Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Октября 2013 в 23:22, курсовая работа
Мета і завдання дослідження.Метою є забезпечення внеску у вдосконалення теоретичних знань про юридичний процес, його ознаки, особливості, види та стадії, сприяння вирішення деяких теоретичних питань.
Серед загальноправових принципів, що властиві юридичному процесу у науці теорії держави і права визначають:
Крім загальноправових принципів юридичний процес здійснюється із дотриманням загалькопроцесуальних принципів, серед яких можна відзначити:
Разом із загальноправовими
і загальнопроцесуальними принципами
існують також принципи, притаманні
окремим видам юридичного процесу.
Наприклад, правотворчий здійснюється
також за принципами: голосування; поєднання
відкритості і таємності
Як зазначалось вище, відносини між людьми у суспільстві характеризуються різноманітністю, багатобічністю, складністю та ступеневістю. Відповідно процесуальні норми, встановлюючи правові процедури використання прав, виконання обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій, накладення і понесення відповідальності, передбачають певні послідовності дій членів суспільства, які беруть участь у цих процедурах [19, с.86].
Послідовність у розвитку змісту юридичного процесу є найбільш характерною його ознакою і важливою особливістю. Послідовність є змістовною якістю процесу й означає наявність вимог суворої регламентації черговості дій, визначення того, що повинно бути зроблено спочатку, а що потім. Правильно обрана і здійснювана послідовність дій обумовлює та забезпечує досконалість, оптимальність і ефективність юридичного процесу.
РОЗДІЛ ІІ
ВИДИ ЮРИДИЧНОГО ПРОЦЕСУ
2.1. Правотворчий процес
У класифікації юридичного процесу вчені розділилися на дві сторони. Одніза основу класифікацій беруть відповідні галузі матеріального права, що застосовується у діяльності конкретних органів держави. Тому й юридичний процес має такі види, як кримінальний, цивільний, адміністративний, господарський та конституційний. Але на думку інших вчених така класифікація не дає змоги установити функціональний зв’язок юридичного процесу з механізмом правового регулювання, а також уявити юридичний процес як систему.
Тому за функціональною ознакою виділяють такі види процесів, як установчий, правотворчий, правозастосовчий, судовий і контрольний, [21, с.268-270].
Правотворчий процес – це специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що складається з системи дій по підготовці, твердженню й офіційному оголошенню нормативно-правових актів. Вона виражається насамперед у тім, що має на меті створення і підтримку системи права в належному стані, що відповідає потребам правового регулювання на відповідному етапі розвитку суспільства.
Правотворчість (нормотворення) необхідно розглядати в межах більш широкого поняття – правоутворення (або формування права) і не ототожнювати з ним.
Правотворчість – правова форма діяльності держави і громадянського суспільства по встановленню, зміні і скасуванню правових норм, зовні виражених у джерелах (формах) права: нормативно-правових актах, правових прецедентах, правових звичаях, нормативно-правових договорах та ін.; полягає в їх підготовці, ухваленні, опублікуванні і систематизації [29, с.184].
Головне призначення правотворчості – встановлення нових правових норм, тобто моделювання суспільних відносин, які з позицій держави або громадянського суспільства є припустимими (бажаними) чи необхідними (обов'язковими або забороненими).
Ознаки правотворчості:
Виділяють дві групи принципів правотворчості: загальні і спеціальні.
Загальні принципи правотворчості – основні загальноприйняті норми імперативного характеру, які виступають як незаперечні вимоги, що ставляться до змісту нормативно-правових актів, до процесу їх підготовки і прийняття.
Принципи правотворчості:
1. Науковість – передбачає глибоку наукову обгрунтованість відповідності нормативного акта потребам розвитку суспільства: адекватного відображення в правових нормах як актуальних, так і перспективних суспільних потреб. У кожному випадку підготовка проекту нормативно-правового акта починається з розробки його наукової концепції. Концепція створюється на підставі вивчення вітчизняного і закордонного досвіду, включає обгрунтування необхідності і доцільності її розробки, а саме характеристику предмета і цілей проекту, його основні положення, передбачувані наслідки застосування проектованих норм. На наступних стадіях принцип науковості знаходить вираження в науковому обговоренні проекту; проведенні незалежної наукової експертизи; виробленні механізму здійснення, тобто інформаційного, матеріально-фінансового забезпечення введення в дію; порядку тлумачення та ін. У міру «просування» проекту відповідно до правотворчої процедури концепція повинна трансформуватися у своєрідне «досьє», що складається з висновку, свідчень про обговорення й експертизу, результатів обліку зауважень, і пропозицій, що надійшли, даних соціологічних досліджень і опитувань, аналізу громадської думки та ін. Особливе місце в правотворчому процесі займає наукова експертиза проектів нормативно-правових актів. Вона повинна запобігати винесенню на розгляд правотворчих органів проектів, які містять недостатньо обгрунтовані положення, прогалини, суперечності. Головна мета такої експертизи – забезпечити якість проектів, їх законність і обгрунтованість.
2. Гуманізм – формування нормативно-правових актів на основі загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їх втілення в життя суспільства і держави.
3. Демократизм – встановлення і забезпечення вільного порядку розробки, обговорення і ухвалення нормативно - правових актів; створення законодавчих процедур, що забезпечували б вираження в законі свободи народу, врахування свободи більшості при дотриманні прав меншості, погодженість інтересів суспільства, соціальних груп, людини; недопущення як незаконного тиску на законодавчу діяльність парламенту, так і свавілля з боку парламенту.
4. Гласність – відкрите для громадськості, вільне і ділове обговорення проектів нормативно-правових актів, інформування про них населення, прозорість їх поведінки в парламенті.
5. Законність – додержання ієрархії нормативно-правових актів при їх складанні (нормопроектуванні) та прийняття їх законним шляхом відповідно до конституційно закріпленого процесу правотворчості.
6. Толерантність – виявлення та урахування законоутворюючих погоджених інтересів, створення певних теоретичних конструкцій, загальної моделі вираження і захисту інтересів різних соціальних груп.
Спеціальні принципи правотворчості:
Функції правотворчості (англ.functions of legislaion) – напрямки діяльності по встановленню, зміні або скасуванню правових норм, створенню і розвитку законодавства.
Основні функції правотворчості: