Виробництво як процес суспільної праці

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ  І ПІДПРИЄМНИЦТВА

  Кафедра суспільних  дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                   

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни “Політична економія”

на тему:

Виробництво як процес суспільної праці

 

         Виконала :

         студентка групи ФНм-21

Варениця.

Перевірив:

         Муляр А.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хмельницький 2007.

План.

Вступ.......................................................................................................................                                                                                                          

Розділ-1. Суспільне виробництво  як система економічних відносин............  

1.1. Суспільне виробництво  й система економічних законів........................                

1.2.  Виробництво та  його роль у житті суспільства...........................................                              

1.3.  Продуктивні сили  та виробничі відносини...............................................                                     

Розділ-2.  Потреби як рушійний мотив виробничої діяльності........................            

Розділ-3.  Матеріальне  і нематеріальне виробництво......................................

3.1. Основні фактори суспільного  виробництва та їхня взаємодія.................

3.2.  Суспільний продукт....................................................................................

3.3.  Ефективність суспільного  виробництва.....................................................

Висновок................................................................................................................

Використана література.....................................................................................

Додаток            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Дана курсова робота відображає економічну форму зв’язку між  людьми у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання благ у межах  певного суспільного способу  виробництва. Дана  робота є актуальною тому, що виробництво являється не тільки процесом створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва  взаємодіють праця і природа. Праця – людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Праця і виробництво  є не тотожні поняття. Виробництвом являється процес праці, який має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення – засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.

Процес праці здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від  того, як поєднуються його фактори  і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва. Тому у даній курсовій роботі ми ставимо перед собою завдання дослідити питання та дізнатись суть суспільного виробництва та системи економічних законів, суспільного продукту, дослідити чи є потреби  рушійним мотивом виробничої діяльності та дізнатись про виробництво та його роль у житті суспільства.

Наукова новизна полягає в тому, що в даній курсовій роботі ми дослідили що, організація виробництва являється процесом забезпечення єдності, злагодженості функціонування факторів виробництва і взаємодії людей, що беруть участь у виробництві. Це служить підставою багатьом західним економістам стверджувати (а зараз це повторюється і в Україні), що предметом політекономії (економічної теорії) повинні бути саме організаційно-економічні відносини, бо їх вивчення дає можливість, абстрагуючись від соціально-економічних відносин, вирішити завдання, як в умовах обмеженості ресурсів забезпечити економічне зростання й задовольнити безмежні потреби людей.

 

Розділ -1. Виробництво як процес суспільної праці.

 

         

1.1. Суспільне  виробництво й система економічних  законів.

 

Розвиток  економіки  (суспільного  виробництва) не є випадковим процесом. У ній, як і в природі, через зовнішній, здавалося б, хаос, прокладає свій шлях необхідність закономірного розвитку.  Тобто мова йде про те,  що економічні  (господарські)  процеси  направляються  внутрішніми, властивими саме їм законами.

Вивчення і пізнання загальних економічних законів  має винятково велике значення для створення політекономії у широкому розумінні. Саме тому, що різні політекономічні школи (особливо західні) займалися і продовжують займатися вивченням переважно специфічних економічних законів (в першу чергу законів, властивих капіталізму), досі практично не існує єдиної політекономії як науки, вона розділена на декілька розрізнених політекономій, мало пов’язаних одна з одною. А в окремих випадках, вона виродилася в Аристотелеву хремастику, тобто в певні рекомендації як, використовуючи знання специфічних законів, заробляти гроші. На жаль, більшість вітчизняних економістів теж стали на такі позиції.

У той же час, у сучасних умовах загальні економічні закони й  закономірності дають все більше про себе знати у зв’язку з  небувалим процесом усуспільнення виробництва на основі інтернаціоналізації капіталу та міжнародної економічної інтеграції. За цих умов розкриття загальних економічних закономірностей стало нагальною необхідністю, тому що дозволяє розглядати суспільний розвиток як єдиний світовий процес.

Історії відомі дві різні  за своєю сутністю і змістом економічні форми зв’язку між людьми у  процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання благ: безпосередньо суспільна та опосередковано суспільна. Матеріальною основою життя й поступального розвитку людської цивілізації є виробництво та його прогрес. Тому аналіз загальних економічних основ виробництва як цілісного соціального організму утворює вихідну базу для політичної економії, а саме виробництво виступає загальним об’єктом вивчення.

 

 

1.2. Виробництво та його роль у житті суспільства.

 

Що ж ми розуміємо  під виробництвом? Спробуйте уявити життя людей без їжі, одягу, взуття, житла. Це неможливо, бо саме за допомогою цих речей підтримується життя людей. Але різні речі, з допомогою яких люди підтримують своє існування, в готовому вигляді, як манна небесна, з неба не падають. Ці речі, які економісти назвали матеріальними благами, люди повинні створювати самі. Людська діяльність, спрямована на створення матеріальних благ (засобів існування) - це й є виробництво. Виробництво благ, призначених для задоволення потреб людей, пройшло тривалий історичний шлях розвитку: від добування їжі за допомогою елементарних знарядь первісної людини до сучасного рівня перетворювальної діяльності суспільства. Та все ж будь-яке виробництво, первісне чи сучасне, характеризується деякими спільними рисами. Воно має у основі єдині три компоненти (фактори): робочу силу людини, предмети праці, і засоби праці.

Робоча сила - це здатність  людини до праці. Предмет праці - те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага. Нарешті, засоби праці - це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину), виробляючи з нього необхідні засоби існування. Предмети праці в сукупності з засобами праці складають засоби виробництва.

Робоча сила виступає в якості особистого фактора виробництва. Це головна творча продуктивна сила суспільства. Засоби виробництва складають речовий фактор виробництва. В результаті взаємодії факторів виробництва створюється продукт праці, призначений задовольняти ті чи інші потреби людей. Сама ж праця, в результаті створення корисних матеріальних благ (продукту, послуг і та ін.), виступає як продуктивна сила.

Кількісне відношення обсягу (маси) виробленого продукту (послуг) до затрат праці, затраченої на їх виготовлення, характеризує продуктивність праці. Засоби виробництва (речовий фактор) самі по собі - це купа мертвих речей. Для сили того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з робочою силою (особистий фактор). Лише жива праця спроможна воскресити з мертвих і перетворити в діючі засоби виробництва. А це означає, що вирішальним елементом будь-якого виробництва є людина з її умінням, виробничим досвідом, навичками до праці. Отже, особистий та речовий фактори виробництва повинні постійно взаємодіяти. В результаті, такої взаємодії факторів виробництва виникає нова категорія - продуктивні сили.

 

 

1.3. Продуктивні  сили та виробничі відносини.

 

Продуктивні сили суспільства - це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв’язку.

Продуктивні сили - це одне з основних понять політичної економії. Історія розвитку людства являє собою процес зміни, розвитку і вдосконалення засобів праці людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу.

Звідси випливає дуже важливий практичний висновок: перехід від одного етапу розвитку суспільства до наступного не перериває розвитку й не вимагає знищення наявних продуктивних сил, щоб усе починати заново. Навпаки, нові суспільні сили, які приходять до влади, можуть остаточно довести свої переваги, якщо вони максимально використають створені в старому суспільстві (на попередньому етапі розвитку) продуктивні сили та забезпечать їх піднесення на якісно більш високий рівень.

На жаль, цей висновок люди не завжди успішно реалізують у своїй практичній діяльності. І тепер, у період еволюційної зміни суспільного ладу в Україні, деякі деструктивні сили намагаються знищити не лише політичні структури старого ладу, а й ущент зруйнувати економіку для того, щоб, як обіцяється, на новому місці збудувати нове життя. До чого це привело, констатував Президент Л. Кучма у вересні 1995р., виступаючи на Всеукраїнській нараді економістів: Економіка України набула рис колоніальної і все більше стає сировинним придатком провідних країн Заходу, постачальником дешевої робочої сили, ринком збуту залежних товарів та застарілих технологій.

Продуктивні сили - це не просто сукупність людей, що володіють  певним виробничим досвідом, та засобами виробництва. Вони, в першу чергу, відображають відношення суспільства до природи. Людина - це біосоціальна істота. Тобто, з одного боку, вона є породженням природи й не може існувати без природного середовища, яке є для неї джерелом матеріального існування. Ще А.Сміт говорив, що праця є батьком багатства, а земля (природа) його матір’ю. А, з іншого боку, людина може жити, діяти й розвиватися лише будучи включеною в суспільний в’язок з іншими людьми, тобто в певне соціальне середовище.

Ця двоїстість людини зумовлює той факт, що вона, з одного боку, щоб забезпечити собі матеріальне  існування, вступає в певні відношення з природою, використовує природний матеріал, переробляє його й створює необхідні для життя матеріальні блага. Саме ці відносини між людиною та природою, які характеризують виробничий, технологічний зв’язок у суспільному виробництві, складають основний зміст продуктивних сил. (Див. додаток 1, схема 1.)

 

 

Розділ-2.  Потреби як рушійний мотив  виробничої діяльності.

Так чи інакше люди пов’язані  в своїй виробничій діяльності. Навіть Робінзон на своєму безлюдному острові користувався знаряддями праці (сокира, рушниця, лопата і та. ін.), перенесеними з затопленого корабля, тобто виготовленими іншими людьми. Як дотепно зазначив німецький письменник минулого століття Карл Берне, багато без чого людина може обійтися, але не без собі подібних. Тому створення матеріальних благ завжди є суспільним процесом. Отже, будь-яке виробництво має суспільний характер. А це означає, що в процесі виробництва люди вступають у відносини не лише з природою, але й між собою. І ці відносини отримали назву виробничих або економічних відносин.

Виробничі відносини  не слід розуміти лише як відносини, що виникають між людьми безпосередньо в процесі виробництва матеріальних благ або послуг. Під виробництвом, а точніше "суспільним виробництвом", економісти розуміють весь процес відтворення, який включає в себе чотири ланки (стадії):

• безпосередньо виробництво як процес створення матеріальних благ (послуг);
• розподіл, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробленому національному продукті (в натурі або в певній сумі грошей) ;
• обмін, в процесі якого отримана частка при розподілі (натуральна, грошова) обмінюється на необхідні конкретні засоби існування;
• споживання - тут вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дається поштовх до початку нового виробничого циклу.