Відшкодування збитків працівникам у разі ушкодження їх здоров’я

1.Відшкодування збитків працівникам у разі ушкодження їх здоров’я

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, в порядку, передбаченому Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1993 p. №472.

В даний Правилах зазначається, що: 

Власник підприємства, установи  і організації  або уповноважений ним орган  несе матеріальну  відповідальність  за  шкоду,  заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (надалі - ушкодження здоров'я), а також за моральну  шкоду,  заподіяну  потерпілому  власником  фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.     

Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його  вини,  а умови  праці  не  є причиною моральної шкоди.      

Доказом вини власника можуть бути: акт про нещасний  випадок  на виробництві  або   акт   про професійне захворювання;      висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль  і нагляд за охороною праці та дотриманням законодавства  про працю, або профспілкового органу щодо причин ушкодження здоров'я; медичний висновок про професійне захворювання; вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства; рішення про притягнення винних осіб до  адміністративної  або дисциплінарної відповідальності;     рішення органів  соціального  страхування  про відшкодування власником  витрат  на  допомогу  працівникові  в разі  тимчасової непрацездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я;      показання свідків та інші докази.      

Розмір  відшкодування  втраченого  потерпілим  заробітку встановлюється   відповідно   до   ступеня   втрати   професійної працездатності  і середньомісячного  заробітку,  який  він мав до ушкодження здоров'я.     

Утрачений заробіток або його частина відповідно  до  ступеня втрати професійної працездатності виплачується власником у повному розмірі, тобто без урахування розміру пенсії по  інвалідності,  а також незалежно  від  одержуваних  потерпілим інших видів пенсій, заробітку (доходу)  і стипендії. 

Визначений розмір втраченого заробітку або  відповідна  його  частина залежно  від  ступеня  втрати   потерпілим   професійної  працездатності коригуванню  у   бік   зменшення   не   підлягає.

 Розмір одноразової  допомоги  потерпілому  встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором).      Якщо відповідно до медичного висновку потерпілому встановлена стійка втрата працездатності, одноразова допомога потерпілому  має бути не менше суми, визначеної з розрахунку його середньомісячного заробітку за кожний процент втрати ним професійної працездатності.     

Стійкою втратою  працездатності  вважається  будь-яка втрата професійної    працездатності,    що     визначається     органами медико-соціальної експертизи (МСЕК).

У разі тимчасової втрати працездатності  внаслідок  нещасного випадку на виробництві  або  профзахворювання,  власник  виплачує потерпілому одноразову допомогу на додаткові витрати на  лікування в порядку і розмірах, передбачених колективним договором.     

У разі смерті потерпілого розмір  одноразової  допомоги  його сім'ї повинен бути не менше п'ятирічного заробітку і,  крім  того, не менше однорічного заробітку потерпілого на кожного утриманця, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.     

Якщо комісією з розслідування нещасного  випадку  встановлено факт невиконання потерпілим  вимог  нормативних  актів  з охорони праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшено  в порядку, що визначається  трудовим  колективом  за  поданням  власника  та профспілкового комітету  підприємства,  але не  більш  як  на  50 відсотків.      

Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого  про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової  виплати  або  в іншій  матеріальній  формі, розмір  якої визначається  в кожному конкретному   випадку   на підставі:     домовленості  сторін  (власника,  профспілкового   органу   і потерпілого або уповноваженої ним особи);      рішення комісії  по трудових  спорах;  рішення суду.    

 Розмір відшкодування моральної  шкоди  не  може  перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів  доходів  громадян  незалежно  від інших будь-яких виплат. ( Абзац пункту 11  із  змінами,  внесеними згідно з Постановою КМ N 1100 ( 1100-97-п ) від 03.10.97 )      

Власник  відшкодовує  потерпілому  витрати  на   медичну та соціальну допомогу (на додаткове харчування,  придбання  ліків, спеціальний   медичний    та    звичайний    догляд,     побутове обслуговування,  протезування,   санаторно-курортне    лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо).      При визначенні  розмірів  витрат  на медичну  та  соціальну допомогу ступінь вини потерпілого в ушкодженні його  здоров'я  не враховується.      Ці витрати відшкодовуються, якщо потреба  в  них  обумовлена висновками МСЕК.      

Розмір  компенсації  витрат  на   додаткове   харчування визначається на підставі раціону харчування, розробленого  МОЗ,  і довідки місцевих органів державної виконавчої влади або виконавчих комітетів міських, районних у містах Рад народних  депутатів  про середні ціни на продуктиу відповідний період їх придбання,  а за згодою власника  -  довідки організацій  торговельної  мережі  чи управлінь ринками.      Витрати на ліки, лікування,  протезування  (крім  протезів  з дорогоцінних металів),  придбання  санаторно-курортних   путівок, речей догляду за потерпілим  визначаються на  підставі  рецептів лікарів, довідок або рахунків про їх вартість.      

Спори між потерпілим або іншими заінтересованими  особами і власником щодо права на  відшкодування  шкоди,  визначення  або перерахування її розміру,  а також  наявності  порушення  правил охорони праці, визначення ступеня провини власника  і потерпілого та інших умов,  від яких  залежить  розмір  відшкодування  шкоди, вирішуються  в порядку, встановленому  для   розгляду   трудових спорів.