Особи, які беруть участь в справі про оскарження нормативно-правових актів

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Марта 2013 в 00:50, реферат

Краткое описание

Правова система представлена, як відомо, трьома гілками влади про що закріплено в Конституції. Але кожна гілка не є досконалою. Тому дуже часто трапляються випадки порушення прав, свобод та законних інтересів громадян з боку органів публічної влади, або суб’єктів владних повноважень, тому для забезпечення процедури захисту порушених прав, свобод та законних інтересів законодавець і розробив Кодекс адміністративного судочинства України, а врегулювання зазначених правовідносин поклав саме на статтю 171 КАСУ.

Прикрепленные файлы: 1 файл

реферат на 21.08.07.doc

— 159.50 Кб (Скачать документ)

Також І.О. Грибок виділяє  такі норми структури інституту  адміністративного оскарження:

  1. норми, що законодавчо закріплюють право на оскарження;
  2. норми, що визначають форми і порядок реалізації права на оскарження;
  3. норми, які регламентують порядок здійснення провадження за скаргами, а також визначають порядок оскарження рішення, прийнятого за результатом розгляду скарги;
  4. норми, що визначають суб’єктів та порядок здійснення окремих видів контролю за дотриманням законодавства, яке регламентує порядок адміністративного оскарження;
  5. норми, що встановлюють підстави та види юридичної відповідальності суб’єктів адміністративного провадження за скаргами.16

  На мою думку,  наведена класифікація виводить  зміст інституту адміністративного  оскарження, який полягає у вирішенні  адміністративно-правового конфлікту,  що виникає у правовідносинах  громадянина з суб’єктом владних повноважень, тобто органом виконавчої влади, який в процесі своєї діяльності або бездіяльності та виданні нормативно-правових актів порушує права, обов’язки та законні інтереси громадян.

Оскарження нормативно-правових актів у адміністративному судочинстві представляє собою порядок процесуальних дій, дотримання, яких дає можливість особі відновити свої порушені з боку суб’єкта владних повноважень права, обов’язки та законні інтереси.

Тому основне завдання адміністративного судочинства є саме захист порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, а також інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі й на виконання делегованих повноважень з боку інших органів влади.17 

Слід зазначити, що провадження  з оскарження нормативно-правових актів  в адміністративному судочинстві будується на загальних принципах адміністративного судочинства. До зазначених принципів відносяться: верховенство права; законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом та судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі; гласність та відкритість адміністративного процесу; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду; обов’язковість судових рішень. З цих принципів,  вчені адміністративісти, зокрема Ю.П. Битяк та Н.Б. Писаренко, виділяють специфічний принцип диспозитивності.18 Взагалі диспозитивність у адміністративному процесі означає можливість самостійно, на власний розсуд розпоряджатися своїми правами та вимогами (визнавати, відмовлятися, змінювати). Цей специфічний принцип притаманний і процедурі оскарження нормативно-правових актів, та простежується у ст. 171 КАСУ, і полягає в тому що, при розгляді справ щодо оскарження нормативних актів суд може визнати незаконними навіть ті акти, про які не йдеться в адміністративному позові, але вони впливають на прийняття рішення по документах, щодо яких відкрито провадження, відповідно до ч. 9 ст. 171 КАСУ. 

  Разом з тим,  процедура оскарження нормативних  актів складається з таких чотирьох елементів:

 Перший елемент – це право особи оскаржити нормативний акт до суду, якщо своєю дією цей акт зачіпає коло інтересів, прав та обов’язків суб’єкта, або в майбутньому може зашкодити його правам. Це відбувається за допомогою оформлення відповідного документу, у вигляді адміністративного позову, вимоги до якого встановлені в статті 105 КАСУ.

Другий елемент – відкриття провадження в адміністративній справі, в якому суд зобов’язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, у якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Так, згідно з Указом Президента України від 10.06.1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» та Указу Президента України від 13.12.1996 р. «Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені «Офіційний Вісник України», нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України, офіційно оприлюднюються в інформаційному бюлетені «Офіційний Вісник України» та газеті «Урядовий кур’єр». Офіційне оприлюднення актів Верховної Ради України також здійснюється у газеті «Голос України», «Відомостях Верховної Ради України».

Нормативно-правові акти місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, оприлюднюються у виданнях, які визначені  цими органами. У зв’язку з вище зазначеним, таке оголошення позивача повинно містити вимоги, щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час та місце судового розгляду і повинно бути опубліковано не пізніш як за сім днів до судового розгляду.

Крім цього, цей елемент представляє собою стадію, в ході якої збирають та фіксують інформацію про фактичний стан справ, реальні факти, оцінюють перспективу подальшого руху справи, приймають рішення про необхідність такого руху.

Третій елемент –  це розгляд адміністративної справи щодо оскарження нормативно-правового  акту. Адміністративна справа розглядається протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи ухвалою суд може продовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць. Отже, максимальний термін розгляду адміністративної справи щодо оскарження нормативно-правового акту складає два місяці, однак якщо термін по справі вичерпано, це не призводить до того, що деякі судді зупиняють провадження у справі, а навпаки, як свідчить практика, намагаються якнайдовше затягнути провадження у справі і винесення самого рішення. Таке затягування провадження у справі є підставою для застосування до зазначених суддів заходів дисциплінарного впливу.

Четвертий елемент –  винесення постанови суду. Суд  в постанові щодо оскарження нормативного акту  може визнати правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає нормативному акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Постанова суду повинна ґрунтуватися на таких принципах як законність та обґрунтованість.

 Відповідно до ч.2 ст.162 КАСУ, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень, чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, а також про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

 Зазначена постанова суду складається з вступної частини, описової частини, мотивувальної частини та резолютивної частини.

Після набрання постанови законної сили, резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому було офіційно оприлюднено оскаржуваний нормативно-правовий акт. (ч. 11 ст.171 КАСУ)

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАСУ, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

 У випадку, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. На мою думку, ця норма є дуже слушною, оскільки трапляються непоодинокі випадки незрозумілості судових рішень, що перешкоджає його виконанню.

Постанова суду у справах  щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржується у загальному порядку до апеляційного адміністративного суду.

П’ятий елемент –  виконання прийнятого рішення, який полягає у логічній завершеності діяльності у адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правових актів. Важливість цього елементу обумовлено тим, що без нього провадження у справі втрачає сенс. 

Отже з огляду на вище викладене, можливо зробити висновок, що оскарження нормативно-правових актів  представлено в КАСУ у вигляді  певної процедури, яка складається  з сукупності елементів, взаємодоповнюючих один одного. Зазначена процедура побудована на ряді принципів адміністративного судочинства, серед яких домінуюче місце займає принцип диспозитивності, суть якого полягає в тому, що при вирішенні питання про законність нормативно-правового акту та відповідність його правовим актам вищої юридичної сили, суд вправі, якщо таке питання виникло у зв’язку з розглядом іншої адміністративної справи, також призупинити дію і другого нормативного акту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Особи, які беруть участь в справі з оскарження нормативно-правових актів.

 

 Нормативний акт  може бути оскаржений в будь-який  час його дії як в цілях  попередження негативних наслідків  в майбутньому, так і для  припинення порушення прав, обов’язків  та інтересів громадян.

Правовий акт оскаржується в порядку адміністративного процесу, який становить систему проваджень, що співвідносяться як категорії загального та особливого.19 Однією зі складових системи процесуальних дій адміністративного провадження щодо оскарження нормативно-правових актів є дії учасників провадження.

Поняття учасників адміністративного  процесу вужче відносно поняття  суб’єктів адміністративного процесу, оскільки суб’єктами адміністративного процесу виступають державні органи (посадові особи), органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, адміністрація державних підприємств, установ та організацій, об’єднання громадян, їх органи й посадові особи, власники, їх представники та уповноважені, громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства.20 А учасниками процесу є громадяни, інші особи, колективи громадян і організацій у особі їх представників, які наділені правами та несуть певні обов’язки, що дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративної справи з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, яких вони представляють, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу та інші особи, які представляють суб’єктів владних повноважень.21

На думку А.О. Любович, учасників та суб’єктів адміністративного  процесу можна класифікувати таким чином:

першу групу становлять – особа, громадянин держави, іноземці, особа без громадянства;

до другої групи відносять – державні організації, державні органи, державні підприємства, державні установи та організації, недержавні – об’єднання, кооперативи, приватні, змішані та інші організації.22

За участю, у діяльності адміністративного процесу виділяють, по-перше: обов’язкові суб’єкти, а по-друге, - факультативні, тобто всі інші, що не відповідають зазначеним ознакам особи, чиї процесуальні дії слугують лише засобом доведення, та особи, що мають юридичну зацікавленість у справі.23      

З огляду на вище викладене, можна констатувати, що ініціювати розгляд справи щодо оскарження нормативних  актів в адміністративному суді, тобто виступати в якості позивачів мають право особи, щодо яких нормативний акт було застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, до яких буде застосовано цей акт. Відповідно до ст. 3 КАСУ до таких учасників належать, позивач та відповідач. Про позивача зазначалося вище, а відповідачем може бути суб’єкт владних повноважень, який своїми діями і порушив права, свободи та інтереси особи.

З зазначеного вище можна  зрозуміти, що положення КАСУ вводять  новий термін «суб’єкт владних повноважень», який включає в себе органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх службових чи посадових осіб, а також інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, зокрема й на виконання делегованих повноважень.24

Цей термін, на мою думку, окреслює коло суб’єктів, які є учасниками правовідносин, та допомагає внести ясність, щодо тлумачення норм КАСУ. До зазначеного поняття суб’єктів владних повноважень необхідно внести перелік осіб, які здійснюють владно-розпорядчу діяльність чим спростити застосування різних термінів, які використовуються для позначення органів виконавчої влади та інших державних органів.

Разом з тим, реалізація правових норм відбувається не лише у  формі застосування, а й у формі виконання, додержання, використання, тому відповідно права та свободи особи можуть порушуватися і нормативними приписами, що реалізуються не у формі їх застосування, а встановлюють, наприклад, певні заборони чи додаткові обов’язки. Виходячи з того, що право звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом мають усі особи, які вважають, що порушено їх права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин, саме ч. 2 ст. 171 КАСУ звужує коло випадків, у яких особа може оскаржувати нормативно-правовий акт, оскільки заявник зобов’язаний довести обставини, де буде зазначено, яким саме чином правовий акт порушив його права, свободи та інтереси, або як в майбутньому зазначений акт може їх порушити.

Як зазначалося раніше, у разі відкриття провадження  у справі з оскарження нормативно-правових актів, суд зобов’язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, у якому акт було офіційно оприлюднено для того, щоб всі заінтересовані особи були належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Як показує практика, в багатьох випадках, в силу того, що на судові органи покладається багато обов’язків, вони не в змозі попередити усіх учасників про розгляд справи щодо оскарження нормативного акту, тому на допомогу їм стають засоби масової інформації.

 Таким чином, в адміністративному процесі з’являється ще один учасник, який називається заінтересована особа. Проводячи аналогію з учасником у адміністративній справі, таким як позивач, скоріше всього заінтересована особа повинна довести свою зацікавленість та причетність до даної справи, проте незрозуміло, що є саме критерієм заінтересованості особи. В КАСУ не визначено навіть поняття заінтересованої особи, не окреслено правовий статус цього учасника, однак зазначено, що скарги на судові рішення зазначених осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду, і ця норма одночасно звужує коло прав заінтересованої особи. Крім того, передбачені процесуальним законом критерії визначення юридичної заінтересованості в оскарженні нормативних актів носять невизначений, оцінний, іноді навіть суб’єктивний характер (можливе порушення прав, погроза порушення, зачіпання прав та інтересів).

Информация о работе Особи, які беруть участь в справі про оскарження нормативно-правових актів