Британська модель фінансування охорони здоров’я: переваги і недоліки

Британська модель фінансування охорони здоров’я: переваги і недоліки.

У Великобританії превалює державна Служба охорони здоров'я  і, як доповнення до неї, функціонує частка (добровільне) страхування і платна медична допомога. Це перша капіталістична країна, що створила національну службу охорони здоров'я. Акт про створення  державної системи охорони здоров'я  був прийнятий у Великобританії після II світової війни, а 1946 року. Однак, у силу він вступив тільки в 1948 році, коли була отримана згода практично  усіх (98%) лікарів працювати в цій  системі. Національна служба охорони  здоров'я Великобританії поєднує  всі державні медичні установи, контролює  й оплачує діяльність багатьох; приватних  медичних інститутів, що взяли на себе зобов'язання дотримуватися її правил.

У Великобританії діє централізована система керування охороною здоров'я, що очолюється міністерством охорони  здоров'я і соціального забезпечення. Практичні функції керування  охороною здоров'я виконують 16 регіональних служб. У задачі регіональної служби входить планування мережі, кадрів і фінансів охорони здоров'я у  відповідності з потребою населення  в медичній допомозі, контроль за роботою  лікарів і лікувальних установ. Регіональним службам підкоряються 90 місцевих служб, що направляють діяльність більш 200 дільничних служб.

Бюджет охорони здоров'я  Великобританії формується головним чином  із загальних податкових надходжень і є частиною державних фінансів. Переважна частина (87%) витрат на медичну  допомогу покривається за рахунок держави, 10% — за рахунок, цільових внесків  населення і страхових компаній і 3% — за рахунок надходжень від  платних послуг населенню. [3]

Створення і розвиток національної служби охорони здоров'я полегшило  доступ до медичної допомоги для багатьох категорій населення і забезпечило  державі контроль за діяльністю медичних установ, що дозволило дещо стримувати ріст вартості лікування. Однак, незважаючи на формально вільний доступ населення  в медичні установи, у Великобританії існують досить серйозні фінансові  і не фінансові бар'єри для  одержання необхідного лікування. Відчутна частина медичного обслуговування надається за плату, іноді дуже велику. З особистого бюджету пацієнта покриваються деякі послуги в лікарнях, що виходять за рамки «загальноприйнятих», передбачається плата за харчування в стаціонарі, за виписку рецептів на медикаменти й окуляри. Придбання ліків по рецептах обходиться набагато дешевше, ніж без них. Лікування у стоматолога та офтальмолога оплачується самим населенням, за винятком деяких його категорій (діти до 16 років, вагітні жінки і матері, що годують,).

Найбільш серйозна перешкода  для одержання необхідного медичного  обслуговування полягає в недостачі  бюджетних асигнувань на цю мету. Розмір бюджету охорони здоров'я Великобританії, будучи частиною національного бюджету, знаходиться в тісній залежності від інших статей державних витрат. Слабка фінансова база національної служби охорони здоров'я залишається  серйозною проблемою, що негативно  позначається на основній масі населення. Дефіцити, що виникають у національній службі охорони здоров'я, пом'якшуються  розвитком приватного медичного  страхування. Не справляючись із задачами медичного обслуговування населення  керівництво державної системи  охорони здоров'я взяло курс на розширення сфери платної медичної допомоги, розширюючи відповідно можливості приватного медичного страхування.[5]

Частково (добровільним) медичним страхуванням у Великобританії займаються різні страхові компанії, як загального типу, так і спеціалізовані. Ведуче місце серед них належить страхової  асоціації БУПА, що виникла в 1947 році в результаті об'єднання дрібних  страхових організацій і в  даний час контролює основну  частину ринку медичного страхування. Головний принцип діяльності БУПА —  доповнення до державної охорони  здоров'я. Це означає, що об'єктом страхування  є тільки ті ризики, що не бере на себе національна служба охорони здоров'я. Тому сфера діяльності медичного  страхування досить обмежена й охоплює  лише платну медичну допомогу, як у  комерційних, так і в державних  установах.

По-своєму юридичному статусу  БУПА є некомерційною організацією, що користується фінансовою підтримкою держави, однак розмір субсидій порівняно невеликий. Крім того, БУПА має право на податкові пільги. Капітал асоціації склався з внесків засновників — благодійних, релігійних організацій, місцевих органів влади. Найбільш характерна риса її господарсько-правового статусу — це розподіл доходу тільки на розвиток платного сектора охорони здоров'я. Прибуток, одержуваний від страхових операцій, практично цілком йде на розширення і модернізацію мережі комерційних медичних установ, лікарень, будинків сестриного догляду, діагностичних центрів, служб після лікарняного патронажу. У той же час, практично всі державні лікарні мають договори з БУПА, але вони поширюються тільки на платні лікарняні ліжка (3—4% від загального ліжкового фонду), а також на дозволену платну медичну допомогу. За рахунок фінансових вкладів приватного медичного страхування розширюється загальна ресурсна база національної служби охорони здоров'я, здійснюється придбання нової медичної техніки, стимулюється внесок медиків, підтримується розробка наукових досліджень, нової медичної технології і т.д. 
БУПА пропонує три категорії страхування, кожній з який відповідає визначений розмір страхового внеску. Розходження між категоріями пов'язані з вартістю лікарняного обслуговування. Кожна лікарня одержує свій ранг, якому відповідає категорія страхування. Передбачається, що якість медичної допомоги для всіх категорій страхування приблизно однакова, а розходження можливе лише в сервісному обслуговуванні. На практиці розходження в медичному обслуговуванні досить істотне, оскільки кожна категорія страхування і кожен ранг лікарні відбиває параметри її технічного оснащення, кадрового складу, рівня наукових досліджень і т.д. Крім того БУПА має у своєму розпорядженні наступні види страхування: для самотніх, для сімейної пари, для родин з дітьми й іншими утриманцями. У результаті ставки страхових внесків залежать від обраної категорії страхування, числа застрахованих і, що особливо важливо, від віку найстаршого члена родини, оскільки особи старше 65 років страхуванню не підлягають. Дане обмеження діє тільки в момент придбання страхового поліса. Власники страховки при досягненні цього віку не позбавляються своїх прав на медичне обслуговування.[2]

Ставки страхового внеску переглядаються один раз у рік, але  в межах року вони стабільні. Якщо застрахований берет на себе зобов'язання у випадку госпіталізації доплатити  визначену суму (150 фунтів стерлінгів), то він одержує велику знижку з  розмірів страхової премії. Такий  вид страхування дуже привабливий  для людей з гарним станом здоров'я. Для БУПА це засіб обмежити кількість  госпіталів, а також досягти більш  раціонального відношення застрахованих  до свого здоров'я. Обов'язки розрахунку з медичною установою бере на себе БУПА. Клієнту асоціації потрібно тільки перевірити рахунок і підписати  його. Все інше — турбота БУПА. Вона оплачує рахунки лікарень, вартість різних видів послуг. Причому, максимум виплат не встановлюється, що, на думку  англійських експертів, створює  тенденцію до збільшення витрат у  лікарняному секторі.

У правилах приватного медичного  страхування чітко визначається набір видів медичної допомоги, що надаються застрахованим. Головна  перевага власників страхового поліса — право на першочергову лікарняну допомогу в кожній з лікарень, що беруть участь у страховій програмі в кожне для нього зручний час. Хворим надається окрема палата, виплачується додаткова допомога, забезпечується значний вибір послуг відновного лікування. Інший вид послуг приватного медичного страхування — це консультації фахівців вузького профілю з числа лікарів вищої категорії (консультантів). Умовою для звертання до фахівця є рекомендація лікаря загальної практики. Тим самим обмежується число непотрібних звертань, здійснюється наступність між національною службою охорони здоров'я і приватним медичним страхуванням. Консультанти мають право приймати приватних пацієнтів у своїй же лікарні, однак тільки у вільний від основної роботи час. Співвідношення платної і безкоштовної частин їхньої діяльності жорстко контролює адміністрація, а в останні роки і самодіяльні комітети «молодших лікарів», що складаються з інтернів, рядових лікарів, що зацікавлені в тім, щоб консультанти брали на себе більш значне навантаження в суспільному секторі.

Існування приватного сектора  охорони здоров'я орієнтовано, як правило, на заможних пацієнтів, що належать до вищих соціальних груп. При наявних  позитивних якостях платної медицини, відзначаються і негативні його сторони. Зокрема, відволікаються матеріальні і кадрові ресурси, нераціонально використовується ліжковий фонд. Так, забезпечений пацієнт із нескладним захворюванням займає платне місце в державній лікарні, у той час як менш забезпечений і страждаючий важким недугом не може одержати необхідного лікування, очікуючи госпіталізації.[4]

В охороні здоров'я Великобританії виділяють наступні служби: суспільного  здоров'я, загальної практики і госпітальну.

У службі суспільної охорони  здоров'я працює тільки середній медичний персонал: акушерки, патронажні і медичні  сестри, соціальні працівники. У  їхні задачі входить проведення профілактичних заходів, догляд і виходжування хворих, здійснення медичних призначень лікарів, при необхідності прийом неускладнених  пологів удома.

До служби загальної практики (внелікарняної) відносяться лікарі загальної практики, стоматологи, офтальмологи і фармацевти. Амбулаторне обслуговування побудоване, в основному, на комерційній основі і здійснюється через інститут приватної медичної практики. Основна частина населення Великобританії реєструється в приватно практикуючих лікарів загального профілю. Лікар загальної практики безкоштовно приймає всіх пацієнтів, незалежно від статі, віку і наявної патології. Він надає медичну допомогу в межах своєї компетенції, займається профілактикою, направляє пацієнтів до приватно практикуючих лікарів вузького профілю в лікарні.

Приватно практикуючим лікарям виплачується гонорар за послуги, зроблені пацієнтам у власних приймальнях, але розмір гонорару залежить не від обсягу зроблених послуг, а від числа прийнятих пацієнтів. Лікар загальної практики одержує гроші за кожного жителя, прописаного на ділянці, і тимчасово проживаючих, за осіб старше 60 років, за роботу в нічний і позаурочний час, за роботу у віддалених районах і сільській місцевості. На заробітну плату лікаря впливає також і стаж роботи.

У госпітальній службі зайняті  лікарі вузького профілю. Працюючи по дільничному принципі, вони ведуть амбулаторний прийом по своїй спеціальності, а також надають медичну допомогу стаціонарним хворим. Медичний персонал складають наймані робітники, що одержують заробітну плату. Надходження в лікарняний бюджет з індивідуальних коштів, що покривають платну частину медичного обслуговування, серед медичного персоналу не розподіляються, а передаються в загальний бюджет національної Служби охорони здоров'я. Великобританія є єдиною капіталістичною країною, де переважна частина (95%) лікарень належить державі.

Забезпеченням високої якості надаваних населенню медичних послуг займаються кілька організацій. Тим  не менше всі ці спеціальні структури  охорони здоров'я головним чином  зосереджують свою роботу на найважливіших  аспектах галузі - клінічних рекомендаціях, складених окремо для всіх типів  патологічних станів, і безпеки пацієнтів.

Багато російські лікарі вже знають про те, що в багатьох розвинених країнах діагностика  і лікування практично всіх захворювань  здійснюється за так званим протоколам. В даному випадку більш адекватним терміном, що позначає подібні документи, буде словосполучення «клінічні рекомендації».

В Англії та Уельсі розробкою  і публікацією клінічних рекомендацій займається Національний інститут клінічного майстерності (The National Institute for Clinical Excellence-NICE). Ці документи стосуються окремих захворювань, лікарських засобів, медичних пристроїв, а також технологій ведення та лікування певних патологічних станів. Всі госпіталі NHS повинні враховувати рекомендації і засновувати на них свої внутрішні алгоритми. Як уже згадувалося, приватні клініки не зобов'язані слідувати подібним вказівкам, але, багато комерційних установ затверджують їх як внутрішні стандарти «Кращої практики». [4]

Крім створення клінічних  рекомендацій, NICE також проводить  просвітницьку роботу з громадськістю  та консультує працівників охорони  здоров'я.

Спостереження за відповідним  виконанням всіх необхідних рекомендацій на практиці проводить Комісія з  охорони здоров'я. Саме вона займається оцінкою і публікацією показників роботи NHS. Згідно створюваним рейтингам  проводиться аналіз здатності трастів до автономного функціонування, тобто до придбання незалежного статусу.

Незважаючи на очевидну складність проведення подібної оцінки, вихідний результат вражає своєю доступністю. В Англії всі організації NHS в  офіційному рейтинговому списку оцінюються за шкалою від нуля до трьох зірочок  залежно від наступних показників:

- час очікування і списки  очікування;

- кількість скасованих  втручань;

- чистота лікарень;

- летальність;

- фінансова ситуація;

- кількість повторних  звернень у службу швидкої  медичної допомоги. [5]

Збір і раціональне  використання інформації про небажані наслідки лікування дозволяє поліпшити  стандарти безпеки в установах NHS. Ці функції виконує Національне  агентство з питань безпеки пацієнтів.

Комітет для управління фондами  найняв невеличкий (5 чоловік) технічний  апарат, але все принципові питання  використання коштів вирішує сам. Поки передбачається, наприклад, що катастрофічні  ризики візьме на себе УСЗ. Але це можливо  до тих пір, поки методом повної передачі ОВП фондів на вторинну допомогу обслуговується лише чверть населення, закріпленого за УСЗ.

Практики активно займаються зниженням витрат на вторинну допомогу, у чому велику роль відіграє сестринський персонал. Сестри щодня з'ясовують в  госпіталях відомості про пацієнтах, які перебувають у стаціонарах, а також відвідують стаціонари і  з'ясовують стан цих пацієнтів і  їх готовність до переходу на наступний  етап. Практики Бромсгрофа орендують спеціальну палату для реабілітації хворих, активно користуються послугами сестринської служби догляду, в одній з практик самі створюють аналогічну службу. [2]