Договор дарения

Обдаровуваний у цьому випадку зобов’язаний надати можливість здійснення такого права дарувальником. Дарувальник залишає за собою частину повноважень власника і не передає право власності в повному обсязі.

Отже, договір дарування може бути взаємним, у ньому можна встановити обов’язки обдаровуваного, але вони не можуть вважатися зустрічним задоволенням і не скасовують безоплатність цієї угоди[16,c.408].

Договір дарування за ЦК України – це односторонній договір. З одного боку потрібна передача дарувальником у дар речі або майнового права, з іншого, – згодо обдаровуваного на прийняття дару.

Договір дарування є одностороннім, але надто специфічним. Реальний договір дарування, як правило, не породжує зобов’язань. Він укладається і виконується у момент передачі речі. Попереднє регулювання даних правовідносин за допомогою норм ЦК УРСР 1963р. ґрунтувалося на тому, що обдаровуваний набував право власності на майно без будь-яких зобов’язань. Новий ЦК України передбачає винятки з цього правила, що стосуються двох аспектів: можливості не набуття права власності та обтяження певними обов’язками:

1. По-перше, це стосується договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому. Виникає зобов’язальне правовідношення – кредитором стає обдаровуваний (ст.723 ЦК України), оскільки йому передано певне право вимоги, а боржником – дарувальник. Право вимоги щодо третіх осіб може передаватися лише на підставі цесії.
2. По-друге, покладення на дарувальника обов’язку (це є новелою ЦК України), якщо йому відомо, повідомити обдаровуваного про недоліки речі або її особливі властивості, що можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна як самого обдаровуваного, так і інших осіб. Через невиконання він зобов’язаний відшкодувати шкоду, якщо при володінні, користуванні дарунком була заподіяна шкода (ст.721 ЦК України).

 

                              1.2. Предмет договору дарування

Предметом договору дарування можуть бути як речі (рухомі, нерухомі), гроші, цінні папери, іноземна валюта, а також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Іноземною валютою визнаються іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установах за межами України.

До валютних цінностей згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» належить валюта України – грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України[6,c.24].

Цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходів у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів іншим особам .Серед видів цінних паперів за законодавством України розрізняють акції, облігації внутрішніх і зовнішніх позик, облігацій підприємств, векселі, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати та ін.

                     

                   

                  

                        РОЗДІЛ 2. СТОРОНИ У ДОГОВОРІ ДАРУВАННЯ

             2.1.Дарувальник та обдарований як сторони у договорі дарування

Сторонами договору є дарувальник та обдаровуваний. Стороною договору дарування може бути будь-який суб’єкт цивільного права.

Фізичні особи – дарувальники повинні мати відповідний обсяг дієздатності. На відносини дарування поширюються загальні правила щодо обсягу дієздатності фізичних осіб в цивільних відносинах.

Обдаровуваним може бути будь-яка фізична особа незалежно від обсягу дієздатності. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа. Таким чином, юридична особа може бути стороною договору дарування, якщо це не суперечить установчим документам такої юридичної особи[12].

Дарувальником і обдаровуваним можуть бути держава Україна, Автономна Республіка Крим в особі уповноважених органів із дотриманням вимог Конституції України, Конституції Автономної Республіка Крим та чинного законодавства. Правовий статус територіальної громади як сторони в договорі дарування визначається з урахуванням положень Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».

Дарування майна іншим особам є виключним правом власника майна, яке є предметом договору. Неповнолітні можуть бути дарувальниками стосовно предметів, які мають невисоку вартість. Особи віком від 14 до 18 років можуть укладати договори дарування за згодою своїх батьків (усиновителів), піклувальників.

Певні обмеження стосуються можливості бути стороною договору дарування підприємницьких товариств. Останні можуть бути учасниками договірних відносин, якщо це не суперечить установчим документам. Установчими документами відповідно до Закону «Про господарські товариства» для акціонерних товариств і товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю є установчий договір і статут, а для повних і командитних товариств – установчий договір. Однак це положення не поширюється на право юридичної особи укласти договір пожертви.

Крім того, сімейне та цивільне законодавство України встановлює додаткові гарантії захисту осіб, які перебувають під опікою або піклуванням. Так, опікун не має права без дозволу органів опіки та піклування укладати угоди, а піклувальник – давати згоду на їх здійснення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна тощо[15,c.342].

Договір дарування допускає його укладення за посередництвом представника. Тобто дарування не належить до правочинів, які мають укладатися особисто. Зміст доручення визначається з урахуванням відповідних положень ЦК і чинного законодавства. Існують певні вимоги щодо представництва. Представник повинен діяти лише на підставі довіреності виданої довірителем (дарувальником). Представник укладає договір дарування, щодо того майна яке вказано в довіреності.

Відповідно до ст.245 ЦК довіреність укладається в формі, в якій відповідно до закону має укладатися правочин, тобто у письмовій формі, якщо представником або довірителем (дарувальником) є юридична особа; якщо вартість майна щодо якого представник уповноважений укладати договір дарування, перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Неоподаткований мінімум складає 17 гривень, отже довіреність укладається у письмовій формі якщо її предмет оцінюється більше ніж 340 гривень[16,c.408].

Довіреність на укладання договору дарування, у якій не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемною.

У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають. У довіреностях на ім’я адвокатів зазначаються їх статус та членство в адвокатському об’єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об’єднання.

Щодо законного представництва встановлені певні обмеження , зокрема батьки (усиновлювачі) та опікуни не мають права дарувати майно дітей та підопічних.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             

 

 

                                 2.2 Права та обов’язки сторін

Однією з новел Цивільного кодексу України року стала можливість визнання договору дарування, як реальним, так і консенсуальний. Саме консенсуальність зумовлює можливість виникнення у обдарованого поряд з правами, також обов’язків[12].

Отже, обов’язками дарувальника є наступні:

• передати майно у власність при обіцянці дарування (п.1 ст.717 ЦК);
• повідомити обдарованого про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна як самого обдарованого, так і інших осіб;
• якщо дарувальник не виконав свого обов’язку по повідомленню обдарованого про недоліки речі чи її особливі властивості (п.1 ст.721), то в разі заподіяння шкоди при володінні чи користуванні дарунком, він зобов’язується до її відшкодування, (п.2 ст.721 ).

Права дарувальника:

• скасувати дарування до вручення речі обдарованому, якщо ця річ була передана через органи транспорту, зв’язку або через іншу особу (п.2 ст.722);
• відмовитися від виконання обов’язку передати дарунок, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився (ст.724);
• вимагати від обдарованого виконання покладеного нього обов’язку вчинити певну дію майнового змісту або утриматися від її вчинення на користь третьої особи (передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Вимагати від обдарованого виконання покладеного на нього обов’язку має право дарувальник, а в разі його смерті, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним – особа, на користь якої має бути виконаний цей обов’язок, (ст.725);
• вимагати розірвати договір і повернути дарунок у разі ухилення обдарованого від виконання обов’язку на користь третьої особи (ст.776);
• зажадати скасування договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) та дітей (п.1 ст.727);
• дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність(п.2 ст.727).
• зажадати скасування договору дарування, якщо через недбале ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена (п.3 ст.727).

Права обдаровуваного:

• зажадати передання йому дарунку у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини (п.1 ст.723);
• у випадку, якщо дарувальник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься від виконання свого обов’язку, обдаровуваний має право на примусове витребування відповідної речі або компенсацію її вартості (п.2 ст.723);
• право в будь-який момент односторонньо відмовитися від договору дарування і повернути річ, якщо вона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберігання (п.2 ст.724).

Обов’язки обдаровуваного:

• обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення, тощо)
• у разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним зобов’язаний виконати обов’язок на користь третьої особи взяті ним зобов’язання;
• у разі порушення обдаровуваним обов’язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, – відшкодування його вартості;
• у разі розірвання договору дарування зобов’язаний повернути дарунок у натурі.

Крім того договір дарування може створювати права для третіх осіб[10,c.56]. Так, договором може бути передбачено матеріальне забезпечення чи грошова виплата на користь третіх осіб з боку обдарованого у зв’язку з умовами договору. У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов’язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов’язок.

Треті особи також можуть звертатися до суду з метою захисту своїх прав що випливають із домовленості (договору) між обдаровуваним та дарувальником, в порядку цивільного судочинства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     

 

 

 

            РОЗДІЛ 3. ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ

                                    3.1.Форма договору дарування

     Форма договору дарування визначається залежно від виду майна, що є предметом договору, а також від ціни дарунка. Так, в усній формі, у тому числі й шляхом вчинення сторонами конклюдентних дій, можуть укладатися договори дарування предметів особистого користування та побутового призначення (слід зауважити, що вартість таких речей у законі не обумовлено, а відтак, вона може бути будь-якою)[10]. Це не суперечить і загальним правилам цивільного законодавства про форму правочинів. Незважаючи на те, що ст. 208 ЦК передбачає обов'язкову письмову форму для правочинів, які вчиняються між фізичною та юридичною особою, а також для правочинів фізичних осіб між собою на суму понад двадцятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян,у випадках, коли момент вчинення правочину збігається з моментом його повного виконання, зазначене правило не застосовується. 
         Згідно із чинним законодавством  припускається укладення в усній формі лише реального договору дарування предметів особистого користування та побутового призначення, оскільки усі договори дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (незалежно від предмета договору) відповідно до ч. З статті 719 ЦК України мають бути укладені у письмовій формі[2,c.182]. 
         Виключно у нотаріальній формі повинні укладатися договори дарування нерухомих речей, причому незалежно від суб'єктного складу сторін договору (нагадаємо, що відповідно до положень ЦК УРСР 1963 р. договори дарування нерухомості підлягали нотаріальному посвідченню лише у випадку, коли однією зі сторін був громадянин). Водночас слід звернути увагу на необхідність додержання спеціальних правил при даруванні майна, що є у спільній власності (наприклад, майно, набуте подружжям за час шлюбу). Так, згідно із ч. 2 ст. 369 ЦК розпоряджання таким майном (у тому числі й відчуження шляхом дарування) здійснюватись лише за згодою усіх співвласників, яка у разі вчинення відповідного правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, має бути висловлена письмово й також нотаріально посвідчена (згідно з ч. З ст. 65 СК така згода одного з подружжя має бути нотаріально посвідчена). Відповідно до нього укладення одним із подружжя зі сторонньою особою, зокрема, договору дарування щодо своєї частки у спільній сумісній власності, можливе лише за умови її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном згідно з вимогами ст. 67 СК України [3,c.21].                                   У простій письмовій формі має бути укладений договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (при цьому,якщо письмову форму при укладенні зазначених договорів недодержано, вони вважаються нікчемними, оскільки це прямо передбачено законом). Надати договору письмову форму можна не лише шляхом складання єдиного документа, а й в будь-який інший спосіб, передбачений ст. 207 ЦК, скажімо, зафіксувавши зміст правочину у кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони договору, або ж шляхом вираження волі сторін за допомогою того чи іншого виду технічного засобів(аудио-, або відеозапис). 
     Письмової форми потребують договори дарування рухомих речей, які мають особливу цінність. Однак недотримання письмової форми договору дарування таких речей не призводить до його недійсності на відміну від недотримання письмової форми договору дарування, передбаченого ч. З ст. 719 ЦК. На жаль, цивільне законодавство не пояснює, які саме речі слід вважати особливо цінними, тому на практиці скоріш за все будуть виникати деякі труднощі при вирішенні цього питання. Адже річ можна розцінювати як особливо цінну не лише з огляду на її вартість, але й, наприклад, внаслідок особливого ставлення до неї з боку дарувальника чи її історичної, наукової або культурної цінності (тим більше, що за  положеннями ч. 2 та ч. З статті 727 ЦК України створення обдаровуваним загрози безповоротної втрати чи істотного пошкодження вказаних речей є підставою для розірвання дарувальником договору дарування)[2,c.184].   
      При цьому до валютних цінностей згідно з п. 1 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. слід віднести валюту України (гривню), іноземні валюти (грошові знаки, що перебувають у цивільному обігу та є законними платіжними засобами на території відповідної держави), банківські метали [6]. 
      До договорів дарування валютних цінностей на суму понад п'ятидесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян також застосовується загальне правило, встановлене ст. 220 ЦК, згідно з яким недотримання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору тягне за собою його нікчемність.