Аналіз кредитування банками інноваційних проектів

 

 

Таблиця 3. Джерела фінансування інноваційної діяльності [2].

Найменша сума витрат на інноваційну діяльність спостерігається у 2000 році 1757,1 млн. гривень. Найбільша сума витрат – у 2011 році 14333,9 млн. гривень, тобто сума витрат збільшилася більше ніж у 8 разів.

В умовах зниження обсягів бюджетних надходжень постає завдання самофінансування і залучення зовнішніх джерел фінансування. За результатами таблиці 3 можна зробити висновок про нестабільність надходжень з державного бюджету. Сучасні українські підприємства не можуть покладатися на державну допомогу, тому змушені залучати позичковий капітал: венчурний капітал, іноземний інвестиційний капітал, банківський, комерційний кредит.

Іншим альтернативним методом  інвестування сфери нововведень  у промисловості може стати придбання  машин та обладнання в оренду. У  світовій практиці такою формою оренди є лізинг, сутність якого полягає  в одержанні орендарем від  орендодавця у виключне користування на певний термін, обумовлений угодою, матеріальних цінностей, машин та обладнання з подальшою виплатою орендних платежів орендодавцю.

 

 

4. Особливості кредитування банками інноваційних проектів в Україні

В останні десятиріччя  в Україні спостерігається стрімкий розвиток відносин банківського кредитування. Банківське система стає провідним  сектором економіки. Загальний інвестиційний  потенціал країни характеризується низькою економічною ефективністю, що приводить до уповільнення інноваційного  розвитку економіки. За умов, коли ступінь  розвитку й динамізму науково-технічної  сфери визначає конкурентоспроможність країни на міжнародних ринках в довгостроковій перспективі, значно актуалізується потреба  в активному використанні існуючих сьогодні переваг банківського кредиту  для часткового вирішення проблеми фінансового забезпечення інноваційного  розвитку економіки. Саме інноваційний шлях розвитку економіки дозволяє країні не лише зберегти або ефективно використати  наявний науково-технічний потенціал, а й через його примноження  забезпечити соціально-економічне процвітання нації в довгостроковій перспективі.

Сьогодні банки можуть виконувати різні функції при наданні кредитів для реалізації підприємницькими структурами інноваційних цілей, зокрема:

1. Кредитування незавершеного виробництва наукових досліджень та розробок, що виконуються науковими організаціями за угодами із зацікавленими замовниками, які оплачують роботу лише після її завершення.

2. Банк виступає в ролі особи, яка контролює якість  робіт та відповідає за цілісне та ефективне  використання коштів. Завдання банку полягає в тому, що він не сам кредитує інноваційний  проект, а виступає посередником між державою

(відомством чи спеціалізованим фондом, що виділяє кошти на проведення науково-дослідних робіт) та організацією, яка їх проводить.

3. Банк, кредитуючи інноваційний проект, виступає  у ролі джерела інвестицій та координатора  проекту одночасно. Дана ситуація є ідентичною  першій, проте вона відрізняється складністю  проектного кредитування, що потребує більш  ретельного аналізу ефективності вкладень  капіталу, а також впливу різноманітних ризиків. [5]

У межах всього інноваційного циклу можна виділити ряд етапів, в ході яких буде здійснюватися робота банку з кредитування інноваційних проектів (рисунок 2):

Рисунок 2. Структурно-логічна схема кредитування банком інноваційного проекту

 

Перший етап пов’язаний з відбором із загальної кількості кредитних заявок тих, які найбільше влаштовують банк. При цьому установа банку керується такими принципами:

1. Вивчення найбільш вірогідного позичальника  – ініціатора проекту. При цьому основну увагу слід акцентувати не тільки на його фінансовому стані, а також на інноваційному потенціалі та здатності реалізувати проект.

2. Аналіз економічного потенціалу проекту на основі  поданого бізнес-плану, який повинен включати наступну інформацію: опис проекту; потенційні ринки збуту нової продукції; оцінка ризиків та методи їх страхування; розмір фінансових ресурсів, необхідних для реалізації проекту, графік погашення кредиту за рахунок впровадження нововведень тощо.

На другому етапі інноваційного циклу здійснюється оцінка майбутньої рентабельності (прибутковості)  проекту  з урахуванням ризиків, які мають місце при реалізації даного проекту. Серед найважливіших ризиків, які слід врахувати та оцінити,  виділяють технічні та комерційні, що зумовлюються рядом причин (таблиця 3).

Таблиця 4. Види ризиків при кредитуванні інноваційних проектів та причини, що їх зумовлюють.

Третім етапом є розробка схеми фінансування інноваційного проекту. Прийнявши рішення про кредитування, банк повинен узгодити разом із замовником суму кредиту, порядок її видачі, графік погашення кредиту та процентів за ним, джерело

погашення боргу тощо. В більшості таких випадків для позичальників у банках відкривають кредитні лінії.

Особливістю четвертого етапу є підписання кредитної угоди за проектом. Важливим моментом, на який банк має звернути увагу, є контракти, що укладаються між замовником та його контрагентом на постачання сировини, обладнання та виконання необхідних робіт, страхові поліси (страхування ризику непогашення кредиту) тощо.

П’ятий етап полягає у безпосередньому контролі  виконання всієї програми передбачених проектом робіт, починаючи із стадії виробництва нового продукту, отримання прибутку від її реалізації та подальше погашення кредиту. На цьому етапі банк здійснює кредитний моніторинг у поєднанні з контролем результатів, отриманих у процесі робіт і внесення  коректив у їхню програму, якщо буде така

необхідність.

Завершальним є  шостий етап, на якому банк проводить оцінку фінансових результатів проекту та порівняння їх із запланованими. Особлива увага  звертається на оцінку остаточних можливостей щодо погашення боргу та отримання банком відповідного доходу від даної операції. [9]

У випадку неповернення кредиту та процентів за ним банк може вдатися до реалізації предмета застави, представити претензію до гаранта або звернутися до страхової компанії для отримання відповідної суми страхового відшкодування. [9]

Проте зараз в Україні операції з надання кредитних ресурсів для реалізації інноваційних проектів у вітчизняній банківській практиці майже не використовуються через наступні причини:

• Високі процентні ставки. Так, середньозважена процентна ставка за кредитами  терміном понад один рік станом на вересень 2012 року становили 18,27 % [інформація з сайту статистики НБУ].
• Обмежений обсяг довгострокових ресурсів, оскільки більшість українських банків є надто слабкими і нездатними акумулювати достатні кредитні ресурси та обслуговувати інвестиційний процес. [Башкатова].
• Складність отримання та висока вартість рефінансування НБУ. Ресурси НБУ могли б стати важливим джерелом кредитування інновацій, але отримати рефінансування НБУ під інноваційні проекти вкрай складно.
• Недосконале законодавство, оскільки відсутній реальний законодавчий захист прав кредитора.
• Недоліки в оподаткуванні.
• Недосконалі та невідпрацьовані механізм довгострокового інвестиційного кредитування.
• Відсутність надійної системи страхування кредитних ризиків.
• Високий ризик неповернення та зростання обсягів проблемних кредитів в кризовий період, що зумовило втрату банками ресурсної бази.

Одним із механізмів, який доцільно було б використати для пожвавлення процесів кредитування інноваційної діяльності в Україні, може бути застосування дотацій до процентних ставок за кредитами, які надаються державою банкам за умов інвестування коштів у науково-технічну та інноваційну діяльність пріоритетних галузей та виробництв. Зокрема, у сфері фінансово-банківської діяльності слід реалізувати відповідні заходи, які б надали значний поштовх розвитку інноваційної діяльності в Україні, а саме:

• встановлення для банків, які здійснюють пільгове довгострокове кредитування інноваційних проектів, знижених ставок норми обов’язкового резервування коштів;
• запровадження механізмів державного страхування кредитів, наданих підприємствам, що розробляють та впроваджують інноваційну  високотехнологічну  продукцію  і діяльність яких пов’язана із значним інвестиційним ризиком;
• розробку та впровадження державної системи страхування ризиків інноваційної діяльності за рахунок спеціально створеної страхової компанії;
• підвищення доходності кредитно-інноваційних операцій банків шляхом звільнення від оподаткування прибутку банків, отриманого від операцій з інноваційного кредитування терміном більше як на три роки;
• зниження ставки оподаткування на ту частку прибутку банків, яка спрямовується ними на фінансування інноваційних проектів;
• забезпечення зниження ризику банківського кредитування інноваційних проектів через впровадження механізму довгострокового рефінансування НБУ, виходячи з наявності високоефективних інноваційних проектів, що мають стратегічний пріоритет з точки зору цілей державної економічної політики;
• запровадження механізму обліку НБУ цінних паперів установ банків (векселів, облігацій), емітованих ними в рахунок сек’юритизації банківських активів, вкладених в інноваційні проекти за пільговою дисконтною ставкою. [9]

 

 5. Проблеми і перспективи  банківського фінансування  інноваційної діяльності в Україні

Проблема мобілізації внутрішніх ресурсів і спрямування їх на фінансування інноваційної діяльності суб'єктів господарювання через банківське кредитування є загальною для всіх перехідних економік.

Якщо не буде знайдено ефективних шляхів її розв'язання, обмеженість кредитних коштів уже найближчим часом може стати гальмом для масштабного економічного зростання. На жаль, сьогодні українські комерційні банки не забезпечують достатньою мірою фінансування виробничих інвестицій та інновацій українських підприємств через механізм банківського кредитування.

Досвід розвинутих країн свідчить, що банки в інвестиційному процесі можуть працювати у трьох напрямах:

• обслуговування руху грошей,  що належать клієнтам і призначені для інвестицій;
• акумулювання заощаджень і спрямування їх на ринок цінних паперів;
• вкладення в інвестиційні проекти як власних,  так і залучених коштів.

Проблеми вітчизняної банківської системи полягають як у відносно обмежених обсягах акумульованих ресурсів  (неможливість кредитування великомасштабних проектів),  так і в порівняній складності кредитування реального виробництва. Експерти зазначають, що українській економіці треба мати меншу кількість банків, але які б були потужними та могли забезпечити обслуговування операцій інвесторів. Українські банки неохоче фінансують інноваційні проекти. Причиною цього є високі ризики, низька ефективність кредитного інвестування і тривалий термін окупності проектів.

Крім того, невміння позичальника вірно розрахувати розмір кредиту для реалізації інноваційного проекту та термін його повернення спричинило проблему підвищення частки неповернення банківських кредитів.

Великою проблемою фінансування інноваційних проектів є відтік капіталу з країни. Так, за останні сім років з України було нелегально вивезено 20-25 млрд. дол. США.

Для забезпечення належних умов кредитування комерційними банками інноваційної діяльності необхідно запровадити ефективне управління ліквідністю банківської системи шляхом постійних прозорих операцій Національного банку на відкритому ринку, що сприятиме використанню широкого спектра фінансових інструментів та подальшому розвитку інвестиційної сфери. Треба також подбати про створення потужних стимулів для банків, діяльність яких має інноваційне

спрямування. [5]

Дуже важливо здійснити кодифікацію законів, що регулюють правовідносини у даній сфері розробити й запровадити Кодекс законів про науково-технологічну та інноваційну діяльність. Крім забезпечення системного узгодження всіх нормативних актів, що регулюють таку діяльність, ним мають бути унормовані принципи і правовий статус недержавних джерел фінансування науково-технологічної та інноваційної діяльності, зокрема:

• акціонерного фінансування, яке передбачає додаткові емісії цінних паперів під певні інноваційні програми;
• кредитування як другого альтернативного виду фінансування (приділивши увагу програмному підходу до зацікавленості банків та інших кредитно-фінансових установ до інноваційного фінансування);
• створення мережі венчурних та інноваційних фондів як центрів ризикового кредитування;
• чітко визначити роль і механізми участі держави в цих процесах, створення так званого “фонду фондів”;
• легалізувати діяльність так званих “бізнес-янголів” – приватних осіб, які мають фінансовий та психологічний досвід для кредитування інновацій. [12]