Аналіз кредитування банками інноваційних проектів

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра банківської  справи

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни: «Гроші та кредит»

на тему:

«Аналіз кредитування банками інноваційних проектів»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала :

Студентка 2 курсу ФОАЕК

Групи 2.2

Скришевська О.Е

 

Київ

2012

 

Зміст

Вступ 3

1. Економічна  сутність поняття «інноваційна  діяльність» 4

2. Інноваційні  процеси в Україні 5

3. Джерела  фінансування інноваційної діяльності 9

4. Особливості  кредитування банками інноваційних  проектів в Україні 11

5. Проблеми  і перспективи  банківського  фінансування  інноваційної діяльності в Україні 16

Висновки 19

Список використаної літератури 20

Додаток  21

 

 

Вступ

Інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і  зумовлює  випуск  на  ринок  нових  конкурентоздатних товарів і послуг.

Важливою умовою економічного зростання України є забезпечення її інноваційного розвитку як на державному, так і на регіональному рівнях, оскільки фінансування  інноваційних проектів дозволяє активно впроваджувати  у виробництво сучасні енерго- та ресурсозберігаючі технології, збільшувати випуск нових видів конкурентоспроможної продукції, розширювати спектр послуг. Важливим чинником розвитку інноваційної діяльності в Україні є наукове обґрунтування підходів до вибору таких проектів та запровадження ефективних механізмів їх інвестиційного забезпечення, одним із яких є банківське кредитування.

Метою моєї роботи є комплексний аналіз кредитування банками  інноваційних проектів в Україні.

Реалізація основної мети реферату передбачає вирішення наступних  завдань:

• Розкрити економічну сутність поняття «інноваційна діяльність»;
• Дослідити інноваційні процеси в Україні;
• Визначити основні джерела фінансування інноваційної діяльності;
• Дослідити особливості кредитування банками інноваційних проектів в Україні;
• Проблеми та перспективи банківського фінансування інноваційної діяльності в Україні.

Структура мого реферату визначена  метою та завданням та включає в себе вступ, 5 розділів, висновки та список використаної літератури.

 

1. Економічна сутність поняття «інноваційна діяльність»

Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність колективу, спрямована на забезпечення доведення  науково-технічних ідей, винаходів (новацій) до результату, придатного до практичного застосування та реалізації їх на ринку з метою задоволення  потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах. У статті 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність»  інноваційна діяльність визначається як «одна з форм інвестиційної  діяльності», що здійснюється з метою  впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу. Ця діяльність охоплює: 
• випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології; 
• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; 
« реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат; 
• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; 
• розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища.

Інноваційна діяльність пов'язана  з трансформацією наукових досліджень і розробок, винаходів і відкриттів у новий продукт або новий  технологічний процес, які впроваджуються у виробничий процес, або в новий  підхід до соціальних послуг. Інноваційна  діяльність передбачає створення цілого комплексу наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних  заходів, які у своїй сукупності ведуть до створення інновації «під ключ», тобто повністю готової до реалізації на ринку.

До основних суб'єктів  інноваційної-інвестиційної діяльності відноситься; інноватор – учасник інноваційного процесу, який здійснює створення та впровадження на ринок (комерціалізацію) результату інноваційної діяльності - інновацію; і інвестор (учасник, який фінансує процес створення), тобто особа яка спрямовує ресурси у інновацію (точніше ідею або новацію). [1]

2. Інноваційні процеси  в Україні

В умовах реформування української  економіки виникла проблема пошуку фінансових джерел активізації інноваційної діяльності — прийняття відповідних  законів, надання пільг, створення  приватного капіталу, стимулювання припливу в науку талановитої молоді, оновлення  наукових кадрів через удосконалення  системи оплати праці та відродження  престижу професії науковця. 

Інноваційні процеси в  економіці не набули вагомих масштабів, кількість підприємств, що впроваджують інновації, зменшується з кожним роком і становить зараз 12–14%, що менше в 3–4 рази, ніж в інноваційно розвинутих економіках. Наукоємність промислового виробництва знаходиться на рівні 0,3%, що на порядок менше від світового рівня. При цьому майже третина коштів, що витрачаються на інноваційну діяльність, припадає на закупівлю обладнання, в той час як на придбання прав на нову інтелектуальну власність або  на проведення НДДКР витрати на порядок менші. Майже половина з інноваційних підприємств взагалі не фінансують проведення в інтересах свого виробництва наукових досліджень.

Таке становище обумовлено як браком коштів, так і відсутністю  в останні роки дійової державної  системи стимулювання інноваційної діяльності, зачатки якої були поступово  скасовані щорічними в останні 5 років поправками до відповідних  бюджетних та інших законів.

Проте низький рівень наукоємності вітчизняного виробництва визначається не тільки дефіцитом грошей або браком стимулів і пільг. Фундаментальне значення має структура економіки. В українській  економіці домінують низькотехнологічні галузі виробництва, які природно відносяться до малонаукоємних галузей: добувна і паливна – 0,8–1%; харчова, легка промисловість, агропромисловість – 1,2%. У цілому в Україні домінує відтворення виробництва 3-го технологічного укладу (гірнича металургія, залізничний транспорт, багатотоннажна неорганічна хімія та ін.). Відповідно майже 95% вітчизняної продукції належить до виробництв 3-го та 4-го технологічних укладів. Зростання ВВП за рахунок введення нових технологій в Україні оцінюється всього у 0,7–1%. [12]

Як свідчить Державна служба статистики питома вага підприємств, що займалися інноваціями поступово скорочувалась на протязі останніх 10 років. У 2006 році лише 11,2% підприємств впроваджували інновації. Починаючи з 2010 відбувається поступове збільшення підприємств, що впроваджують інновації. На кінець 2011 року 16,2% підприємств активно займалися впровадженням інвестицій.

Рік	Питома вага підприємств,   що займалися інноваціями, %
2000	18,0
2001	16,5
2002	18,0
2003	15,1
2004	13,7
2005	11,9
2006	11,2
2007	14,2
2008	13,0
2009	12,8
2010	13,8
2011	16,2

Таблиця 1. Інноваційна активність [2]

Таким чином, інноваційна діяльність – це діяльність, яка спрямована на доведення наукових відкриттів та розробок до практичного застосування. Основною метою інноваційної діяльності є підвищення продуктивності праці, зниження витрат, поліпшення соціальної і економічного становища.

Інноваційні процеси в  Україні характеризуються такими рисами, недостатній рівень фінансування та високий ризик ведення інноваційної діяльності. Головним стримуючим чинником формування інноваційного розвитку є поглиблення розриву між  реальною інноваційною економікою та банківськими інститутами. Основи цього  процесу були сформовані ще за часів  Радянського Союзу та поглиблені кризовими явищами в українській економіці на початку 90-х років ХХ ст. Існування такого розриву, в свою чергу, поглиблює проблему оновлення основних фондів наукової сфери – близько 70% з яких перебувають в експлуатації понад 10, а чверть – більше 20 років. Для малих підприємств нестача фінансових ресурсів є головним стримуючим фактором розвитку. [4]

Орієнтована на інновації  економіка може забезпечити високі темпи розвитку держави, ефективно  вирішувати соціальні проблеми суспільства.

Одним з основних показників, який характеризує інноваційну спрямованість  економіки, є загальна наукомісткість ВВП. У США, Японії та країнах Західної Європи даний показник знаходиться приблизно на рівні 2,5–3%, за прогнозом на 2015 рік передбачається його поступове підвищення. Подібна тенденція простежується і в країнах Південно-Східної Азії, Китаї та Індії. Натомість в Україні наукомісткість ВВП з кожним роком скорочується і нині становить близько 1%.

Таблиця 2. Витрати на виконання  наукових та науково-технічних робіт  в Україні у % до ВВП [2]

Активізація інноваційних процесів та впровадження інновацій у всіх галузях економіки держави пов’язуються перш за все з діяльністю підприємств. В Україні частка підприємств, що реалізують і впроваджують інновації, постійно зменшується. Хоча з 2010 року спостерігається збільшення підприємств, які впроваджують інновації до 16,2% у 2011 році, частка таких підприємств в розвинених країнах становить від 70% і вище. Основу підприємницького сектору соціально-орієнтованої ринкової економіки складає малий бізнес – 90–95% від загальної кількості всіх підприємств. Він створює значну частину ВВП, забезпечує зростання інвестицій та зайнятості населення, сприяє вирішенню низки інших соціально-економічних проблем, а також активно впроваджує інновації в економіку. До 50% нововведень створюються і реалізуються саме у цьому секторі. Малі підприємства є інноваційно-активними у багатьох видах економічної діяльності.

Рисунок 1. Частка малих підприємств у ВВП України у 2004-2010 рр. [2]

Як видно з рис. 1, у  період з 2004 по 2007 рр. частка малих підприємств  у ВВП мала тенденцію до зниження (з 5,1% у 2004 р. до 4,4% у 2007 р.). У 2008 р. відбулося  збільшення частки малих підприємств  у ВВП до 10%, а у 2010 р. – до 15%. Проте ці показники значно відрізняються  від показників розвинутих країн. [10]

Проте в Україні малий  бізнес, зокрема інноваційно-активний, порівняно з багатьма іншими державами  розвинений недостатньо. Значно меншою є й кількість малих підприємств

 

3. Джерела фінансування інноваційної діяльності

Активізація інноваційної діяльності можлива тільки на основі розвиненої системи фінансування.

Система фінансування інноваційної діяльності є складним переплетенням  форм і джерел фінансування. Так, основними  джерелами коштів, які використовуються для фінансування інноваційної діяльності в Україні, є:

1. Державні інвестиційні ресурси  (бюджетні кошти, кошти позабюджетних фондів, державні запозичення, пакети акцій, майно державної власності).

2. Інвестиційні, зокрема фінансові,  ресурси суб'єктів господарювання  комерційного і некомерційного  характеру, а також громадських  організацій, фізичних осіб і  т. п. Це інвестиційні ресурси  колективних інвесторів, зокрема,  страхових компаній, інвестиційних  фондів і компаній недержавних  пенсійних фондів. Сюди ж входять  і власні засоби підприємств,  а також кредитні ресурси комерційних  банків, інших кредитних організацій  і спеціально уповноважених урядом  інвестиційних банків. У додатку А наведено структуру джерел фінансування інноваційної. [5]  

 

	Загальна сума витрат	У тому числі за рахунок  коштів
		власних		державного бюджету		іноземних інвесторів	інші джерела
	млн.грн.
2000	1757,1		1399,3		7,7	133,1		217,0
2001	1971,4		1654,0		55,8	58,5		203,1
2002	3013,8		2141,8		45,5	264,1		562,4
2003	3059,8		2148,4		93,0	130,0		688,4
2004	4534,6		3501,5		63,4	112,4		857,3
2005	5751,6		5045,4		28,1	157,9		520,2
2006	6160,0		5211,4		114,4	176,2		658,0
2007	10850,9		7999,6		144,8	321,8		2384,7
2008	11994,2		7264,0		336,9	115,4		4277,9
2009	7949,9		5169,4		127,0	1512,9		1140,6
2010	8045,5		4775,2		87,0	2411,4		771,9
2011	14333,9		7585,6		149,2	56,9		6542,2