Лекции по "Хозяйственному праву"

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Декабря 2014 в 23:59, курс лекций

Краткое описание

Сучасне господарське право можна розглядати як юридичну форму розв'язання суперечностей між приватними та громадськими інтересами під час здійснення господарської діяльності. Але загальним регулятором господарських відносин воно стало лише в XX сторіччі. Перед цим воно не було правом загального характеру. Як і будь-яке історичне явище, господарське право мало свій початок і зазнало певних змін, перш ніж досягти сучасного стану.
Російський спеціаліст у галузі торговельного права Г.Ф.Шершеневич наприкінці минулого сторіччя зробив усебічний та надзвичайно цікавий аналіз еволюції торговельних законів (звичаєве торговельне право), які були регулятором відносин у середовищі середземноморських, а згодом й інших купецьких гільдій Він запропонував розрізняти три періоди в розвитку торговельного права: італійський, французький та німецький.

Прикрепленные файлы: 1 файл

господарське право.doc

— 950.50 Кб (Скачать документ)

Ці та інші упущення в українському законотворенні мають бути враховані новим парламентом України та іншими суб'єктами нормотворчого процесу, якщо ми як держава хочемо мати стабільне і добротне законодавство, яке б не лише виконувало роль регулятора суспільних відносин, а й сприяло недопущенню правопорушень суб'єктами господарювання.

Тема 4 СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

1 Поняття та види суб'єктів  господарського права 

Поняття суб'єкта господарського права обгрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин.

Серед організацій-суб'єктів господарського права можна виділити:

  • а)суб’єкти господарювання;
  • б)споживачі;
  • в)органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділенні господарською компетенцією;
  • г) громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Найбільшу і найважливішу для господарської діяльності групу суб'єктів господарського права складають суб’єкти господарювання.

Ч.1 ст.55 ГК визнає суб’єктами господарювання учасників господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав і обов’язків),мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Наведене визначення дає підстави виділити наступні ознаки суб’єкта господарювання:

  • - цей суб’єкт є учасником господарських відносин;
  • - він безпосередньо здійснює господарську діяльність;
  • - він наділений господарською компетенцією (сукупністю господарських прав і обов’язків), яку реалізує при здійсненні господарської діяльності, набуваючи при цьому нових прав і обов’язків. Цю ознаку суб'єкта господарського права ще називають господарською правосуб 'єктністю. Суб'єкт господарського права має засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті не-майнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав і обов'язків.
  • - він має відокремлене від інших суб'єктів ( в тому числі й від власника ) майно;
  • - він несе відповідальність за своїми зобов’язаннями у межах закріпленого за ним майна.

Суб'єктами господарювання згідно з ч.2 ст.55 ГК є:

  1. господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
  2. громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
  3. філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативного використання майна відповідно до визначення цієї компетенції у ГК та інших законах.

Суб'єкти господарювання –господарські організації, які діють на основі права власності, права господарсьго відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та Господарським кодексом.

Суб'єкти господарювання – відокремлені підрозділи( структурні одиниці) господарських організацій – можуть діяти лише на основі права оперативного використання майна, без статусу юридичної особи.

2. Завдання, права та обов'язки суб’єкта господарського права

Кожен з видів суб'єктів господарського права має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк - кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади - управлінську діяльність в економіці і т. ін. Правовою формою, в якій врегульовані завдання суб'єктів господарського права, є їхні статутні господарсько-правові акти - установчі документи (установчий договір і статут), статут державного або іншого підприємства, положення (про міністерство, про державний комітет). Виходячи із завдань, статутні акти врегульовують такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб'єкта господарського права (функції щодо органів управління).

Згідно з ч.1 ст.62 ГК підприємство –це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та іншими законами.

Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює свою діяльність з метою одержання прибутку. Як правило, підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток організацій, хоч можуть створюватись і для некомерційної діяльності (ч.2 ст.62 ГК).

Право визначати цілі і предмет діяльності підприємства належить його засновникам, які виходять при цьому з своїх підприємницьких можливостей. Закон дозволяє вносити до статуту будь-яку кількість видів діяльності, не забороненої законом.

Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб'єкта господарського права є його права, захист яких гарантує держава. Права суб'єктів визначаються господарським законодавством залежно від їхніх видів: права підприємств, об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів державної виконавчої' влади.

Права суб'єктів можна класифікувати відповідно до їхнього змісту.

Засновницькі права грунтуються на загальній нормі права власності, згідно з якою власник «може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності» (ст. 4 Закону «Про власність»). Ця норма деталізована у ст 62-64 ГК. Засновницькі права передбачають право на вільний вибір засновниками підприємства видів діяльності, право на вибір організаційно-правової форми підприємства, право на прийняття рішення про створення підприємства, право змінювати у встановленому порядку як діяльність, так і форму підприємства. За загальним правилом, ці та інші засновницькі права належать власнику (власникам).

Права в галузі управління. Підприємства й інші суб'єкти господарського права самостійно управляють своєю діяльністю та справами. Порядок здійснення управління регулюється статутними актами згідно з принципами, визначеними законодавством. Основним є принцип поєднання прав власника на господарське використання свого майна з самоуправлінням трудового колективу. Власник здійснює свої управлінські права як безпосередньо (кооператив, колективне підприємство), так і через уповноважені ним органи (державні підприємства, господарські товариства). Власник і уповноважений ним орган у порядку, передбаченому статутними актами, можуть делегувати свої управлінські права органу управління.

До управлінських належать, зокрема такі права:

  • самостійно визначати структуру підприємства, тобто кількість і склад його структурних підрозділів, включаючи так звані відособлені підрозділи: філії, представництва, відділення тощо;
  • приймати і змінювати статут, інші установчі документи;
  • затверджувати положення про структурні підрозділи;
  • формувати органи управління і контролювати їхню діяльність, призначати посадових осіб, визначати їхні обов'язки тощо.

Склад і юридична природа органів підприємства залежать від того, до якої власності воно належить. Конкретно це питання визначається статутними актами. Наприклад, підприємства - суб'єкти права колективної власності - мають вищі керівні та виконавчі органи. Перший - це загальні збори (наприклад, загальні збори акціонерів товариства) або конференція. Виконавчі функції в таких підприємствах здійснюють правління. Правління обирається власниками підприємств на загальних зборах, які визначають і затверджують у статуті повноваження цього органу. Правління обирає зі свого складу голову, заступників. Функції голови (заступників) можуть по черзі виконувати члени правління. Керівники підприємств державної власності наймаються (призначаються) уповноваженими органами згідно з контрактною системою.

Управлінські функції і повноваження мають також трудові колективи державних підприємств. Реалізуються повноваження трудового колективу згідно з статутом загальними зборами (конференцією) або виборним органом (рада підприємства, рада трудового колективу), члени якого обираються зборами (2/3 голосів) терміном на 2-3 роки.

<P> Майнові права суб'єктів поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні майнові права підприємств, господарських об'єднань врегульовані на підставі ст. 20-30, 37 Закону «Про власність». До них можна віднести права:

  • мати на підставі певного речового права (титулу) основні фонди, обігові кошти, інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства. Згідно із законами, статутами підприємств та укладеними угодами майно належить підприємствам, іншим суб'єктам на праві власності або на праві повного господарського відання. Майно державної власності закріплюється за державними підприємствами і належить їм на праві повного господарського відання;
  • вести господарську та комерційну діяльність; бути у зв'язку з цим позивачем та відповідачем у суді, арбітражному суді, захищати свої майнові права та інтереси від імені підприємства;
  • розпоряджатися майном. Підприємство, якщо інше не передбачене його статутом, має право: продавати (обмінювати) майно іншим організаціям, здавати в оренду, заставляти, надавати тимчасово у безоплатне користування, списувати зношені основні фонди з балансу;
  • набувати на законних підставах майно. Підприємство відповідно до свого статуту має право купувати, орендувати, одержувати у будь-який інший правомірний спосіб майно (рухоме і нерухоме), використовувати його, поліпшувати і т. ін.

Похідними від зазначених та інших майнових прав є договірно-майнові права підприємств. Це права укладати засновницькі, господарські договори та інші контракти (і нести щодо них відповідальність); видавати закладні (застава) та інші фінансові зобов'язання; позичати гроші; інвестувати і реінвестувати кошти підприємства; одержувати рухоме і нерухоме майно як гарантію оплати боргу та ін.

Крім розглянутих загальних прав, підприємства мають і спеціальні майнові права у сфері випуску і обігу цінних паперів: акцій, облігацій підприємств, приватизаційних паперів, ощадних, інвестиційних сертифікатів, векселів. Ці права є спеціальними, тому що обумовлені спеціальною правосуб'єктністю підприємств як емітентів цінних паперів. Підприємство має право випускати і реалізовувати лише ті види цінних паперів, які спеціально визначені законом. Зокрема, акціонерні товариства - акції, облігації; інші підприємства - облігації.

За аналогічною схемою систематизуються обов'язки підприємств.

При заснуванні підприємства зобов'язані (законом) затверджувати (перезатверджувати) установчі документи; у встановленому законом порядку реєструватися як суб'єкти підприємницької діяльності; на діяльність, що підлягає ліцензуванню, підприємства зобов'язані одержувати спеціальні дозволи (ліцензії).

У процесі господарювання закон зобов'язує підприємства:

  • виконувати господарські зобов'язання, обумовлені державними контрактами та державними замовленнями, іншими договорами;
  • забезпечувати необхідну якість продукції, робіт, послуг;
  • вести бухгалтерський облік (самостійні бухгалтерські баланси) своєї роботи, надавати органам державної статистики передбачену законом звітність);
  • своєчасно подавати податковим органам декларації про свої доходи, інші податкові документи, сплачувати податки, інші обов'язкові платежі;
  • не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольного законодавства, прав та інтересів споживачів, будь-яких інших осіб.
  • суб'єктів господарювання мають також обов'язки, передбачені природоохоронним законодавством і зобов'язують їх:
  • раціонально використовувати природні ресурси;
  • охороняти навколишнє середовище від забруднення, іншого шкідливого впливу;
  • своїм коштом відшкодовувати витрати на відновлення та охорону природних ресурсів тощо.

За порушення своїх обов'язків підприємство несе майнову та іншу відповідальність, встановлену законом, а також передбачену договорами.

Тема 5 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВIДНОСИН ВЛАСНОСТI В ЕКОНОМIЦI УКРАЇНИ

1 Поняття та форми власності  в економіці України. Право власності

Право власності, як зазначено у назві ст.134 ГК, є основним речовим правом у сфері господарювання.

Власність як науковий термін вживається у двох аспектах: в економічному і юридичному. В економічному - це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності наявних засобів виробництва і одержуваних продуктів праці державі, окремим колективам чи індивідам. Належність (присвоєння) у цьому випадку означає ставлення суб'єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх, і відповідно відношення до них усіх інших осіб, як до чужих. Це матеріально-речовий аспект процесу присвоєння, який характеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матеріальних благ - це суспільні відносини власності, які характеризують відносини між людьми, що грунтуються на розмежуванні «мого» і «чужого». Суть його полягає в пануванні власника над річчю і усуненні всіх інших суб'єктів від речі або, інакше кажучи, в недопущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні панування над річчю з боку невласника.

Информация о работе Лекции по "Хозяйственному праву"