Виконання цивільних обов"язків

Після належного виконання  юридичного обов'язку правовідносини між конкретними особами припиняються, оскільки досягнута мета певних правовідносин. Уповноважена особа реалізувала суб'єктивне право, якому відповідав певний юридичний обов'язок. Отже, носієм цивільно-правового обов'язку є особа, до якої звернуто вимогу закону або договору щодо додержання певної поведінки. Суб'єктами виконання пасивних обов'язків є громадяни, юридичні особи і держава. Майнова відповідальність у цивільному праві настає з досягненням 14-річного віку. Але це не означає, що неповнолітні, які не досягли зазначеного віку, можуть порушувати пасивний обов'язок утримуватися від певних дій, заборонених законом.

Від імені юридичних осіб здійснюють обов'язки їхні органи (директор, голова правління тощо). Державу  у відносинах з іншими суб'єктами права представляють уповноважені державні органи та їхні посадові особи в межах встановленої компетенції.

Згідно із Законом України "Про державну службу" посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультивно-дорадчих функцій.

Таким чином, держава реалізує права та виконує обов'язки через  систему своїх органів і посадових  осіб. Відповідно виконувати цивільні обов'язки мають державні органи та посадові особи в межах встановленої компетенції.

Як правило, цивільно-правовий обов'язок, пов'язаний з особою громадянина, боржник має виконувати особисто. Так, повірений зобов'язаний виконати доручення особисто. Але якщо в законі не забороняється виконати цивільно-правовий обов'язок третьою особою та інше не випливає із суті зобов'язання, то допускається покладення виконання на цю особу¹². Наприклад, договір доручення, незважаючи на його особистий характер, може бути виконаний особою, яка не є повіреним. Зокрема, повірений може передати виконання доручення іншій особі (заступникові) лише у разі коли він уповноважений на те договором або примушений до того силою обставин з метою захисту інтересів довірителя.

У деяких випадках уповноважена особа може замість суб'єкта та зобов'язання виконати обов'язок. У такому разі на зобов'язану особу покладається новий обов'язок - відшкодувати понесені уповноваженою особою витрати. Так, згідно зі ст. 858 ЦК України, коли підрядник відступив від умов договору, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення зазначених недоліків у відповідний строк або відшкодування понесених замовником необхідних витрат з виправлення своїми засобами недоліків роботи, якщо договором передбачено таке право замовника, або відповідного зменшення винагороди за роботу.

Виконання обов'язку третьою  особою припиняє відносини з уповноваженим  суб'єктом. Але це не означає, що боржник  належним чином виконав цивільно-правовий обов'язок. Особа, яка виконала обов'язок на підставі закону або договору замість боржника, може звернутися до останнього з регресною вимогою. Аналогічна ситуація, коли солідарний обов'язок виконав один із боржників. У такому разі згідно зі ст. 543 ЦК України боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором.

2.2. Межі виконання  цивільних обов’язків

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Як зазначають вчені, було б неправильним, акцентуючи увагу на сполучнику «або» в тексті ч. 1 ст. 14 ЦК, заперечувати значення договору чи актів цивільного законодавства при визначенні меж, в яких повинен виконуватись цивільний обов’язок.

Формулюючи принцип належного  виконання зобов’язань, ст. 526 ЦК відсилає, зокрема, до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Тут теж не формулюється припис виконувати зобов'язання відповідно до положень цивільного законодавства та договору. Але ж в зміст договору включаються не тільки його умови, а й положення, обов'язкові для сторін в силу чинного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК), а договір має обов'язкову силу для сторін (ст. 629 ЦК). На доповнення до цього Цивільний кодекс містить численні спеціальні норми щодо виконання особами вимог законодавства та договорів. Це дає підстави для висновку про те, що межі виконання цивільних обов'язків встановлюються і актами цивільного законодавства, і договорами¹³.

Якщо обов'язок особи не встановлений актом законодавства, договором чи не випливає із звичаїв ділового обороту, особа не може вважатись зобов'язаною і не може бути примушена до виконання відповідних дій. Разом з тим слід враховувати, що цивільні обов'язки можуть не тільки прямо встановлюватись актами законодавства, а й випливати із загальних засад цивільного законодавства і із правових норм, що підлягають застосуванню за аналогією.

2.3. Засоби забезпечення  виконання цивільних обов’язків

Виконання цивільних обов'язків  забезпечується засобами заохочення та відповідальності, встановленими договором  або актами цивільного законодавства. На відміну від традиційного для  раніше чинного цивільного законодавства  підходу, коли як засіб забезпечення виконання обов'язків згадувалися  насамперед міри відповідальності, новий  ЦК виходить з провідної ролі засобів  заохочення.

Засоби заохочення можуть бути встановлені  у договорі, наприклад, у вигляді  позитивних стимулів (надбавка до суми платежу за дострокове виконання  роботи).

Заохочення  як стимул до вчинення певних дій може бути передбачене договором або законом і може мати різні форми: збільшення плати за дострокове виконання роботи чи за підвищену їй якість, зменшення плати за тривале, належне виконання орендарем своїх обов'язків за договором. Підрядник, який прострочив виконання якогось етапу будівельних робіт, може заохочуватися поверненням сплаченої неустойки у разі здачі всього об'єкта у встановлений строк.

Заохочення передбачено у статті 1259 ЦК: спадкоємець за законом наступних черг може за рішенням суду одержати право на спадкування із спадкоємцями ближчої черги, за умови, що він протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

А за частиною 5 статті 1224 ЦК, особа  може бути, навпаки, усунена від права  на спадкування за законом, якщо судом  буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, якщо він з тих же причин був у безпорадному стані.

Однак на практиці все ж таки частіше  як стимул для виконання обов'язків  застосовуються міри відповідальності або інші засоби негативного впливу на зобов'язану особу, що одночасно  мають за мету захист інтересів правомочної  особи. Наприклад, у договорі позики може бути передбачене забезпечення його виконання за допомогою штрафу, поруки або застави.

У таких випадках, крім основного  зобов'язання (правовідношення), з договору позики виникають додаткові (акцесорні) зобов'язання або правовідношення, пов'язані з вимогами стосовно забезпечення виконання основного зобов'язання. Якщо штраф - це передусім міра відповідальності, то застава має за мету насамперед захист інтересів кредитора, а вже потім принагідне стимулює боржника до виконання зобов'язання загрозою втрати заставленого майна.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Залежно від правових підстав  застосування неустойки, остання поділяється  на законну та договірну. Законна неустойка встановлюється у нормативних актах. Законом визначається її розмір і випадки, коли вона застосовується. Неустойка як спосіб забезпечення використовується у відносинах як фізичних, так і юридичних осіб. Але не допускається погодження між організаціями про обмеження їхньої відповідальності, якщо розмір відповідальності для даного виду зобов'язань імперативно визначений законом. Це стосується й розміру неустойки¹⁴.

Договірна неустойка - це визначена сторонами у договорі грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредиторові у разі неналежного виконання договору. Цей вид неустойки широко використовують у договірних відносинах між громадянами і юридичними особами.

Залежно від особливостей визначення розміру неустойки та характеру порушення існують такі різновиди неустойки, як штраф і пеня. Штраф - це неустойка у твердо визначеній грошовій сумі, яка стягується одноразово у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Пеня - це неустойка, яка обчислюється у відсотковому відношенні до розміру платежу за кожний день прострочення.

За співвідношенням неустойки  і збитків розрізняють такі види неустойки: виключна, залікова, альтернативна та штрафна. За виключною неустойкою стягується лише неустойка. Цей вид неустойки широко застосовують у нормативних актах, що регламентують договори перевезення.

За заліковою неустойкою стягненню підлягає неустойка, а збитки відшкодовуються винною стороною не в повному обсязі, а лише в частині, яка не покрита неустойкою.

За альтернативною неустойкою уповноважений суб'єкт має право стягнути або неустойку, або збитки. Отже, право вибору надається кредиторові.

Чинне законодавство передбачає право суду зменшувати розмір неустойки. Зокрема, якщо належна до сплати неустойка (штраф, пеня) надмірно велика порівняно зі збитками кредитора, суд може зменшити неустойку (штраф, пеню). При цьому мають бути взяті до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не тільки майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Наступним видом забезпечення є застава. Цей спосіб забезпечення регулюється Законом України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. Внаслідок застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставодавцем зобов'язання, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає внаслідок договору чи закону.

У відносинах між громадянами  та юридичними особами широко застосовується такий спосіб, забезпечення, як порука. За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника відповідати за виконання ним свого зобов'язання у повному обсязі або в частині.

У разі невиконання зобов'язання боржником кредитор має право  пред'явити вимогу до поручителя. При  цьому поручитель відповідає у тому самому обсязі, як і боржник, зокрема  за сплату відсотків, за відшкодування  збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які разом поручалися, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. У свою чергу поручитель, який виконав зобов'язання, набуває всіх прав кредитора за цими зобов'язаннями. Кожний з кількох поручителів має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми¹⁵.

Порука припиняється з  припиненням забезпечуваного нею  зобов'язання. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або забезпечений моментом вимоги, то у разі відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється по закінченні одного року з дня укладення договору поруки.

У відносинах між громадянами  застосовується також такий вид  забезпечення, як завдаток. Під завдатком розуміють грошову суму або рухоме майно, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і на забезпечення його виконання.

Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку. Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки із зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.

Завдаток слід відрізняти від авансу. Аванс видається у рахунок майбутніх платежів. Завдаток підтверджує укладення договору і забезпечує його виконання. Завдаток, як правило, не використовується у відносинах між юридичними особами. Але він може бути засобом забезпечення у відносинах між фізичними особами та організаціями. Для того, щоб передана сума вважалася завдатком, це необхідно обумовити в угоді.

2.4. Умови звільнення  від виконання цивільних обов’язків

Згідно з ч.4 ст. 14 ЦК підставами звільнення від виконання цивільних  обов'язків є: 1) умови договору; 2) положення актів законодавства. При цьому договору надається  перевага перед актами законодавства: у тих випадках, коли є договір, спочатку мають бути з'ясовані умови  договору; якщо ж договору немає  або його тлумачення недостатньо  для з'ясування того, як мають виконуватися обов'язки учасниками правочину, то слід звернутися до актів цивільного законодавства.

Звільнення від обов’язку може бути пов’язане з виною іншої сторони. Так, відповідно до ст. 848 ЦК України, якщо замовник, незважаючи на своєчасне попередження з боку підрядника, у відповідний строк не замінить недоброякісний або непридатний матеріал, не змінить вказівок про спосіб виконання роботи або не усуне інших обставин, що загрожують якості або придатності результату роботи, підрядник має право відмовитися від договору підряду та право на відшкодування збитків.