Естетичні проблеми творчості.Талант і Геній в житті та мистецві

                       Міністерство Освіти І Науки України

Київський   Національний   Університет  Імені Тараса Шевченка

                                     Юридичний факультет 

         Реферат

          на тему :

«Естетичні проблеми творчості.Талант і Геній в житті та мистецві»

 

 

 

 

                                                                                                                                      Виконала:

                                                                                     студентака 8 групи 3 курсу

                                                                                         юридичного факультету 

                                                                                                 Петренко Ганна

                                                                                                 

                                      

                                            Київ

   План

        Всуп

1.Естетика.Творчість.Естетичні проблеми творчості................................................4

2.Значення категорій:таланту  та  геніальності  в житті та  мистецтві.......................7

3.Висновки....................................................................................................................10

4.Список використаних  джерел..................................................................................11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Естетика як повноцінна наука сформувалась порівняно недавно – лише у 18 столітті її признали окремою галуззю філософії. За такий невеликий проміжок існування вона уже зуміла окреслити територію свого наукового пізнання, сформувала власний понятійний апарат, розробила визначення, хоча й не завжди чіткі, основним метакатегоріям.

До сфери вивчення естетики відносять і поняття творчості: її як науку цікавить не лише результат – прекрасне, а і сам процес його виникнення. Творчість, як і будь-яка інша діяльність, має свої характерні риси та свою проблематику, яка і буде розглянута в даній роботі.

Існує кілька концепцій творчості, які були вперше висловлені ще в античні часи. Свій внесок у формування поняття творчість, для прикладу, зробили ще Платон та Арістотель.

Сьогодні це поняття можна трактувати по-різному, що пов’язано також із тенденцією до розширення змісту понять та метакатегорій. Різні версії трактування творчості і можна вважати її проблематикою.

Майже усі концепції щодо творчості виокремлюють поняття «уяви» та намагаються пояснити її роль при формуванні творчої особистості в цілому та при створенні конкретної ідеї та при втіленні цієї ідеї, що в результаті перетворюється на кінцевий продукт.

Питання значення ткатегорій таланту та геніальності сьогодні є дуже важливим, зокрема, у мистецтві: у час, коли воно трансформується та навповнюється новими ідеями, у час, коли насправді дуже складно визначити межі художних практик та мистецьку територію як таку, арт-критики та глядачі часто говорять про те, що в сучасних художників уже немає таланту та геніальності, адже все було створено до нас, і художня практика сьогодні – це лише рефлексія та відтворення попередніх проектів.

В будь-якому випадку, питання значення таланту та геніальності є дискусійним, а тому це і визначає актуальність даної роботи.

Методи, використані при написанні: логічний, формалістичний, діалектичний, порівняльний, історичний.

 

1.Естетика.Творчість.Естетичні  проблеми творчості.

 

Творчість специфічна для людини, оскільки завжди передбачає творця – суб’єкта творчої  діяльності» .

(ЛЕВЧЕНКО І.В.)

 

Розвиток творчих можливостей людини, їх активізація у всіх сферах людської життєдіяльності - один з основних напрямків духовного оновлення сучасного суспільства, що переживає глибокі зміни. Чим нагальніше потреба у розвитку людської індивідуальності, тим гостріше постає необхідність у науковій теорії творчості, вивчення її природи і форм прояву, її витоків і механізмів.

Художня творчість є одним з найвищих рівней організованості соціального буття. Це складна динамічна , самокерована система. Але її неможливо зрозуміти, абстрагуючись від аналізу тих сфер людського життя, специфіка яких детермінує і природу, і функції художнього процесу.

 Особисто я,ввжаю,що Перетворення естетичної діяльності на художню не є переходом однієї якості в іншу, де перша зникає, витиснута і замінена другою. Ми маємо справу з таким перетворенням, коли вихідна діяльність зберігається у перетвореному вигляді, залишаючись фундаментом другої, більш спеціалізованої. У розвитку сутнісних сил особи - як чуттєво-емоційних, так і раціонально-інтелектуальних - значна роль належить художній творчості, що відкриває широкий простір для самореалізації людської індивідуальності в якості вільного суб'єкта, формує дійсно людське ставлення до оточуючого світу.

Актуальними питаннями сьогодення є питання естетичного виховання і розвитку естетичної культури підростаючого покоління. Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає залучення молодої людини до естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою естетичного розвитку особистості. У зв’язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань естетичного виховання і естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості.

Автори посібника «Естетика» вважають, що естетичне виховання творчості має історичний характер, оскільки підхід до оцінки сутності естетичного виховання творчості та його завдань був різним у кожний конкретний період людського розвитку [1, с.179].

Як відомо, у процесі становлення естетичної теорії проблема художньої творчості розвивалася досить строкато і не сприймалася ані як обов’язкова складова естетичної науки, ані як цілісний феномен, що має яскраво виражене естетичне забарвлення. В історії естетики проблема художньої творчості тривалий час не усвідомлюватиметься переважною частиною дослідників у сукупності усіх її структурних елементів. Це формувало досить парадоксальну ситуацію, адже у визначенні предмету естетики завжди присутня така його складова як мистецтво і – водночас – у проблематиці науки відсутнє те, що розкриває сутність людини, яка це мистецтво створює. Свідомий розрив об’єктно-суб’єктних зв’язків деформував чимало теоретичних проблем естетики, оскільки предмет цієї науки – як науки про становлення і розвиток чуттєвої культури людини – «замикається на митця», розвинена чуттєвість якого трансформується в художній твір. [2,с.10 ].

Важливо підкреслити, що теоретична строкатість дослідження проблеми художньої творчості в історії естетики почала – дещо повільно, – але послідовно долатися фахівцями протягом минулого століття, а на межі ХХ і ХХІ століть означена проблема тою чи іншою мірою вже постійно присутня в дослідницькому просторі, і сьогодні до хрестоматійних досліджень М. Арнаудова, С. Балея, Л. Баткіна, Л. Виготського, А. Лілова, О. Лосєва, В. Мазепи, Д. Овсянико-Куликовського, Я. Парандовського, В. Роменця, Г. Ярошевського ми маємо змогу додати авторські наукові розвідки В. Бадрака, О. Дубової, Т. Ємельянової, І. Живоглядової, Н. Жукової, О. Колотової,  Г. Макаренка, О. Оніщенко, О. Поліщук, Н. Пронюк-Возної, І. Сацика, К. Семенюк, Ю. Юхимик та ін. [2,с.10].

Хотілося б ,зазначити, що в історичному аспекті окремі ідеї, які – безпосередньо чи опосередковано – включені в контекст аналізу художньої творчості, присутні в напрацюваннях представників практично всіх гуманітарних наук, проте як теоретична проблема художня творчість й до сьогодні, по суті, перебуває у стані становлення. Підкреслюючи наявність ідей, дотичних до проблеми художньої творчості, зазначимо, що протягом кількох століть пріоритет у напрацюваннях такого плану мала французька естетика та мистецтвознавство. Певні зрізи проблеми художньої творчості представлені в роботах Гуго Сент-Вікторського, Франсуа д’Обіньяка та Нікола Буало. При цьому позиція цих теоретиків позначена чітко вираженою «зоною перетину», а саме художня творчість підпорядковується якійсь більш обсяжній проблемі. Найчастіше це проблема видів мистецтва чи виявлення сутності якогось конкретного виду, зокрема театру. У такому контексті естетика і мистецтвознавство збагачуються розумінням специфіки, з одного боку, «створення» твору чи конкретного образу, а з іншого – специфіки «сприймання» та «переживання» художнього «подразника». Поступово в теоретичний ужиток – окрім понять «мімезис», «катарсис», «емпатія», «еманація», щовикористовувалися з давньогрецьких часів, – вводяться поняття «правдоподібність», «майстерність» та «емоційність». Зазначимо, що поняттєво-категоріальне забезпеченнядослідження художньої творчості є і сьогодні нагальною проблемою естетичної теорії.

На мою думку, систематизація поняттєво-категоріальних напрацювань, що відбувається в різних гуманітарних науках, у контексті яких може чи реально функціонує проблема художньої творчості, є прикладом концептуалізації сучасної естетичної теорії. Детальніше цього аспекту ми торкнулися в статті «Художня творчість як міжнаукова проблема: досвід поняттєво-категоріального забезпечення» [3,с. № 4].

Послідовний дослідницький інтерес проблема художньої творчості як самостійне відгалуження сучасної гуманістики починає викликати на межі 70–80-х років ХХ століття. Підкреслимо, що означена проблема досить повільно набуває самостійного характеру, перебуваючи, переважно, у площині проблеми творчості як такої. Зв’язок «творчість – художня творчість» особливо відчутний, коли мова торкається визначення поняття «художня творчість». Воно, як правило, не представлене в довідковій літературі, що обмежується визначенням лише поняття «творчість». [8.c,24]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Значення категорій:таланту та  геніальності в житті та мистецтві

"Геній — це вроджені задатки  душі, через які природа дає мистецтву правило"

                                                                                                                             (І.Кант)

Людина здатна підсвідомо запам’ятовувати ті образи, які вона зустрічає, а потім використовувати їх у своїй діяльності. Але інколи ми не дістаємо із закутків пам’яті щось старе, а генеруємо нові ідеї, які базуються на наших власних відчуттях, переживаннях та на нашому досвіді. Ця здатність до створення чогось нового в думках ,геніального та проектування цієї ідеї в реальність називається талантом.

В естетиці класиків німецької філософії І. Канта, Ф. Шіллера, Ф.  Шеллінга, Г. Гегеля розглядаються питання природи художньої здатності, духовні підстави творчості, рівні творчих умінь. Значну увагу проблемі геніальності приділяє І. Кант, наголошуючи, що геній — це вроджена продуктивна здатність: "Геній — це вроджені задатки душі, через які природа дає мистецтву правило" [4, с. 1169]. Сферою самоздійснення генія є мистецтво, тобто сфера "відображення естетичних ідей".

 Вирізняючи талант і геніальність, філософ наголошує на якісній відмінності названої творчої здатності. Геніальність у творчості визначається "оригінальністю ідеї". Йдеться не про оригінальність як таку, адже вона може бути і безглуздою, а про оригінальність, здатну поставати взірцем, мірилом чи правилом оцінки. "Природа дає через генія правило не науці, а мистецтву (курсив авт. — В. М.), і то лише у тому випадку, якщо воно є вишуканим мистецтвом" [5, с. 1176]. Генію від природи властива здатність до творення досконалих форм, причому, на відміну від краси природи, що є не чим іншим, як прекрасною річчю, краса у мистецтві є прекрасним уявленням про речі.

Я думаю,що таким чином, хоча талант, геній мистецтва не "назначається" і не "створюється" за замовленням держави, класу, партії, великий і активний, насамперед, тому, що він є історична і соціальна категорія, суб'єктивна потенція та об'єктивізація потреб і тенденцій тих чи інших соціальних сил, функція того суспільства, в якому він живе і творить.

Тому навіть психологія видатної художньої індивідуальності, її переживання, стани, саме існування, виступають не тільки як функція її особистого, душевного життя, але і як явище, що має об'єктивний суспільний смисл і значення, слугує перехідною ступінню від психології до ідеології. Це означає, що художня обдарованість (талант, геній) зобов'язана природі тільки задатками, які слугують їй передумовою до спеціалізованої професійної діяльності, до виконання певної "функції" в системі суспільного цілого. Для оформлення ж будь-якої значної обдарованості в діючу індивідуальність потрібна, насамперед, потреба в певному виді діяльності. Епоха Відродження, яка потребувала титанів, породила їх: Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікельанджело, Тіціан, Дюкер та інші.

Українське відродження 20-х років XX століття дало такі таланти, як режисер Курбас, художники — брати Кричевські, скульптор Кавалерідзе, поети Плужник і Сосюра, кінорежисер Довженко та інші. Тобто визначальним чинником формування і розвитку творчої художньої індивідуальності є атмосфера громадськості, в якій виробляється досвід почування і спосіб мислення, шліфується обдарування і набувається майстерність. І чим інтенсивніше і насиченіше соціальне життя, тим більше розкривається і розквітає обдарування, а чим значніша творчість індивіда, тим більше він належить суспільству. Гете говорив: "Навіть найбільший геній недалеко б пішов, якби він захотів виробляти все із самого себе".[6.c,55].

Завдяки особливій здібності "занурюватись" у суспільність, у "персоносферу", вбирати в себе "дух землі", "дух епохи", "дух народу", інколи інтуїтивно відчувати якісь приховані, йому самому до кінця незрозумілі можливості, завдяки "надситуативній активності", тобто здатності виходити за межі того, що об'єктивно вимагає ситуація, крупний художник, геній, талант не тільки виражає наявне, але й володіє даром передбачення соціальних змін, що може набрати форму своєрідного "пророцтва", в якому немає нічого містичного, якщо врахувати наявність загальнолюдської культури як своєрідної "ноосфери", здатність людського розуму до передбачення і специфіку художньої творчості.[7.c,214].

 Володіючи витонченою чутливістю, особливим баченням, колом інтересів, прийомами і засобами, пафосом  і світовідчуттям, здібністю "особисто" проникати у відображувані явища, використовувати "значимі" можливості специфічного формоутворення, художній талант одержує "змістовне прирощення", що створює особливий "простір", якого немає ні в об'єктивно існуючих речах, ні в досвіді інших людей, ні в його власному досвіді, але в якому схоплена тенденція і логіка історичного розвитку людини і суспільства. Цей вихід за межі суб'єктивно усвідомлюваного в "надсвідоме" як свідчення особливої включеності художньої обдарованості в світ духовної культури, відносин і чинників суспільного життя, з одного боку, збільшує залежність творця від об'єктивного і перетворюваного суспільством, хоча воно і переживається ним як щось внутрішнє і своє власне, а з іншого боку, сприяє непідлеглості творчого акта довільний регуляції, а художнику надає право на вільний вияв свого покликання.