Аналіз банківської діяльності

При аналізі банківських  доходів визначається питома вага кожного  виду доходу в їхній загальній  сумі або відповідній групі доходів. Динаміка дохідних статей може дорівнюватися з попередніми періодами, у тому числі і по кварталах. Стабільний і ритмічний приріст доходів банку свідчить про його нормальну роботу і про кваліфіковане керування активними операціями банку.

Після проведення аналізу  структурних доходів по укрупнених статтях варто більш детально вивчити структуру прибутків, що формують укрупнену статтю, що займає невелика питома вага в загальному об’ємі доходів. При аналізі процентних прибутків банку використовуються також відносні показники, що дозволяють оцінити середній рівень прибутковості позичкових операцій у цілому і кожній групі позичок окремо. Такими показниками є:

1) відношення валових процентних доходів до середніх залишків по всіх Þ позичкових рахунках;

2) відношення отриманих відсотків по короткострокових позичках до середніх Þ залишків по короткострокових позичках;

3) відношення отриманих відсотків по довгострокових позичках до середніх Þ залишків по довгострокових позичках;

4) відношення отриманих відсотків по окремих групах позичок до середніх Þ залишків по досліджуваній групі і т.д.

Динаміка цих показників дає можливість оцінити за рахунок  яких позичкових операцій виросли процентні  доходи. Аналіз непроцентних доходів  дозволяє визначити, на скільки ефективно банк використовує некредитні джерела одержання доходів. При цьому їх аналізують по видах операцій і в динаміці. Важливим за значенням джерелом доходів комерційного банку є доходи, отримані від операцій із цінними паперами. Розмір доходів даного виду залежить від розміру і структури портфеля інвестицій і прибутковості різних видів цінних паперів. Доходи від валютних операцій банку також у значній мірі впливають на його прибуток. Для аналізу прибутковості валютних операцій необхідно установити об’єм угод кожного виду, суму доходів і витрат по ним. Дохід банку від валютних операцій визначається як співвідношення сумарного доходу по даному виду угод за даний період до загального об’єму угод.

До інших доходів  відносяться комісійні. Щоб відшкодувати витрати, пов’язані з обслуговуванням рахунків клієнтів, більшість банків стягує плату. Комісійні можуть нараховуватися у відсотках від суми кожної операції або у твердій сумі, що сплачується періодично. При аналізі доходної частини важливо виявити яку питому вагу в ній займають операційні доходи. Їхня частка повинна прагнути до 100%, темп приросту бути рівномірним. При зменшенні приросту цих доходів загальне збільшення останніх може бути забезпечене за рахунок інших видів доходів банку.

Аналіз витрат здійснюється по тієї ж схемі, що й аналіз його доходів. Валові витрати можна розділити на процентні та непроцентні.

Процентні витрати включають:

• відсотки сплачені по депозитах підприємств;
• відсотки сплачені по депозитах населення;
• відсотки сплачені по міжбанківських кредитах і депозитам;
• відсотки сплачені по залишках на розрахункових рахунках клієнтів.

Непроцентні витрати  включають:

• комісійні (по послугах і кореспондентським відношенням);
• витрати по операціях із цінними паперами;
• витрати по операціях на валютному ринку;
• заробітна плата й інші витрати (нарахування на фонд оплати праці, премії і т.д.);
• інші операційні й адміністративні витрати (оренда й утримання помешкань, різні податки, витрати на рекламу, охорону і т.д.)

Витрати банку на утримання  і експлуатацію будинків і устаткування, оплату персоналу і соціальні посібники носять відносно постійний характер. Їхня питома вага в загальній сумі витрат банків, як правило, дуже значна. Зріст операційних витрат не тільки відбиває несприятливий стан кон’єктури ринку, на якому банки залучають ресурси, але і може свідчити про погіршення керування активно-пасивними операціями.

У ході виконання аналізу  витрат банку необхідно не тільки проаналізувати в динаміці абсолютні  і відносні розміри витрат ( у  цілому і по групах витрат), але і виділити основні причини, що вплинули на їхній рівень із тим, щоб прийняти необхідні управлінські рішення, які б дозволили знизити витрати банку, що, у свою чергу, буде сприяти поліпшенню структури ресурсної бази, тобто збільшенню частки розрахункових рахунків і інших депозитних рахунків клієнтів і скороченню частки дорогих депозитних інструментів (наприклад, міжбанківських кредитів), і оптимальному скороченню непроцентних витрат.

Прибуток – це головний показник результативності роботи банку. Кількісний і якісний аналіз прибутковості робиться з метою з’ясування фінансової стійкості банку й оцінки ефективності його роботи за визначений період часу.

Одним із підходів до оцінки рівня прибутковості банка є  виявлення сформованої тенденції  зростання прибутку банку. Така форма аналізу прибутку можлива на основі даних за декілька років. Позитивна оцінка рівня прибутковості дається в тому випадку, якщо склалася тенденція її росту в основному за рахунок процентної маржі і непроцентних прибутків. Негативний висновок про прибутковість банку може бути зроблений, якщо позитивні тенденції зростання прибутку пов’язані в основному з прибутками від операцій на ринку цінних паперів, із непередбаченими прибутками, а також із відстрочками по сплаті податків.

Різниця між доходами і витратами комерційного банку складає його валовий прибуток (валовий дохід). Показник валового прибутку (без обліку сплати податків і розподілу залишкового прибутку, дає характеристику ефективності діяльності комерційного банку.

 

 

1.4 Методичні основи аналізу ліквідності і платоспроможності

 

Економічні терміни  “ліквідність” і “платоспроможність”  у сучасній економічній літературі часто змішуються, часом підміняючи один одного. Дійсно, поняття, що позначаються цими термінами, дуже схожі, але між ними існує і значна різниця. Якщо перше є в більшій мірі внутрішньою функцією суб’єкта підприємництва, що сам вибирає форми і методи підтримання своєї ліквідності на рівні встановлених або загально прийнятих норм, то друге, як правило, відноситься до функцій держави.

Згідно міжнародних  банківських стандартів активи банку  за ступенем їх ліквідності можна  поділити на три групи.

Перша група. Ліквідні кошти  термінової готовності або першокласні  ліквідні кошти (високоліквідні активи). Це – каса, кошти на коррахунках у Центральному та інших банках, першокласні векселі та державні цінні папери. Внаслідок недостатнього розвитку фінансово-кредитного ринку України на даному етапі його становлення векселі та державні цінні папери вважаємо за доцільне віднести до другої групи ліквідних коштів.

Друга група. Це ліквідні кошти в розпорядженні банку, які можуть бути перетворені в  грошові кошти. Мова йде про кредити  та інші платежі на користь банку  з терміном виконання в найближчі 30 діб, умовно реалізовані цінні  папери, зареєстровані на біржі та інші цінності, включно з нематеріальними активами.

Третя група – неліквідні активи. Це прострочені кредити і  ненадійні борги, будівлі та споруди, які належать банку і відносяться  до основних фондів. Певним чином сюди слід віднести й банківські кредити. Для багатьох видів кредиту немає вторинного ринку. Єдиний засіб перетворення цих кредитів у готівку – повернення їх після настання строку погашення. Поступове повернення основної суми боргу шляхом щомісячних платежів значно підвищує ліквідність кредитного портфеля, але досягти його повної ліквідності дуже важко.

Дана методика групування банківських активів в українській  банківській системі знайшла  відображення в методиці групування активів банківського балансу:

1. До високоліквідних активів відносяться:

• каса і коррахунок в НБУ (в т.ч. в національній валюті та в іноземній валюті);
• коррахунки в інших банках (в т.ч. в національній валюті та в іноземній валюті).

2. До ліквідних активів  відносяться:

• кредити, видані банком (в т.ч. короткострокові, довгострокові та в іноземній валюті);
• міжбанківські кредити;
• цінні папери, паї, акції, куплені банком.

3. До низьколіквідних  активів відносяться:

• основні засоби і капітальні вкладення;
• дебітори;
• міжфілійні обороти;
• інші активи (в т.ч. валютна позиція банку; кошти, відвернені за рахунок прибутку).

Ліквідність банку –  це його здатність забезпечувати  вчасне та повне виконання грошових зобов’язань. Ліквідність банківських  установ визначається збалансованістю активів і пасивів та відповідністю строків розміщення активів строкам залучення пасивів згідно з банківським балансом.

Баланс комерційного банку вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої  реалізації коштів за активом покривати термінові зобов`язання за пасивом. Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання власних зобов`язань обумовлена рядом факторів, серед яких головним є саме відповідність термінів та обсягів розміщення фінансових ресурсів термінам та обсягам їх залучення.

Отже, банк вважається ліквідним, якщо суми його грошових коштів, які  можливо швидко мобілізувати з інших  джерел, дозволяють вчасно виконувати зобов’язання за пасивом. З метою  підтримання своєї стабільності банк повинен мати певний ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов`язань, які можуть бути викликані змінами стану грошового ринку, фінансового стану клієнтів або банків-партнерів.

Ліквідність банку оцінюється шляхом розрахунку спеціальних показників. У міжнародній банківській практиці з цією метою використовуються коефіцієнти ліквідності. Це співвідношення різних статей активу балансу кредитної установи з певними статтями пасиву або навпаки – пасив з активами.

Звичайно для оцінки ліквідності використовуються коефіцієнти короткострокової і середньострокової ліквідності. Вони розраховуються як відношення короткострокових або середньострокових ліквідних активів до відповідних за строками пасивів. Показники ліквідності в різних країнах мають різні назви, залежать від спеціалізації і розміру банків, впроваджуваної політики в галузі кредиту. Показники мають неоднакові методики обрахування.

З метою захисту інтересів  клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк встановив у грудні 1993 року економічні нормативи регулювання діяльності комерційних банків. Розглянемо більш детально систему даних економічних нормативів.

Платоспроможність свідчить про достатність власних коштів банку для захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку. Для визначення платоспроможності банку застосовуються показники:

– співвідношення власних  і залучених коштів банку;

– співвідношення власних  коштів і активів з урахуванням коефіцієнтів за ступенем ризику.

Співвідношення власних  і залучених коштів визначає достатність  капіталу банку, виходячи із загального обсягу діяльності, незалежно від  розміру різноманітних ризиків. Показник має нормативне значення більше ніж 5,0% і розраховується за формулою:

 

Платоспроможність як співвідношення власних і залучених коштів = Власні кошти банку/ Залучені кошти банку х 100                  (1.1)

Власні кошти банку  або власний капітал складаються  із основного та додаткового капіталу. Основний капітал включає фактично сплачений статутний фонд та інші фонди, які створюються банком за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків і обов’язкових платежів (резервний, спеціальний, основних коштів).

У разі, коли в статутному фонді банку є внески в іноземній валюті, до основного капіталу включається їх перерахунок у національній валюті на звітну дату. Додатковий капітал складається з:

• фонду зношення основних коштів;
• фонду економічного стимулювання;
• резервів для покриття кредитних і валютних ризиків та ризиків цінних паперів;
• резервів, створених за рахунок переоцінки фіксованих активів банку;
• нерозподіленого прибутку.

При обчисленні платоспроможності  додатковий капітал включається  до власних коштів банку в сумі, не більшій за основний капітал, а у випадках, коли додатковий капітал має від`ємний результат, основний капітал зменшується на дану величину.

Власні кошти для  визначення платоспроможності банку  зменшуються на суму внесків до статутних  фондів інших акціонерних товариств, підприємств та на кошти, перераховані банками підприємствам, установам і організаціям для участі в їхній господарській діяльності.