Вплив державного боргу на економіку і його удосконалення

Підбиваючи підсумки, необхідно акцентувати увагу, що подолання цих недоліків дозволить у майбутньому реалізувати ефективну політику щодо управління зовнішніми державними запозиченнями, дасть змогу уникнути кризових боргових, збільшить обсяг зовнішніх і внутрішніх інвестицій, що, у свою чергу, вплине на зростання дохідної частини державного бюджету. Також необхідно зазначити, що лише вибір оптимальної моделі, а також методів управління є запорукою зростання економічної стабільності, а також підвищення кредитного рейтингу держави.

3. Боргова політика України на сучасному етапі

Основними факторами, що впливатимуть на формування боргової політики в Україні у 2013 та 2014 рр. є значний обсяг потреб у фінансуванні сектору загального державного управління. Зокрема у 2013 р. обсяг погашення та загальні потреби у фінансуванні СЗДУ збільшаться відповідно до 11,2 та 14,3% ВВП, порівняно із 7,2 та 10,4% ВВП у 2012 р. (табл. 2.3.1.).

Зазвичай такі показники не є критичними. Проте, враховуючи зниження перспектив економічного зростання в світі та Україні а також погіршення фінансової стабільності в Єврозоні, здійснення відповідних обсягів запозичень на фінансових ринках може ускладнитись через відсутність попиту із прийнятними ціновими пропозиціями.

Табл.2.3.1. – Потреби фінансування сектору загального державного управління в низці країн світу із ринком, що формується

Джерело:  FiscalMonitor, October 2012

Загрозливою є ситуація із можливим впливом валютних коливань на обсяг державного боргу. Зважаючи що частка боргу у іноземній валюті становить 65% лише внаслідок девальвації національної валюти може відбутися зростання рівня державного боргу до 33% ВВП.

До пріоритетів боргової політики на 2013 р. відносяться:

1. Відновлення співпраці з Міжнародним валютним фондом.
2. Повернення кредитів МВФ є вагомою статтею погашення зобов’язань у 2013 р. Їх рефінансування надасть змогу знизити ризики пов’язані з державним боргом та вартість державних запозичень.
3. Виконання рекомендацій МВФ, зокрема активізація зусиль щодо зменшення дефіциту НАК «Нафтогаз України» також дозволить зменшити необхідний обсяг державних запозичень.
4. Утримання дефіциту сектору загального державного управління (враховуючи  НАК «Нафтогаз України») на рівні 4,5-5% від ВВП. В умовах зростання потреби у запозиченнях необхідних для рефінансування діючих боргових зобов’язань, збільшення дефіциту понад зазначені межі зумовить погіршення умов їх залучення і зростання ризиків пов’язаних з державним боргом.
5. Для досягнення кількісних орієнтирів дефіциту бюджету необхідно переглянути структуру витрат, що спрямовуються на економічний розвиток, надаючи перевагу витратам із високим мультиплікативним ефектом (житлове будівництво, інфраструктурні проекти). Також необхідно докласти зусиль з пошуку додаткових джерел доходів бюджету, зокрема за рахунок перерозподілу до бюджету більшої частини природної ренти, пов’язаної із видобутком корисних копалин.
6. Упорядкування механізму надання державних гарантій. Зважаючи, що вартість державних запозичень є нижчою, фінансування установ СЗДУ за рахунок запозичень джерелом повернення яких передбачаються кошти державного бюджету (за винятком запозичень від міжнародних фінансових організацій) доцільно обмежити, віддавши перевагу прямому рекредитуванню коштів залучених безпосередньо урядом. [19]

У випадку здійснення запозичень під державні гарантії суб’єктами господарювання, що не відносяться до сектору загального державного управління  необхідно обмежити частку гарантування виконання боргових зобов’язань  в розмірі до 80%.

З метою запобігання надмірного боргового навантаження, зменшення ризиків та проведення збалансованої бюджетно-податкової політики у середньостроковому періоді необхідно вжити заходів за такими напрямами:

1. Посилення фінансової та бюджетної дисципліни. Оскільки наявність інформації та контроль суспільства за обсягами сальдо бюджету та боргових зобов’язань є обов’язковою умовою проведення збалансованої бюджетно-податкової політики та забезпечення стабільності державних фінансів необхідно:

• запровадити облік операцій державних установ згідно методу нарахувань;

• при визначенні сальдо бюджету враховувати якість придбання фінансових активів та ймовірність повернення вкладених коштів;
• здійснювати облік сальдо і боргових зобов’язань на рівні сектора загального державного управління та всього державного сектору;
• запровадити облік первинного циклічно-скоригованого сальдо бюджету;
• оприлюднити методику та оцінки обсягу квазіфіскальних операцій.

З метою раціонального та ефективного використання державних запозичень у Бюджетному кодексі доцільно передбачити обмеження обсягу фінансування державного бюджету залежно від циклічності розвитку економіки.

Перший етап – у Бюджетному кодексі встановити граничне обмеження рівня первинного сальдо сектору загального державного управління в -1% ВВП, передбачивши винятки:

• Державний комітет статистики України протягом двох кварталів поспіль фіксує зниження економічного зростання порівняно з відповідним періодом попереднього року;
• Прогнозний річний темп економічного зростання, офіційно оприлюднений Міністерством торгівлі та економічного розвитку, порівняно з попереднім періодом становить менше 1% ВВП.

На другому етапі (після апробації та удосконалення методики оцінки первинного циклічно скоригованого сальдо бюджету)  доцільно встановити обмеження первинного циклічно скоригованого дефіциту бюджету в розмірі 1% ВВП, передбачивши винятки у відповідності з попереднім пунктом.

2. Оптимізація обсягу та структури державного боргу. Граничне значення державного та гарантованого боргу на рівні 60% ВВП встановлене у Бюджетному кодексі не відповідає стану розвитку економіки України та не сприяє посиленню бюджетної дисципліни. Тому доцільно підвищити зазначене обмеження до 40% ВВП. Потребує перегляду й структура державних запозичень. Частка державних запозичень в іноземній валюті (або з прив’язкою до зміни валютних курсів) не повинна перевищувати 50% від їх загального обсягу.
3. Враховуючи вразливість економіки України до зовнішніх факторів доцільно розглянути питання щодо створення у накопичувального стабілізаційного фонду, що надав би змогу фінансувати бюджет у кризові періоди та здійснювати операції активного управління державним боргом. [22]

Отже, потребують перегляду принципи та пріоритети боргової політики уряду. Існує нагальна необхідність переходу від простого залучення коштів до системного управління державним боргом. Тому варто звернути увагу на завдання, які мають стати головними в процесі оптимізації боргової політики.

3. Вплив державного боргу на економіку і його удосконалення

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і витрат. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові – це наслідки бюджетного дифіциту, відомі як проблема “витіснення”. Довгострокові – економічні наслідки державного боргу, відомі як “тягар боргу”.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки й фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, то можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом податки, тобто антиципація податків, їхнє випередження. Функціонування державних позик було б неможливим без податків. Податки забезпечують державі можливість розплатитися з кредиторами за первісною сумою боргу й виплатити відсотки за користування позичкою.

Існують стандартні показники виміру тягаря внутрішнього боргу, однак немає ніяких чітко зафіксованих критичних рівнів цих показників, перевищення яких означало б перехід країни в зону ризику. Країни, експорт яких зростає порівняно швидкими темпами, можуть дозволити собі виший рівень зовнішнього боргу щодо розмірів експорту і обсягу продукту, який виготовляється.

Для прогнозу перспективи розвитку, потреби в зовнішніх запозиченнях і оцінки здатності здійснювати платежі з обслуговування зовнішнього боргу для країн, які отримують позики і кредити від групи Світового банку, розроблено "Мінімальну стандартну модель". За допомогою цієї моделі розраховуються основні коефіцієнти. Аналіз середніх показників боргового тягаря за основними групами країн дає змогу краще відчути розмах коливань.

До категорії країн із надмірним рівнем заборгованості належать ті, які протягом останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких показників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80%; або відношення величини боргу й відсоткових платежів до експорту перевищувало 220%. [7]

Існування боргу створює реальні й потенційні проблеми, хоча різні економісти ставляться до них по-своєму. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватися за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок встановлення нових податків та інших обов'язкових платежів або додаткових державних позик. Додаткове запозичення потребує додаткових видатків для обслуговування державного боргу. Введення нових податків може підірвати зацікавленість підприємців до бізнесу. Таким чином, існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни.

Проте державні видатки також мають різний характер. Якщо приріст витрат відбувається головним чином за рахунок збільшення витрат споживчого характеру, тоді висновок про те, що збільшення боргу перекладає його тягар на майбутні покоління, є справедливим. Але якщо витрати мають інвестиційний характер, спрямовуються, наприклад, на будівництво автострад, портів, гідротехнічних споруд або є інвестиціями в "людський капітал" у системі освіти та охорони здоров'я, тоді державні інвестиції зміцнюють майбутній виробничий потенціал економіки. Отже, в цьому разі виробничі потужності не скорочуватимуться, насамперед зміниться їхня структура на користь збільшення частки державного капіталу та зменшення частки приватного.

Для стабілізації економіки й забезпечення її сталого економічного зростання економічна політика країни має враховувати імовірні макроекономічні наслідки, що пов'язані зі здійсненням державних запозичень. [20]

За відсутності в Україні базового закону "Про державний борг" організація управління державним боргом фрагментарно регламентується у різних законодавчо-нормативних актах. Спеціальний окремий державний орган з управління боргом відсутній. Ці функції покладені головним чином на департамент державного боргу у складі Міністерства фінансів України.

Основними завданнями цього департаменту є реалізація стратегії внутрішніх і зовнішніх запозичень держави, надання державних гарантій, погашення та обслуговування державного боргу, у тому числі забезпечення обліку і моніторингу таких операцій.

У системі управління державним боргом в Україні спостерігається розширення структури та збільшення обсягів застосовуваних боргових інструментів, зростає кількість активних операцій з державним боргом, впроваджуються механізми використання вільних залишків бюджетних коштів.

З метою оптимізації боргової політики України в умовах кризи пропонується:

-вдосконалення нормативно-правової  бази, шляхом прийняття базового закону про державний борг, що сприятиме усуненню суперечностей між положеннями окремих нормативних актів з питань погашення і обслуговування державного боргу та визначатиме основні пріоритети та напрямки боргової політики;

-залучення фінансових  ресурсів для ефективної реалізації  програм інституційного та інвестиційного  розвитку країни, а не на статті  споживчого спрямування;

-зменшення частки зовнішньої  заборгованості в загальній частці  боргу країни, оскільки зовнішні  запозичення являють собою фактичне  вивезення капіталу з країни, тому що, по-перше, є за своєю  суттю продажем нерезидентам  права на отримання частини  прибутку резидентів України, тобто  декапіталізацію національної економіки, а по-друге, збільшує кредитні  ризики країни, бо залежить від  коливань курсів іноземних валют;