Цивільне право України

 Реальними називаються договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику.

 Практичне значення  такого поділу полягає в тому, що в консенсуальних договорах  спір про виконання обов'язків і відповідальність за їх невиконання може вирішуватися судовими органами вже після досягнення сторонами угоди, навіть якщо передання майна ще не відбулося. Наприклад, можлива вимога про передачу купленої речі, про відповідальність за невиконання такого обов'язку тощо.

 Однак, як зазначалося  вище, для деяких договорів потрібно  не тільки досягнення угоди,  а ще й оформлення належним  чином, без чого договір не  вважається укладеним. Наприклад,  згідно зі ст. 657 ЦК договір  купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, іншої нерухомості має були обов'язково нотаріально посвідчений та підлягає державній реєстрації. 2. Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками угоди договори поділяються на односторонні та взаємні або синалагматичні (у ст. 626 ЦК вони іменуються "двосторонніми" та "багатосторонніми").

 У односторонньому  договорі одна зі сторін має  тільки права, а інша — тільки  обов'язки. Таким, наприклад, є  договір позики, де у позикодавця  є лише право вимагати повернення боргу, а у позичальника — тільки обов'язок виконати вказану вимогу.

 Взаємні  (синалагматичні) договори завжди породжують права і обов'язки для кожного з учасників. Наприклад, за договором купівлі- продажу продавець зобов'язується передати продану річ, але має право вимагати сплати її ціни; у свою чергу покупець зобов'язаний сплатити вартість речі, але має право вимагати передачі йому купленої речі.

3. З урахуванням наявності  або відсутності еквівалентності  відносин договори поділяються на оплатні і безоплатні.

 Якщо обов'язку однієї особи  щось зробити або передати, або  виконати відповідає обов'язок  контрагента надати зустрічне  задоволення у грошовій або  іншій матеріальній формі, то  це оплатннй договір. Таких договорів, де дії виконуються на оплатних засадах, у цивільному праві більшість. Вони встановлюються у вигляді загального правила (ч. 5 ст. 626 ЦК). Це договори купівлі-продажу, найму, підряду тощо.

 Якщо ж передача майна,  надання послуг тощо не супроводжується  відповідною компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безоплатний. Таким є, наприклад, договір дарування, де даруваль- пик безоплатно передає іншій особі у власність майно.

4. За ступенем юридичної завершеності  можна виокремити договори остаточні та попередні.

 Остаточні договори безпосередньо породжують права та обов'язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Переважне число договорів має саме такий характер.

 Попередній договір таких прав та обов'язків безпосередньо не породжує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий договір (ст. 635 ЦК). Іншими словами, попередній договір є угодою про укладення договору в майбутньому.

 ЦК розрізняє попередній договір і договір про наміри. Договір про наміри (протокол про наміри), якщо в ньому не виражена прямо поля сторін придати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків.

 ЦК не закріплює прямо  якихось конкретних видів попередніх юговорів. Як приклад попереднього договору можна назвати відомий практиці минулих років договір продажу житлового будинку.

5. За змістом діяльності, що  ними регулюється, усі договори  поділяють на майнові й організаційні.

 Майновими є договори, спрямовані на регулювання діяльності осіб з приводу певного майнового блага. їх відмінною рисою є спрямованість на отримання майна або блага, що досягається виконанням зобов'язання. Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначені створити передумови, передбачити можливості для подальшої підприємницької або іншої діяльності.

6. Залежно від значення договору  для задоволення певних (приватних  або суспільних) інтересів розрізняють  звичайні (приватноправові) договори  і договори публічні.

 До публічних договорів належать договори, укладені комерційною організацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів, виконання робіт і надання послуг, котрі такі організації за характером своєї діяльності мають здійснювати відносно кожного, хто до них звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, енергопостачання, медичне, готельне обслуговування тощо).

 Режим публічних договорів  є винятком із загального правила,  який спирається на принцип  свободи договорів, і одним із випадків дії публічних засад у цивільному праві. Режим публічних договорів є прямо протилежним режиму "свободи договорів", який найбільш повно виражає приватноправові засади, що складають основу цивільного права.

7. З урахуванням значення  договору для визначення кола  повноправних учасників розрізняють  основні договори і договори  приєднання.

 Основний  договір є первісною і головною підставою визначення прав і обов'язків учасників зобов'язання. Значення договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в повному обсязі (ст. 634 ЦК). Це означає: "або погоджуєшся з усім, що я пропоную, або договір не відбудеться".

 Юридична практика, особливо у сфері господарської  діяльності, досить широко використовує договори приєднання, що й зумовило введення такого виду договорів у ЦК.

8. Залежно від цілей  укладення розрізняють такі групи цивільно- правових договорів:

 — договори про  передачу майна у власність,  повне господарське відання або  оперативне управління (купівля-продаж, постачання, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергоресурсів);

 — договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найом, оренда, житловий найом, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лізинг);

 — договори про  виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво,  договір на виконання проектних і пошукових робіт, договір на виконання аудиторських робіт);

 — договори про  передачу результатів творчої  діяльності (авторські, ліцензійні  договори, договори про передачу  науково- технічної продукції);

 — договори про  надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, зберігання, про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір);

 — договори про  спільну діяльність (установчий  договір, угоди про науково-технічну  співпрацю).

9. Своєрідною є класифікація  цивільно-правових договорів із урахуванням належності їх до певного типу або різновиду.

 Так, договори купівлі-продажу  та міни розрізняються як певні  договірні типи; роздрібна купівля-продаж  — це різновид того договірного  типу, який іменується купівлею-продажем; договір, за яким одна річ обмінюється на іншу з певною грошовою доплатою — є иже змішаний договір, що поєднує в собі елементи двох договірних типів — міни і купівлі-продажу.

 Для такої класифікації  договірний тип виокремлюється  або за специфікою опосередкованого  ним матеріального відношення, або залежно від юридичних умов, необхідних для утворення цього договірного зобов'язання.

 У випадках, коли  договори схожі як за матеріальними  відносинами, так і за істотними  умовами, необхідними для виникнення  зобов'язання, вони співвідносяться один з одним не як типи, а як різновиди одного і того ж договірного типу.

 Якщо укладений  договір опосередковує 2 або декілька  різнорідних відносин і об'єднує  умови, об'єктивно необхідні для  формування зобов'язань різних  типів, він стає змішаним договором.

10. Залежно від суб'єкта, що набуває права за договором,  розрізняють договори на користь  кредитора і договори на користь  третьої особи.

 Договір на користь  кредитора — це звичайний,  типовий цивільно- правовий договір,  що грунтується на врахуванні інтересів учасників майбутнього зобов'язання. Договір на користь третьої особи означає, що боржник, зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь іретьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Причому ця третя особа, так само як і кредитор, також має право вимагати від боржника виконання договору (ст. 636 ЦК). Таким, наприклад, є договір страхування життя.

Цивільно-правова  відповідальність

Цивільно-правова відповідальність — це установлена законом негативна  реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов'язків майнового характеру. Вона є однією з форм державного примусу, оскільки пов'язана із застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав і стимулювання нормальних ринкових відносин, і полягає у стягненні неустойки, штрафу чи пені.

Підставами для цивільно-правової відповідальності є: наявність майнової чи/та моральної шкоди (у грошовому  виразі майнових збитків); протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); вина; причинний зв'язок між збитком і протиправною поведінкою. Тільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів; грошовий вираз майнової шкоди називають ще збитками. Збитки поділяються на два види: позитивна шкода (будь-яке зменшення наявного майна) і упущена вигода (неодержані доходи, що їх мав би одержати кредитор, якби зобов'язання було виконане).

Різновидами цивільно-правової відповідальності є:

• договірна та позадоговірна;

• часткова та солідарна;

• основна та субсидіарна (додаткова).

Боржник звільняється од відповідальності за невиконання зобов'язання або вчинення позадоговірної шкоди, якщо мають місце непереборна сила чи випадок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Види правових норм та їх характеристика

 

 

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права  такі ж, що й права в цілому, але  норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює  групу певних суспільних відносин і  лише в сукупності з іншими, узгодженими  з нею нормами складає систему  права

У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).

Норми права за предметом  правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.

 

Норми права  за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної  поведінки суб'єктів права)
імперативні	диспозитивні

 

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки

.

Норми права  за характером впливу на особу
заохочувальні	рекомендаційні

 

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів

 

Норми права  по субординації в правовому регулюванні
матеріальні	процесуальні

 

Норма матеріального  права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.