Виходи сільськогосподарського виробництва та їх переробка

Стічні води харчової промисловості, що викидаються на поля фільтрації, в яри та відкриті водойми, швидко загнивають, виділяють неприємні  запахи. Ці забруднення розповсюджуються в межах повітряного басейну  досить нерівномірно, їх концентрація в повітрі в окремих районах  може досягати загрозливих для здоров'я  населення розмірів. Крім того, найпоширенішими  шкідливими речовинами, що надходять  в атмосферу з підприємств  харчової промисловості, є органічний пил, двоокис вуглецю, бензин та інші вуглеводні, а також викиди від  спалювання палива.

Промислова переробка  сільськогосподарської сировини, що здійснюється без урахування інтересів  охорони природи, призводить до забруднення  не лише водних ресурсів і атмосфери, а й грунту, погіршення родючості  землі. Поблизу цукрових, спиртових  та інших підприємств харчової промисловості  виникають мертві пустирі, забруднені промисловими відходами.

Очищення стічних вод  підприємств, що переробляють рослинну сировину, знаходиться на дуже низькому рівні. Більшість підприємств цієї групи галузей харчової промисловості  розташована в сільській місцевості і дотепер не має очисних споруд і скидає стоки без необхідної очистки в яри і безпосередньо  у водойми і лише в окремих  випадках — на поля фільтрації. Поверхневі води можуть очистити досить незначну кількість стоків. При скиданні великих  об'ємів забруднень рослинний і тваринний  світ поверхневих вод гине Стічні води, що скидаються в яри, не просочуючись у грунт, є причиною неприємних запахів  і розмноження комах.

Що ж стосується карт фільтрації, то їх використовують багато років, більшість  з них перетворилась у накопичувачі стоків глибиною 2—5 м. Та навіть цих недосконалих багато в чому споруд не вистачає для повного очищення стічних вод хоча б від зважених речовин.

Зі збільшенням переробки  рослинної сировини кількість споживаної води зростатиме. Через обмеженість  водних ресурсів в Україні (особливо в південних областях) рано чи пізно  виникне необхідність заморожування  на якомусь певному рівні об'ємів переробки сільськогосподарської  сировини. Тому не можна розглядати екологічне вдосконалення технологічних  процесів на підприємствах переробної промисловості лише як ширше запровадження  очисних споруд, що спрямовано безпосередньо  на охорону навколишнього середовища. Очевидно, що на сьогоднішній день екологізація виробництва повинна пов'язуватись  не стільки з вирішенням проблем  видалення і нейтралізації відходів, скільки з попередженням їх виникнення, що докорінно змінює роль очисних  споруд — з кінцевої ланки технологічного процесу вони перетворюються в проміжну, мета якої — підготовка раніше невикористовуваних відходів (твердих, рідких і газоподібних) до виробничого споживання. Водночас екологічне вдосконалення технології повинно бути націлене на економію первинної сировини, що надходить  на виробництво. Досягти цієї мети можна  насамперед запровадженням технологічних  схем його комплексної переробки. При  цьому вирішується завдання не лише економного витрачання сільськогосподарської  сировини і, в кінцевому підсумку, зниження витрат виробництва, але й  попередження забруднення навколишнього  середовища технологічними відходами. Економія ж витрачання інших видів  сировинних ресурсів багато в чому залежить від обраної схеми комплексного використання сільськогосподарської  сировини. Лише по такому ресурсу, як вода, здійснення екологічних заходів  на підприємствах по переробці сільськогосподарської  сировини пов'язано зі створенням і  запровадженням особливої природоохоронної виробничої інфраструктури, оскільки промислова переробка сільськогосподарської  сировини — галузь надзвичайно водомістка. Вартість водозабезпечуючих фондів у загальній вартості основних фондів переробних галузей в середньому становить 25%."

3.  Екологічна оцінка переробки сільськогосподарської сировини

Яким би способом не вирішувалась проблема екологі-зації виробництва, без економічної оцінки природного фактора тут не обійтись. Добираючи  технологічну схему переробки сільськогосподарської  сировини, часто перевагу надають  найдешевшим природомістким та багатовідходним  структурам виробництва. Природний  фактор як зовнішній стосовно виробництва  економічної оцінки не одержує. Це 165

означає, що еколого-економічні збитки, що виникають внаслідок функціонування підприємств по переробці сільськогосподарської  сировини, до уваги не беруться. Між  тим, величина ця реально існує і  виражається в додаткових втратах  матеріальних, трудових, фінансових і  природних ресурсів, яких зазнає суспільство  внаслідок виробничої діяльності цих  підприємств.

Логічно критерієм екологічної  оптимальності технологічної схеми  переробки сільськогосподарської  сировини слід вважати ступінь впливу виробництва на навколишнє середовище.

Однак справа ускладнюється  тим, що планово-господарські органи не мають відповідної інформації про  базовий стан і динаміку впливу на навколишнє середовище діючих і проектних  схем переробки сільськогосподарської  сировини. Це нерідко спричиняє пріоритетний розвиток тактичних методів екстенсивного  природокористування на шкоду стратегічним альтернативам переходу до безвідходної переробки сільськогосподарської  сировини. А застосування показників ресурсе-, водо-, землемісткості продукції, хоч й дає змогу певною мірою  оцінити ступінь інтенсифікації залучення природно-сировинних ресурсів на основі відповідних технологій, все ж не свідчить про рівень екологічної  чистоти виробництва.

Критерієм екологізації виробництва  може служити рівень безвідходності виробництва, який перебуває в тісному  взаємозв'язку і залежності від масштабів  споживання при-родноресурсного потенціалу навколишнього середовища і масою  розміщених у ньому відходів. Причому  оцінка рівня безвідходності повинна  грунтуватися на показниках, які характеризують ступінь замкнутості матеріально-технічного потоку на «вході» і на «виході» виробництва відносно навколишнього  середовища. Орієнтуватися слід на натурально-вартісні показники, а не на виключно вартісні. Це зумовлюється як відсутністю -надійного інструментарію вартісної оцінки більшості видів  природних ресурсів, відходів виробництва, еколого-економічних збитків від  їх розміщення б навколишньому середовищі, так і можливістю дати більш достовірну (незалежну від впливу цін і  вартісних структурних зрушень) оцінку рівня безвідходності виробництва. В системі, що пропонується, ступінь  замкнутості виробництва щодо навколишнього  середовища визначається як відношення маси виробленої продукції до витраченої на її одержання маси матеріально-сировинних ресурсів. У вироблену продукцію  входить не лише одержуваний основний і побічний продукт, а й продукція, виготовлена з утилізованих на даному підприємстві відходів, а також маса відходів, що реалізуються на сторону.

4. Економічні стимули підвищення рівня  екологізації переробки сільськогосподарської сировини.

Відсутність необхідних економічних  стимулів, що могли б спонукати  підприємства по переробці сільськогосподарської  сировини до екологічного вдосконалення  виробництва, призводить до того, що природоохоронна  робота в галузі здійснюється стихійно, в основному під тиском директивних  вказівок, що є не найкращим засобом  досягнення природоохоронних цілей. Навіть підприємства з однаковою технічною  оснащеністю по-різному реалізують можливості екологічного вдосконалення виробництва. Так, показник водовідведення в розрахунку на 1 т перероблюваного цукрового буряка на Тернопільському (4,4 мт), Вінницькому і Хмельницькому (4,2 мт) виробничих об'єднаннях більш ніж вдвічі вищий за аналогічний показник Полтавського виробничого об'єднання. Пояснюється це просто: використовуючи водні ресурси як безплатний дар природи (плата за водоспоживання, введена 1982 p., є символічною), маючи власні водозабори, за відсутності чіткої системи контролю за водоспоживанням підприємства не прагнуть вдаватися до прогресивних природоохоронних заходів.

Реально ситуація складається  так, що екологічне вдосконалення виробництва  вимагає збільшення витрат на переробку  сільськогосподарської сировини, а  отже, неминуче призведе до зниження прибутку і рівня фондовіддачі. Тому переозброєння  галузі на основі прогресивної екологічно чистої технології в умовах розширення економічних методів господарювання може бути здійснено лише в тому випадку, коли процес екологічного вдосконалення  виробництва буде пов'язаний з відповідною  системою економічного стимулювання безвідходної переробки сільськогосподарської  сировини.

Підприємства з переробки  сільськогосподарської сировини економічної  оцінки природних ресурсів до недавнього часу майже не застосовували. Введення 1982 p. плати за воду не можна вважати  радикальним методом стимулювання раціонального природокористування  через те, що ціна на воду не відповідає суспільне необхідним затратам і  ніяк не пов'язана з госпрозрахунковими відносинами підприємств. Однак  цей метод дав позитивний результат  хоча б тому, що він легалізував  витрати на водопостачання промисловості. Подальше вдосконалення економічного стимулювання природоохоронної діяльності на цій підставі пов'язане зі зміною самого механізму стягнення плати  на підприємстві, уточненням ставок платежів як за нормативне водоспоживання, так  і понаднормативне.

Висновки

Зі збільшенням переробки  рослинної сировини кількість споживаної води зростатиме. Через обмеженість  водних ресурсів в Україні (особливо в південних областях) рано чи пізно  виникне необхідність заморожування  на якомусь певному рівні об'ємів переробки сільськогосподарської  сировини. Тому не можна розглядати екологічне вдосконалення технологічних  процесів на підприємствах переробної промисловості лише як ширше запровадження  очисних споруд, що спрямовано безпосередньо  на охорону навколишнього середовища.

Очевидно, що на сьогоднішній день екологізація виробництва повинна  пов'язуватись не стільки з вирішенням проблем видалення і нейтралізації  відходів, скільки з попередженням  їх виникнення, що докорінно змінює роль очисних споруд — з кінцевої ланки технологічного процесу вони перетворюються в проміжну, мета якої — підготовка раніше не використовуваних відходів (твердих, рідких і газоподібних) до виробничого споживання. Водночас екологічне вдосконалення технології повинно бути націлене на економію первинної сировини, що надходить  на виробництво. Досягти цієї мети можна  насамперед запровадженням технологічних  схем його комплексної переробки. При  цьому вирішується завдання не лише економного витрачання сільськогосподарської  сировини і, в кінцевому підсумку, зниження витрат виробництва, але й  попередження забруднення навколишнього  середовища технологічними відходами. Економія ж витрачання інших видів  сировинних ресурсів багато в чому залежить від обраної схеми комплексного використання сільськогосподарської  сировини. Лише по такому ресурсу, як вода, здійснення екологічних заходів  на підприємствах по переробці сільськогосподарської  сировини пов'язано зі створенням і  запровадженням особливої природоохоронної виробничої інфраструктури, оскільки промислова переробка сільськогосподарської  сировини — галузь надзвичайно водомістка.

Список літератури

 
1. Алимов А. Й., Цемко В. П., Новаторов Й. Й. Зколого-зкономиче-ские аспекти охраны почв Украннской ССР. К., 1980.  
2. Балацкий О. Ф., Вакулюк В. М., Власенко В. М. Зкология й зконо-мпка. К., 1986.  
3. Бибьілев С. Н. Зффективность использования природносьірьевих ре-сурсов агропромьішленного комплекса. М., 1987.  
4. Быстраков Ю. Н., Колосов А. В. Зкономика й зкология. М., 1988.  
5. Веденічев П. Ф., Трєгобчук В. М. Інтенсифікація сільського господарства і охорона природи. К., 1989. С. Волошин В. В., Еетушевский В. А. НТП: человек й природа.. К.,1988.  
6. Генсирук С. А. Рациональное природопользование. М., 1979.  
7. Гончар М. Т. Зкологические проблеми сельскохозяйственного про-изводства. Львов, 1986.  
8. Гутаревич Ю. Ф. Запобігання забруднення повітря двигунами. К., 1982.  
9. Гуцуляк Г. Д. Земельно-ресурсний потенціал Карпатського регіону. Львів, 1991.  
10. Демина Т. А. Учет й анализ затрат предприятий на природоохран-ную деятельность. М., 1990.