Методика складання і використання крупномасштабних ґрунтових карт (на прикладі АСО «Нива» Великобурлуцького району Харківської області

Ґрунтовий вбирний комплекс насичується кальцієм, що обумовлює зниження кислотності, зростання вмісту гумусу і його закріплення у ґрунті кальцієм, покращення структури і підвищення водостійкості труктурних агрегатів, зменшення щільності ілювіального горизонту, збільшення шпаруватості, покращання аерації, підвищення мікробіологічної активності. Уміст гумусу в цих ґрунтах підвищується до 3,5—5,5%. Загальний дефіцит вологи становить 18—196 мм, але при цьому зменшується рухомість фосфору за рахунок утворення водонерозчинних фосфатів. Бонітет реградованих ґрунтів підвищується на 5—15 балів у порівнянні з опідзоленими ґрунтами. Для підвищення родючості реградованих грунтів слід впроваджувати такі заходи як і для опідзолених грунтів.

Агровиробнича група чорноземів типових глибоких і сильнореградованих суглинкових на лесових породах представлена чорноземом типовим важкосуглинком на лесовидному суглинку, чорноземом карбонатним важкосуглинковим на лесовидному суглинку, чорноземом сильнореградованим слабозмитим важкосуглинковим на лесовидному суглинку, чорноземом глибокозакипаючим середньозмитим важкосуглинковим . Вміст гумусу грунтів цієї групи коливається від 2 до 6%. Ємність катіонного обміну в межах 40-50 мг-екв/100 г грунту, де у складі обмінно-увібраних катіонів Са2+  29,45 мг-екв/100 г грунту, Mq2+ 5,61 мг-екв/100 г грунту, K+ 0,42 мг-екв/100 г грунту, Na+ 0,85 мг-екв/100 г грунту.

Ця група грунтів має  сприятливі для більшості рослин водно-фізичні властивості: зернисту структуру, яка при перезволожені  не запливає або слабо запливає при  наявності натрію у грунтовому вбирному комплексі; пухке складення (щільність 1,1 – 1,25 г/см3); високу водопроникливість, повітря- та вологоємність, добру аерацію. Висока насиченість кальцієм в чорноземах виступає як зв’язуюча ланка, “місток” між колоїдним гумусом і глинистими мінералами, де гумус у вигляді плівки покриває поверхню мінералів, що забезпечує відносно високий вміст гумусу. Запас продуктивної вологи – 90 – 150 мм.

Грунти містять високі запаси загального і рухомого азоту, які пов’язані з активною нітрифікацією, підвищену й високу забезпеченість фосформ (45 – 60 мг/кг) і калієм (300 – 400 мг/кг). Природна родючість цих грунтів  досить висока.

Чорноземи відносять до найбільш родючих грунтів земної кулі, але  при розорюванні та вирощуванні  с/г культур відбуваються деякі  зміни, які призводять до розвитку небажаних  деградаційних процесів: змінюється колообіг поживних елементів, за рахунок  їх біологічного виносу рослинами, що призводить до зниження кількості гумусу. Зі зменшенням кількості гумусу зменшується  і кількість кальцію, що призводить до порушення зернистої структури, її розпорошування – це призводить до погіршення фізичних властивостей. При обробітку ґрунту відбувається механічне руйнування зернистої  структури, підсилюється випаровування  вологи, що призводить до зменшення  кількості продуктивної вологи.

Для підвищення родючості  чорноземів слід впроваджувати такі заходи як:.

• введення раціональної сівозміни з обов’язковою наявність 2 – 3 полів однорічних чи багаторічних трав, чистих, зайнятих або сидеральних парів;
• внесення добрив, які підвищують врожайність с/г культур, але потрібно мати на увазі те, що при використанні азотних добрив в умовах кожного підтипу їх ефективність збільшується від глинистих і важкоглинистих грунтів до легкосуглинкових і супіщаних. Це пояснюється кращою нітрифікаційною здатністю чорноземних грунтів важкого механічного складу, що є наслідком порівняно великого вмісту перегною та кращої агрегатованості. Азотні добрива підкислюють ґрунтовий розчин, але фосфорні нейтралізують цей вплив та підвищують вміст доступних форм фосфатів, оскільки ці грунти бідні на рухомий фосфор (найкращий ефект дає рядкове внесення гранульованого суперфосфату). Калійні добрива застосовують на чорноземах перш за все під цукрові буряки, соняшник, тютюн, але вони погіршують фізичні властивості грунтів, тому важливе значення має співвідношення мінеральних доз добрив, оскілки вони впливають на склад увібраних катіонів;
• вносити органічні добрива – гній, особливо під зернові культури, цукрові буряки та картоплю, заорювати солому та сидеральні культури, збільшувати надходження органічних решток в умовах достатнього зволоження для підтримання бездефіцитного або позитивного балансу органічної речовини для попередження зниження вмісту гумусу, оскільки це призводить до погіршення водно-фізичних властивостей та біохімічних процесів;
• проводити заходи по збереженню та накопиченню вологи, її раціональному використанню, які є головним фактором підвищення їх ефективної родючості в умовах сухого степового клімату. До заходів оптимізації водного режиму належать: введення у сівозміну полів чистих парів, рання глибока зяб, коткування та своєчасне боронування, плоскорізний обробіток грунту з залишенням стерні на полі та насадження полезахисних лісосмуг для затримання снігу та уникнення дефляції, осіннє бороздкування та щілювання полів для поглинання талих вод та зменшення водної ерозії. Досить перспективним прийомом регулювання водного режиму є зрошеня, але воно повинно бути регульоване та суворо контрольоване, оскільки може привести до засолювання та до заболочування грунтів, через ненормований полив мінералізованими водами;
• слабозмиті ґрунти використовують у склад<span class="List_0020Paragraph__Char" style=" font-family: 'Times New Roman', 'Arial'; font-size: 1