Відтворювальні цикли та кредити в ринковій економіці

Фази середньострокового економічного циклу.

У перебігу економічного циклу розрізняють  чотири фази, що послідовно змінюють одна одну - "криза", "депресія", "пожвавлення" та "піднесення".

Криза - це порушення рівноваги в економіці, результатом чого є зниження або  зупинка виробництва. Під час  найбільш глибоких криз відбувається руйнування продуктивних сил суспільства. Розрізняють два види криз - "криза  надвиробництва" та "криза недовиробництва". Для розвинутої ринкової економіки  найбільш характерною є криза  надвиробництва. Його характерні риси :

1. Товарів  виготовлено більше, ніж потребує  платоспроможний попит на них;  ускладнюється і унеможливлюється  збут.

2. Внаслідок  переважання пропозиції над попитом  різко спадають ціни.

3. Різко  скорочується виробництво.

4. Підприємці, які неспроможні оплатити свої  боргові зобов'язання, розорюються.

5. Скорочення  виробництва призводить до зростання  безробіття, падіння життєвого рівня  трудящих та відповідно - до подальшого  скорочення попиту.

6. Банківські  рахунки та цінні папери перестають  вважатися надійним розміщенням  капіталу. Зростає попит на готівку.  Масове вилучення банківських  вкладів веде до краху банків. Масова пропозиція акцій та  інших цінних паперів веде  до різкого падіння цін на  них.

 

За кризою наступає депресія або застій. Протягом цього періоду скорочуються товарні  запаси (частково реалізуються за низькими цінами, частково псуються). Реалізація товарів відновлюється, падіння  цін припиняється. У період депресії обсяг виробництва дещо збільшується порівняно з кризою. Однак маса капіталів, що не знаходить застосування ані у виробництві, ані у торгівлі відтак зосереджується в банках. Пропозиція грошей перевищує попит на них, норма  позичкового відсотку спадає до мінімуму.

Фази  пожвавлення і піднесення ознаменовуються  зростанням виробництва. На фазі пожвавлення  відновлюється докризовий рівень промислового виробництва. В ході піднесення докризові  показники економічної активності перекриваються, виробництво сягає  нового максимуму в межах даного циклу. Цикл завершується, готуючи умови  нового надвиробництва і наступної  кризи.

Основною  фазою промислового циклу є криза, яка служить вихідною позицією наступного циклу. Однак у сучасній економічній  теорії існує погляд на "кризу" та "бум" як на поворотні моменти  циклу, основними ж його фазами вважається "спад" і "пожвавлення".

Перші ознаки наближення кризи відчувають на собі галузі, що виробляють товари тривалого  використання (автомобілі, побутова техніка, меблі тощо). Оскільки вони не є товарами першої необхідності, попит на них  скорочується при найменшому передчутті економічних негараздів. Скорочення попиту на них та їх виробництва  веде до скорочення попиту на засоби виробництва  для цих галузей. Відповідно скорочується кількість зайнятих і сумарний попит.

Загострення конкуренції за гроші покупця  веде до зниження ціни, що вимагає зменшення  витрат виробництва. Найефективніший  спосіб - заміна старого устаткування більш продуктивним. Після кризи  починається оновлення основного  капіталу, що певною мірою зумовлює матеріальну основу періодичності  криз.

За своїм  змістом середньострокові цикли  є не лише циклами саме надвиробництва, тобто лише відтворювального процесу, а ще й обміну розподілу та споживання. Саме тому циклічність виступає як багатомірний, багаторівневий процес. Основні аспекти, що характеризують циклічні коливання:

* динаміка  ВНП і національного доходу;

* динаміка  промислового виробництва;

* динаміка  зайнятості;

* динаміка  використання (завантаження) промислових  потужностей;

* динаміка  реальних доходів населення;

* динаміка  норми прибутку (рентабельності).

Циклічні  кризи надвиробництва називають  ще "загальними", оскільки вони охоплюють  значну, іноді більшу частину виробництва.

Існують ще часткові кризи, які охоплюють  лише певну сферу економічної  діяльності (кризи грошового обігу, кредиту тощо). Можливі ще й галузеві кризи, які охоплюють лише певну  галузь економіки. Значно, більш тяжкими  для економіки є структурні кризи, які зумовлюються значними диспропорціями в розвитку народного господарства.

Ринкова економіка стикається і з відносними кризами недовиробництва. Зокрема, сировинна та продовольча кризи  середини 70-х років призвели до різкого  зростання світових цін на нафту, сировину, сільськогосподарські продукти і суттєво поруш пропорції  відтворення в економічно розвинутих країнах. На кризи недовиробництва, окрім з економічних причин, суттєвого  впливу завдають фактори природного та соціального характеру: посухи, неврожаї, гострі міждержавні та внутрішні  конфлікти.

Значно  більшою мірою кризи недовиробництва  властиві адміністративно-командній  економіці. Хронічні дефіцити багатьох видів товарів є не лише свідченням затамованої інфляції, недосконалості планування, але й адміністративного, вольового втручання в економіку  без усвідомлення і врахування економічних  законів і процесів.

Однією  з найскладніших проблем, пов'язаних з дослідженням великих економічних  циклів, є проблема виділення причин, матеріальних основ даного виду циклічності. М.Д.Кондратьєв запропонував розглядати основою "довгих хвиль" циклічність  у розвитку продуктивних сил і  насамперед - засобів праці.

Матеріальною  основою "довгих хвиль" сьогодні вважають структурне оновлення технологічного способу виробництва, що проявляється, зокрема, як оновлення основного  капіталу. Еволюційний шлях оновлення  дає змогу більш повно використати  можливості наявних технологій. Революційний веде до якісних змін у техніко-технологічному втіленні наукових знань.

Еволюційний шлях дає змогу використати потенціал  існуючих технологій і підготувати  можливості для наступного стрибка  в їх розвитку. Технічні революції  призводять до появи нових техніко-технологічних  принципів, які згодом розповсюджуватимуться  еволюційним шляхом.

М.Д.Кондратьєв підкреслював, що інтенсивність відкриттів у науці і техніці залежить від вимог економічної дійсності, а їх впровадження змінює цю дійсність.

Великі  економічні цикли були проаналізовані вченим з кінця XVIIІ ст.(зокрема, і  внаслідок відсутності більш  давніх статистичних даних). Він виділив  у цих циклах два періоди - висхідний ("підвищувальна хвиля" в термінології М.Д.Кондратьєва), що триває 25-30 років, і  низхідний ("знижувальна хвиля") - 20-25 років. Згідно даного погляду на розвиток світової економіки "довгі  хвилі" мали такий вигляд :

1. Підвищувальна  хвиля І циклу - з кінця 80-х  - початку 90-х рр. XVIIІ ст. до періоду  1810-1817 рр. 
2. Понижувальна хвиля І циклу - з періоду 1810-1817 рр. до періоду 1844-1851 рр.

1. Підвищувальна  хвиля ІІ циклу - з періоду  1844-1855 рр. до періоду 1870-1875 рр. 
2. Понижувальна хвиля ІІ циклу - з періоду 1870-1875 рр. до періоду 1890-1896 рр.

1. Підвищувальна  хвиля ІІІ циклу - з періоду  1891-1896 рр. до періоду 1914-1920 рр. 
2. Ймовірна понижувальна хвиля ІІІ циклу - з періоду 1914-1920 рр.

  М.Д.Кондратьєв звернув увагу на суспільно-політичні прояви та впливи "довгих хвиль". Він розумів всеосяжність цих впливів, які сформулював у так звані 4 емпіричні правильності великих циклів:

1. Перед  початком, іноді в самому початку  підвищувальної хвилі кожного  великого циклу спостерігаються  значні зміни в основних умовах  господарського життя суспільства.  Ці зміни виражаються в глибоких  змінах техніки виробництва та  обміну (яким в свою чергу передують  значні технічні винаходи та  відкриття), зміни умов грошового  обігу та посилення ролі нових  країн у світовому господарському  житті.

2. Періоди  підвищувальних хвиль великих  циклів, як правило, значно багатші  великими соціальними потрясіннями  та переворотами в житті суспільства  (революції, війни), ніж періоди  понижувальних хвиль.

3. Понижувальні  хвилі великих циклів супроводжуються  тривалою депресією сільського  господарства.

4. Середньо-строкові  цикли, що припадають на понижувальну  хвилю великого циклу, характеризуються  тривалістю спадів і депресій  та короткістю і слабкістю  підйомів. Середні цикли, що припадають  на підвищувальну хвилю, навпаки,  мають тривалий, значний підйом  і короткі, невиразні спади  [13: 197-208].

Далеко  не всі аспекти взаємодії різних видів економічних циклів усвідомлені  сьогодні. Вчені-економісти всього світу  шукають способи пом'якшення нищівних впливів знижувальної хвилі великого циклу. М.Д.Кондратьєв передбачав у  своїх творах можливість так званої великої депресії 1929-1933 рр. Існує  переконання серед економістів, що з тієї кризи світ вийшов за допомогою  ІІ світової війни. Сьогодні важко перерахувати відкриття і досягнення в науці  і техніці останнього часу, впроваджене  євро, військові дії НАТО на Балканах, події в Афганістані, - все це певні  ознаки підвищувальної хвилі. На жаль, ознаки досить тривожні, адже протягом майже всіх 80-х років економісти всього світу як заклинання повторювали: з наступної кризи не можна  буде вийти за допомогою військового  виробництва і війни, але, здається, світ знову повертається на ті ж  таки шляхи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Кредитна система та її роль в економіці.

2.1. Сутність, структура та необхідність кредитування.

Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами  з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента.

Економічні  відносини між сторонами кредитної  угоди виникають під час одержання  позики, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди беруть участь не менш ніж дві сторони: кредитор - сторона, що передає вартість у  грошовій чи натуральній формі в  кредит і позичальник - сторона, що зацікавлена  в одержані позики для досягнення своєї певної мети. Ці сторони називаються  суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається  угода позики, - є об’єктом кредиту.

Рушійним  мотивом кредитних відносин є  отримання додаткового прибутку (доходу) кожним із суб’єктів кредитних  відносин: кредитор отримує його у  формі відсотку на кошти, надані у  позику, а боржник - у вигляді прибутку на позичені кошти, використані у  підприємницькій діяльності, чи на розширення свого власного споживання. Завдяки цьому, кредит справляє важливий стимулюючий вплив на поведінку  економічних суб’єктів. Але об’єктивної  необхідності кредиту, про яку мова йшла вище, а також його стимулюючих  мотивів недостатньо для повноцінної  реалізації кредитних відносин. Для  цього необхідні також певні  економіко-правові умови.

Сама  природа кредитної угоди, яка  ґрунтується на тимчасовому запозичені чужої власності, зумовлює необхідність матеріальної відповідності її учасників  за виконання взятих на себе зобов’язань. Це можливо у випадку, коли кругообіг  коштів господарюючих суб’єктів  відокремлений від кругообігу коштів суспільства і організації, які  вступають в кредитні відносини  і повинні бути власниками наявного у них майна або (якщо це державні підприємства і організації) мати право володіння в користування майном. Таким чином, учасники кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах господарського або комерційного розрахунку. Фізичні особи можуть стати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабільні гарантовані джерела доходів.

Другою  обов’язковою умовою реалізації кредитних  відносин є збіг економічних інтересів  кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження конкретних параметрів позики: її забезпечення, строку кредитування, величини проценту тощо, а також наявності альтернативних варіантів фінансування і розширення коштів. Особливого значення ця умова  набула при переході до ринку.

Основними суб’єктами кредитної угоди виступають держава, банківські установи, підприємства і організації різних форм власності  та громадяни.

2.2. Форми, види та функції кредиту.

В залежності від комбінації суб’єктів кредитної  угоди можна виділити основні  види кредиту: 
- банківський; 
- комерційний; 
- споживчий; 
- державний; 
- міжнародний.

Банківський кредит - це рух позичкового капіталу, який надається банками у позику на умовах забезпеченості, цільового характеру, терміновості, поворотності та платіжності. Він виражає економічні відносини між кредиторами (банками) і суб’єктами кредитування, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.

За термінами  використання і погашення, банківський кредит поділяється на: 
       - короткостроковий кредити (до 1 року) пов’язані переважно з функціонуванням оборотних фондів і фондів обігу; 
       - середньостроковий (від 1 до 5 років) - з оборотом основних фондів; 
       - довгостроковий (більше 5 років) охоплюють інвестиційні процеси, капітальні вкладення в нове будівництво.

Банківський кредит пов’язаний з акумулюванням  тимчасово вільних грошових ресурсів, їх перерозподілом, а також з емісією  грошових знаків в обіг через систему  кредитування. Поворотна форма руху грошових ресурсів створює можливість перерозподілити їх неодноразово.  

 

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка виражає відносини з приводу перерозподілу матеріальних фондів між двома підприємствами і продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Він надається у вигляді відстрочки платежу за продані товари і оформлюється векселем, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Основне призначення комерційного кредиту - це прискорення реалізації товарів і одержання прибутку. Комерційний кредит обмежений строками і сумами, його розміри залежать також від розміру резервних капіталів функціонуючих кредиторів, тому він має менші можливості, ніж банківський.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватись  шляхом:

* сплати позичальником боргу  за векселем тобто інкасації  векселів;

* передачі векселя іншій особі  за допомогою індосаменту;