Фінансова система

У майбутньому, для запобігання  ускладненням з обслуговуванням  зовнішніх державних боргів, Уряд має перейти до застосування інструментів активного управління державним  боргом – викупу боргових зобов’язань  України на вторинному ринку з  дисконтом, сек’ютиризації боргу з  дисконтом, прямого обміну боргових цінних паперів на корпоративні, конверсії  боргу в майнові активи або  в програми розвитку.

Поряд з тим важливе  значення має контроль за процесом утворення зовнішнього боргу  держави. Для зниження гостроти боргових проблем доцільно ввести законодавчу заборону на переведення у державний борг зовнішньої заборгованості підприємств і банків .

Структура власності на засоби виробництва є визначальною у  розробці стратегії фінансової політики держави та її регіонів. Глибокий аналіз змін, що відбуваються у структурі  власності на засоби виробництва  в країні та її регіонах, дасть змогу правильно зрозуміти тенденції, що відбуваються в розвитку продуктивних сил, і сприятиме розробці заходів, спрямованих на подальший розвиток виробничих відносин.

Успішне проведення фінансової політики на державному і місцевому  рівнях можливе тільки на основі найповнішого обліку потреб держави та регіонів, а також проведення глибокого аналізу економічного й соціального розвитку країни. Ігнорування такого підходу може призвести до відриву фінансової політики від економічних процесів і, як наслідок, до зниження темпів економічного й соціального розвитку держави в цілому і кожного регіону зокрема [31].

Мета, яку необхідно досягти  в Україні на основі оптимізації фінансової політики має бути окреслена максимально чітко. Це – комплексний вплив всіх її складових на розвиток реального сектора національної економіки. Проведення ефективної та узгодженої грошово-кредитної і фіскальної політики має стати запорукою досягнення сталого економічного зростання в Україні [23 C 11].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Шляхи розвитку фінансової системи і фінансової політики України.

3.1. Шляхи  інтеграції української фінансової  системи до міжнародної спільноти.

     Однією з основних складових фінансової стратегії України є поглиблення її інтеграції в міжнародний фінансовий простір. Необхідність цього визначається двома чинниками. По-перше, об’єктивними потребами в ресурсах. Як було показано раніше, внутрішні фінансові ресурси вкрай обмежені. Без виходу на міжнародні фінансові ринки, без залучення прямих іноземних інвестицій (а це можливо лише за умови підтримки ринкових реформ в Україні міжнародними фінансовими організаціями) забезпечити стабільну динаміку економічного зростання буде надзвичайно складно. По-друге, об’єктивними закономірностями розвитку сучасної економіки. В умовах її глобалізації подальший розвиток фінансової системи України можливий тільки на основі інтеграційних процесів.

     Політика ізоляціонізму і фінансової автаркії не тільки помилкова, вона просто неможлива. Як відзначають автори монографії «Глобалізація і безпека розвитку», «сучасний світ характеризується широким використанням зарубіжних інвестицій та зовнішніх боргових запозичень поряд з внутрішніми джерелами фінансування. Фактично не залишилось країн, які б спирались «виключно на власні можливості». І це є логічним за умов глобалізації світогосподарських відносин та інтернаціоналізації валютно-фінансової сфери. Причому фінансова відкритість обов’язковим своїм аспектом повинна мати здатність країни брати участь в міжнародних кредитно-фінансових відносинах без негативних наслідків для макроекономічної стабільності держави»

[31 с. 471]

Інтеграція України в  міжнародний фінансовий простір безпосередньо пов’язана з реструктуризацію її національної фінансової системи у цілому і державного фінансового господарства зокрема. Адже, з одного боку, інтеграційні процеси можливі за умови, якщо фінансові системи окремих країн побудовані на однакових засадах і функціонують на єдиних принципах. Без проведеної в Україні фінансової реструктуризації процес її інтеграції у світовий фінансовий простір був би неможливий. З іншого боку, одним із найважливіших напрямів фінансової реструктуризації є процес поступового інтегрування у світову фінансову систему. Результати в цьому напрямі є своєрідним критерієм якості трансформаційних процесів.

Проблема інтеграції України  у світовий фінансовий простір є багатоплановою і передбачає вирішення кількох завдань. По-перше, це трансформація національної фінансової системи (про що вже йшлося), всі складові якої мають реально функціонувати на ринкових засадах. І фінанси підприємств, і податкова та бюджетна системи, і банки та небанківські фінансові інституції мають бути у цілому уніфікованими з міжнародними вимогами. Звісно, певні національні особливості, а вони є в кожній країні, можуть зберігатись. Але ці особливості не повинні суперечити функціонуванню міжнародної фінансової системи і не стримувати інтеграційних процесів. Одним із ключових завдань у цьому напрямі є оптимізація податкової системи як за складом податків та співвідношенням між їх окремими групами і видами, так і за механізмами оподаткування. [25, C 3 – 11]

  По-друге, це гармонізація українського фінансового законодавства з міжнародними критеріями і вимогами. У цьому плані дуже важливим є підготовка України до вступу в ЄС. Так, у «Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки» в частині практичних дій у сфері європейської інтеграції передбачається протягом 2002—2007 рр. приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах. Це ті кроки, які мають надати інтеграційним процесам реального характеру, адже не може Україна реально інтегруватись у світовий фінансовий простір на основі невідповідного фінансового законодавства. Без цього нормальний розвиток міжнародних фінансових відносин буде, як і на даний час, доволі ускладнений.[32, С. 63-69]

    По-т ретє, важливим напрямом інтеграційних процесів є вихід на світові фінансові ринки, який має забезпечити вільний рух капіталів. Тут важливі як інституційне забезпечення (розвинені банківська система, інституції фондового ринку, страхові компанії, з якими могли б і мали б бажання співпрацювати іноземні партнери), так і відповідний інвестиційний клімат у країні. Вагомим кроком у цьому напрямі було спільне підприємництво, яке дало можливість накопичити необхідний досвід. Водночас проблема повинна розглядатись ширше, а тому саме спільне підприємництво повинно трансформуватись у звичайне явище, як це є в усьому світі. Адже перехідний до ринкових умов період, коли така форма була вкрай важлива, у цілому закінчився.

     По-четверте, процес інтеграції у світовий фінансовий простір передбачав вирішення хоча і технічного, але базового завдання — забезпечення міжнародних грошових потоків через систему міжнародних розрахунків. Адже яким би гармонізованим не було законодавство, як би не було розвинене інституційне забезпечення, без відпрацьованого механізму міжнародних розрахунків, його надійності і відповідних гарантій міжнародне економічне та фінансове співробітництво неможливе.

       По-п’яте, вкрай необхідним є організаційне забезпечення, яке полягає у відповідній взаємодії з міжнародними фінансовими інституціями, що є головними ідеологами функціонування міжнародної фінансової системи. Членство в цих інституціях і співпраця з ними — це важливий чинник визнання тієї чи іншої країни міжнародною фінансовою спільнотою. Тільки за таких умов можлива повноцінна фінансова інтеграція.

    Отже, інтеграція України в міжнародний фінансовий простір передбачає вирішення як внутрішніх завдань трансформації її фінансової системи (вони детально проаналізовані вище), так і завдань налагодження механізмів міжнародного фінансового співробітництва. За роки незалежності у сфері інтеграції України в міжнародну фінансову систему зроблено чимало. З 1992 р. Україна стала членом головних міжнародних фінансових організацій — Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), а також Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР). На даний час країна цілком інтегрувалася в міжнародну платіжну систему, забезпечуючи надійне і своєчасне проходження платежів. Створено дійову систему валютного регулювання з використанням ринкових механізмів курсоутворення. Установлено внутрішню конвертованість національної грошової одиниці. З багатьма країнами укладені договори про усунення подвійного оподаткування. Це дає можливість стверджувати, що в цілому процес входження України в міжнародну фінансову систему завершений і вона переходить до стадії відпрацьовування механізмів співробітництва. [26, C 36-41

      Основою інтеграції стало створення системи міжнародних розрахунків, котра розглядається як основа міжнародних фінансів, і забезпечує надійне функціонування міжнародної торгівлі і, відповідно, світової економіки. В умовах адміністративної економіки існувала державна монополія зовнішньої торгівлі. При цьому всі міжнародні розрахунки здійснювалися через союзний центр спеціалізованим банком для зовнішньої торгівлі — Зовнішторгбанком СРСР.[33С. 1-16]

    У розвитку  системи міжнародних розрахунків  можна виділити два етапи. Перший етап проходив ще в період перебування України в складі СРСР. З розширенням самостійності союзних республік вони, у тому числі й Україна, одержали права на проведення зовнішньоекономічної діяльності. У зв’язку з цим у Києві була створена республіканська контора Зовнішекономбанку СРСР, через який здійснювалися міжнародні платежі.

    На другому  етапі була ліквідована монополія Зовнішекономбанку у сфері міжнародних розрахунків. Сьогодні будь-який комерційний банк при дотриманні певних умов може одержати ліцензію на проведення операцій в іноземній валюті, у тому числі на здійснення міжнародних платежів. Усі головні українські банки мають кореспондентські рахунки в зарубіжних банках, багато західних банків відкрили ідентичні рахунки в банках України. Відпрацьовано механізми здійснення розрахунків на основі банківських переказів, інкасо й акредитивів.

    Розвиток кореспондентських  відносин із зарубіжними банками  відбувався в умовах удосконалення  механізму курсоутворення і валютного регулювання, яке було охарактеризовано раніше. Нагадаємо ще раз, у даний час в Україні усунута множинність валютних курсів і використовуються ринкові методи курсоутворення і валютного регулювання. Операції з іноземною валютою стали доступні не тільки юридичним, а й фізичним особам. Але ще не так давно — до середини 80-х років — за це була встановлена кримінальна відповідальність. Зазначені зміни відіграли важливу стабілізуючу роль. В умовах економічної кризи саме використання іноземної валюти, насамперед долара США і німецької марки, дало змогу хоч якось забезпечити заощадження громадян. Це, у свою чергу, сприяло і стабілізації національної грошової одиниці, оскільки в будь-який момент її можна обміняти на іноземну валюту, і навпаки.

    Ключовим напрямом  інтеграції України в міжнародну  фінансову систему є розвиток  її відносин із головними міжнародними  фінансовими інституціями — МВФ  і Світовим банком. Вони відіграють дедалі зростаючу роль у світі, сприяючи економічному розвитку окремих країн, забезпечуючи надходження в національні економіки значної частки кредитних та інвестиційних ресурсів. Особливо важливою є їхня діяльність для країн із перехідною економікою, що поступово стають повноправними членами світового співтовариства і готові використовувати як управлінський досвід цих організацій, так і додаткові фінансові можливості. Саме від результатів співробітництва України з цими організаціями залежить характер і ефективність її інтеграції в міжнародну фінансову систему. Дані, що характеризують фінансовий бік цих взаємовідносин, були наведені в табл. 24 під час характеристики боргової політики. З них видно, що обсяги фінансової допомоги Україні з боку міжнародних фінансових організацій доволі відчутні. Протягом 1994—2001 рр. у середньому щорічно Україна одержувала понад 800 млн дол. США. Це приблизно 1/5 від обсягу ресурсів її банківської системи.

    Характер взаємовідносин  України, як і будь-якої іншої  країни, з міжнародними фінансовими  організаціями залежить від двох  принципово важливих моментів. По-перше,  існує дилема фінансової залежності  від їхніх кредитів у середньо-, а тим більше довгостроковій перспективі розвитку. Вона полягає в двох протилежних, але однаково можливих наслідках: зовнішні запозичення можуть стати як чинником економічного зростання, так і перетворитися в загрозу національної економічної безпеки. По-друге, стратегія міжнародних фінансових організацій визначається багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, що не завжди збігаються з національними інтересами конкретної країни. Тому в основі взаємовідносин із ними має бути узгодженість цілей і завдань, пріоритетів і напрямів розвитку.

 

3.2. Розробка моделі інтеграції в світове співтовариство.

     Розробляючи механізми взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями, слід враховувати, що вони, кредитуючи країни-реципієнти, на відміну від приватних інвесторів не ставлять перед собою мети одержання найбільшого прибутку. Головне їхнє завдання — одержання від використання кредитів позитивного для економіки даної країни результату на основі виробництва конкурентоспроможних на внутрішньому і світових ринках товарів і послуг. Кредити виділяються під конкретні програми перебудови економіки, стимулюючи розроблення чітких і конкретних програм економічних перетворень. Охарактеризуємо з цих позицій напрями і форми взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями.

      Взаємовідносини з МВФ розвивалися на основі використання таких механізмів кредитування, як системна трансформаційна позика (STF), кредити стенд бай (Stand-by) і система розширеного фінансування (EF F) — табл. 6.

Таблиця 6

Фінансування України  МВФ, млн дол. США*

Рік	Затверджено				Фактично отримано?
	Усього	З них
		STF	Stand-by	EFF
2002	371,0	371,0	—	—	323,6
2003	1150,6	371,0	779,6	—	1022,7
2004	865,9	—	865,9	—	695,7
2005	206,0	—	206,0	—	269,0
2006	591,0	—	334,0	257,0	365,8
2007	184,0	—	—	184,0	605,6
2008	—	—	—	—	246,7
2009	—	—	—	—	375,8
Разом	3368,5	742,0	2185,5	441,0	3904,9