Вплив державного боргу на економіку і його удосконалення

 

Таблиця 2.2.1

Управління державним боргом — комплекс заходів, що здійснюються державою в особі уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави. [8, c. 236]

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов  запозичення коштів з точки  зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного  та нецільового використання  запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної  та повної сплати суми основного  боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального  співвідношення між внутрішніми  та зовнішніми запозиченнями  за умови збереження фінансової  рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності  валютного курсу та фондового  ринку країни. [6, c. 88]

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

- безумовності — забезпечення  режиму безумовного виконання  державою всіх зобов'язань перед  інвесторами і кредиторами, які  держава, як позичальник, прийняла  на себе при укладанні договору  позики;

- зниження ризиків —  розміщення і погашення позик  таким чином, щоби максимально  знизити вплив коливань кон'юнктури  світового ринку капіталів і  спекулятивних тенденцій ринку  цінних паперів на ринок державних  зобов'язань;

- оптимальності структури - підтримання оптимальної структури  боргових зобов'язань за термінами  обертання і погашення;

- зберігання фінансової  незалежності - підтримка оптимальної  структури боргових зобов'язань  держави між інвесторами-резидентами  і інвесторами-нерезидентами;

- прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника. [13, c. 351-352]

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні;

- рівень інфляції;

- ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності;

- ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

Державний борг оцінюють за такими показниками:

1) борг на душу населення – свідчить яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни;

2) співвідношення між державним боргом та індивідуальними доходами визначається як частка загального несплаченого боргу, що припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу. Цей показник дає змогу визначити на скільки обтяжливий борг для населення країни;

3) відносна величина боргу (держаний борг/ВВП) залежить від:

- темпів зростання ВВП;

- рівня реальної процентної ставки, що впливає на величину виплат із боргу;

- обсягів бюджетного дефіциту [17].

Управління державним боргом варто розглядати як циклічний і багатостадійний процес, що послідовно включає три стадії:

1. залучення;
2. використання;
3. погашення.

На етапі залучення позик управління державним боргом здійснюється в контексті бюджетного процесу. Зокрема, Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу, вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифікацією на внутрішні і зовнішні. У період залучення позик необхідно основну увагу акцентувати на мінімізації затрат при погашенні боргу, враховуючи такі основні аспекти: обсяги позик; форми і умови запозичення (відсоткові ставки і валюта; строки погашення і пільговий період; можливі загальноекономічні і політичні умови); структура позик (за кредиторами й формами позик). [14]

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління державним боргом. Воно має базуватися на принципі максимізації доходу від залучених позик та створення джерел його погашення. Використання позик може бути:

• фінансовим, коли державні позики та кредити виступають джерелом фінансування інвестиційних проектів і використовуються на розвиток національного виробництва. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання державного боргу. При цьому надзвичайно важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення одержаних ресурсів;
• бюджетним, за якого залучені ресурси спрямовуються на поточне споживання, шляхом фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на покриття дефіциту бюджету. Цей спосіб використання ресурсів є найменш ефективним з існуючих;
• фінансово-бюджетним, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб, так і на інвестиційний розвиток економіки в цілому. [8, c. 238]

В Україні більшість державних позик спрямовується на: фінансування бюджетного дефіциту — 84% державних запозичень, формування валютних резервів і підтримку національної валюти — 14%; інвестиційні проекти — 2%. Тому стратегічна мета політики управління державним боргом в Україні має бути зорієнтована на досягнення оптимальної структури та найвищого ефекту від використання позикових коштів. [10, c. 89]

Останнім етапом управління державним боргом є його погашення та обслуговування, яке здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами. Важливо враховувати суттєву відмінність між:

— погашенням боргу, яке варто розглядати як виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів;

— обслуговуванням боргу, що передбачає виплату відсотків за позиками (доходу, що сплачується на користь кредитора згідно з умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів).

На етапі погашення позик проводиться ранжування усіх можливих варіантів між повним погашенням боргу і абсолютним дефолтом (відмова від погашення і обслуговування боргу).

Обслуговування і погашення державного боргу здійснюється у процесі виконання державного бюджету. Безпосередню оплату здійснює Державне казначейство України через банківську систему. [15]

Згідно з Конституцією України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні й уповноважена затверджувати:

— державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині внутрішнього та зовнішнього боргів;

— рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Законом України "Про Державний бюджет України", здійснення контролю за їх використанням.

Управління державним боргом здійснюється за тісної взаємодії і співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні державним боргом беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України (Департамент державного боргу), Національний банк України, Державне казначейство України.

У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України та Національний банк України, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України.

На Департамент державного боргу Міністерства фінансів України покладено такі функції:

— розроблення стратегії та боргової політики держави;

— розрахунок планових показників, а також проведення моніторингу державного боргу;

— визначення доцільності залучення коштів на внутрішніх та зовнішніх ринках капіталів;

— аналіз і супроводження кредитних проектів та визначення доцільності укладення гарантійних угод.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" від 22 січня 2001 р. № 42 Департамент відповідає за:

— оперативний облік та надання оперативної звітності щодо стану державного боргу;

— підготовку та обґрунтування розрахунків до проекту державного бюджету за операціями, пов'язаними з державним боргом. [15, c.241]

При управлінні державним (особливо зовнішнім) боргом важливе значення має розрахунок коефіцієнтів платоспроможності держави та її ліквідної позиції. У міжнародній практиці з цією метою використовують різноманітні показники. Зокрема, для аналізу боргової безпеки держави Світовий банк пропонує використовувати Мінімальну стандартну модель (табл. 2.2.2) і відповідно до неї визначати основні боргові індикатори.

Мінімальна стандартна модель Світового банку для оцінки боргової безпеки держави [8, c. 255]

Назва	Формула	Економічний зміст
Відношення валового зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг	EDT / XGS (%)	Демонструє відносну довгострокову спроможність держави акумулювати валютні надходження без додаткового пресингу на сальдо платіжного балансу
Відношення валового зовнішнього боргу до ВНП	EDT / GNP (%)	Показує загальний рівень боргової складової економіки
Відношення загальних платежів щодо обслуговування боргу до експорту товарів і послуг	TDS / XGS (%)	Коефіцієнт обслуговування боргу, який показує, яка частина валютних надходжень спрямовується у сферу погашення боргу
Відношення відсоткових платежів до ВНП	INT / GNP (%)	Визначає можливість обслуговування зовнішнього боргу
Відношення відсоткових платежів до експорту товарів і послуг	INT / XGS (%)	Визначає частину валютних надходжень, які використовуються на обслуговування боргу
Відношення міжнародних резервів до валового зовнішнього боргу	RES / EDT (%)	Показує чи може країна використовувати свої резерви (і яку їх частину) для погашення зовнішнього боргу)
Відношення міжнародних резервів до імпорту товарів і послуг	RES / MGS (%)	Відображає запас фінансової міцності держави
Відношення короткострокового боргу до валового зовнішнього боргу	Short-term / EDT (%)	Показує, яку частку становить короткотерміновий борг у загальній сумі зовнішнього боргу;
Відношення боргу міжнародним організаціям до валового зовнішнього боргу	Multilateral / EDT (%)	Відображає питому частку заборгованості міжнародним фінансовим організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу, або, свого роду, залежність держави від фінансування цими організаціями

 

Таблиця 2.2.2

Однак необхідно зважено підходити до визначення цих параметрів, оскільки не може існувати універсальних показників боргової безпеки держав. Для різних країн, які відрізняються за темпами розвитку економічної системи, показники боргової безпеки також різні. Зокрема, за вимогою Маастрихтської угоди державний борг не повинен перевищувати 60 % ВВП країни. Натомість відповідно до методики Світового банку критичним рівнем державного зовнішнього боргу є 50 % від ВНП. Для характеристики ліквідної позиції країни-боржника використовується показник співвідношення планових платежів щодо обслуговування боргу до валютних надходжень держави (експорту). Граничною межею показника (коефіцієнт обслуговування боргу) вважається значення 25 %. Про рівень довгострокової платоспроможності країни можна судити з урахуванням показника співвідношення дисконтної вартості боргу й експорту, критичний рівень якого не має перевищувати 200—260 %.

Управління державною заборгованістю є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в державі. Від характеру врегулювання боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валютних резервів, а відповідно і стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів фінансового ринку. Тому управління державним боргом має бути зорієнтоване на застосування ефективної боргової стратегії, а не базуватися на короткострокових ситуативних орієнтирах. Лише ефективний менеджмент державного боргу є запорукою зростання економіки, інвестиційної привабливості, фінансової стабільності, підвищення кредитного рейтингу держави.

Отже, механізми управління державним боргом є важливим інструментом в економіці країни, і правильне їх застосування може мати значний вплив на її розвиток. [8, c.243-245]

Протягом останніх років перебудова системи управління боргом в Україні була повільною та не відповідала сучасним тенденціям розвитку світових фінансових ринків та економічного розвитку. Це пов’язано з відсутністю в Україні достатнього досвіду в управлінні боргом та роботи на міжнародному ринку капіталу, а також із нерозвиненістю внутрішнього фінансового ринку та іншими факторами.

Таким чином, виділимо основні недоліки сучасної системи управління зовнішнім боргом в Україні:

-короткостроковий характер  заходів щодо управління державним  боргом і здійснення запозичень;

-відсутність чіткої координації  на ринку зовнішніх і внутрішніх  запозичень;

-відсутність ефективної  системи контролю, управління й оптимізації ризиків;

-непрозорість боргової  політики для інвесторів і кредиторів [12, c.47].