Виконання цивільних обов"язків

 

Зміст

 

Вступ 3

Розділ 1. Загальна характеристика цивільних прав та обов’язків 5

1.2. Поняття  та сутність суб’єктивного цивільного  права 5

1.2. Поняття  та структура цивільного обов’язку 13

Розділ 2.Поняття  та особливості виконання цивільних  обов’язків 16

2.1. Поняття  та принципи виконання цивільних  обов’язків 16

2.2. Межі виконання  цивільних обов’язків 21

2.3. Засоби  забезпечення виконання цивільних  обов’язків 22

2.4. Умови  звільнення від виконання цивільних  обов’язків 26

Висновки 29

Список використаних джерел 31

 

Вступ

 

Актуальність  теми. В умовах реформування економіки, переходу нашої країни до ринкових відносин, а також з урахуванням положень, закріплених у Конституції України та Цивільному кодексі України (далі - ЦК) виконання цивільних обов’язків набуває великої значимості.

На сучасному етапі розвитку в Україні відбувається вдосконалення  правової бази, якою закріплене правове  становище громадян та організацій, встановлені гарантії реалізації і  захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією і іншими законами України.

В системі правового регулювання  виконання цивільно-правових обов’язків займає важливе місце. Адже сукупність суб’єктивних прав і юридичних обов’язків обумовлює правовий статус особи. Без належного виконання юридичних обов’язків неможлива реалізація суб’єктивного права уповноваженої особи.

Треба зазначити, що виконання цивільних обов’язків є об’єктом дослідження багатьох вчених, таких як О.Дзери, Л.Доліненки, Ю.Заіки,  С.Бичкової, В. Єрмоленка, О.Підопригори, О.Харитонова, А.Яреми, В.Крабаня, В.Кривенка, В.Ротань, С.Погрібного та ін. Спираючись на праці вищезазначених вчених, можна в достатньо повному обсязі вивчить особливості виконання цивільних обов’язків, в чому й міститься мета даної курсової роботи.

Об’єктом даного дослідження виступають суспільні відносини, що виникають в процесі виконання цивільних обов’язків.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, на підставі яких здійснюється виконання цивільних обов’язків.

Відповідно до мети в курсовій роботі будуть вирішені наступні завдання:

1. Розкрити сутність суб’єктивного  цивільного права.

2. Визначити поняття цивільного обов’язку.

3 Визначити сутність та  принципи виконання цивільних  обов’язків

4. Розглянути межі виконання  цивільних обов’язків

5. Висвітлити засоби забезпечення  виконання цивільних обов’язків

5. Розглянути умови звільнення  від виконання цивільних обов’язків

Курсова робота складається  зі вступу, двох розділів, висновків  та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Загальна характеристика цивільних прав та обов’язків

1.2. Поняття та  сутність суб’єктивного цивільного  права

 

Право - це явище, що об'єктивно  існує у суспільстві. Нормативний  характер права є його істотною рисою, що дозволяє відмежувати право як об'єктивно існуюче явище громадського життя від суміжних, але не тотожних праву явищ. У попередніх розділах підручника вже йшлося про цивільне право, як галузь національного права. Разом з тим, згадувалися і  цивільні права й обов'язки, як зміст  цивільних правовідносин. Оскільки в цивілістиці традиційно має місце вживання і того, і іншого терміна, тут і далі цивільне право, яке належить учаснику цивільних відносин, буде розумітися як «цивільне право в суб'єктивному змісті» чи як «суб'єктивне цивільне право»¹.

Отже, цивільне право як суб'єктивна категорія - це можлива поведінка уповноваженої особи, якій відповідає міра належної поведінки зобов'язаної особи.

Традиційно суб'єктивне  цивільне право характеризується через  «тріаду» можливостей. Відповідно до цієї характеристики наявність цивільного права означає для уповноваженої (управомоченої) особи:

1) можливість поводитися  певним чином;

2) можливість вимагати  визначеної поведінки від інших  осіб;

3) можливість одержати  захист порушеного права за  допомогою суду, державних органів тощо.

Наприклад, власник має  можливість здійснювати своє право власності, не вдаючись до допомоги інших осіб. Він також має право вимагати, щоб інші особи не перешкоджали йому в здійсненні повноважень володіння, користування, розпорядження його майном. Нарешті, у випадку порушення його права власності (наприклад, позбавлення можливості користування річчю, спроба присвоєння його майна тощо) він може звернутися до суду з позовом про усунення перешкод користуванні річчю, про повернення її з чужого незаконного володіння тощо.

Виникаючи на основі норми  права, суб'єктивне право стає зовсім самостійним явищем, якісно відмінним від об'єктивного права, яке існує самостійно, незалежно від того, чи виникли на його основі суб'єктивні права або обов'язки у окремих осіб. Суб'єктивне право тому так і називається, тому що воно належить конкретній особі. Право перестає бути правом, якщо воно позбавляється можливості вдатися до сили державного примуса. Ця можливість визначає сутність суб'єктивного права, вона притаманна йому з моменту виникнення, а не з'являється лише в момент порушення або оспорювання права як деякий факультативний його елемент. Суб'єктивне право дає своєму власнику можливість визначеної дозволеної поведінки, одночасно зв'язуючи зобов'язану особу необхідністю належної поведінки. Сама по собі поведінка є реалізацією суб'єктивного права, і не слід плутати міру (або правило) поведінки із самою поведінкою².

Наділення особи якістю суб'єкта права є першою і необхідною умовою можливості володіння цією особою суб'єктивними  правами. Бути суб'єктом права і  не мати здатності до правоволодіння, тобто правосуб'єктності, неможливо.

Разом з тим, суб'єктивне  цивільне право варто відрізняти від правоздатності. Основні відмінності  між цими категоріями полягають, зокрема, в такому:

1) правоздатність є загальною,  абстрактною можливістю мати  права й обов'язки. Суб'єктивне  право конкретне й означає  наявність конкретних правомочий щодо визначених благ;

2) правоздатність невідчужувана,  а суб'єктивне право може передаватися  іншій особі; 

3) правоздатність є невід'ємною  властивістю учасника цивільних  відносин, а суб'єктивне право  виникає, змінюється чи припиняється  при наявності певних обставин (юридичних фактів).

Правоздатність і всі  види її прояву в співвідношенні із суб'єктивним правом лежать у сфері  можливості, суб'єктивне право знаходиться  в сфері дійсності. Різниця між  правоздатністю і суб'єктивним правом виявляється також і у формах, засобах і способах їх захисту³.

Крім поняття «цивільне  право», цивільне законодавство використовує також поняття «цивільний інтерес».

Частина 2 ст. 15 ЦК України  встановлює, що кожна особа має  право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам  цивільного законодавства. Отже, інтерес, який раніше розглядався як категорія другорядна, залежна і така, що не має великого самостійного значення, у ЦК України фактично визнається самостійним об'єктом правової охорони, що існує поряд з суб'єктивним правом. Але якщо з суб'єктивними цивільними правами, коло яких безперервно зростає, ситуація більш-менш зрозуміла, те інтерес як окремий об'єкт правової охорони, на нашу думку, потребує більш детального дослідження.

Суб'єктивне цивільне право  й охоронюваний законом інтерес  є дуже близькими і найчастіше співпадаючими правовими категоріями, у зв'язку з чим вони не завжди розмежовуються в літературі. В основі всякого суб'єктивного права лежить той чи інший типовий інтерес, загальний для всіх членів даного суспільства. Для його задоволення уповноваженій особі надається суб'єктивне право. Одночасно охоронювані інтереси в більшості випадків опосередковуються конкретними суб'єктивними правами, у зв'язку з чим захист суб'єктивного права являє собою і захист охоронюваного законом інтересу, що став передумовою і метою суб'єктивного права⁴. Отже, у такій ситуації немає необхідності окремо говорити про захист інтересу, оскільки він захищається «автоматично»,  шляхом захисту відповідного суб'єктивного права. Так, інтерес орендаря в користуванні майном виступає у формі суб'єктивного права володіння і користування майном, захистом якого забезпечується і захист відповідного інтересу, у тому числі і від власника. Однак суб'єкти цивільного права можуть володіти і такими інтересами, що не опосередковуються суб'єктивними правами, а існують самостійно у формі охоронюваних законом інтересів і, як разові, підлягають захисту у випадку їх порушення. Прикладами можуть бути вимоги про захист честі і гідності, про охорону житлових інтересів членів родини наймача при примусовому обміні, про визнання правочину недійсним тощо. Захист охоронюваного законом інтересу, а не власне суб'єктивного права, має місце й у тих випадках, коли в результаті правопорушення саме суб'єктивне право припиняється. Наприклад, при знищенні речі право власності на неї не може бути захищене, тому що його вже немає (не існує). Отже, мова може йти лише про захист охоронюваного законом інтересу колишнього власника речі у відновленні свого майнового положення, що забезпечується за допомогою позову з заподіяння шкоди або іншого адекватного взаєминам сторін способу захисту. Таким чином, охоронюваний законом інтерес нерідко виступає в цивільному праві як об'єкт правової охорони і самостійний предмет захисту.

Необхідність захисту  прямо не опосередкованих будь-якими  суб'єктивними правами інтересів  у літературі часто пов'язують із наявністю прогалин у праві. Такий  підхід до проблеми пояснюється, напевне, розумінням інтересу як суто об'єктивної категорії. Разом з тим, право, яким би досконалим воно не було, не може забезпечити шляхом встановлення суб'єктивних прав задоволення всіх без винятку інтересів через їхню велику індивідуальність і різноманітність. Як уже зазначалося, суб'єкти цивільного права можуть мати і такі інтереси, що не опосередковуються певними суб'єктивними правами, а існують самостійно у формі охоронюваних законом інтересів і підлягають захисту у випадку їхнього порушення. Іншими словами, необхідність захисту не опосередкованих суб'єктивними правами інтересів прямо не зумовлена наявністю прогалин у праві. Суб'єктивне право і законний інтерес виступають певними рівнями правового забезпечення прагнень особистості, тісно пов'язані між собою і знаходяться у взаємодії. Разом з тим це різні юридичні інструменти, які необхідно розрізняти у теорії і у практиці.

Цивільний інтерес - це об'єкти цивільних прав, блага, устремління особи, не визначені законом чи угодою сторін як цивільні права, але які є предметом цивільних відносин. Прикладом цивільного інтересу може бути зацікавленість кредиторів фізичної особи, визнаної безвісно відсутнім, у цілості його майна для подальшого задоволення боргових вимог⁵.

Утім, думається, було б неправильним заперечувати як сам факт паралельного існування об'єктивних і суб'єктивних інтересів, так і їх значення для права. Коли йдеться про інтерес як про критерій правомірності поведінки тієї чи іншої особи, мається на увазі, як правило, об'єктивний інтерес. Так, відповідно до ч. 7 ст. 41 Конституції України, використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Інший приклад - ст. 49 ЦК УРСР 1963 р., в якій йшлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави й суспільства (ЦК України також встановлює нікчемність правочину який порушує публічний порядок - ст. 228 ЦК України). Очевидно, що в наведених прикладах йдеться саме про об'єктивні інтереси, у встановленні яких полягає завдання правозастосуючого органу.

Що стосується інтересу як об'єкта правової охорони, то в цьому  сенсі інтерес розуміється переважно як суб'єктивна категорія, тобто як такий інтерес, яким його собі уявляє його носій. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 678 ЦК України, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У наведеному прикладі покупець, будучи наділений декількома суб'єктивними  правами, має право реалізувати  те з них, яке в його розумінні, максимально відповідає його інтересам. Можлива помилка покупця щодо істинної (об'єктивної) сутності своїх  інтересів у даному разі не має правового значення, оскільки ніхто не має права нав’язати йому той чи інший варіант поведінки.

Утім, інтерес як об'єкт  правової охорони також може в  деяких випадках розглядатися як об'єктивна категорія. Про необхідність встановлення об'єктивних інтересів особи (з метою їх охорони, захисту) може йтися тоді, коли одна особа внаслідок яких-небудь причин має діяти в інтересах іншої (наприклад, ст.ст. 41, 44 та ін. ЦК України). Така ситуація, зокрема, може статися в разі законного представництва. Так, у разі виникнення майнового спору, що порушує інтереси неповнолітньої дитини, точки зору його батьків (законних представників) щодо його інтересів можуть не збігатися. Певну думку з цього приводу може мати сама дитина, а також орган опіки й піклування. Таке різноманіття думок не виключає існування об'єктивних інтересів дитини. Завдання суду в цьому разі полягає саме в тому, щоб на основі аналізу всіх наявних відомостей і, виходячи з принципу пріоритету інтересів дитини, встановити її об'єктивні (істинні) інтереси.

Узагальнюючи викладене, треба дійти висновку, що у сфері  цивільного права враховуються як об'єктивні, так і суб'єктивні інтереси. Об'єктивний інтерес фіксує міри (заходи), здійснення яких веде до оптимального задоволення тих чи інших об'єктивних потреб, що сприяють, у кінцевому підсумку, зміцненню й позитивній зміні соціального стану суб'єкта суспільних відносин. Суб'єктивний інтерес являє собою зумовлене об'єктивними й суб'єктивними факторами ставлення конкретного суб'єкта до шляхів і способів досягнення цієї мети, що характеризується вибірковістю й вольовою спрямованістю.

З урахуванням наведеного слід погодитися з думкою В. П. Грибанова, котрий вважав, що взаємозв'язок інтересу й суб'єктивного права виявляється двояко.

По-перше, у більшості  випадків інтерес є передумовою  набуття, здійснення й захисту цивільних  прав, оскільки, як правило, саме інтерес  передує набуттю суб'єктивного  праві й визначає надалі динаміку правовідносин, що виникли.

По-друге, задоволення інтересу правомочної особи є метою  будь-якого суб'єктивного права, яке виступає як правовий засіб задоволення інтересів. Причому, те саме за своїм змістом суб'єктивне право може обслуговувати різні інтереси осіб, внаслідок чого суб'єктивне право не можна пов'язувати з будь-яким певним інтересом⁶. Так, раніше, в умовах тотального одержавлення економіки, в основі договорів купівлі-продажу за участю громадян лежав, як правило, суто споживчий інтерес. У зв'язку з кардинальними змінами в економіці, з розвитком підприємництва той самий договір купівлі-продажу з тими самими суб'єктивними правами й обов'язками став засобом задоволення і принципово іншого інтересу - підприємницького. У цьому виявляється об'єктивна зумовленість інтересу. Однак очевидно, що й у рамках існуючих суспільних відносин той самий правовий засіб - договір купівлі-продажу - спрямований на задоволення різних суб'єктивних інтересів, зумовлених індивідуальними потребами й особливостями учасників суспільних відносин.