракти на дослідження та розробки з використанням усіх переваг і пільг, які це дає. Державою були прийняті: Програма інноваційних досліджень малого бізнесу (SBIR) і Програма передавання технологій малого бізнесу (STTR), центральним пунктом яких є розширення фінансових можливостей підтримки інноваційного процесу, який відбувається у дослідних неприбуткових організаціях.

Державні  науково-технічні програми є одним  з методів планування науково-технічного розвитку в промисловості. Це документ, у якому визначено ресурси, виконавців та строки здійснення комплексу заходів, спрямованих на вирішення науково-технічних проблем. За умов ринкової економіки вони мають індикативний характер, оскільки містять планові завдання державним установам, державні замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям, а також прогнози розвитку наукових досліджень і проектних робіт у приватному секторі економіки.

Наприклад, урядом США були прийняті такі державні програми : 
• конкурентоспроможність (1987—2000 pp.);

• стратегічна оборонна ініціатива (1983—2000 pp.); 

• стратегічна  комп'ютерна ініціатива (1984—1992 pp.); 

• орбітальна станція (1986—2000 pp.);

• високотемпературна надпровідність (1987—1990 pp.);

• розроблення  нових екологічно чистих технологій спалювання вугілля (1989—1992 pp.);

• розроблення  засобів боротьби зі СНІДом (1987—2000 pp.);

• національні  критичні та подвійні технології (1994—2000 pp.).

Як бачимо, у програмах НДДКР фокусується  вирішення внутрішніх і зовнішніх  проблем розвитку кожної країни.

Державне замовлення в науково-технічній сфері забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробленні та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції. Державне замовлення укладається відповідно до державних науково-технічних програм на контрактній основі. Воно забезпечується фінансуванням, підтримується матеріально-технічними ресурсами і видається виконавцям на конкурсних засадах. Важливим моментом під час проведення конкурсів на одержання державного замовлення в науково-технічній сфері є забезпечення гласності щодо умов проведення, учасників і підсумків конкурсів [ 10].

Якщо учасниками проекту є кілька корпорацій, то весь ризик розкладається на них  пропорційно участі в проекті. Оскільки одне й те саме нововведення може бути використане в різних галузях і на різних ринках, то кооперація стає взаємовигідною. Зосередження загальних зусиль на вирішенні однорідних проблем сприяє зростанню результативності НДДКР — їхньому прискоренню щодо впровадження та економії ресурсів. 
Слід зазначити, що на початку 90-х років підприємницька діяльність держави (США) з розміщення замовлень у науково-технічний сфері регулювалась більше як 210 законами та поправками до них.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Іноземний досвід як модель державного регулювання інноваційних процесів в Україні

Сьогодні серед розвинених країн немає такої, де держава  тими чи іншими методами не прагнула б  сприяти інноваційному процесу. Аналізуючи державну політику розвинених країн щодо підтримки інновацій за ступенем державного регулювання, можна виділити два полюси. На одному знаходяться США та Велика Британія, де держава найменше втручається в економіку, зокрема й в інноваційну діяльність, на іншому - Франція та Японія, в яких держава найбільш активно підтримує інноваційний процесс всіма можливими методами.

Перший полюс, який умовно можна назвати англо-американською  моделлю, характеризується найповнішою  автономією підприємництва в інноваційній сфері. За такої моделі вважається, що ринкові механізми самі сприяють прискоренню інноваційного процесу. Головний акцент робиться на створення сприятливих умов для ведення бізнесу взагалі, що зумовлює рівні умови для впровадження інноваційних продуктів у всі галузі народного господарства.

Другий (франко-японський) полюс інноваційної політики характеризується досить значним впливом держави на інноваційні процеси, зокрема і неринковими методами, шляхом прямих дотацій і субсидій підприємствам і організаціям, які здійснюють інноваційну діяльність. За цієї моделі уряди визначають пріоритетні напрямки інноваційно-технологічного розвитку, яким надається суттєва урядова підтримка [ 15 ].

Більшість розвинених європейських країн та Канада займають проміжне положення між зазначеними полюсами інноваційної політики, одночасно розвиваючи національне бізнес-середо-вище і використовуючи пряму державну підтримку інноваційної діяльності. З посиленням міжнародних інтеграційних процесів і виробленням погодженої економічної політики у загальному економічному просторі країн, зокрема членів ЄС, з'являється нова можливість - розроблення єдиної інноваційної політики на рівні держав-членів співтовариства.