Юридичний процес

2.2. Правозастосовчий процес

Правозастовчий процес – здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владно-організуюча діяльність уповноважених державних органів, організацій і посадових осіб, яка полягає у реалізації ними правових норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків через винесення індивідуально-правових рішень, з точки зору формальної логіки, це підведення, конкретного життєвого випадку під загальну правову норму і винесення на цій підставі акта застосування норм права. Регулювання з допомогою застосування права є під нормативним [22, с.96].

Ознаки:

1) має владний характер, оскільки це діяльність компетентного органу посадової особи, проте владно-організуюча діяльність здійснюється лише в межах наданих повноважень. Серед органів, то застосовують норми права, можна виділити органи юрисдикції– суди (загальні, господарські (арбітражні), адміністративні та ін. Наприклад, лише в судовому порядку можливе безперечне списання (стягнення) засобів з рахунків юридичних і фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності;

2)   має індивідуалізований, персоніфікований характер, оскільки являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації на основі норм права, тобто полягає у «прикладанні» норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин;

3)  має процедурно-процесуальний  характер, оскільки є своєрідним  процесом – офіційним порядком дій, що складається з низки послідовних дій;

4)  має творчий, інтелектуальний  характер, оскільки це завжди  інтелектуальна діяльність. Для застосування норм права необхідно свідомо проводити низку дій;

5) має юридично оформлений характер – завершується ухваленням спеціального акта (у більшості випадків – письмового), який називається актом застосування норм права або правозастосовним актом [15, с.74-76].

2.3. Установчий процес

Установчий процес – це специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій по реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхню правомочність по формуванню чи ліквідації, перетворенню органів держави, посадових осіб і інших керуючих суб'єктів. Дана діяльність виражається головним чином у здійсненні дій по підготовці умов організації, проведенню виборів чи призначенню керуючих суб'єктів і твердженню відповідних установчих результатів. Спонукальними обставинами установчого процесу звичайно є відповідні юридичні акти чи юридичні стани, наприклад, витікання терміну повноважень органів чи держави терміну призначення посадової особи. Установчий процес надзвичайно різноманітний по своєму конкретному змісті. З найбільш розповсюджених його видів можна вказати на діяльність по виборам представницьких органів держави, народних судів, діяльність по призначенню посадових осіб і т.д. Установчий процес можна розглядати й у плані процесуального режиму, оскільки юридична атмосфера формування органів держави, посадових осіб і суб'єктів права носить різний характер і виявляється в різних умовах. Правомірно виділяти наступні установчі режими: публічний режим – вибори всіх представницьких органів держави; режим призначення посадових осіб; режим порядку утворення юридичних осіб – розпорядницький, дозвільний і явочно–нормативний.

2.4. Контрольний процес

Контрольний процес – це правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійсненні юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припинення правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами:

1. установлення фактичного виконання заданого управлінського рішення;
2. дача правильної об'єктивної суспільно-політичної і юридичної оцінки результатам перевірки стану дотримання правових розпоряджень;
3. прийняття ефективних по змісту рішень, спрямованих на удосконалювання діяльності підконтрольного об'єкта;
4. забезпечення оперативного найбільш повного і якісного виконання прийнятого рішення.

Спонукальними обставинами  контрольного процесу є потреба в створенні найбільш сприятливих умов для реалізації нормативно-правових розпоряджень у поводженні, діяльності суб'єктів суспільних відносин, забезпеченні ефективності правового регулювання. Відновлення стану законності і правопорядку у випадках їхнього порушення. Своєрідність контрольного процесу в тім, що він займає самостійне місце в структурі юридичного процесу як комплексної системи, пронизує їх своїм організуючим впливом, сприяє здійсненню названих правових форм на належному організуючому рівні.

Розглянута конструкція  юридичного процесу, послідовність розташування окремих їхніх різновидів виправдані самою логікою механізму правового регулювання, у якому як безпосередні генератори юридичного впливу виступають самі різні суб'єкти, утворені в результаті установчого процесу. Реальний юридичний вплив припускає накладене функціонування правозастосовчої і контрольної діяльності, здійснюваної наоснові нормативних розпоряджень, що встановлені в результаті правотворчості [23, с.24-26].

2.5. Цивільний процес

Цивільне судочинство – це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами – судом і учасниками процесу.

Слід мати на увазі, що поняття  «цивільне судочинство» і «цивільний процес» є тотожними.

Завданнями цивільного судочинства  є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення  цивільних справ з метою захисту  порушених, невизнаних або оспорюваних  прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 Цивільно-процесуального кодексу України).

Оскільки правова природа  цивільних справ значно впливає  на порядок їх розгляду по першій інстанції, ЦПК України (ч. З ст. 15) передбачає три види цивільного судочинства: позовне, наказне та окреме провадження. Вони відрізняються між собою за категоріями справ, підставами порушення, суб'єктами тощо.

Таким чином, вид цивільного судочинства – це порядок порушення, розгляду і вирішення певної категорії цивільних справ.

Основним і найбільш розповсюдженим видом цивільного судочинства є  позовне провадження. Правила цього  виду судочинства найбільш повно  визначені у цивільному процесуальному законодавстві та є загальними, тобто  вони застосовуються для розгляду і вирішення всіх цивільних справ. Однак щодо провадження у справах непозовного характеру законодавець передбачає певні винятки і доповнення цих правил.

Позовне провадження характеризується наявністю матеріально-правового спору між двома сторонами з протилежними інтересами: позивачем і відповідачем. Вимоги щодо розв'язання цього спору закріплюються у позовній заяві, яка є підставою порушення цього виду судочинства. У позовному провадженні найбільш повно знаходить свій вираз один із основних принципів цивільного процесу - принцип змагальності. При розгляді цивільної справи у такому по-рядку можуть брати участь співучасники, треті особи, може відбутися заміна неналежного відповідача [2, ч. 1ст.15].

Наказне провадження –  безспірний процесуальний порядок  стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належать такі правові вимоги, без проведення судового засідання  і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень (статті 95-106 ЦПК України)

Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 234 ЦПК України).

2.6. Кримінальний процес

Кримінальний процес –  це встановлена законом система  дій і рішень посадових осіб та органів держави відповідно до розслідування  і вирішення кримінальної справи, а також дій громадян і юридичних  осіб, які залучаються для участі у кримінальній справі і система  правовідносин між згаданими суб’єктами, які спрямовані на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винного та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин був підданий справедливому покаранню, і жоден винен щоб не був засуджений.

Складові елементи кримінального  процесу як особливого виду державної  діяльності:

1. діяльність органів розслідування і прокуратури, направлена на розкриття злочинів, а також діяльність судді чи суду із вирішення кримінальних справ;
2. діяльність осіб, як залучені в сферу судочинства – учасники процесу;
3. правовідносини між суб’єктами процесу (між посадовими особами та органами, які ведуть процес та учасниками процесу);
4. цілі, завдання кримінального про</spa