Регулювання інноваційної діяльності в Україні

ВСТУП

 

Актуальність  теми полягає у переході України до інноваційної моделі розвитку і створення належних стимулів для поширення інноваційної моделі туристичної поведінки українського бізнесу стає одним із найбільш визначальних завдань туристичної політики держави.

Разом з тим на сьогодні мало висвітлено питання щодо комплекса політико-правових, фінансових, організаційних, технологічних та інших перешкод, які фактично блокують масову реалізацію інновацій в Україні.

Дана проблема розглядалась у працях вітчизняних вчених: Антонюк Л.Л., Атаманчук Г.В., Бодюк. А.В., Василенко В.О., Варналий З.О, Гончарова Н.В., Зайцева Н.А., Кіктенко О.В., Молчанов Н.Н., Рудакова  М.С., Савчук В.С., Гринев В.Ф., Гончарова Н.П.,  Говоруха Ж.А., Буднікевич І.М.

Так, Гончарова Н.В. зазначила, що ефективне здійснення інноваційної політики потребує послідовного застосування розгалуженого інструментарію засобів державного регулювання, глибокого професійного аналізу умов здійснення інноваційної політики та рішучих активних дій щодо її реалізації. Здійснюючи хибну політику, сконцентровану суто на розподілі дефіцитних ресурсів, був витрачен час і кошти, але не досягнуто мети - не створено умов для інноваційного розвитку України. Вкрай важливе завдання держави - створити для цього належні умови та інфраструктуру, заохотити суб'єктів господарювання рухатися по інноваційному шляху розвитку.

Мета дослідження – розробити модель державного регулювання інноваційних процесів в Україні на основі іноземного досвіду.

Об’єкт дослідження є інноваційна політика держави.

Предмет дослідження є ефективність та роль державного регулювання

інноваційних процесів в Україні.

Мета і предмет дослідження  зумовили вирішення наступних задач:

• вивчення теоретичної бази іноватики, інноваційної політики та державного регулювання в Україні;
• аналіз сучасного стану інноваційної політики, регулюючої законодавчої бази та дій держави направлених на розвиток інновації;
• запропонувати, судячи з досвіду закордонного досвіду інвестиційно-інноваційної діяльності, схожу та більш вдосконалену модель інноваційної політики.

Методи дослідження. Для розв’язання визначених задач, досягнення мети використовуються комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: теоретичне дослідження, системний аналіз, моделювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

1. Інноваційні процеси як об’єкт державного регулювання

Терміни «новина», «новація», «інновація», «нововведення» широко використовуються в літературі, у повсякденній практиці і нерідко ототожнюються, хоча дещо різняться за своєю сутністю. Ці терміни об'єднує те, що вони відображають розвиток, оновлення. Будь-яка соціоекономічна система розвивається через оновлення. Поняття «нове», «новина», «новація», «інновація», «нововведення» віддзеркалюють шлях розвитку, який веде до змін через прискорення поступовості руху та оновлення всіх елементів процесу: принципів, методів, цілей, що потребує подолання укорінених звичок, взаємозв'язків, стійких тенденцій і породжує нову якість, як-то: оновлену матеріально-технологічну базу, систему управління, суспільні відносини, новий спосіб життя, новітні життєві стилі. 
Для практичного вживання понятійної термінології необхідно знати

особливості, межі та способи  її застосування.

Нововведення як інструмент перетворення є самостійним об'єктом вивчення в усіх промислово розвинених країнах. Виникла нова галузь науки — інноватика, яка вивчає закономірності процесів розвитку, формування новацій, нововведень, механізмів управління змінами, подолання опору нововведенням, адаптації до них людини, використання та поширення інноваційних потоків, інноваційної діяльності, їх вплив на сферу конкуренції, на розвиток суспільства в цілому [ 7 ].

На відміну від стихійних, спонтанно виникаючих змін, інноватика вивчає механізми ініційованих і  контрольованих змін, які відбуваються внаслідок раціонально-вольових дій.

Предметом інноватики є  створення, освоєння і поширення  різного типу новацій.

Державна  інноваційна  політика  —  сукупність  форм  і  методів  діяльності держави,  спрямованих  на  створення  взаємопов'язаних  механізмів інституційного, ресурсного  забезпечення  підтримки  та  розвитку  інноваційної  діяльності,  на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів.

Мета державної інноваційної політики - формування у країні таких умов для діяльності  господарюючих  суб'єктів,  за  яких  вони  були  б зацікавлені і спроможні розробляти  і  виготовляти нові  види продукції,  впроваджувати  сучасні наукомісткі, екологічно чисті технології та розширювати на цій основі свої ринки збуту [ 19 ].   

На сьогоднішній день існують наступні типи державної  інноваційної політики:

1. Політика технологічного поштовху. Згідно з нею головні цілі та пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку задає держава, на основі чоговизначаються  шляхи  стимулювання  інноваційної  діяльності,  які  мають здійснюватись  через  удосконалення  управління  в  науково-технологічній  та інноваційній  сферах. Такий  варіант  інноваційної політики передбачає  розроблення різних  державних  програм,  великі  капіталовкладення  у  масштабні  інноваційні проекти,  використання  інших  прямих  форм  державної  участі  в  регулюванні інноваційних процесів.

2. Політика  ринкової  орієнтації.  Передбачає  провідну  роль  ринкового механізму  в  розподілі  ресурсів  та  визначенні напрямів  розвитку науки  і  техніки,  а також  обмеження  ролі  держави  в  стимулюванні  фундаментальних  досліджень.

Дослідженням,  від  яких  залежить  місце  держави  у  світовому співтоваристві  та  її національна безпека, приділяється недостатня увага.

3. Політика  соціальної  орієнтації.  Сутність  її  полягає  у  соціальному

регулюванні наслідків  НТП: процеси прийняття рішень відбуваються  із залученням широкої  громадськості;  рішення  приймають  за  умов  досягнення соціально-політичного консенсусу [ 18 ]. 

Політика передбачає  істотний  вплив  передових  технологій  на  вирішення туристичних проблем, на  зміну  галузевої  структури,  взаємодію  суб'єктів господарювання,  рівень життя  тощо.

 

 

 

 

2. Методи й інструменти державної інноваційної політики

Методи  державного  регулювання  інноваційної  діяльності  —  прямі  та опосередковані  способи  впливу  органів  державного  управління  на  поведінку суб'єктів  інноваційної  діяльності  з  метою  підвищення  їх  інтересу  до  створення, освоєння  і  поширення  інновацій  та  реалізації  на  цій  основі  інноваційної  моделі розвитку країни.

Інструменти (засоби) державного регулювання  інноваційної діяльності — акти  нормативно-правового  або  директивного  характеру,  які регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.

Інструменти  регулювання  попиту.  Це  укладені  центральними  або 

регіональними органами державного управління договори із суб'єктами інноваційної діяльності щодо розроблення  й виробництва  інноваційних продуктів, технологій та

послуг.

Інструменти  регулювання  пропозиції.  Дії,  спрямовані  на  забезпечення інноваторів  фінансовою  та  технічною  допомогою,  в  тому  числі  створення інноваційної  інфраструктури:  надання  інноваторам  грантів,  позик,  субсидій» гарантованих кредитів, дослідницьких податкових кредитів [ 21 ]. 

Інструменти створення  сприятливого середовища для інноваційного  процесу.

До них відносять  передусім податкові пільги, пільгове кредитування і субсидування; страхування і гарантування, надання прав на прискорену амортизацію устаткування; розвиток державою патентного права, правничих засад виробництва та споживання якісної  продукції —  системи  стандартизації  і  сертифікації  виробництв  та  окремих видів  продукції,  регулювання  монопольних  підприємств  і  видів  діяльності,  дозвіл тимчасової монополії  інноватора. Це створення сприятливих умов для міжнародної комерційної діяльності.

Хотілось би зазначити  також, що інновація не тотожна винаходам (відкриттям нових ідей і товарів), хоча вона й включати їх. Інновація являє собою адаптацію ідей і товарів у вигляді працездатних і продуктивних застосувань на конкретному товарному ринку або технологічних процесах окремих підприємств. Пропозиція про «лінійний потік» інноваційного процесу окремих підприємств.

3. . Інноваційні процесі державної політики в туризмі

Державне регулювання  інноваційного розвитку – це сукупність заходів прямого та не прямого  впливу держави на інноваційну діяльність та механізмів державного регулювання, що забезпечують збалансованість нормативно-законодавчої бази і взаємодії органів влади спрямованої на соціально-економічний розвиток країни в цілому. Таке державне регулювання інноваційного розвитку є рушійною силою в ринкових відносинах що дасть змогу прогазувати майбутні зміни соціально-туристичних систем.

Інноваційний процес визначається подвійною природою інновації, а  саме: як безпосереднього досвіду, сформованого в рамках конкретного виду діяльності, з одного боку, і як нового досвіду, що набув загально соціального та загальнокультурного значення, - з іншого [ 4 ].

Інноваційний процес – перетворення нових видів і  способів людської життєдіяльності (інновації) на соціально-культурні норми й  зразки що забезпечують їхнє інституціональне оформлення інтеграції і закріплення сфері духовної і матеріальної культури суспільства. Таким чином інноваційний процес являе собою  переведення нововедень із сфери безпосереднього досвіду у сферу досвіду суспільно-історичного.

Науково-технічну діяльність загально державного значення фінансують з бюджету та державних позабюджетних фондів. Для фінансування та матеріально-технічної підтримки заходів щодо забезпечення розвитку й використання досягнень науки і техніки в Україні виконував державний інноваційний фонд. На його базі утворено Українську державну інноваційну компанію, як не банківську фінансово-кредитну установу  підпорядковану її державному агентству з інвестицій та інновацій.

Державна політик має  основні напрями регулювання, підтримки  та коректировки  туристичної діяльності і на сьогоднішній день велику кількість пунктів цих  вважаємо інноваційними.

Основними напрямами державної  політики в галузі туризму є: залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил; захист прав та інтересів держави в галузі туризму; створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю; створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні; запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення; заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії; встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності; визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму; створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства; забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна; підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії; організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів; розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації [ 19 ].

 Проаналізувавши такі дії та теоретичні засади інноватики, то бачимо що державна діяльність спрямована на підтримку науково-технічної, історико-культуроної сфери, що активізує реформальну політику. Яка призводить до закладення інноваційного фундаменту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
1. Інноваційний менеджмент сучасного туристичного ринку

Інноваційний менеджмент являє собою самостійну галузь управлінської  науки та професійної діяльності, яка спрямована на формування й забезпечення умов інноваційного розвитку будь-якої організації. Не існує чіткого визначення інноваційного менеджменту, так на думку Ільїнкової С.Д., інноваційний менеджмент – це сукупність принципів, методів та форм управління інноваційним процесом, інноваційною діяльністю та персоналом, зайнятим цією діяльністю. Ковальов Г.Д. інноваційний менеджмент визначає як систему управління економічним розвитком. При цьому менеджмент охоплює не тільки економіко-технічні проблеми, а й проблеми світогляду, бо світова тенденція полягає в радикальних змінах, пов’язаних з глобальним вибухом новацій. [16].

Багато авторів приділяють увагу інноваційному менеджменту  як функціональній системі управління і розглядають його як один з різновидів функціонального менеджменту, безпосереднім об’єктом якого є інноваційні процеси в усіх сферах економіки.

Інноваційний менеджмент націлений, головним чином, на ефективне  управління процесом розроблення, упровадження, виробництва та комерціалізації  інновації, при цьому важливим моментом є синхронізація функціональних підсистем, удосконалення координуючих дій операційної системи виробництва, управління персоналом і здійснення контролю за інноваційним процесом.

Як наука і мистецтво  управління інноваційний менеджмент базується  на теоретичних положеннях загального менеджменту, серед яких визначальними є закони та закономірності динамічних систем, принципи, функції, форми й методи цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління цими системами. Як вид діяльності та процес прийняття управлінських рішень інноваційний менеджмент являє собою сукупність процедур, що утворюють загальну схему управління інноваційним процесом. Інноваційний менеджмент як апарат управління інноваціями передбачає створення певної ієрархічної організаційної структури, до складу якої входять спеціалізовані підрозділи управління, керівники різних рівнів, які наділяються повноваженнями на прийняття та реалізацію відповідних управлінських рішень і несуть відповідальність за їх результати [ 10 ].