Правові основи страхування

—  страховиками і  Комітетом у справах нагляду  за страховою діяльністю з приводу контролю за плато здатністю страховиків  по  взятих ними на себе обов'язках перед страхувальниками;

—  страховиками і  Комітетом у справах нагляду  за страховою діяльністю з приводу прийняття останнім нових нормативних актів з питань страхової діяльності, спрямованих на регулювання її фінансово-правових аспектів, а також цілий ряд інших відносин страховиків і органів державної влади та управління.

В галузі страхування  виникає ряд специфічних фінансово-правових відносин. Зокрема, у цій сфері  страхування нормами фінансового  права регулюються відносини  між:

— всіма страховиками і державою в особі Кабінету Міністрів України з приводу встановлення розмірів страхових тарифів і страхових сум. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» встановлено, що розрахунки тарифів в сфері обов'язкового страхування здійснюються з допомогою нормативу витрат на ведення страхової справи як складової частини тарифів. Межі нормативів на ведення страхової справи встановлені в наступних розмірах: по обов'язковому державному страхуванню — 6 процентів тарифу; по обов'язковому особистому страхуванню — 15 процентів тарифу; по обов'язковому страхуванню майна і відповідальності — 20 процентів тарифу.

Конкретні розміри страхових  сум і страхових тарифів встановлюються окремими нормативними актами по страхуванню. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України № 349 від З червня 1994 р. був затверджений «Порядок і умови обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб державних податкових інспекцій», в якому було визначено, що страхові платежі сплачуються Головною державною податковою інспекцією (в даний час — Головною державною податковою адміністрацією) в розмірі 0,25 процента фонду оплати праці і що витрати страховика на здійснення страхування складають не більше 6 процентів. Цією ж постановою також встановлено максимальний обсяг відповідальності страховика в розмірі десятирічної заробітної плати посадової особи за місцем її останньої посади;

• всіма страховиками і державою в особі Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю з приводу виконання обов'язків перед страхувальниками при обов'язковому страхуванні у випадку неплатоздатності страховика по цьому виду страхуванні;

—   Національною акціонерною  страховою компанією (НАСК) «Оранта», з одного боку, і Верховною Радою  України, Прокуратурою України. Митним комітетом України, Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Головним Управлінням казначейства України. Головним Контрольно-ревізійним управлінням України (з кожним окремо), з іншого боку, з приводу обов'язкового особистого державного страхування їх працівників і службовців;

—  НАСК «Оранта» і  Міністерством фінансів України  з приводу встановлення розмірів страхових платежів обов'язкового особистого державного страхування працівників прокуратури, митних органів, військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори осіб рядового, начальницького складу та вільнонайманих осіб органів і підрозділів внутрішніх справ України, посадових осіб державної Контрольно-ревізійної служби в Україні, державної казначейської служби в Україні, а також народних депутатів України.

В останньому та передостанньому  випадках фінансово-правові відносини виникають на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 22 березня 1995 р. про зміни та доповнення в попередніх рішеннях уряду з питань державного страхування.

Інші відносини в  галузі страхування регулюються  нормами цілого ряду інших галузей  права, насамперед цивільного права, тому страхування як юридичний інститут вивчається не лише у фінансовому праві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки.

 

Отже, роль страхування у забезпеченні безперервності та збалансованості суспільного виробництва проявляється в кінцевих результатах його проведення: в оптимізації сфери застосування страхування; в показниках розвитку страхової справи; в повноті та своєчасності відшкодування шкоди від настання страхових випадків; в залученні тимчасово вільних коштів страхового фонду до інвестиційної діяльності страхових організацій.

Враховуючи різноманіття об'єктів, що підлягають страхуванню, відмінності в обсязі страхової відповідальності і категоріях страхувальників, всю сукупність відносин страхування можна поділити на п'ять наступних галузей: майнове страхування, соціальне страхування, особисте страхування, страхування відповідальності, страхування підприємницьких ризиків.

Страхування поділяється  на обов'язкове та добровільне. Суспільство в особі держави встановлює обов'язкове страхування, тобто обов'язковість внесення відповідним колом страховиків фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріальної шкоди чи надання грошової допомоги стосується інтересів не лише конкретної особи, що постраждала, але й суспільних інтересів. Інакше кажучи, обов'язкова форма страхування поширюється на пріоритетні об'єкти страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхування будівель і деяких тварин у громадян, страхування пасажирів та страхування окремих категорій службовців в Україні є обов'язковим.

Раціональне поєднання обов'язкового та добровільного страхування робить можливим сформувати таку систем у страхування, яка забезпечує універсальний обсяг страхового захисту суспільного виробництва і громадян країни.

Закон України «Про страхування» ще більше розширив функції державного Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю та його органів на місцях.

В галузі страхування  виникає ряд специфічних фінансово-правових відносин. Зокрема, у цій сфері  страхування нормами фінансового  права регулюються відносини між:  всіма страховиками і державою в особі Кабінету Міністрів України з приводу встановлення розмірів страхових тарифів і страхових сум. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» встановлено, що розрахунки тарифів в сфері обов'язкового страхування здійснюються з допомогою нормативу витрат на ведення страхової справи як складової частини тарифів. Межі нормативів на ведення страхової справи встановлені в наступних розмірах: по обов'язковому державному страхуванню — 6 процентів тарифу; по обов'язковому особистому страхуванню — 15 процентів тарифу; по обов'язковому страхуванню майна і відповідальності — 20 процентів тарифу.

 

 

Список  використаної  літератури:

 

1. Закон України «Про страхування»
2. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р.
3. Декрет Кабінету Міністрів України  «Про страхування» від 10 травня 1993 року.
4. Постанова Кабінету Міністрів України «Порядок і умови обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб державних податкових інспекцій» № 349 від З червня 1994 р.
5. Фінансове  право:  Підручник  / (Алісов  Є.О.,  Воронова  Л.К.,  Кадькаленко  С.Т.  та ін.);  Керівник  авт.  Колективу  і  відп.  Ред..  Л.К.  Воронова. – Х.:  Фірма «Консул»,  1998. – 496 с.