Виробництво як процес суспільної праці

У даному випадку виробництво  розглянуто в його найголовнішій іпостасі - як основа життєдіяльності людей. Але ж виробництво, доставляючи засоби існування людям, обслуговує й само себе. Тому в кожній з названих сталій виконуються й чисто виробничі функції. Так, на стадії виробництва ми бачимо виробництво не лише предметів споживання, а й засобів виробництва. В процесі розподілу розподіляється, окрім продукту, робоча сила та засоби виробництва між різними сферами, галузями й підприємствами соціально-економічної системи. Виробнича функція стадії обігу проявляється в обміні діяльністю, а на стадії споживання паралельно з особистим діє виробниче споживання. (Див. додаток 1, схема 2.)

На всіх цих стадіях  суспільного виробництва люди вступають  між собою в певні відносини. Тому, коли ми говоримо про виробничі  відносини, розуміємо під ними всю  сукупність. А саме: відносини виробництва, розподілу, обміну й споживання.

Суть і основу названих відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Тому що вони характеризують: по-перше, суспільний спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, по-друге, відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва; по-третє, умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва, тобто ту суспільну форму, у якій відбувається виробництво. Отже, відносини власності визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також його масову і соціальну структуру. Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-економічних відносин. саме тому марксистська політекономія виділяє їх як свій специфічний предмет вивчення.

Проте виробничі відносини  виникають не лише з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ або привласнення засобів і результатів виробництва. Вони виникають також і в процесі організації виробництва та управління ним. Ця група відносин називається організаційно-економічними відносинами. Специфіка організаційно-економічних відносин полягає в тому, що вони характеризують лише стан виробництва, відображають особливості розвитку факторів виробництва, їх суспільну комбінацію. При цьому не зачіпаються соціально-економічні форми виробництва (феодалізм, капіталізм, соціалізм тощо). Тому організаційно-економічні відносини можуть мати спільний зміст на різних історичних ступенях розвитку. Це, наприклад, поділ праці, спеціалізація та кооперація праці, комбінування виробництва тощо.

Звернемося до прикладу. У виготовленні металу беруть участь шахтарі (добувають вугілля, руду), чавуноливарники (виготовляють чавун), сталеварники (з чавуну роблять сталь), прокатники (виготовляють стальний прокат). Всі вони об’єднані один з одним певними виробничими зв’язками: технологією виробництва сталі, послідовністю виконання робіт, різними нормативами і та. ін., які практично байдужі до пануючого в суспільстві соціально-економічного ладу або до того, кому належить шахта, завод - приватнику чи державі. (Див. додаток 1, схема 3.)

Підкреслюючи інертність організаційно-економічних відносин до відносин власності на засоби виробництва (тобто найпрогресивніша форма власності не забезпечить високої якості металу, якщо буде порушена технологія його виробництва), в той же час слід пам’ятати, що саме виробництво, а, отже, й організаційно-економічні відносини теж є похідними (як і соціально-економічні) від відносин власності. Історично будь-яке виробництво починається з привласнення кимось (общиною, державою, колективами людей або приватними особами) засобів виробництва. Правда, потім, на відміну від соціально-економічних відносин, вони функціонують як самостійні, що створює зовнішню видимість непричетності їх до власності.

Організація виробництва - це процес забезпечення єдності, злагодженості функціонування факторів виробництва; взаємодія людей, що беруть участь у виробництві.

Це служить підставою  багатьом західним економістам стверджувати (а зараз це повторюється і в Україні), що предметом політекономії (економічної теорії) повинні бути саме організаційно-економічні відносини, бо їх вивчення дає можливість, абстрагуючись від соціально-економічних відносин, вирішити завдання, як в умовах обмеженості ресурсів забезпечити економічне зростання й задовольнити безмежні потреби людей. (Див. додаток 1, схема 3.)

Отже, структура виробничих відносин суспільства неоднорідна. Вона включає в себе соціально-економічні, та організаційно-економічні відносини. Основою ж усіх виробничих відносин виступають відносини власності. В сукупності всі ці відносини складають систему виробничих відносин суспільства. (Див. додаток 1, схема 4.)

Чому предметом політекономії  є виробничі відносини? як об’єкт вивчення політекономії: продуктивні сили як відносини людей до природи та виробничі відносини як відносини між людьми в процесі створення ними необхідних засобів існування (матеріальних благ). Що ж конкретно вивчає політекономія ?

Предметом вивчення для  політекономії виступає не все суспільне  виробництво в його багатогранності, а лише виробничі відносини в їх системі. Чому саме виробничі відносини? Тому, що, по-перше, система виробничих відносин утворює економічну структуру суспільства, його економічний базис. Саме вони створюють стимули (або антистимули) для розвитку (гальмування) продуктивних сил. По-друге, виробничі відносини визначають соціальну та політичну структуру суспільства. Тобто, вони виступають основою, яка визначає політичні, правові, ідеологічні, національні, сімейні та інші суспільні відносини та інститути, котрі утворюють в сукупності надбудову суспільства. Економічний базис – сукупність виробничих відносин певного суспільства.

Надбудова є формою існування  базису, вона виникає на його основі, органічно з ним пов’язана, ним  визначається. В той же час політика, право, мораль та інші елементи надбудови відіграють активну роль по відношенню до базису, зворотно впливають на економічні відносини, що їх породили, а через них і на розвиток продуктивних сил суспільства. Тому політекономія, вивчаючи виробничі відносини у взаємозв'язку з відносинами надбудови, має можливість більш глобально пізнавати закони розвитку суспільного виробництва. Продуктивні сили та виробничі відносини знаходяться у взаємозв'язку, взаємодії й суперечливій єдності, яка, як буде показано далі, виступає внутрішнім джерелом розвитку суспільного виробництва. В чому це проявляється? Це проявляється в тому, що виробничі відносини встановлюються не по волі людей, не за їх бажанням. Той чи інший тип виробничих відносин - результат певного рівня розвитку і характеру продуктивних сил. У суспільному виробництві свого життя, писав К.Маркс, люди вступають в певні, необхідні, від їх волі незалежні відносини виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. У свою чергу, виробничі відносини, як було з’ясовано вище, утворюють суспільну форму, в якій розвиваються продуктивні сили, надають цьому розвиткові соціальної визначеності.

Єдність і взаємодія  продуктивних та виробничих відносин утворюють спосіб виробництва. Спосіб виробництва в єдності з надбудовою (з усіма характерними для неї формами життєдіяльності: ідеологічними, політичними, соціальними і. т.д.) утворюють суспільно-економічну формацію.

Довгий час такі поняття, як "суспільне виробництво", "народне  господарство", "народногосподарська система", "економічна система", практично збігалися. Проте за останні 40-50 років ситуація докорінно змінилася. На периферії того, що ми визначаємо як суспільне виробництво, почали створюватися могутні структури, які якоюсь частиною належать до економіки, але в цілому знаходяться за її межами. Це такі структури, як "економіка та наука", "економіка та освіта", "економіка та соціальна інфраструктура", "економіка та оборона", "економіка та екологія" і т.д. За цих умов структура економічної (народногосподарської) системи суттєво ускладнюється (Див. додаток 1, схема 5.)

А це означає, що вивчаючи виробничі відносини як суспільну  форму розвитку продуктивних сил, політекономія повинна до їх складу включати також ті відносини, які складаються в цих структурах тому, що вони суттєво впливають на характер функціонування й розвиток продуктивних сил суспільства.

Економічні відносини, які є предметом вивчення економічної  теорії, складаються у виробництві, або з приводу виробництва. Спонукальним мотивом виробничої діяльності виступають потреби. Зрозуміло, що людині завжди потрібні їжа, вода, житло, одяг, духовні блага. Все це не надається природою у готовому вигляді: його треба створювати.

Потреби багатогранні, різносторонні  і постійно розвиваються. Намагаючись їх задовольнити, суспільство в кожний даний момент зустрічаються з відносною обмеженістю ресурсів.

Основна суперечність економічного розвитку саме й полягає в протиріччі між постійно зростаючими потребами  і обмеженістю виробничих ресурсів.

Суть суперечності та механізм її вирішення ми і розглянемо у даному підрозділі. Проаналізуємо детальніше поняття "потреби" . Найбільш просте і суттєве визначення: потреби — це внутрішні спонукальні мотиви діяльності людини. Іншими словами — це бажання споживачів придбати і використати товари і послуги, які приносять їм користь.

Перелік таких продуктів  та послуг — надзвичайно широкий: продукти харчування, одяг, житлові  будинки, автомобілі, магнітофони, компакт-диски і т.д. Досить зазначити, що лише в Україні випускається більше 20 тис. найменувань продукції, а перелік послуг навіть важко визначити, що, у свою чергу, свідчить про величезну різноманітність різного роду потреб.

В залежності від вибраного  критерію потреби можна класифікувати на певні групи.

 Наприклад:

1. За рівнем необхідності (першочерговості):

а) потреби в предметах першої необхідності (харчі, житло, одежа);

б) потреби в предметах  розкошу (яхти, норкові шуби і т. п.).

2. За  об'єктами:

а) матеріальні потреби;

б) духовні потреби.

3. За суб'єктами:

а) особисті потреби;

б) потреби фірм;

в) державні потреби.

4. За формами задоволення:

а) потреби, які задовольняються  індивідуально;

б) потреби, які задовольняються  колективно (водопостачання, газопостачання та ін.)

5. За роллю у суспільному  відтворенні:

а) потреби в предметах  споживання;

б) потреби в засобах  виробництва.

Можна виділити й групи  відповідно до інших критеріїв

У західній економічній  літературі найбільшого поширення  в класифікації потреб людини набула так звана піраміда потреб відомого соціолога із США А. Маслоу, яка відображає рівні пріоритетності. В основі такої піраміди знаходяться основні матеріальні (фізіологічні) потреби — в продуктах харчування, одязі, житлі, відтворенні людського роду. Наступний рівень — потреби "в безпеці", тобто захист як від негативних зовнішніх факторів (посягання на свободу та життя) так і від соціальних проблем (від безробіття, злиднів, допомоги в оздоровленні). Третій рівень потреб передбачає потреби в стосунках між людьми, які основані на доброзичливості, любові. Четвертий — характеризує повагу до людини з боку інших людей та самоповагу. Вершину піраміди складає потреба, що відтворює людину як особистість в суспільстві, тобто така, яка реалізується через розвиток та примноження здібностей, інтелекту і т.д.

Матеріальні і духовні  потреби практично безмежні, а  це означає, що повністю задовольнити їх за допомогою товарів та послуг неможливо. Ця ознака властива саме сукупності потреб. Що ж стосується потреби в конкретному товарі або послузі, то її, звичайно, можна задовольнити: скажімо протягом короткого періоду можна купити потрібний одяг, піти в театр або полікувати зуба. Деякі потреби можуть бути задоволені протягом життя людини тільки раз (наприклад, операція апендициту або вища освіта для дитини).

Інша справа, коли йдеться про сукупні потреби. Розвиток виробництва завжди породжує нові потреби, які зразу задовольнити неможливо. Наприклад, ще не так давно у нас не було бажання придбати персональний комп'ютер, відеомагнітофон, електронні годинники тощо. Більше того, задоволена одна потреба породжує іншу: це загально соціологічний закон, що діє як на рівні конкретної особи, так і на рівні груп людей або інститутів, які складають суспільство. Це стосується як загальних матеріальних потреб людини(харчі, одежа, житло), так і специфічних потреб, що обумовлюються соціальним і культурним середовищем, в якому знаходиться людина. З часом потреби змінюються, примножуються з появою нових виробів та під впливом широкої реклами та енергійного стимулювання збуту. Кінцева мета, або завдання економічної діяльності полягає у прагненні задовольнити ці багатогранні потреби.

Що до фаз суспільного  виробництва, нагадаємо, насамперед, відому істину про те, що основою життя  людського суспільства є виробництво  матеріальних і духовних благ: щоб жити, трудитися, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто постійно споживати матеріальні і духовні блага. А споживати можна лише те, що створене людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти засоби до життя.

Процес виробництва  матеріальних і духовних благ представляє собою трудову діяльність людей.

Суспільне виробництво  за своєю структурою складається  з таких елементів:

а) власне виробництво 

б) розподіл; по фазна  структура виробництва

в) обмін;

г) споживання.

 Ці елементи називають  фазами виробництва, тому дану  структуру можна назвати по фазною структурою виробництва. Фази між собою тісно взаємопов'язані, хоч кожна з них відносно відокремлена, тобто має певні характерні особливості.

Насамперед, тісно взаємозумовлені власне виробництво і споживання. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче і особисте.

 

Розділ-3.  Матеріальне і нематеріальне  виробництво.