Розвиток продуктивних сил та антропогенний вплив на навколишнє середовище

Основними шляхами виходу з кризи у сільському господарстві і збереження родючості ґрунтів  слід зважати на необхідності проведення наступних заходів. Найважливішим  заходом слід вважати інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, виведення нових високопродуктивних сортів сільськогосподарських культур і порід свійських тварин.

 Дуже важливим є проведення рекультивації земель, тобто проводити  відновлення порушених промисловістю земельних площ з метою їх використання в інших галузях народного господарства. Особливо актуальними такі заходи є високорозвинутих промислових районах або в районах  масштабних гірничих розробок. Рекультивація включає цілий комплекс напрямків:

• сільськогосподарський – вирощування сільськогосподарських культур, для яких токсичні речовини, які знаходять у ґрунті є необхідними у великих кількостях. Наприклад, ріпак можна використовувати для рекультивації земель, постраждалих від радіоактивного забруднення, оскільки він накопичує радіонукліди. Інші ж культури використовують з метою закріплення внесеного ґрунту (ковила, типчак, люцерна);
• лісогосподарський напрям – розведення лісів на місцях розробок корисних копалин, пак місцях створених відвалів, сміттєзвалищах;
• водогосподарський напрям – на затоплених кар'єрах можуть створюватися ставки, рибні господарства, водноспортивні бази, протипожежні водосховища, інші водогосподарські об'єкти;
• рекреаційний напрям – використання для відпочинку населення;
• будівельний напрям – забудова рекультивованих земель;
• санітарно-гігієнічний напрям – використання територій кар’єрів під звалища відходів.

У сільському господарстві необхідне удосконалення технології обробітку ґрунту, меліорацій і виробництва  хімічних добрив і засобів захисту  рослин, проведення обґрунтованих з екологічної точки зору систем гідро -, лісомеліорації та хімічної меліорації, удосконалення систем землеробства, застосування елементів його альтернативних типів, виведення з експлуатації малопродуктивних земель.

Важливою проблемою, яка  носить глобальний характер, є боротьба з ерозією ґрунтів.  Остання охоплює головним чином комплекс таких заходів:

• ґрунтозахисна сівозміна – виключення просапних культур і збільшення частки багаторічних трав, підсівних культур, правильне визначення складу оброблюваних культур, їх чергування і агротехнічні прийоми. Збільшення частки багаторічних трав, з метою захисту грунту від руйнування в ерозійні небезпечні періоди;
• агротехнічні протиерозійні заходи – заміна відвальної оранки обробкою ґрунту без обороту пласта, оранка, культивація і рядовий посів сільськогосподарських культур упоперек схилу, по можливості паралельно основному напряму горизонталей;
• лісомеліоративні протиерозійні заходи і створення водорегулюючих лісосмуг – створення водорегулюючих лісосмуг, створення водозахисних лісових насаджень навкруги ставків і водоймищ, насадження протиерозійних лісопосадок на сильноеродованних землях;
• гідротехнічні споруди – будівництво гідротехнічних споруд з метою затримання яркових стічних вод на прибалкових смугах; здійснення безпечного скидання поверхневих вод в яри; зміцнення дна і схилів ярів від подальшого розмиву і руйнування.

                                              Висновки

 
1. Рівень розвитку продуктивних  сил характеризується якістю  робочої сили, людини-працівника і людини-власника, технічною оснащеністю, ступенем оволодіння силами природи, рівнем розвитку науки, наукомістких галузей, впровадження найсучасніших форм і методів організації виробництва, ступенем поширення нових конструкційних матеріалів, принципово нових технологій. 
2. Екологізація – це процес послідовного впровадження нової техніки, нових форм організації виробництва, виконання управлінських рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на різних рівнях. 
3. Перехід більшості країн до ринкових відносин змушує по-новому поглянути на проблему екологізації суспільного виробництва, проаналізувати всю складність і різноманітність повного циклу виробництва і суспільного споживання. 
4. Екологізація виконавчого потенціалу людей пов’язана з формуванням знань, навиків, життєвих установок конкретних людей, причому як можливих виробників, так і споживач продукції. Це потребує створення системи виховних, інформаційних і освітніх програм і заходів. 
5. Людина своєю діяльністю порушила еволюційно-відпрацьований ритм і напрями біосфери (живої оболонки Землі) – цієї надскладної природної системи. 
6. Такі явища, як деградація грунтів, опустелювання, деградація біосфери і зменшення її біорізноманіття, збільшення кількості кислотних дощів, розвиток парникового ефекту та поява озонових дірок, розвиток парникового ефекту та появу озонових дірок в атмосфері, тобто глобальні негативні кліматичні й біологічні зміни розвиваються під впливом неконтрольованої, неузгодженої з

законами життя природу антропогенної діяльності. І чим активніша ця діяльність,

тим сильніша зворотна реакція природи, яка відплачує людям за бездумність, втручання у віками налагоджений ритм і режим життя біосфери.

7. Освоєння космічного простору може бути пов'язане з бажанням окремих держав використати його і військовій сфері. Тому з метою недопущення цього Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1984 р. заборонено розміщувати в космічному просторі та на небесних тілах будь-які об’єкти із зброєю масового знищення. Окрім цього, заборонено виводити на орбіти в космос об’єкти з хімічною, бактеріологічною, радіоактивною та іншою зброєю масового знищення і розміщувати їх на небесних тілах.

8. Для задоволення своїх зростаючих потреб і збільшення комфортності існування, людство розвинуло до незвичайно високого рівня енергетику, хімічну, нафтопереробну, металургійну, гірничо-добувну, машинобудівну й легку промисловість, транспорт і засоби зв’язку. Його вплив досяг найвіддаленіших куточків земної кулі – і на суші, і в океані, також ближнього Космосу й планет Сонячної системи. 
9. Екологічна криза, з якою зустрілося людство в цілому показала історичну обмеженість людини, яка у своїх діях протиставляє себе природі. Можливість позитивного вирішення екологічної глобальної екологічної проблеми, оптимізації людським діям протиставляє себе природі. Можливість позитивного вирішення глобальної екологічної проблеми, оптимізації людській діяльності з точки зору соціоприродних відносин, отже і оптимізації самого суспільства, криється у сфері цієї діяльності. 
10. Екологічна безпека є визначальним фактором сталого розвитку. Адже забезпечення сталого соціально-економічного розвитку будь-якої держави супроводжується створенням безпечного навколишнього середовища для життєдіяльності суспільства в цілому і кожної людини зокрема, а також нинішнього і майбутнього поколінь. 
11. Сільське господарство повинно бути орієнтоване на вирощування екологічно чистої продукції. Для цього актуальне впровадження біологічних методів боротьби зі шкідниками, охорона підземних і поверхневих вод, створення парку легких сільськогосподарських машин, що в сукупності з перерахованими вище заходами у перспективі дасть відчутний економічний і екологічний ефект.

                          Список використаних джерел

1. Барановський В.А. Екологічний атлас України. – К.: Географіка, 2000. -41 с.
2. Білявський Г.О., Бутченко Л.І., Навроцький В.М. Основи екології: теорія та практикум: Навчальний посібник. – К.: Лібра, 2002. – 352 с.
3. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань: Підручник. – К.: Либідь, 2000. – 320 с.
4. Злобін Ю А. Основи екології. – К : Лібра, 1998. – 248 с.
5. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навчальний посібник. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. – 416 с.
6. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології: Навчальний посібник – К.: МАУП, 2002.-96 с.
7. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 500 с.
8. Кучерявий В.П. Урбоекологія. – Львів: Світ, 1999. – 360 с.
9. Назарук М.М. Основи екології та соціоекології. – Львів: Афіша, 1999. – 255 с.
10. Никаноров А.М., Хоружая Т.А. Глобальная экология. – М.: Приор, 2001. – 285 с.
11. Справочник по водным ресурсам / Под ред Б.Стрельца. – К.: Урожай, 1987. – 304с.
12. Толстоухов А.В., Хилько М.І. Екобезпечний розвиток. – К.: Знання України, 2001.-333 с.
13. Экономика и экология: Учебник. – М.: Изд-во Рос. экон. акад., 2000. – 174 с.
14. Гапонова С.В. Екологія.- К.: Ленвіт, 2000.- 64с.
15. Дуднікова І. І. Екологія і безпека життєдіяльності.- К.: Вища школа, 2005.- 247с.
16. Екологія: основи теорії і практикум.- Львів:   Новий Світ-2000, Магнолія плюс, 2003.- 296с.

17. Яремчук І. Г. Економіка  природокористування.-К.: Просвіта, 2000.- 431с.

                                                        Додатки

                                                                                                   Додаток 1.

                                                                                                                      Додаток 2.