Лекции по "Хозяйственному праву"

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Декабря 2014 в 23:59, курс лекций

Краткое описание

Сучасне господарське право можна розглядати як юридичну форму розв'язання суперечностей між приватними та громадськими інтересами під час здійснення господарської діяльності. Але загальним регулятором господарських відносин воно стало лише в XX сторіччі. Перед цим воно не було правом загального характеру. Як і будь-яке історичне явище, господарське право мало свій початок і зазнало певних змін, перш ніж досягти сучасного стану.
Російський спеціаліст у галузі торговельного права Г.Ф.Шершеневич наприкінці минулого сторіччя зробив усебічний та надзвичайно цікавий аналіз еволюції торговельних законів (звичаєве торговельне право), які були регулятором відносин у середовищі середземноморських, а згодом й інших купецьких гільдій Він запропонував розрізняти три періоди в розвитку торговельного права: італійський, французький та німецький.

Прикрепленные файлы: 1 файл

господарське право.doc

— 950.50 Кб (Скачать документ)

У разі відчуження шляхом продажу загальнодержавного майна рішення приймається безпосередньо підприємством, але дозвіл на продаж дає орган державного управління, уповноважений управляти майном, що належить до загальнодержавної власності, або Фонд державного майна України за умови обов'язкового погодження з відповідним міністерством.

Міністерство дає дозвіл на відчуження основних фондів вартістю до суми, еквівалентної 100 розмірам установленого чинним законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. З дозволу Фонду державного майна можуть бути відчужені основні фонди вартістю понад суму, еквівалентну 100 розмірам неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Оцінка вартості інвентарних об'єктів при здійсненні відчуження проводиться згідно з Методикою оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 1996р. № 961 (із змінами і доповненнями від 8 серпня 1997 р.). Продаж основних фондів (у тому числі повністю зношених) здійснюється тільки на аукціоні. Порядок і умови проведення аукціону визначаються відповідно до Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затвердженого Фондом державного майна України 4 лютого 1993 р.

Одержані внаслідок продажу на аукціоні зазначеного майна кошти (за вирахуванням плати за послуги та суми податків) направляються на інвестиції підприємства і є державною власністю.

Державному підприємству також надано право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть перебувати в їхній власності. Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. № 8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», підприємства, засновані на загальнодержавній власності, позбавлені права передавати безоплатно громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності.'

Другу велику частину майна державного підприємства становлять спеціальні фонди. Це грошові кошти, що прямо і безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва, а слугують іншим спеціальним цілям, передбаченим чинним законодавством або статутом підприємства. Використання коштів одного фонду для цілей іншого, як правило, не допускається.

Серед фондів підприємства передусім слід виділити статутний фонд, що становить собою сукупність вкладів (у грошовому вираженні) учасників (власників) у майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами.

На відміну від законодавства про господарські товариства, яким визначаються мінімальний розмір статутного фонду та порядок його формування як щодо господарських товариств взагалі, так і щодо окремих їх видів (банків, інвестиційних компаній та інвестиційних фондів), нормативні акти, що регулюють діяльність державних підприємств (як, до речі, і приватних та індивідуальних), не лише не визначають мінімального розміру статутного фонду державного підприємства, а й взагалі не визнають його наявність обов'язковою для цього виду підприємств.

Підприємство, якщо це передбачено законодавством, створює з прибутку резервний фонд для покриття непередбачених втрат і збитків. Залишки невикористаних коштів цього фонду переходять на наступний рік.

Відповідно до ст. 21 Закону України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці» на підприємствах створюються фонди охорони праці. Формування їх здійснюється в порядку, встановленому Положенням про державні, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 1993 р. (ЗП України- 1994. №3- С. 54), та Інструкцією про порядок перерахування, обліку та витрачання коштів державного, галузевих, регіональних фондів охорони праці та фондів охорони праці підприємств, затвердженою наказом Держнаглядохорон-праці і Мінфіну України від 25 січня 1994 р. (зареєстровано у Мінюсті України 11 лютого 1994 р.). Кошти зазначеного фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві».

Підприємство може створювати резерв сумнівних боргів для розрахунків з іншими підприємствами з віднесенням суми резерву на результати фінансово-господарської діяльності. Сумнівним боргом визнається не сплачена у встановлені договором терміни і не забезпечена відповідними гарантіями дебіторська заборгованість підприємства за відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у разі зарахування її до обсягу реалізації та визначення за нею прибутку. Резерв створюється на основі результатів інвентаризації дебіторської заборгованості підприємства окремо за кожним сумнівним боргом залежно від фінансового стану (платоспроможності) боржника і оцінки можливості погашення боргу повністю або частково.

Крім зазначених, з метою рівномірного віднесення наступних витрат до витрат виробництва та обігу звітного періоду підприємство може створювати й інші резерви: на наступну виплату відпусток працівникам, включаючи відрахування на державне соціальне страхування з цих сум; на ремонт основних засобів (у межах норм амортизаційних відрахувань на їхнє повне відновлення); на виробничі витрати для підготовчих робіт на підприємствах промисловості з сезонним виробництвом; наступні витрати для ремонту предметів прокату.

Майновим фондом особливого роду можна вважати прибуток підприємства. Правовий режим прибутку державного підприємства охоплює: поняття прибутку, порядок та методи його нарахування; зобов'язання підприємства щодо сплати податків з прибутку та механізм їхнього здійснення; права підприємства щодо використання прибутку.

Прибуток (дохід) є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності на всіх (у тому числі і державних) підприємствах. Для цілей оподаткування прибутку підприємств, а також організації бухгалтерського обліку і звітності в законодавстві вживається термін «балансовий прибуток», під яким розуміють загальну суму прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отриману як на території України, її континентальному шельфі, у надзвичайній(морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), у тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також від позареалізаційних операцій.

Для більшості підприємств переважну частку в балансовому прибутку становить прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість (за винятком товарообмінних операцій з нерезидентами), акцизного збору, ввізного мита, митного збору та інших визначених чинним законодавством обов'язкових зборів і платежів, а також на суму витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг). Порядок використання прибутку визначає власник підприємства або уповноважений ним орган згідно зі статутом підприємства та чинним законодавством. Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України.

Законом України від 3 березня 1998 р. «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та Положенням про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 1482 встановлено, що об'єктами передачі згідно з цими актами є:

  • а) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства). Структурний підрозділ підприємства може бути об'єктом передачі після виділення його в установленому порядку в цілісний майновий комплекс на підставі розподільного балансу;
  • б) нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі складання в установленому порядку розподільного балансу за умови обов'язкового наступного укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщення, угоди про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території);
  • в) акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (крім передачі акцій державним органам приватизації засновниками відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації);
  • г) державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації;
  • д) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів у зв'язку з прийняттям рішення про їх приватизацію;
  • е) інше окреме індивідуально визначене майно підприємств (крім нерухомого). Передача об'єктів права державної власності здійснюється за рішенням:

Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених пунктами «а» і «в»;

  • органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна - щодо об'єктів, визначених пунктами «б» і «е»;
  • засновника господарського товариства та органу, уповноваженого управляти державним майном, який приймає майно, за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна щодо об'єктів, визначених пунктом «г»;
  • органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій та Фонду державного майна -щодо об'єктів, визначених пунктом «д».

Передача об'єктів права державної власності від одного підприємства іншому, що належать до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації, здійснюється на підставі рішення цього органу або самоврядної організації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 1482 затверджено також Порядок подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об'єктів у державну власність.

Передача об'єктів з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням:

  • сільських, селищних, міських рад - щодо об'єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад;
  • районних, обласних рад - щодо об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.

Передача об'єктів з комунальної у державну власність здійснюється за наявності згоди на передачу:

  • а) Кабінету Міністрів України щодо:
  1. цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства). Згода на передачу структурних підрозділів дається після їх виділення в установленому порядку в цілісні майнові комплекси на підставі розподільного балансу;
  1. нерухомого майна (будівель, споруд, у тому числі об'єктів незавершеного будівництва, а також нежитлових приміщень після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі складання в установленому порядку розподільного балансу за умови обов'язкового наступного укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщення, угоди про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території);
  2. акцій (часток, паїв), що належать суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств;
  • б) органів, уповноважених управляти державним майном,- щодо іншого окремого індивідуально визначеного майна підприємств (крім нерухомого майна).

Майнові фонди державних бюджетних установ складаються з основних засобів і матеріалів і належать їм на праві оперативного управління. Обсяг прав таких установ значно вужчий порівняно з госпрозрахунковими підприємствами, оскільки вони фінансуються з державного бюджету і, як правило, не займаються виробничою чи іншою господарською діяльністю. Сюди входять державні установи у сфері культури, охорони здоров'я, освіти, адміністративного управління.

Правовий режим майна таких установ (організацій) визначається, зокрема:

  • інструкцією з обліку основних засобів бюджетних установ, затвердженою наказом Головного управління Державного казначейства України, Мінекономіки та Держкомстату України від 12 грудня 1997 р. № 124/136/71;
  • типовою інструкцією про порядок списання основних засобів бюджетних установ, затвердженою Наказом Головного управління Державного казначейства України та Мінекономіки від 12 грудня 1997 р. № 126/137,
  • порядком до оцінки матеріальних запасів, малоцінних і швидкозношуваних предметів бюджетних установ, затвердженим Наказом Головного управління Державного казначейства України та Мінекономіки від 12 грудня 1997р. № 127/138

Державні бюджетні установи витрачають виділені їм кошти за бюджетними кошторисами відповідно до установи (організації), згідно з яким єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи та організації є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження, використання і поквартальний розподіл коштів установи. Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма установами на календарний рік і затверджується, як правило, керівником відповідної вищої організації не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого провадиться фінансування установи. У процесі виконання кошторисів керівники установ мають право в межах затвердженої загальної суми видатків на оплату праці самостійно перерозподіляти кошти між фондом заробітної плати за основним окладом, фондом заробітної" плати по доплатах і надбавках та фондом на преміювання. Зазначені зміни можуть вноситися лише за наявності відповідних підстав згідно із законодавством з питань оплати праці. У разі внесення таких змін обгрунтування пояснювальною запискою подаються установою до квартальних та річних звітів про виконання кошторису доходів і видатків.

Якщо ж державним бюджетним установам (організаціям) дозволена певна господарська діяльність (як правило, йдеться про платні послуги, які можуть надаватися державними навчальними закладами, державними закладами охорони здоров'я та вищими медичними закладами освіти, закладами культури і мистецтв, заснованими на державній та комунальній власності, органами реєстрації актів громадянського стану державними архівними установами), то доходами, отриманими від такої діяльності, вони розпоряджаються самостійно.

Информация о работе Лекции по "Хозяйственному праву"