Демографічна ситуація в україні: причини та наслідки

ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ В  УКРАЇНІ: ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ

Демографічний чинник є одним із визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування. Від демографічних характеристики працездатного населення і показників демографічного розвитку залежить розвиток трудового потенціалу.

Демографічний чинник поряд з іншими соціально-економічними факторами впливає на рівень трудової активності населення. Аналіз сучасної демографічної ситуації протягом останніх років свідчить про наявність в Україні глибокої демографічної кризи.

Для сучасної демографічної ситуації в Україні характерні:

різке зменшення народжуваності, збільшення смертності і відсутність природного приросту;

постаріння населення, збільшення «навантаження» на працездатну його частину;

скорочення тривалості життя як чоловіків, так і жінок;

погіршення здоров’я нації;

інтенсифікація міграційних процесів, вплив яких на демографічні та соціально-економічні показники суперечливий і нерідко негативний.  

 Основною причиною  загострення демографічної кризи в Україні є зниження до критичного рівня народжуваності.Процес зниження народжуваності у сучасних умовах має глобальний характер і зумовлений низкою економічних, соціальних, біологічних причин. Через низку народжуваність та високий рівень смертності Україна за 16 років незалежності втратила майже 6 млн. людей і сьогодні її населення становить 46,5 млн. проти 52,1 млн. у 1991 р.Для відтворення кількості населення станом на 1991 р. необхідно підвищити народжуваність до 2,2 - 2,3 дитини на двох батьків. Кількість населення зменшується щороку майже на 350 тис. осіб. Зниження рівня народжуваності призвело до того, що сьогодні близько 30% населення - пенсіонери. На 14 млн. пенсіонерів припадає 18 млн. працюючих людей, з них лише 7 млн. у матеріальній сфері виробництва .Якщо така тенденція зберігатиметься й надалі, то існує реальна загроза, що до 2025 року кількість населення України зменшиться до 25-30 млн. Демографічна ситуація в Україні характеризується не лише депопуляцією, вона набула характеру гострої демографічної кризи, основні ознаки якої - несприятливі зміни не тільки у кількості, а й здоров'ї населення. Сучасну демографічну ситуацію можна визначити як кризову саме тому, що депопуляція супроводжується істотним погіршенням здоров'я людей, що виявляється у зниженні середньої тривалості життя. Техногенне і радіоактивне забруднення атмосфери, грунтів, водойомів у більшості областей спричиняє мутантні ушкодження генів. Наслідком цього є зниження народжуваності, зростання потворності серед новонароджених, поширення спадкових хвороб тощо.   Катастрофічною залишається екологічна безпека населення.   Населення має бути соціально захищеним, а специфічна демографічна політика повинна підсилюватися заходами держави щодо виходу з економічної кризи.   Найвища мета такої політики - домогтися, щоб якомога менша частина населення залежала від суспільної благодійності. Соціально-економічний розвиток держави неможливий без демографічного розвитку. Невтішною є ситуація і щодо кількості зареєстрованих шлюбів серед молоді,це призвело до зменшення кількості новонароджених дітей. Головними причинами цього сама молодь вважає відсутність житла, соціального захисту з боку держави, невелика заробітна плата, небажання приватних структур утримувати у себе на роботі вагітних та жінок з маленькими дітьми, хоча це й заборонено законом. 

 Таким чином, у сучасних умовах, коли суспільне життя продовжує знаходитись у стані кризи і невизначеності, коли не вироблена обґрунтована економічна стратегія на державному рівні, демографічна ситуація перетворилася на суцільну проблему. З метою поліпшення демографічної ситуації необхідно спрямувати соціально-економічну політику на розв'язання найгостріших проблем сім'ї: стимулювання народжуваності, підвищення медичного обслуговування, посилення охорони та оплати праці, поліпшення побутових умов і впровадження здорового способу життя, створення широкої мережі державних та недержавних служб соціальної допомоги.