Єдиний державний реєстр судових рішень (ЄДРСР)

Проте жодне  з зазначених державних підприємств  не розробляло власними силами програмне  забезпечення для реєстру, яке було замовлено третій стороні — корпорації «Атлас». Як зазначається на сайті корпорації, її клієнтами є Верховна Рада, Секретаріат Президента, низка міністерств та великих компаній[9] Речник «Атласу» стверджує, що у 2006 році компанія розробила софт для реєстру отримавши за це 269 тисяч гривень. Але договір на підтримку та супроводження системи було розірвано у вересні 2006 року.[8]

[ред.]

Технологія наповнення реєстру 

Оприлюднення  судових рішень і наповнення реєстру  відбувається в результаті взаємодії  адміністративного персоналу судів і адміністраторів і операторів реєстру. Оператори реєстру — це штатні працівники ДП „Судові інформаційні системи”, робоче місце яких розташоване в приміщенні кожного суду.[10] 

Технологія внесення судових документів до реєстру розроблена Державною судовою адміністрацією (ДСА), перед якою стояла досить делікатна задача покладення на суддів обов’язку з передачі для оприлюднення текстів їх судових рішень. Нажаль, ДСУ цієї задачі не виконала. Запропонований технологічний ланцюжок операцій з наповнення реєстру взагалі не включає суддю. Відповідальність за збір і передачу судових документів покладається на «штатного працівника суду» або «штатного працівника» «Судових інформаційних систем», які можуть заміняти один одного «у разі виникнення обставин, що унеможливлюють виконання [ними] своїх функціональних обов'язків у повному обсязі». 

Друга важлива  задача — забезпечити оприлюднення рішень на паперових носіях. На момент набуття чинності законом, система  електронного документообігу діяла  лише в 30 з 665 місцевих судів, на які поширювалася дія закону.[11] Станом на 2008 рік ця цифра збільшилась до 428.[12] 

Внесення судових  документів до реєстру складається  з трьох етапів:

збір судових  документів штатним працівником  суду і передача їх оператору реєстру;

обробка документів оператором; і

внесення документів до реєстру. 

На першому  етапі спеціально призначений штатний  працівник суду збирає копії судових  документів, які були ухвалені протягом робочого дня відповідним судом. У разі якщо суд комп’ютеризовано, він або вона також збирає електронні файли цих документів (тобто формує електронний пакет судових документів). Збір електронних файлів відбувається або через локальну комп’ютерну мережу суду або, у разі її відсутності, на USB флеш-носії. Усі електронні файли мають бути підписані електронним цифровим підписом відповідного судді. Далі сформований таким чином «електронний пакет» передається працівником суду (через локальну мережу або на флеш-носії) оператору реєстра. Постанова КМУ передбачає, що передача пакету (копій судових рішень) до оператора має відбутись не пізніше дня, що настає після ухвалення судового рішення (п. 13 Постанови) або в день складення повного судового рішення (п. 14 Постанови). 

З вересня 2009 року суди надсилають адміністраторові реєстру  копії всіх судових рішень виключно в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису (п. 12 Постанови). Пересилання копій судових рішень на паперових носіях здійснювалось до зазначеної дати на підставі Інструкції про порядок виготовлення, надсилання, реєстрації, обліку та зберігання на паперових носіях та в електронному вигляді копій судових рішень, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру судових рішень. Згідно з цією інструкцією, у разі якщо суддя виготовив(ла) судовий документ „у вигляді рукописного тексту або за допомогою друкарських машин”, то відповідальна особа суду повинна була передрукувати цей документ і роздрукувати його на принтері. 

На другому  етапі оператор переносить реквізити судових документів до бази даних і шифрує тексти судових рішень, тобто замінює відповідними літеро-цифровими позначеннями відомості, що не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу. Обов'язковими для внесення в базу даних є такі реквізити:

найменування  суду, який ухвалив (постановив) судове рішення;

код суду згідно з Довідником статистичних кодів, затвердженим Державною судовою адміністрацією;

інстанція, у  якій розглядалася справа;

форма судочинства (цивільне, кримінальне, господарське, адміністративне);

форма судового рішення;

дата ухвалення (постановлення) судового рішення;

номер та дата судової  справи (якщо номер судової справи змінено, додатково зазначається попередній номер та дата судової справи);

номер та дата судової  справи, рішення у якій переглядається;

дата ухвалення (постановлення) судового рішення, що переглядається;

найменування  та код суду, що ухвалив (постановив) судове рішення, що переглядається, згідно із зазначеним Довідником статистичних кодів;

склад суду із зазначенням  прізвища та ініціалів судді (суддів);

найменування  сторін судового процесу (з урахуванням  режиму доступу до судових рішень);

статус сторін судового процесу (фізична особа, юридична особа, зокрема державний орган, державне підприємство, установа, організація). 

Третій етап — безпосереднє внесення тексту судового документу до реєстру. Відповідно до Правил, оператор повинен внести судовий  документ до реєстр протягом 3 діб з  моменту отримання копії судового документу від працівника суду. 

Електронні копії  судових рішень є документами  безстрокового зберігання. 

Закон забороняє  вилучення судових рішень із реєстру. Також не допускається внесення будь-яких змін до судових рішень, крім тих, що необхідні для виправлення помилок, допущених під час внесення рішення до реєстру. Якщо ж виправлення судового рішення здійснено відповідно до процесуального закону, то до реєстру вноситиметься судове рішення про внесення змін, а виправлене рішення залишатиметься без змін.

[ред.]

Оцінка ефективності 

Жодний з принципів, на яких побудовано реєстр, не виконується  на практиці повною мірою.

Реєстр не охоплює  усіх судів. Цим порушується принцип  універсальності. Станом на 2009 рік, із 787 працюючих в Україні судів 35 взагалі не надсилають до реєстру свої рішення.[8] Одним з таких судів є Шевченківський районний суд столиці.[12]

Судові документи  до реєстру вносяться вибірково.[13] Цим порушується принцип суцільності. У січні 2009 року на прохання рівненського тижневика «ОГО» юридична фірма "Василь Кісіль і партнери" провела дослідження, метою якого був пошук у реєстрі, а також в комерційних базах даних судових документів з п'яти резонансних судових процесів. Серед іншого результати дослідження виявили, що жодна з баз даних не містить будь-якого документу по справі щодо зупинення рішення Президента розпустити парламент[14] або по справі «скнилівських генералів». В той же час рішення щодо права хворого робітника вимагати не вказувати хворобу у лікарняному були знайдені лише у комерційній базі, тоді як у реєстрі ці рішення були відсутні. Як стверджують у державному підприємстві «Судові інформаційні системи», підприємство навіть не веде статистики ухвалених і внесених до реєстру рішень ані в розрізі по конкретному суду, ані взагалі по системі судів.[8]

Реєстр переобтяжений  дріб'язковими малозначущими документами, число яких через 3 роки після створення  реєстру сягає мільйонів, в той  час як предметний пошук або пошук  за ключовим словом фактично не працює. Цим порушується принцип вільного доступу до реєстру. За оцінкою ДСА, пошук за пошуковим словом можливий, «лише якщо одночасно в Реєстрі шукають рішення не більше 30 користувачів».[8] Пошук за іншими критеріями часто є неефективним. Наприклад, система нездатна виокремити ухвали, які приймаються судами для оформлення якої-небудь процесульної дії, від ухвал, якими деякі суди вирішують справу по суті. Так само система реєстру не відрізняє судовий наказ як документ, яким вирішується по суті спори у справах за наказовим провадженням, і наказ як виконавчий документ, який видається господарськими судами на виконання прийнятого судом рішення.[15][16]

Внаслідок неефективного  пошукового апарату реєстру і  безлічі малозначущих процесуальних  документів, які в ньому містяться, користувачі вимушені отримувати доступ до документів реєстру за плату у приватних осіб, які розробили більш досконалий пошуковий апарат або мають доступ до судових документів, які з якихсь причин не були внесені до реєстру. Зокрема, таку можливість забезпечує база даних «НАУ-Судові рішення», яка наповнюється на основі прямого договору з інформаційно-технічним адміністратором Єдиного державного реєстру судових рішень.[17]

Доволі часто  до реєстру потрапляють судові документи, які містять конфіденційну інформацію щодо фізичних осіб, чим порушується  принцип захисту цієї інформації.

Реєстр не виконує  своєї облікової функції, оскільки документам, які до нього заносяться, не присвоюється унікальний номер, а  нумерація справ часто збігається, що призводить до того, що пошук за номером  справи повертає десятки або сотні не пов'язаних між собою документів.

Відмова від  принципу персональної відповідальності суддів призводить, за словами директора  ДП «Судові інформаційні системи» А. Боделана[8], до низької наповнюваності реєстру документами за відсутності  будь-якого важелю впливу на суддів, які ухиляються від передачі документу до реєстру. Нормативні документи ДСУ виписані таким чином, щоб звільнити суддів від будь-якого обов'язку (не кажучи вже про відповідальність) щодо передачі прийнятих суддями документів до реєстру.

Державне регулювання  процесом, який за своєю суттю є  виключно технологічною операцією, яка не вимагає прийняття будь-яких управлінських рішень, видається  неоправданим. Залежність реєстру від  бюджетного фінансування, яким розпоряджається  регулятор, призводить до випадкового призупинення публічного доступу до реєстру внаслідок довільного рішення регулятору щодо припинення оплати робіт з утримання реєстру.[18]

Позбавлення реєстру  більш стабільного джерела фінансування на користь бюджетного фінансування, що за своєю природою є нестабільним і залежним від рішення регулятора, ставить під загрозу реалізацію мети, задля якої реєстр створено. Як повідомив голова ДП «Судово-інформаційні системи» А. Боделан на засіданні Ради суддів України, норма закону про бюджетне фінансування реєстру не дозволяє очолюваному ним підприємству використовувати кошти Спеціального фонду для того, щоб оплатити придбання електронного цифрового підпису та пов’язаного з цим спеціалізованого програмного забезпечення з метою надання можливості адміністративним судам формувати реєстр шляхом надсилання копій судових рішень не в паперовому, а в електронному вигляді. Причина полягає в тому, що Спеціальний фонд формується за рахунок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських, але не адміністративних справ.[19]

Недосконалий  інтерфейс. Так, згідно з дослідженням, проведеним Харківською правозахисною  групою, «интерфейс реестра работает в значительной степени неэффективно: созданная техническая система обслуживания реестра не позволяет просматривать все решения конкретного суда — допускается поиск только определенного вида судопроизводства за один конкретный год. Кроме того, следует отметить частые перебои в работе реестра: часто появляются указания на то, что производятся сервисные работы и работа с реестром невозможна». Фвтори дослідження зазначають, що «ряд местных судов общей юрисдикции внесен в реестр с неправильным названием». [20]

[ред.]

Збої реєстру 

На початку  листопаду 2006 року на сайті реєстру з'явилось повідомлення про те, що доступ до реєстру зупинено у зв'язку із припиненням фінансування Державною судовою адміністрацією адміністратора реєстру — державне підприємство «Судовий інформаційний центр» (ДП «СІЦ»). Як пояснив в інтерв'ю газеті «Бизнес» В. Живаєв, на той час директор ДП «СІЦ», Судова адміністрація протягом місяця не перераховувала коштів на наповнення реєстру (щомісячний авансовий платіж на ці цілі складав, за словами п-на Живаєва, 200 тис. грн.). За відсутності бюджетних коштів роботи з наповнення реєстру фінансувались за рахунок коштів, що сплачувались сторонами спорів на інформаційне-технічне забезпечення процесу. Однак з 1 вересня 2006 року відповідно до наказу ДСА ці кошти були перенаправлені з рахунків ДП «СІЦ» на рахунки територіальних відділень Судової адміністрації. Протягом вересня і жовтня 2006 року кошти акумулювались на зазначених депозитних рахунках і за призначенням не використовувались. Станом на початок листопада залишки цих коштів на рахунках ДП «СІЦ» скінчились і доступ до реєстру судових рішень було припинено. Реєстр не працював протягом тижня, що спричинило суспільний резонанс. Повідомляється, що 8 листопада 2006 року адвокат Д. Лошаков звернувся з адміністративним позовом до Печерського районного суду на неправомірні дії Судової адміністрації [21]. 

В інтерв'ю газеті «Бизнес» голова Судової адміністрації  І. Балаклицькій пояснив, що причиною конфлікту  між Судовою адміністрацією і  ДП «Судовий інформаційний центр» була відмова останнього «перейти у відання» Судової адміністрації[22]. Внаслідок цього Судова адміністрація створила альтернативне державне підприємство — Судові інформаційні системи, до якого пізніше було долучено ДП «Судовий інформаційний центр» внаслідок його реорганізації і позбавлення джерел фінансування. До злиття із ДП «Судові інформаційні системи» ДП «Судовий інформаційний центр» існувало як підприємство, створене і підпорядковане Вищому господарському суду України.