Cвітова фінансова криза

– у надмірній доларизації  світової економіки, зокрема у своїй  праці [8, с. 5] він зауважує, що дефіцит  поточного рахунку США наповнив світ доларовою ліквідністю, наслідком  чого стали кредитна експансія, над  кредитування й бурхливе зростання  виробництва в країнах із великим  профіцитом торгового балансу. На нашу думку, джерела зародження сучасної фінансової кризи необхідно шукати у США ще в другій половині 1920-х  років, коли третина населення цієї країни стала учасником фондового  ринку, який знаходився у стані постійних  коливань та криз. Уже тоді американський  ринок акцій був перегрітим. Аналіз сучасної ситуації на фінансовому ринку  США свідчить, що крах на ринку іпотечного кредитування внаслідок зростання  обсягів неповернутих позичок неплатоспроможними позичальниками від серпня 2007 р. до серпня 2008 р. став першопричиною розгортання  кризи, яка ланцюговою реакцією поширилася на інші країни. Справді, протягом 2007 р. на американському ринку нерухомості  збанкрутувала ціла низка потужних іпотечних компаній, серед яких –  Амерікен Хоум Морт гейдж (American Home Mort gage), Кантрівайд Файненшл (Count rywide Financial), Нью  Сенчюрі Файненшл (New Century Financial) та багато інших. На межі банкрутства опинився також потужний світовий страхувальник  – компанія Амерікен Інтернешенел Груп (American International Group (AIG)). Десятки мільярдів  доларів США збитків довелося списувати великим світовим банкам, таким як Юніон Бенк оф Світцерленд (Union Bank of Swit zerland (UBS)) та Сітібанк (Citibank). Через взаємопов’язаний ринок цінних паперів, криза почала поширюватися і на ті фінансові бізнес структури, які не займалися іпотечним кредитуванням, і на весь глобалізований фінансовий та інвестиційний ринок. Масове неповернення іпотечних кредитів призвело до нестачі  ліквідності, дестабілізації на міжбанківських ринках. Банківські установи згорнули кредитні програми через високі ризики. Така ситуація спричинила хаос на інвестиційному ринку, оскільки гостра нестача ліквідності змусила дрібних та великих інвесторів продавати свої портфелі цінних паперів (особливо акцій) та активи, що зрештою призвело до загального обвалу фінансових ринків. За даними МВФ, загальні збитки від іпотечної кризи у світі в цілому оцінюються приблизно в 300 млрд. доларів США. У травні 2008 року припинив існування один із найпотужніших інвестиційних банків США – Беа Стрінз (Bear Streans), який спеціалізувався на вкладеннях у боргові зобов’язання. У 2008 році збанкрутували ще кілька інвестиційних банків, а банк Меррілл Лінч (Merrill Lynch) був придбаний найбільшим комерційним банком США Бенк оф Амеріка (Bank of America). Яскравою подією стало банкрутство одного з найпотужніших інвестиційних банків Легман Бразерс (Lehman Brothers), яке надто підірвало довіру до надійності банківських установ, оскільки стало очевидним, що цілковито надійних “брендів” більше не існує. У результаті з п’яти найбільших інвестиційних банків світу три збанкрутувало, а один було продано комерційному банку. Загалом протягом 2008 р. у США зникло 15 банків, а до кінця 2009 р. кількість банкрутів збільшилася до 115. За останні 20 років – це максимальний показник [9].Монополізація світового фінансового ринку була викликана високою дохідністю найпотужніших інвестиційних банків унаслідок нарощування ними портфелів деривативів, що не були жорстко пов’язані з надійністю базових активів. За перших же потрясінь ці банки виявилися неспроможними ефективно протидіяти кризовим явищам і спричинили “параліч” фінансових ринків. Такі обставини свідчать про те, що, найвірогідніше, в найближчому майбутньому інвестиційні банки стануть підрозділами успішних комерційних банків та займуться класичним інвестиційним банкінгом (investment banking) – залученням капіталів у компаній та брокериджем на фондових ринках. Проведений аналіз подій світової фінансової кризи дає підстави виділити такі основні етапи її розвитку:

І етап (із липня 2007 р. до серпня 2008 р.) – період загострення кризових явищ на іпотечному ринку США, який супроводжувався банкрутством багатьох фінансових установ, зростанням інфляції, обваломфондових ринків;

ІІ етап – криза ліквідності банківських та небанківських інвестиційних інститутів. Уже з ІІ та ІІІ кварталів 2008 р. багато фінансових установ почали відчувати гострий дефіцит позичкових коштів;

ІІІ етап – кредитний колапс. Унаслідок неспроможності банків адекватно оцінювати фінансові ризики та системні загрози збільшилися психологічні ризики на тлі втрати довіри до регуляторів фінансових ринків.Таким чином, надмірна доларизація світової економіки, високі ціни на енергоносії,загальне загострення ситуації на світових фінансово-кредитних та фондових ринках, крах кількох всесвітньо відомих найпотужніших інвестиційних банків та втрата віри в надійність банківських та інших фінансових установ призвели б до повного обвалу світових фінансових ринків, якби не трильйонні вливання урядів країн в економіки США та ЄС.

1.2.Фінансова криза:аналіз причин  та механізму її прояву

Для глибшого з’ясування сутності фінансових криз потрібно зважати на те, що сучасна економіка складається із фізичної економіки (сектор нефінансових корпорацій у СНР) і грошово- фінансової системи, серцевиною якої є сектор фінансових корпорацій у СНР.

Фізична економіка має вартісну і грошову форми, що зумовлює існування грошово- фінансової системи в національній економіці. Ця система є необхідною умовою функціонування ринкової економіки, вартісним відображенням реальних процесів виробництва, інвестування, споживання, засобом прийняття раціональних управлінських рішень суб’єктами господарювання.

До грошово-фінансової системи входять: центральний банк, комерційні банки і небанківські фінансово-кредитні установи, державний бюджет і позабюджетні фонди, фондові та валютні біржі, інвестиційні посередники, фінансові ринки, валютні курси.

Грошово-фінансова система обслуговує фізичну економіку, є порівняно самостійною, має власні закономірності розвитку. Вона взаємодіє з фізичною економікою. Якщо ця система та її окремі елементи відповідають потребам фізичної економіки, то вона стимулює розвиток останньої. І навпаки, якщо ця відповідність порушується, починаються негативні явища в обох сферах, зокрема фінансові кризи. Чинники, які викликають диспропорції між обома сферами, виникають всередині цих сфер і змінюються під впливом розвитку економіки. У сфері фізичної економіки – це поява нових технологій, нових продуктів, структурні диспропорції, неефективне використання ресурсів тощо. Все це змінює дохідність у різних галузях економіки, викликає міжгалузевий перелив капіталу і, за певних умов, може призвести до фінансових криз.

Причини фінансових криз можуть виникати і в самій грошово-фінансовій системі. Такими збудниками можуть бути нестабільність банківської системи країн, наростання частки сумнівних кредитів, посилення інфляції, завищений валютний курс, високі темпи девальвації валюти, зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, дефіциту платіжного балансу, доларизація економіки, наростання кількості високоризикованих цінних паперів, особливо деривативів на фондовому ринку.

Існують міжнародні чинники фінансових криз, до яких належать неконтрольований рух міжнародного спекулятивного капіталу, валютні війни, зміни міжнародної конкурентоздатності країн. Причинами фінансових криз можуть бути і суб’єктивні чинники – помилки у економічній політиці уряду, а також нераціональні очікування бізнесу.

Фінансову кризу можуть викликати різні збудники, які визрівають в країні в конкретному внутрішньому і зовнішньому соціально-економічному середовищі. Тому вони мають індивідуальні ознаки і їх важко прогнозувати.

Фінансова криза – складне явище. Тому важливо його правильно ідентифікувати. Зазвичай кризою називають конкретні форми її прояву в тій чи іншій ланці грошово-фінансової системи. Так, монетаристи називають фінансову кризу кризою банківської системи, коли настає крах великого банку, банківська паніка, неповернення депозитів, падає довіра до комерційних банків.

Фінансовою кризою називають також ситуацію, коли центральний банк втрачає валютні резерви і не може обслуговувати внутрішній борг, різко наростає дефіцит державного бюджету, виникає паніка на фондовому ринку, різко падає вартість національної валюти і виникає гіперінфляція.

Глибше визначення сутності фінансової кризи, яке подають в своїх працях зарубіжні і вітчизняні економісти, зводиться до такого: фінансова криза – це різке погіршення стану фінансової системи, внаслідок чого ускладнюється або унеможливлюється виконання нею своїх функцій в економіці [2, 12–13].

Ідентифікація фінансової кризи передбачає врахування фактора її наслідків. Такими наслідками здебільшого є: зменшення експорту, зниження цін на нерухомість та акції, різке зменшення обсягу кредитування, падіння обсягу ВВП. Ціна кризи може бути дуже високою. Фінансова криза може охоплювати всю грошово-фінансову систему або її окремі ланки. Відповідно, розрізняють загальну фінансову кризу, банківську кризу, кредитну кризу, фондову, бюджетну, боргову, валютну тощо.

Причини фінансових криз, їх збудники визрівають у різних сферах економіки і пов’язані, переважно, структурними та іншими змінами в процесі її розвитку. Проте для виникнення кризи в країні має скластись відповідна ситуація, а збудники – досягти певної сили. Появі фінансових криз сприяють економічна і політична нестабільність, зниження конкурентоспроможності країни, корупція, економічний застій тощо.

Будь-яка причина (збудник) фінансової кризи викликає реальну кризу через відповідний економічний механізм. Цей механізм являє собою причинно-наслідкові зв’язки між економічними змінними, які виникають одна за одною, і закінчуються кризою. Кожен збудник здебільшого задіює певний специфічний економічний механізм.

Історія останніх фінансових криз свідчить, що в багатьох країнах їхньою причиною була поява нових інноваційних продуктів, технологій або різке зростання попиту на нерухомість. Наслідком цього є підвищення дохідності в галузях їх виробництва, що викликає міжгалузевий перелив капіталу. Капітал і кредит швидко напливають у високодохідні галузі, зумовлюючи спекулятивний бум і оптимістичні настрої, комерційні банки розширюють високоризикові операції, що послаблює банківську систему.

Для спекулятивного буму характерним є поширення спекулятивного фінансування, за якого надходження коштів є меншим від зобов’язань. За цих умов учасники ринку змушені збільшувати свої запозичення для обслуговування попередньої заборгованості. Все це збільшує фінансові ризики, призводить до того, що фірми і домашні господарства не можуть повертати кредити.

Характерною особливістю такого періоду є також швидкий розпродаж продуктів, що викликає пожвавлення на ринку, а також розпродаж активів фірмами, домашніми господарствами для отримання коштів, необхідних для погашення заборгованості. Ціни цих активів починають падати, оскільки кількість бажаючих їх купити менша, ніж тих, хто хоче їх продати.

Паніка на фінансовому ринку, на думку Кіндлебергера, триває доти, доки учасники ринку не усвідомлять, що ціни на їхні активи є заниженими, торгівля ними порушується (закриття фондових бірж, банківські “свята”), а уряд і центральний банк не зроблять необхідних кроків для відновлення довіри до фінансових інститутів. Г. Мінскі звернув увагу на те, що збільшення кредитування в цей період фінансує бум, який призводить до зростання пропозиції грошей у країні [6, с. 138–152]. Такий механізм фінансової кризи був характерним для багатьох криз, зокрема фінансової кризи 2008 р.

У науковій літературі є й інші підходи до пояснення виникнення фінансових криз і механізму їх прояву. Зокрема, багато економістів вбачають їхні причини у проблемах, що виникають у банківській системі. А механізм їх прояву зводиться до такого: в періоди економічного піднесення банки допускають збільшення ризикованих кредитів фірмам і домашнім господарствам, які використовують їх для спекулятивних цілей – придбання нерухомості, акцій та облігацій. Якщо під впливом певних подій вартість цих активів знижується, то у позичальників виникають проблеми з оплатою кредитів. Це саме стосується і банків, що взяли ці активи як заставу. Частка сумнівних кредитів починає зростати, а це викликає недовіру вкладників до банків. Щоб захистити себе, вони починають забирати депозити, переміщувати їх у безпечніші місця. Якщо цей процес набуває розмаху, починається банківська паніка з усіма її негативними наслідками [7, с. 307].

Сучасні монетаристи, як зазначено вище, пов’язують фінансові кризи з кризою банківської системи. На їхню думку, коли банківська система послаблюється, окремі банки можуть опинитися під загрозою банкрутства або збанкрутувати. Це викликає банківську паніку. Клієнти, які неспроможні відрізнити банки, яким загрожує банкрутство, від надійних, масово забирають свої депозити. В результаті обов’язкові резерви банків скорочуються, що ставить під загрозу нормальне функціонування усієї банківської системи. Зазнають втрат і банки, які працюють стабільно, оскільки за забезпеченням ліквідністю знецінюються їх активи. Для подолання фінансової кризи монетаристи рекомендують центральним банкам підтримувати ліквідністю платоспроможні банки, які опинились в небезпеці. Така рекомендація була, зокрема, обґрунтована американським економістом А. Шварц [4, 11-40].

Проте цей підхід до подолання фінансової кризи критикує багато економістів на тій підставі, що дуже важко відрізнити платоспроможні банки, які мають труднощі з ліквідністю під час кризи, від неплатоспроможних, неперспективних банків.

Причиною фінансової кризи може бути також завищений валютний курс. Рівень валютного курсу є однією з найважливіших характеристик стану економіки. Відомо, що рівень валютного курсу впливає на стан всієї економіки, особливо якщо вона інтегрована у світове господарство. Його завищення є негативним для експортерів, а вітчизняні підприємства, продукція яких конкурує з імпортною, опиняються у невигідному становищі, оскільки ціни на імпорт знижуються. Однак з певних причин і, зокрема, високого рівня інфляції, прив’язки курсу національної валюти до сильніших валют (долара чи євро), запровадження режиму фіксованого валютного курсу останній виявляється завищеним. Якщо курс національної валюти буде завищеним тривалий час і центральний банк своєчасно не корегуватиме його, то в економіці виникатимуть такі події, які можуть викликати фінансову кризу, а саме:

     -зростання обсягу надання кредитів в доларах чи євро як вигідніших порівняно з кредитами в національній валюті;

    - збільшення зовнішніх запозичень комерційних банків;

   -поступове вичерпування валютних резервів внаслідок валютних     інтервенцій для підтримання фіксованого валютного курсу.

Кінцевим результатом завищення курсу національної валюти є її стихійна девальвація, проблеми у фірм і домашніх господарств з погашенням валютних кредитів комерційним банкам, а останніх – перед іноземними позичальниками. В результаті виникає фінансова криза, яка може перерости в економічну кризу. Прикладом такого механізму виникнення фінансової кризи є Бразилія, Південна Корея, Таїланд, Росія (1997 – 1998) та Україна (2008) [8, с. 31].

Однією із причин фінансових криз є різкі зміни напрямів потоків міжнародного капіталу між країнами. В умовах глобалізації економіки сформувалися величезні потоки міжнародного спекулятивного капіталу, які контролюють міжнародні банки. Вони переважно виступають в формі портфельних інвестицій і короткострокового фінансового капіталу. Такий капітал швидко переміщується із країни в країну, намагаючись отримати високі прибутки. Особливо мобільною є короткострокова заборгованість, деномінована в американських доларах. Поштовхом для різких коливань в русі міжнародного капіталу можуть бути різні події в економіці, але найчастіше різкі коливання – це знецінення національної валюти, погіршення ринкової кон’юнктури, зниження конкурентоспроможності країни, зміни в нормативних актах країни, політична та економічна нестабільність тощо.