Відтворювальні цикли та кредити в ринковій економіці

* переоформлення комерційного  кредиту на банківський (дисконт  векселів), що означає перетворення  товарної форми кредиту в грошову.

До переваг  комерційного кредиту можна віднести його оперативність, технічну простоту оформлення. Він активізує механізм мобілізації фінансових активів, зменшує  обсяги прямого банківського кредитування і відповідно, масу безготівкових  грошей. Підвищується взаємоконтроль і взаємозалежність між суб'єктами комерційного кредиту. Доцільність  використання комерційного кредиту  аргументується ще і тим, що кредиторська та дебіторська заборгованості між  суб'єктами виноситься в рамки договірних відносин і оформляється офіційним  юридичним документом - векселем.

Споживчий кредит відбиває відносини між кредитором і позичальником з приводу кредитування кінцевого споживання. В ролі позичальників тут виступають фізичні особи, а в ролі кредиторів – банки, позабанківські кредитні установи (ломбарди, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи), підприємства і організації. Видача споживчого кредиту населенню прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.

Комерційні  банки можуть надавати споживчі кредити  безпосередньо позичальникам, котрі  звертаються у банк за позикою (прямі  кредити), або через посередників (торгова фірма, прокат, ломбард), котрі  продають товар споживачу, надають  послуги або обслуговують їх під  зобов'язання позичальника (непрямі  кредити). Серед непрямих кредитів найбільш поширеними є позики, пов'язані купівлею товарів тривалого користування. В даному випадку обслуговування позичальника здійснюється спільно  банком і торговельною фірмою. Для  цього вони укладають між собою  угоду про надання кредиту  для купівлі товару з наступною  виплатою (з розстрочкою). Клієнт (покупець товару спочатку оплачує до 30-40 відсотків  вартості товару, а під неоплачену частину товару банк надає клієнту позику і перераховує торговій фірмі, залишаючи собі суму початкового внеску клієнта в забезпечення кредиту. Після погашення позики, початковий внесок клієнта перераховується на рахунок торговельної фірми.

Можливий  інший варіант, коли на неоплачену частину  виписуються векселі із строком, що відповідає строку відстрочки на купівлю  товару. Банк обліковує векселі і  перераховує гроші торговельній фірмі. Коли наступає строк погашення  позичальник сплачує векселі  і таким чином повертає позику.

Державний кредит відбиває кредитні відносини з приводу акумуляції державою грошових ресурсів на засадах поворотності для фінансування державних видатків. Кредиторами можуть виступати фізичні або юридичні особи, позичальником - держава в особі її органів (Міністерство фінансів, місцеві органи). Дана форма дозволяє позичальнику мобілізувати додаткові кошти для покриття бюджетного дефіциту, без здійснення для цих цілей паперово-грошової емісії. Для кредиторів державний кредит слугує формою заощадження або інвестування коштів у цінні папери, що приносить їм додатковий гарантований дохід. Державний кредит також використовується як один із засобів стабілізації грошового обігу.

 Державні позики поділяються:

1) в залежності  від того, хто виступає у ролі  позичальника (центральні чи місцеві  органи влади) на:

* централізовані (позичальником виступає  уряд за його повноваженнями  міністерство фінансів); 
* децентралізовані (позичальником виступають місцеві органи влади);

2) в залежності  від місця одержання на:

* внутрішні (розміщуються в середині  країни);

* зовнішні  надаються МВФ, МБРР та іншими міжнародними і державними

кредитними  установами США, Німеччини, Канади та інших  країн);

3) в залежності від строку погашення на:

* короткострокові (до 1 року);

* середньострокові (понад 5 років);

4) в залежності  від порядку оформлення кредитних  відносин на:

* облігаційні (передбачають розміщення  державних облігацій);

* безоблігаційні (розміщуються під  скарбницькі зобов'язання або  шляхом прямого кредитування  центральним банком державного  бюджету).

Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. І являє собою тимчасову передачу товарних або грошових ресурсів одних країн для використання іншими країнами з метою прискорення їх суспільно-економічного розвитку.

Розрізняють такі основні напрями міжнародних  кредитних відносин:

- відносини, що виникають між високорозвинутими країнами світу і тими, що розвиваються, намагаючись стати врівень з ними;

- відносини, що виникають між розвинутими країнами;

- відносини, що виникли недавно між високорозвинутими країнами і колишніми країнами соціалістичної співдружності, які відмовилися від соціалістичної доктрини і стали на капіталістичний шлях розвитку.

Суб'єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки, міжнародні та регіональні  валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і позичальниками - представники різних країн. Залежно від суб'єктів міжнародних кредитних відносин виділяють: кредит між підприємствами (фірмами) різних країн;

банківський кредит у міжнародній торгівлі; міждержавні (урядові) кредити; кредити міжнародних  і валютно-фінансових організацій.

Міжнародний кредит у сучасних умовах обслуговує широке коло світогосподарських зв'язків: міжнародну торгівлю, інвестиційні процеси, регулювання платіжних балансів і зовнішнього боргу різних країн  тощо.

Серед міжнародних  кредитних організацій центральне місце посідають Міжнародний  валютний фонд (МВФ) членом якого Україна є з З вересня 1992 р., та Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Міжнародний кредит за своїм характером поділяється  на грошовий і товарний. При наданні  позик у грошовій формі об'єктом  позики виступають міжнародні платіжні засоби, вільно конвертовані національні  валюти. Товарна форма міжнародного кредиту зв'язана з комерційним, або фірмовим кредитом - товари надаються підприємствами (фірмами) різних країн з відстрочкою платежу.

Можна вважати, що існують три основні види міжнародного кредиту:

1) державний кредит, що надається  на двосторонній і багатосторонній  основі, включаючи позики міжнародних  організацій;

2) банківський кредит, пов'язаний  з кредитними відносинами між  банками різних країн;

3) комерційний кредит, що безпосередньо  обслуговує зовнішню торгівлю  та послуги підприємств (фірм).

Кредитні відносини складаються  на принципах:

- повернення;

- терміновості;

- платності; 

- гарантованості.

   На основі міжнародного кредиту сформувалися місткі міжнародні ринки позичкових ресурсів. Крім великих національних, міжнародних за своїм характером (наприклад, нью-йоркський, лондонський та ін.), виникли й досягли на сучасному етапі колосальних розмірів світовий ринок капіталів, ринок євровалют та єврокапіталів. Ключову роль на цьому ринку як суб`єкти міжнародних кредитних відносин відіграють міжнародні банківські консорціуми.

 Операції  на світовому ринку капіталів  за своїм характером поділяють  на комерційні – ті, що пов`язані із зовнішньою торгівлею, та фінансові (вивіз капіталу, погашення заборгованості та ін.)

Функції міжнародного кредиту:

- забезпечення перерозподілу між  країнами фінансових і матеріальних  ресурсів, що сприяє їх ефективному  використанню;

- збільшення нагромадження в  межах всього світового господарства  за рахунок використання тимчасово  вільних грошових коштів одних  країн для фінансування капіталовкладень  в інших країнах; 

        - прискорення реалізації товарів у світовому масштабі.  
У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність позичальників внаслідок сплати величезних відсотків за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.  
  Фактори поширення кредитних відносин у міжнародній сфері:  
- інтернаціоналізація виробництва і капіталу;  
- активізація міжнародних економічних зв`язків; 
- зміцнення позицій ТНК;  
- НТР, досягнення у сфері комунікаційних технологій.

Для того, щоб одержати позику МВФ уряд держави -- члена цієї організації має  письмово викласти цілі своєї економічної  політики, макроекономічні прогнози, заходи в галузі структурної, податково-бюджетної, грошово-кредитної і валютної політики на найближчі дванадцять місяців. 
    ЄБРР надає в Укра'їні фінансову підтримку приватним і приватизованим комерційним підприємствам (фірмам), а також тим державним підприємствам, які допомагають створенню необхідної інфраструктури для розвитку приватного сектора економіки (енергетика, транспорт, телекомунікації тощо). Україна є одним з акціонерів ЄБРР. 
Що ж до функцій кредиту в цілому, то вони є такими:  
Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сутності і ролі кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси.  
Швидкість та інтенсивність перерозподілу вартості за допомогою кредиту багато в чому визначаються його доступністю і, насамперед, рівнем позичкового відсотка. Високі відсоткові ставки за кредитами гальмують перерозподільчі процеси.  
   В цілому, масштаби розширення кредиту і відповідно процесів кредитного перерозподілу обмежені загрозою посилення інфляційних процесів.  
   Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов'язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у  
відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту — переказні векселі, чеки, кредитні картки тощо — починають заміняти реальні гроші в сфері обігу. 
    Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулююча функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Позичальники використовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно для реалізації власних економічних інтересів, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток. 
   Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. Вона є складовою загального механізму управління процесом кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб'єкт не може дозволити собі нехтувати контролем за кредитом. Успішне управління кредитом вимагає поєднання зусиль кредитного контролю із спрямованістю суб'єктів господарювання на отримання прибутку від надання (одержання) позики.Завдяки реалізації своїх функцій, кредитні відносини активно впливають на процеси відтворення і нагромадження капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях. 
ІІІ. Кредитна система України та її роль в економічному відтворенні на сучасному етапі.

Кредитна система України —  це мережа кредитних установ на чолі з Національним банком України та інші організації (наприклад, кредитні спілки, ломбарди).

Головною ланкою кредитної системи  є банки. Сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв’язку становлять банківську систему – складову частину кредитної системи. В Україні склалася дворівнева банківська система. Першим її рівнем є Національний Банк України (НБУ), другим – банки та банківські установи.

Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської  діяльності та громадян за рахунок  залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших  кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських, операцій, передбачених законодавством України. Банки є юридичними особами, економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих та розпорядчих  органів державної влади в  рішеннях, пов'язаних з їх оперативною  діяльністю, а також щодо вимог  і вказівок, які не відповідають чинному законодавству.

Національний Банк України –  державний банк країни, який разом  із своїми філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи. Національний Банк України утворений згідно з Законом України „Про банки і банківську діяльність” від 30 березня 1991 року. НБУ є центральним банком, і знаходиться він у власності Української держави та підзвітний Верховній Раді України, провадить єдину державну грошову та кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організовує і здійснює міжбанківські розрахунки.

Другий рівень банківської системи  — комерційні банки, що створюються  на акціонерних або пайових засадах.

Як на Центральний банк, на нього згідно з законом, було покладено такі 
основні функції:

-емісія грошей та організація їх обігу; 
-кредитор останньої надії для комерційних банків; 
-організація розрахунків між банками; 
-обслуговування державного боргу країни; 
-проведення операцій на ринку державних цінних паперів та валютному ринку; 
-видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;

Контроль за діяльністю комерційних банків. В межах єдиної кредитної системи України виникають правові відносини між Національним банком України і комерційними банками при: наданні комерційним банкам кредитів на строк за домовленістю з позичальниками та кредитів під заставу векселів і цінних паперів; веденні рахунків банків-кореспондентів; здійсненні розрахункового касового обслуговування комерційних банків; організації інкасації та перевезенні грошових знаків та інших цінностей.