Форми екологічної експертизи, їх правове регулювання

Інша екологічна експертиза може проводитися як альтернатива державній  екологічній експертизі у випадках, визначених законом. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року, будівництво  господарських об’єктів, розвиток господарської діяльності на територіях природно-заповідного фонду здійснюється за умови проведення екологічної  експертизи. Закон визначає обов’язковість проведення екологічної експертизи, а не державної екологічної експертизи у таких випадках. Якщо планований вид діяльності не включений до Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку 1995 року, то проведення державної екологічної  експертизи щодо нього буде необов’язковим. У таких випадках для виконання  вимог ст. 40 Закону «Про природно-заповідний фонд України» може бути проведена  інша екологічна експертиза.

Ще один випадок обов’язковості проведення екологічної експертизи визначений п. 7 Порядку декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 956. Власник об’єкту підвищеної небезпеки проводить експертизу повноти дослідження ступеню небезпеки та оцінки рівня ризику, а також обґрунтованості та достатності прийнятих щодо зменшення рівня ризику, готовності до дій з локалізації та ліквідації наслідків аварій рішень. Зі змісту Порядку випливає, що зазначену екологічну експертизу можна віднести до іншої екологічної експертизи. Процедура проведення такої іншої екологічної експертизи конкретизується п. 19 – 27 зазначеного Порядку.

4. Судова екологічна експертиза

Порядок проведення судової  експертизи регулюється Законом  «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року. Відповідно до ст. 1 цього Закону, судова експертиза – це дослідження  експертом на основі спеціальних  знань матеріальних об'єктів, явищ і  процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває  у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Відповідно до ст. 3 Закону, судова експертиза здійснюється на засадах законності, незалежності, об’єктивності і повноти дослідження. Це є особливий вид експертизи, який характеризується специфічними завданнями, порядком проведення, статусом експертів. Ст. 7 зазначеного Закону визначає, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а  для проведення деяких експертиз, які  не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися, крім судових експертів, також фахівці з інших галузей  знань. Судовими експертами є особи, атестовані у встановленому порядку  і занесені до Реєстру атестованих  судових експертів, що ведеться Міністерством  юстиції згідно з Положенням про  Державний реєстр атестованих судових  експертів державних і підприємницьких  структур та громадян, затвердженим наказом  Мін’юсту від 15 квітня 1997 року № 149/7. Ст. 20 визначає обов’язок підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності, надавати безоплатно інформацію, необхідну для проведення судових експертиз, державним спеціалізованим експертним установам.

Еколого-правове значення судової експертизи визначається тим, що відповідно до п. 1.2.4 Інструкції про  призначення та проведення судових  експертиз та експертних досліджень, у редакції наказу Мін’юсту від 30 грудня 2004 року № 144/5, передбачається такий вид судової експертизи як екологічна експертиза. Як випливає із п. 3.1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27 червня 2001 року № 02-5/744, Вищий господарський суд України не розрізняє правові режими екологічної експертизи і судової екологічної експертизи. Більше того, на його думку, судова екологічна експертиза є різновидом громадської екологічної експертизи, а тому при її призначенні господарський суд повинен керуватися ст. 41, 42 Закону «Про екологічну експертизу», які визначають порядок проведення громадської екологічної експертизи.

Видається, що таке тлумачення Вищого господарського суду суперечить Закону «Про екологічну експертизу»: процедура  проведення, завдання, статус експертів  різняться для екологічної і  судової екологічної експертизи настільки, що поєднати їх в одну експертизу не можна. Суд не призначає проведення екологічної експертизи: він може прийняти рішення про зобов’язання сторони провести державну екологічну експертизу, але сам не виступає її замовником. Суд може призначити судову екологічну експертизу згідно з вимогами Закону «Про судову експертизу». Така експертиза призначається не еколого-експертним підрозділам Мінприроди, а державним  спеціалізованим установам, не експертам  екологічної експертизи, а судовим  експертам, атестованим у встановленому  порядку. Отже, судова екологічна експертиза не є різновидом екологічної експертизи – це окремий вид експертизи у  царині екології.

Судова екологічна експертиза є і залишатиметься важливим інструментом для з’ясування факту вчинення екологічного правопорушення і обґрунтування  розміру екологічної шкоди при  розгляді судових справ.

ВИСНОВКИ

Таким чином, експертиза, виступає не самоціллю управлінської діяльності, а є лише засобом обґрунтування того чи іншого управлінського рішення. У тих випадках, коли висновки експертизи носять обов’язковий характер, вона виконує ще одну функцію – локального нормування, тобто встановлення правових вимог до конкретного об’єкту. У будь-якому разі, експертиза носить вторинний, обслуговуючий характер щодо управлінського рішення, на обґрунтування якого вона проводиться, і позбавлена самостійного значення у відриві від такого рішення. Це якраз і стосується екологічної експертизи.

Отже, проаналізувавши роль та значення екологічної експертизи можна розглядати її як складову екологічного прогнозування, що дозволяє не тільки передбачити ступінь екологічної небезпеки проектованих об’єктів, але й дає екологічно обґрунтовані рекомендації наступних опрацювань проектів.

На ефективність державної  екологічної експертизи негативно  впливають порушення принципів  незалежності, обґрунтованості, об’єктивності, гласності висновків державної  екологічної експертизи, обумовлені зацікавленістю держави в реалізації вигідних господарчих проектів переважно  перед врахуванням екологічних  вимог. Разом з тим, практика застосування законодавства про екологічну експертизу показує, що вона залишається дієвим запобіжним засобом забезпечення екологічної  безпеки, позаяк незважаючи на наявні порушення, проектувальники змушені  враховувати екологічні вимоги у  проектах здійснення екологічно небезпечної  діяльності. Екологічна експертиза є ефективною при розгляді проектів актів екологічного законодавства, а також нормативно-технічних документів. Розширюється застосування державної екологічної експертизи для оцінки екологічної ситуації, що склалася в певній місцевості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про екологічну експертизу» вiд 09.02.1995  № 45/95-ВР, (остання редакцiя вiд 14.07.2011);
2. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 № 1264-XII, (остання редакція від 14.07.2011);
3. Закон України «Про інформацію» вiд 02.10.1992  № 2657-XII, (остання редакцiя вiд 09.05.2011);
4. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» вiд 16.06.1992  № 2456-XII, (остання редакцiя вiд 14.07.2011);
5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок передачі документації на державну екологічну експертизу» вiд 31.10.1995,     № 870, (редакція вiд 18.01.1999);
6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» від 27.07.1995 № 554, (остання редакція від 22.06.2011);
7. Постанова Кабінету Міністрів України «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» від 11.07.2002 № 956, (остання редакція від 30.09.2011);
8. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України «Про Систему державної екологічної експертизи» від 12.03.2011 № 72;
9. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів «Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації» від 18.12.2003 № 169;
10. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку ведення державного Реєстру атестованих судових експертів» від 15.04.1997 № 149/7, (остання редакція від 03.02.2009);
11. Наказ Міністерства юстиції України «Про внесення змін та доповнень до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 N 53/5» від 30.12.2004 № 144/5;
12. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» вiд 11.11.1998,                 № 02-5/424, (остання редакцiя вiд 16.01.2008);
13. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27.06.2001 № 02-5/744, (остання редакція від 25.03.2009);
14. http://ecopravo.host-ua.org.ua/nauk/uprav/ekoexpert.htm
15. Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.
16. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848