Глобалізація та її наслідки для економіки країн світу

Надмірна лібералізація світового валютного ринку як сегмента світового фінансового ринку призвела до зниження ефективності нагляду і контролю за його діяльністю, вона стала однією з причин світової фінансово-економічної кризи.

Поняття валютної глобалізації лежать не тільки на кількісній, а й на якісній її характеристиці. Поглиблення даного процесу обумовлено впливом наступних тенденцій:

- Розвиток інтернаціоналізації  валютних відносин, пов'язане з  новим видом міжнародного поділу  праці, Який Ю. В. Шишков назвав  міжнародним поділом виробничого  процесу, що змінюють вигляд світової  економіки [Шишков 2004: 15];

- Глобалізація ринку товарів, послуг, трудових ресурсів, капіталів  в результаті інтеграції національних  ринків у світовій;

- Впровадження нових технологій  і стандартів межстранового перерозподілу  світових валютних потоків з  використанням електронного банкінгу, Інтернету;

- Розвиток інституційно  аспекту валютної глобалізації, який проявляється в тенденції  адаптувати існуючі інститути  Межгосударственній валютно-економічного  регулювання до умов глобалізації.

Науково-практичний інтерес становить новий напрям досліджень - прогнозування перспектив валютної глобалізації. При розробці логічної моделі її майбутнього розвитку доцільно виділити два предметних поля. В їх числі поєднання вивчення палеоглобалістіки (від грец. Palais - древній, в даному контексті - попередній) і валютної футуроглобалістіки (від лат. Futurum- майбутній) за аналогією з термінологією глобалистика, розробленої провідними фахівцями [Чумаков 2011; Кочетов 2006б].

Специфіка предметного поля валютної палеоглобалістіки полягає у виявлення наступності розвитку історично сформованих тенденцій в міру інтернаціоналізації валютних відносин. Ця специфіка обумовлена ​​особливостями валютних відносин. По-перше, історичний екскурс свідчить про те, що ще до глобалізації економіки в умовах вільної ринкової конкуренції була створена перша світова Валютна система (в 1867 г.). По-друге, Валютна сфера відрізняється певною інертністю і повільним змінам її елементів і форми організації у вигляді структурних принципів світової валютної системи. Наприклад, після Першої світової війни нова - Генуезька - світова Валютна система була створена Лише в 1922 р, незважаючи на тривалий валютний криза в післявоєнний період. Наведемо інший приклад: треба було 10 років дискусій і підготовчої роботи для створення в 1976-1978 рр. нині існуючої Ямайської світової валютної системи після розвалу Бреттон-Вудської системи. Давно назріла необхідність реформування Ямайської валютної системи, але, незважаючи на що обіцяють заяви на саміт «Групи 20», наступило затишшя, так як її структурні принципи влаштовують провідні країни, валюти яких використовуються в якості світових та включені Фондом до переліку вільно використовуваних валют, що входять в кошик СДР.

Предметне поле дослідження валютної футуроглобалістіки включає аналіз перспектив не тільки еволюції та модифікації історично сформованих тенденцій, але і нових явищ. Прогнозування ЦИХ перспектив повинно поєднуватися з оцінкою ролі валютного фактора в забезпеченні стабільного розвитку світової та національних економік з урахуванням уроків сучасного світової фінансово-економічної кризи. Важливою складовою перспектив валютної глобалізації є прогнозування спрямований реформи Ямайської світової валютної системи, яка НЕ забезпечує валютно-економічну стабільність у світі.

Подібне ціннісне Ранжування перспектив предметного поля вивчення тенденцій валютної глобалізації, що включає модифікацію сформованих тенденцій і нових явищ у цій сфері, має науково-практичне значення, так як Валютна стабільність сприяє сталому розвитку економіки в національно і глобальному масштабах.

Вивчення перспектив валютної глобалізації включає прогнозування їх позитивних, негативних, альтернативних тенденцій і контртенденцій. Проте їх визначення та оцінка перспектив Можливі Лише в якісному, а не в кількісно аспекті у зв'язку з відсутністю достовірної статистичної інформації та прийнятних сценарних умов їх розвитку в осяжному майбутньому.

Прогнозування розвитку глобалізації світової економіки визначає перспективу розширення та поглиблення валютної глобалізації, яка придбає кількісні та якісні зміни.

М. Афанасьєв та Л. Мясникова вважають, що глобалізація в її сучасній формі охоплює Лише 30% країн світу, тобто приблизно 60 країн [Афанасьєв, Мясникова 2005: 11]. В. С. Паньков справедливо оспорює це думка, що суперечить сутності глобалізації, яка «неухильно втягує в себе все господарське простір планети земля, хоча і з різною інтенсивністю по відношенні до його Окремим елементам (країнам, регіонам, секторам і т. Д.)» [Паньков 2009: 37-38]. Нагадаємо, що в СОТ беруть участь 154 країни з урахуванням приєднання Росії в 2012 р, у світовій валютній системі - 187 країн - членів Міжнародного валютного фонду.

Перспектива посилення валютної глобалізації обумовлена ​​взаємозв'язком міжнародних валютних відносин з усіма сферами міжнародних економічних відносин і сегментами світового фінансового ринку (фондовим, кредитним, валютним, страховим та ринком золота). В майбутньому ці взаємозв'язки будуть зростати в міру розвитку глобалізації економіки і особливо фінансової глобалізації, обганяє рівень інтернаціоналізації господарських зв'язків у сфері матеріального виробництва. У перспективі, ймовірно, збережеться тенденція до ослаблення зв'язку міжнародної міграції фінансових, у тому числі валютних, потоків з динамікою світового ВВП. Це пояснюється тим, що між виробниками ВВП і торговою мережею його реалізації на світових ринках розширюється мережа численних посередників - учасників світового та національних фінансових ринків. В їх числі - корпорації і банки, особливо ТНК і ТНБ, спеціалізовані фінансово-кредитні інститути, біржі, Численні фонди.

Поглиблення валютної глобалізації в перспективі пов'язано з підвищенням ступеня інтернаціоналізації процесу відтворення і межстранового перерозподілу світових фінансових потоків, номінованих в різних валютах. Зростання ЦИХ потоків пов'язано з подальшим розвитком віртуалізації угод з фіктивним капіталом, так як неможливо заборонити учасникам світового фінансового ринку здійснювати дохідний спекулятивні операції з цінними паперами, в тому числі з похідними фінансовими інструментами.

У зв'язку з цим в перспективі збережуться високі ризики, пов'язані з валютною глобалізацією, що ускладнить валютне забезпечення стабільного і стійкого розвитку світової економіки. Ризики валютної глобалізації зумовлені також неминучим відновлення практики надування фінансових «бульбашок» шляхом завищеної оцінки реальних активів внаслідок спекулятивних угод з цінними паперами, нерухомістю, а також кредитних "бульбашок" у зв'язку з банківським перекредитування клієнтів, зниження вимогливість до оцінки їх кредито і платоспроможності. Збереження системних ризиків, обумовлених циклічний розвитком економіки, створює ризик чергового світової фінансово-економічної, в тому числі валютного, кризи.

У перспективі Валютна глобалізація буде еволюціонувати, приймати нові форми, метаморфози у зв'язку з імовірністю якісної трансформації основних елементів і форми організації міжнародних валютних відносин.

Cледовательно, лідерство  країн у валютному поліцентризм  залежить не тільки і не  стільки від кількісних показників  їх включеності в процес глобалізації  світової економіки, скільки від  вкладу цих країн у світовій  ВВП, їх економічного і валютного  потенціалу, ефективності валютної  політики та валютної стратегії, орієнтованої на інтернаціоналізацію  використання національної валюти  та підвищення її ринкової  конкурентоспроможності.

Перспективи розвитку валютної глобалізації формуються під впливом нових явищ, що позначилися під впливом світової фінансово-економічної кризи та зміни співвідношення сил у світовій економіці. У їх числі:

1) диференціація двох  провідних світових економічних  і фінансових центрів - США і  єврозони;

2) посилення ролі країн  з динамічною економікою;

3) накопичення докризових  і післякризових негативних ризиків  у розвитку світової та національних  економік у період після кризи [Єршов 2011].

Домінуючою тенденцією є використання кількох конкуруючих національних валют в якості світових. Пішов у минуле валютний монополізм у вигляді панування фунта стерлінгів в XIX в. і долара США - в XX в., особливо після Другої світової війни. Панування фунта стерлінгів було обумовлено лідируючими позиціями Великобританії в світовому виробництві і торгівлі, морських перевезеннях вантажів, банківської та страхової діяльності. Ця велика колоніальна держава досягла високого рівня розвитку економіки, зовнішньої торгівлі, банківської системи, фінансового ринку. Лондонський світовий фінансовий центр домінував до Першої світової війни. Цьому сприяло лідерство Великобританії у введенні золотомонетногостандарту фактично в кінці XVIII в., А юридично - в 1816 р, тобто раніше інших країн, і в розвитку зарубіжної банківської мережі. З 1830 г. англійські банки стали відкривати філії в Австралії, Канаді і в своїх колоніях для обслуговування торговельних та інвестиційних операцій своїх клієнтів. Наприкінці Першої світової війни з 2600 зарубіжних банківських підрозділів в світі 80% належали британським банкам [Slager 2005: 23].

Завдяки лідерству фунта стерлінгів як світової валюти Великобританія покривала дефіцит свого платіжного балансу не золотом, як інші країни, а національною валютою. Тим самим вперше в історії міжнародних валютних відносин Великобританія як країна - валютний гегемон використовувала валютний механізм перерозподілу частини світового ВВП на свою користь. Цей досвід був використаний США після Другої світової війни, коли долар став панівною світовою валютою.

Валютний монополізм Великобританії був ліквідований після закінчення Першої світової війни, коли змінилася розстановка сил у світовій економіці на користь США. Світовий фінансовий центр перемістився із Західної Європи до Америки. США стали нетто-кредитором. Їх зовнішній борг (7 млрд доларів в 1913 г.) скоротився більш ніж удвічі до 1926 р а міжнародні вимоги зросли в 6 разів (з 2 млрд до 12 млрд доларів). В результаті припливу в США золота, в основному з Європи (2,3 млрд доларів в 1914-1921 гг.), Їх частка у світових золотих резервах подвоїлася (з 23% в 1914 р до 46% в 1924 р). США залишилися майже єдиною країною, що зберегла золотомонетний стандарт, а курс долара до іноземних валют в цей період підвищився на 10-90%.

В результаті зміцнення валютно-економічного потенціалу США в підсумку Першої світової війни валютний монополізм у формі панування фунта стерлінгів змінився полицентризмом, заснованим на його жорсткої ринкової конкуренції з зміцнілим доларом США. Однак в Генуезькій валютній системі (створеної в 1922 г.) статус світової офіційно не був закріплений ні за однією валютою.

Після закінчення Другої світової війни знову сформувався валютний моноцентризм, на цей раз у формі панування долара. Об'єктивною основою американоцентризму стало зміна співвідношення сил між світовими центрами на користь США за рахунок Західної Європи та Японії. У 1949 р США зосередили 54,6% промислового виробництва (без СРСР), 33% експорту, близько 75% золотих резервів країн усього світу. Частка країн Західної Європи в промисловому виробництві впала з 38,3% у 1937 р до 31% в 1949 р, в експорті товарів - з 34,5% до 28%. Їх золоті резерви знизилися з 9 млрд до 4 млрд доларів, що було в 6 разів менше, ніж у США (24,6 млрд доларів), розмір їх нерівномірно розподілявся між країнами [Міжнародні ... 2007].

Особливістю доларової гегемонії після Другої світової війни стало закріплення за доларом статусу резервної валюти Бреттон-вудської угоди. Одночасно цей статус був присвоєний ослаблих фунту стерлінгів, враховуючи його історичну роль як світової валюти. Також збереглася значна частка фунта стерлінгів в міжнародних розрахунках, хоча вона знизилася до 40% проти 80% у 1913 р

CША використовували гегемонію  долара для зміцнення своїх  позицій у світовій економіці, для перерозподілу частини національного  доходу інших країн на свою  користь. Доларовий монополізм загострив  валютно-економічні суперечності  країн. З кінця 1960-х гг. на основі  формування трьох світових економічних  і валютних центрів партнерства  і суперництва (США - Західна Європа, особливо Європейське економічне  співтовариство [ЄЕС] - Японія) на противагу  американоцентризму стала розвиватися  тенденція до валютного поліцентризму. У 1984 р на частку країн ЄЕС  припадало 36% промислового виробництва  країн ОЕСР (США - 34,3%); 33,7% експорту (США - 12,7%); 38% золотих резервів (США - 23% проти 75% в 1949 р); 53% валютних резервів (США - 10,8%).

Погіршилися валютні позиції США. «Доларовий голод» у світі змінився «доларовим пересиченням». Надлишок доларів у вигляді лавини «гарячих» грошей періодично поставало перед фінансові ринки то одних, то інших країн, викликав валютні потрясіння і «втеча» від нестабільного долара до інших валют. Доларовий моноцентризм став однією з причин кризи Бреттон-Вудської валютної системи. У розпал кризи центральні банки ряду країн Європи та Японії відмовлялися конвертувати знецінюються долари в свої національні валюти.

Криза долара як резервної валюти досяг апогею при його девальвації (в грудні 1971 року на 7,89% і в лютому 1972 г. - на 10%), припинення розміну доларів на золото в американському казначействі для іноземних центральних банків по заниженій офіційній ціні жовтого металу. Отже, тенденція до зниження монопольної ролі долара як світової резервної валюти почалася з кінця 1960-х гг. в умовах кризи Бреттон-Вудської системи, а не з початку 2000-х рр., як вважають деякі автори [Паньков 2009].