Фінансова система України

   Основними чинниками, які  заважають розвитку малого підприємництва, є :

• відсутність чітко сформульованої через систему правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;
• збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і довільної практики регулювання орендних відносин тощо);
• відсутність реальних і дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;
• надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;
• невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;

надмірне втручання  органів державної влади в  діяльність суб’єктів господарювання.

   Проте темпи  зростання малого підприємництва  в Україні свідчать про його  достатній внутрішній потенціал,  а результати аналізу розвитку  в умовах ринкових реформ – про необхідність формування й проведення державної політики щодо підтримки малого підприємництва, що відповідає стратегічним векторам розвитку економіки.

   Нині більшість  підприємців відчуває дефіцит  фінансових ресурсів, про що свідчать результати опитування початківців і вже діючих підприємців: 75 відсотків їх серед інших проблем ставлять дефіцит фінансових ресурсів на перше місце. Тому стає зрозумілим, що необхідна активна державна фінансова підтримка малого підприємництва.

   Її можливо здійснювати у таких напрямах:

• пряме державне фінансування та кредитування суб’єктів малого підприємництва;
• встановлення пільг в оподаткуванні;
• державне гарантування кредитів для суб’єктів малого підприємництва;

стимулювання підтримки сектору  малих підприємств із боку підприємницьких організацій: банків, страхових компаній, корпорацій.

   Пряме державне фінансування  та кредитування малого підприємництва  передбачає надання малим підприємствам  коштів із бюджетів різних  рівнів і державних цільових  фондів.

   До переваг цього методу  слід віднести:

• адресність, при використанні якої можна визначити конкретне підприємство, котрому надається допомога;
• оперативність – прискорена процедура надання фінансової підтримки порівняно з іншими методами;
• гнучкість – при наданні коштів диференціюється розмір допомоги, її строк, вартість та інші характеристики відповідно до умов конкретного підприємства.

   Серед недоліків основними  є зростання витрат бюджету,  малі розміри допомоги через  дефіцит бюджетних ресурсів.

   Використання методу може здійснюватися в таких формах:

• субсидування. Передбачає безповоротне надання коштів малому підприємству для покриття ним своїх витрат чи збільшення прибутків. Використання субсидування обтяжливе для бюджету країни і є найменш ринковим елементом фінансової підтримки, оскільки воно частково стримує ринковий механізм регулювання суспільного виробництва і може застосовуватися лише до тих підприємств, існування яких доцільне і виправдане з точки зору держави;
• кредитування. Передбачає надання кредитів на пільгових умовах сфері малого бізнесу. Суб’єктами державного кредитування повинні бути ті малі підприємства, які не в змозі отримати кошти на фінансовому ринку чи використати власні нагромадження;
• пайове фінансування. Передбачає фінансування лише певної частини від потреби в коштах малого підприємства за рахунок ресурсів бюджетів чи державних цільових фондів. Інша частина фінансується за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб.

Важливим методом фінансової підтримки  малого підприємництва є надання пільг в оподаткуванні.

   Пільги в оподаткуванні  малих підприємств доцільно було  б встановити за такими напрямами:

• зменшення податку на прибуток малих підприємств за рахунок оподаткування за меншими ставками прибутку, який використовується на розширення виробництва;
• введення прогресивного оподаткування прибутку підприємств та організацій;
• забезпечення для малих підприємств можливості списувати на валові витрати більшу частину вартості основних виробничих фондів на початкових етапах своєї діяльності за рахунок наступного періоду;
• розширення для малих підприємств можливості використовувати метод прискореної амортизації, особливо в інноваційній сфері;
• відстрочення сплати податків. Однією з найбільших проблем малого підприємства є фінансування оборотного капіталу. Для часткового розв’язання її необхідне подовження податкового періоду чи можливість використання податкового кредиту.
• Введення спрощеної системи оподаткування. Ця система вже діє в Україні відповідно до Указу Президента України  “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 року № 727/98.

   Держава не може бути  єдиним джерелом підтримки сектору  малих підприємств, тому потрібне  стимулювання підприємницьких структур  до тіснішої співпраці із суб’єктами малого бізнесу. Це можливо за рахунок створення умов, які б сприяли підвищенню прибутковості такої діяльності.

   Оптимальним із точки  зору бюджету та ринкових вимог  методом фінансової підтримки  малого бізнесу є недержавне  фінансування діяльності малого підприємництва через товариства взаємного фінансування та спеціалізовані фірми, які займаються наданням кредитів суб’єктам малого підприємництва. Такі організації не потребують бюджетних коштів для свого функціонування і діють за ринковими принципами. Участь держави у розвитку таких організацій виражається у законодавчій регламентації їхньої діяльності, наданні інформаційної та консультативної підтримки.

   Останніми роками в Україні  формується система гарантування  кредитів для суб’єктів малого  та середнього підприємництва, першим кроком на шляху до якої було створення в 1999 році кредитно-гарантійної установи за Указом Президента України  “Про утворення кредитно-гарантійної установи з підтримки малого та середнього підприємництва” від 20 травня 1999 року № 540. Цей заклад є недержавною комерційною організацією, серед засновників якої 11 комерційних банків і понад 30 комерційних організацій, а також від імені держави Український фонд підтримки підприємництва: Основними завданнями діяльності кредитно-гарантійної установи є кредитування суб’єктів малого та середнього підприємництва, підприємців, видача гарантій за кредитами для малих і середніх підприємств, а також пошук потенційних інвесторів бізнес-проектів, фінансовий лізинг, участь у розробці та реалізації державних регіональних програм підтримки малого та середнього підприємництва.

   Однією з головних проблем  реалізації політики підтримки  малого підприємництва в Україні  є дефіцит фінансових ресурсів, які можуть бути спрямовані  на розвиток цього сектору економіки. Тому в проекті Національної програми сприяння розвиткові малого підприємництва на 2005-2007 роки вказується на необхідність пошуку нових форм фінансування підприємницької діяльності, передусім за рахунок можливостей суб’єктів малого підприємництва, які розвиваються ефективно. Характерною рисою програми є прагнення більшою мірою використовувати як інструмент підтримки не бюджет, а авторитет держави та законотворчу спроможність, тобто виключне право держави за допомогою комплексу законодавчих і економічних важелів створювати для ринкових суб’єктів стимули працювати у напрямах, які вважаються корисними для суспільства. Тим більше, що реалізація значної частини заходів, котрі передбачає програма, потребує головним чином законодавчої та інформаційно-пояснювальної підтримки з боку держави, а не значних витрат бюджетних коштів.

   У напрямі фінансової, кредитної та інвестиційної підтримки  малого підприємництва програмою  передбачається проведення таких  заходів:

• створення умов для застосування лізингових відносин із метою зниження витрат малих підприємств на придбання засобів виробництва, технологій, нарощування обсягів збуту виготовленої продукції; створення мережі регіональних лізингових компаній та агенцій із залученням іноземних інвестицій;
• формування системи фінансової, кредитної та інвестиційної підтримки у формі мережі регіональних кредитно-гарантійних установ;
• впровадження механізму венчурного фінансування;
• створення належних умов для розвитку технопарків.

   Таким чином, в Україні  закладено основи системи фінансової підтримки малого підприємництва. Але механізм такої системи має надто слабке практичне відображення, яке не спроможне змінити ситуацію у сфері малого підприємництва на краще. Для отримання суттєвого результату на практиці необхідно провести реальні реформи. Це одне із завдань держави, яка повинна змінити свій статус із кредитора та спонсора окремих одиниць суб’єктів малого підприємництва на роль стимулятора, регулятора та контролера у справі сприяння розвитку малого підприємництва.

2.2. Роль фінансової  системи у господарській структурі  країни та підприємництва

Провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансів підприємницьких структур. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави.

У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фінансового забезпечення деяких підприємств за рахунок власних ресурсів пов’язана як з внутрішніми факторами, так і з зовнішніми.

До числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість, рівень організації виробництва  тощо. До зовнішніх - система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи, платоспроможність покупців.

Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції розвитку окремих  галузей економіки. Для цього  використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон тощо.

Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств для розвитку економіки закладені в удосконаленні організації та управління безпосередньо на підприємствах. Адже управління фінансовими ресурсами на підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управління фінансами підприємств на рівні виробничої структури в умовах ринку.

Увесь досвід організації  й управління фінансами в умовах соціалістичної централізованої економіки  виявився для ринку непридатним. Вочевидь постало невміння прогнозувати фінансові показники та ефективно використовувати власні фінансові ресурси. Нині підприємницькі структури володіють 25-30 відсотками всіх фінансових ресурсів держави. Ці значні кошти за відсутності досвіду та вміння з боку управлінського персоналу ефективно їх використовувати стають ще одним фактором фінансової дестабілізації в державі. До 40 відсотків одержаного прибутку використовується  на  заохочування  й інші, не пов’язані з розвитком виробництва, цілі.

Водночас треба вжити  дієвіших та ефективніших заходів щодо посилення платіжної дисципліни й відповідальності суб’єктів підприємницької діяльності за своєчасне здійснення розрахунків та виконання договірних зобов’язань.

Значно обмежує вплив  фінансів на розвиток економіки бартеризація господарських зв’язків. Бартер як антиекономічне явище є ознакою скорочення фінансових можливостей підприємства і водночас неконтрольованим перерозподілом фінансових ресурсів між господарськими структурами, а також фактором тінізації економіки. Для ліквідації бартерних операцій необхідно вжити рішучих заходів як економічного, так і адміністративного впливу. Одним із напрямків боротьби з бартером повинні стати штрафні санкції та застосування векселів.

Державні фінанси, тобто  насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об’єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні.

За допомогою бюджету  створюються спеціальні економічні зони, які суттєво впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції  розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фінансується підготовка кадрів, охорона здоров’я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соціальної сфери.