Банківські інвестиції та інвестиційні ризики

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Сентября 2013 в 14:08, курсовая работа

Краткое описание

Основною метою курсової роботи є визначення сутності інвестиційних операцій українських комерційних банків. Відповідно до поставленої мети визначено сукупність основних завдань, спрямованих на їх досягнення:
- з’ясувати економічну сутність понять “інвестиції”, “банківські інвестиції”, “інвестиційна стратегія”, “інвестиційна політика”
- проаналізувати нормативну базу щодо здійснення інвестиційної діяльності українськими банками;
- розглянути методи інвестиційної політики комерційних банків з метою ефективного формування інвестиційного портфеля;
- розробити схему формування інвестиційної стратегії комерційних банків;
- визначити шляхи стимулювання інвестиційних операцій банків;
- сформулювати основні рекомендації щодо підвищення ефективності інвестиційної діяльності в цілому.

Содержание

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ ЯК СУБ’ЄКТИ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ 6
1.1 Сутність інвестицій та інвестиційної діяльності 6
1.2 Характеристика ринку цінних паперів 11
1.3 Економічна сутність інвестиційних операцій банків з цінними паперами 17
1.4 Досвід роботи зарубіжних банків на ринку цінних паперів 22
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ БАНКІВСЬКИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЦІННІ ПАПЕРИ В УКРАЇНІ 27
2.1. Інвестиційна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів України 27
2.2. Формування інвестиційної політики та вибір портфельної стратегії банку 34
2.3. Управління банківським портфелем цінних паперів 42
РОЗДІЛ 3. ІНВЕСТИЦІЙНІ РИЗИКИ ТА МЕТОДИ ЇХ МІНІМІЗАЦІЇ 50
ВИСНОВКИ 59
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 61

Прикрепленные файлы: 1 файл

Банківські інвестиції.doc

— 367.00 Кб (Скачать документ)

 

 

Отже, банківським установам України для забезпечення високої дохідності та ефективності фінансових інвестицій слід використовувати методи активного та пасивного управління портфелем акцій й облігацій. Більш консервативному банку доцільно скористатися методами пасивного управління, перш за все, індексацією. Для гарантування покриття витрат на обслуговування ресурсів, прийнятною є імунізація портфеля облігацій.

Агресивному та схильному  до ризику банку потрібно використовувати  активне управління шляхом визначення недооцінених цінних паперів та прогнозування зміни тих чи інших економічних показників, що тісно корелюють з ринком цінних паперів.

Підводячи підсумок слід зробити висновок, що основним етапом процесу управління банківським інвестиційним портфелем є формування основних напрямів інвестиційної політики для досягнення поставлених цілей. Зазвичай цей етап починається з розроблення схеми розміщення активів.

Головна мета в формуванні портфеля та визначенні його структури  полягає в досягненні оптимальної  комбінації між ризиком та доходом інвестора. Зменшення ризику досягається за рахунок диверсифікації портфеля, тобто комбінації в ньому цінних паперів різних компаній.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ІНВЕСТИЦІЙНІ РИЗИКИ ТА МЕТОДИ ЇХ МІНІМІЗАЦІЇ

 

 

Банківські операції з цінними паперами забезпечують значно вищий рівень дохідності порівняно з іншими видами діяльності на фінансовому ринку, але водночас ці операції є ризикованими та потребують застосування механізмів, які б значно зменшили ризикованість вкладень у цінні папери. Управління ризиками вкладень у цінні папери є складним процесом ідентифікації, оцінки, управління, моніторингу і контролю за ризиками.

Ідентифікація ризику полягає у виділенні в складі банківських операцій з цінними паперами факторів невизначеності розвитку подій, що викликає невизначеність фінансового результату. Найбільш повна і універсальна класифікація ризиків розроблені аудиторською компанією Соорегs & Lybrand (Додаток З)

Проаналізуємо ризики, що притаманні основним видам вкладень банків в цінні папери, а саме в облігації та акції.

Найголовнішими ризиками, що притаманні інвестиціям в акції  є:

1) ринковий, а саме  фондовий ризик (ймовірність зміни  ціни акцій в несприятливому  для банку напрямі). Цей тип  ризику, є свою чергу, можна  розподілити на спеціальний фондовий  ризик (ризик несприятливої зміни ринкової вартості фінансового інструмента під впливом факторів, пов'язаних з емітентом цінних папе-рів) та загальний фондовий ризик (ризик несприятливої зміни ринкової вартості фінансового інструмента, пов'язаний з коливанням цін на ринку фондових цінностей);

2) ризик ліквідності  (ймовірність виникнення проблем  з реалізацією акцій на ринку  в прийнятні для банку терміни  та за сприятливими цінами).

Найголовнішими ризиками, що притаманні для інвестицій в облігації  є:

1) кредитний ризик (ймовірність непогашення емітентом номіналу та відсоткових платежів за борговими цінними паперами);

2) ринковий, тобто відсотковий  ризик. Він розподіляється на  спеціальний відсотковий ризик  (ризик несприятливої зміни ціни  під впливом факторів, пов'язаних з емітентом цінних паперів) та загальний відсотковий ризик (ризик несприятливої зміни ціни, пов'язаний з коливанням ринкових відсоткових ставок);

3) ризик ліквідності.

При формуванні портфелів  цінних паперів виникає також  ризик концентрації, тобто вкладення значної кількості грошових ресурсів в цінні папери певного виду, певного емітента, певної галузі, а також операційний ризик, тобто ймовірність невчасної перереєстрації та розрахунків за цінними паперами.

Оцінка ризику – це, перш за все, вимірювання кількості ризику та його напрямку на найближчі періоди.

Основними показниками, що використовуються для вимірювання ринкового ризику цінних паперів є:

1)  волатильність;

2)  бета-коефіцієнт;

3)  вартісна оцінка  ризику (VaR)

Валатшіьність показує  зміну дохідності фінансового інструмента і відображає рівень коливань дохідності, тобто міру ризику. Високий рівень волатильності свідчить, що дохідність змінюється в широкому діапазоні. Низький рівень волатильності означає, що його дохідність змінюється несуттєво, тобто актив має менший ринковий ризик.

Як правило, зростаюча  волатильність асоціюється з  падінням вартості активу, однак ріст волатильності ринкового індексу  відповідає падінню цін на акції, що входять до нього. Але ріст волатильності може бути викликаний не тільки падінням цін. Зростаючий ринок також має високий рівень волатильності. Ситуація, коли ріст волатильності викликаний різким зростанням цін, спостерігається на ринку рідше.

Спостерігаючи за волатильністю  окремої акції чи індексу, можна  виділити періоди спокійної торгівлі, коли волатильність відносно невисока, і періоди агресивної торгівлі, що відповідають високій волатильності. Висока волатильність, як правило, спостерігається, коли ринком керують емоції. Волатильність має тенденцію зростати, коли будь-яка важлива інформація з'являється на ринку. Чим більше інформація несподівана, тим більша її відносна важливість і тим більший вплив вона має на ціну акції та її волатильність.

Переважно розраховується історична волатильність, яка відображає минулі зміни ціни акції. Доволі часто історичну волатильність також називають фактичною або реалізованою волатильністю.

Найбільш поширеними видами історичної волатильності є  статистична волатильність та волатильність  Паркінсона.

Статистична волатильність розраховується як стандартне відхилення дохідності акції, розраховане для фіксованого часового інтервалу. Денна волатильність для п-денного періоду розраховується, як відхилення п денних дохідностей від їх середнього значення. Для статистичної волатильності переважно використовуються ціни закриття (в Україні при відсутності в певний день угод за конкретною акцією можна використати середню ціну попиту і пропозиції) і стандартне відхилення розраховується для восьми найбільш популярних часових періодів 10, 20, 30, 60, 90, 120, 150, 180 днів.

Статистична волатильність  розраховується за такою формулою 3.1:




 

де х1   — дохідність цінного паперу в день t

X   - середньоденна дохідність.

 

Дохідність фінансового  інструмента доцільно визначати  так (формула 3.2.):

х1 = lnPt /Pt-1,

 

де Pt - ціна фінансового інструмента в поточний торговий день;

Pt-1 - ціна фінансового інструмента в попередній торговий день

Обчислена в такий  спосіб волатильність може бути нормалізована на будь-який бажаний часовий інтервал, наприклад t днів, множенням денної волатильності на квадратний корінь з t.

Підсумовуючи усе вищесказане, можна відзначити, що значення волатильності, розраховані для різних періодів, дозволяють визначити "нормальний" рівень волатильності. характерний для даного фінансового інструмента, відхилення від цього рівня і сприятливі можливості для торгівлі (шляхом емпіричного тестування банку доцільно визначити "нормальний" рівень волатильності для конкретних акцій).

Недоліками розрахунку волатильності, як міри ризику цінних паперів:

  • враховуються відхилення в обидві сторони (сприятливу і несприятливу) під очікуваного значення, що спотворює реальну величину ризику;
  • у випадку розподілу ймовірностей, що відрізняється від нормального значення (особливо для асиметричних розподілів), відбувається спотворення (можливе як збільшення, так і зменшення) величини ризику;
  • оцінка ризику у вигляді стандартного відхилення ускладнює процес управління ризиком, оскільки не показує величини можливих грошових втрат.

Для оцінки середньоквадратичного відхилення необхідні дані про котирування цінного паперу, на основі яких розраховуються дохідності, які є базовою інформацією для розрахунку ризику на основі середньоквадратичного відхилення.

Для визначення впливу зміни  ринкової кон'юнктури на котирування фінансового інструмента можна скористатися коефіцієнтом бета (вперше запропонований в моделі У. Шарпа). Він вимірює чутливість дохідності фінансового активу до коливань ринкової дохідності (формула 3.3.):

 

βi = σimm2 ,

 

де σim  - коваріація дохідності цінного паперу і та ринкового портфеля;

     σm  - волатильність ринкового портфеля.

Таблиця 3.1.

Залежність рівня ризику цінного папера від β-коефіцієнта

Значення  β-коефіцієнта

Рівень ризику цінного  папера

β=1

середній

β>1

високий

β<1

низький


 

Результатом цього етапу  оцінки портфеля є визначення того, наскільки вдалося знизити рівень портфельного ризику відносно середньоринкового  його рівня, сформованого за заданим  рівнем прибутковості інвестиційного портфеля.

В умовах функціонування вітчизняного ринку цінних паперів ця оцінка має бути доповнена показником рівня ліквідності сформованого портфеля [21, с.170].

Наступним етапом, після  ідентифікації та вимірювання банківських ризиків вкладень у цінні папери, є визначення способів управління ризиками. Основними серед них є:

1.   Використання  ефекту від'ємної кореляції – ця методика полягає в пошуку цінних паперів, рух котирувань за якими є протилежно спрямованим. Це зменшуватиме загальний ризик портфеля цінних паперів і потребує постійного моніторингу кореляцій між цінними паперами, що є в портфелі, а також з іншими цінними паперами, то можуть стати потенційними об'єктами для купівлі па ринку.

2.   Використання  бста-коефіцієпта – полягає в придбанні цінних паперів, що мають бету більше (агресивні фінансові інструменти), в період зростання ринкового індексу, та цінних паперів, що мають бету менше (захисні фінансові інструменти), в період падіння ринкового індексу.

3.   Диверсифікація – включення до складу портфеля цінних паперів різних емітентів та галузей (функціонування яких не є взаємозалежним), що зменшуватиме ризик портфеля при погіршенні фінансового становища певного емітента або при кризі в певній галузі.

4.   Управління загальним  відсотковим ризиком для облігацій – використання показників дюрації, випуклості, кривих дохідності .

5.   Хеджування ризиків  з допомогою деривативів 

6.  Лімітування. Банк  може визначити такі ліміти  при здійсненні інвестицій у  цінні папери:

    • ліміти на емітентів;
    • ліміти па активи;
    • ліміти stop-loss,stop out;
    • ліміти take profit, take out;
    • ліміти для контролю ризику ліквідності.

Ліміти на емітентів – гранична величина ліміту, що відкривається, на певного емітента цінних паперів (групу взаємозалежних емітентів), що володіють односпрямованою і приблизно однаковою чутливістю до впливу змін в економічній кон'юнктурі або в чинному законодавстві, а також обмеження на вкладення в певну галузь (взаємозалежні галузі).

Ліміти на активи – гранична величина вкладень в певний вид фінансового інструмента (враховуючи вітчизняні законодавчі обмеження).

Ліміт stop-loss – визначає максимальний розмір збитків від одноденного зниження цін (дохідності) за даним інструментом. Визначає, при якому падінні цін (дохідності) за 1 день необхідно приймати рішення про проведення подальших операцій. Звичайно він встановлюється трохи нижче розрахункового рівня УаК для одержання можливості маневру.

Ліміт stop-out – встановлює суму максимальних збитків за певним видом цінних паперів, або за портфелем в цілому. При одержанні збитку, рівного величині ліміту, всі операції припиняються і приймається рішення про подальші дії, наприклад, продаж даного фінансового інструмента. Він використовується як обмеження більш високого рівня, тому що поширюється на ряд інструментів, і припускає максимальну оперативність процедур прийняття рішень та їхнього виконання. Звичайно він виражається у вартісних одиницях і також може бути встановлений нижче встановленого рівня VaR.

Ліміт take profit – показує розмір максимального одноденного росту цін (дохідності) за певним цінним папером. Застосовується для того, щоб при досягненні максимального, з погляду аналізу, результату убезпечити себе від можливого наступного різкого зниження вартості інструмента.

Ліміт take-out – відрізняється від попереднього тим, що встановлюється на певний вид цінного паперу чи для портфеля в цілому.

Лімітування ризиків  повинно спиратися не тільки на розрахунки УаК, але і на зіставлення порівняльного  рівня дохідність-ризик за різними цінними паперами. Саме такий підхід дозволяє оптимі-зувати портфель цінних паперів банку.

Информация о работе Банківські інвестиції та інвестиційні ризики