Методологія та способи документування

Швидке поширення комп'ютерів і збільшення кількості документів, що створюються засобами обчислювальної техніки, обумовили знання 1984 року ГОСТ 6.10.4-84. [19, c.46]

Наприкінці XX століття з'являється  новий спосіб фіксації інформації - Інтернет.

ВИСНОВКИ

   Проаналізувавши дане питання курсової роботи, а саме методологію та способи документування , можна зробити висновок, що аналізуючи документи за будь-якою класифікацією, повинні враховуватися спосіб, засіб і форми їх створення. Отже, документування це – це процес створення інформації; метод документування – прийом сукупності прийомів фіксування інформації на матеріальному носієві за допомогою знакових систем; спосіб документування – це дія або сукупність дій, що застосовуються при запису інформації на матеріальному носії (висікання, тиснення, різьблення, фарбування, перфорування, фотохімічний, електромагнітний, оптичний, електронний, механічний, ручний і інші способи документування); засіб документування – це предмет (знаряддя) або сукупність пристосувань (устаткування, інструменти), що використовуються для створення документа.          

Методами документування визначаться специфіка знакової системи запису інформації. Від форми  та способу запису інформації залежить рівень інформативності документа, віднесення його до того чи іншого виду, типу, різновиду.  В курсовій роботі, особливу увагу виділила саме на  характеристику окремих видів методів  і способів запису інформації.  Історія  розвитку сягає ще з первісних  часів, коли користувалися природними засобами запису інформації і до найсучасніших. З наступних розділів можна зробити  наступні висновки:

1. До основних систем  документування можна віднести  наступні: системи графічного запису; системи механічного запису; фотографічні; електромагнітні; оптичні; магнітооптичні; електростатичні; електронні. Інформація  в документі фіксується за  допомогою певної «кодової» системи,  що реалізується у формі різноманітних  знаків-симоволів. За час існування цивілізації людство виробило безліч мов, які прийнято ділити на природні (або натуральні) і штучні (машинні, інформаційні мови, мови-посередники при машинному перекладі). Відповідно розрізняють коди і знаки як природних, так і штучних мов.

2. Неодмінною умовою процесу  документування є кодування інформації.

Кодування інформації  - це спеціально вироблена система прийомів (правил) фіксування інформації. Основними  атрибутами кодування є код, мова, знак, за допомогою яких інформація фіксується і передається у просторі і часі.   Код - це набір знаків, упорядкованих у відповідності  з певними правилами тієї чи іншої  мови, для передачі інформації. Мова - це складна система символів, кожен  з яких має певне значення. Фото та символи, будучи загальноприйнятими і відповідно загальнозрозумілими  в межах цієї спільноти, в процесі  мови комбінуються один з одним, породжуючи різноманітні за своїм змістом повідомлення.

3.  Історично першим  способом документування був  мальований спосіб закріплення  і передачі інформації - намальований  лист, тобто лист з використанням  графічних знаків (картинок, букв, цифр) для фіксації і передачі звукової  інформації. Наступним видом була  стенографія. Технічне документування  є способом фіксації технічної  думки. Технічні документи - узагальнююча  назва документів, що відображають  результат будівельного і технологічного  проектування, конструювання, інженерних  вишукувань та інших робіт  з будівництва будівель та  споруд та виготовлення виробів  промислового виробництва. Фотодокументи  - образотворчий документ, створений  фотографічним способом. Фотодокументи  відрізняються істотною особливістю  - вони виникають у момент подій  і на місці подій, що надає  їм більшу цінність. Кінодокумент - образотворчий документ, зміст  якого передано фотографічним  способом у вигляді комплексу  послідовно розташованих на кіноплівці  зображень, що відображають предмети, явища, події в русі. Під фонодокументів розуміється "документи, що містить звукову інформацію, зафіксовану будь системою звукозапису". Наприкінці XX століття з'являється новий спосіб фіксації інформації - Інтернет.

Список використаних джерел

1. Балибардина Г.И. Документоведение и информационное обеспечение управления: Учебно-методическое пособие. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2002. – 77с.
2. Дацків, І.Б. Документознаство: Навч. Пос. – Тернопіль: ТНЕУ, 2011.–160 с.
3. ДСТУ 2392-94 Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення. Чинний від 1995-07-01. - К.: Держстандарт України, 1994. –
4. ДСТУ 2395-94 Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліотечний опис, аналіз документів. Терміни та визначення. - К.: Держстандарт України. -1994. - 89с.
5. ДСТУ 2732:2004. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять. – Чинний від 28.05.2004 – К.: Держстандарт України, 2005. – 31 с.
6. Ильюшенко М.П. Документоведение. Документ и системы документации /Кузнецова Т.В., Ливицкая Я.З. - М.: МГИАИ, 1977, - 132 с.
7. Каныгин Ю.М. Основы теоретической информатики. - К.: Наук, думка, 1990, - 231с.
8. Комова М.В. Документознаство/ М.В. Комова. – Львів: Тріада плюс, 2007. – 99 с.
9. Кулешов С.Г. Документальні джерела наукової інформації. - К.: Укр.. ШТЕЇ, 1995. - 991 с.
10. Кулешов С.Г. Некоторые размышление по поводу статьи Е.А. Плешкевича «Становление и развитие протодокументных коммуникаций» // Библиотекознавство. Документознаство. Іфнормологія. – 2006. - №4. – С.65 – 71
11. Кулешов С.Г. Про деякі витоки документальної фіксації і інформації: 36. наук, праць. Вип.. 3. - К., 1995.
12. Кулешов С.Г. Про деякі витоки документальної фіксації і інформації: 36. наук, праць. Вип.. 3. - К., 1995.
13. Кулешов С.Г. Управлінське документознавство: Навч. посібник. - К.: ДАККІМ, 2003. - 57 с.
14. Кушнаренко H.H.Документоведение: Учебник. — 8-о изд., стер. — К.: Знания. 2008. — 159 с. — (Высшее образование XXI века). ISBN 978-966-346-512-8
15. Ларьков Н.С. Документоведение . М., АСТ. – 2006. – 427 с.
16. Моргенштерн И.Г. Документ: информация и/или носитель?// Науч. и техн. б-ки. - 2003. - № 2. - С. 123-127.
17. Митяев К.Г. Документы и их назначения/ К.Г. Митяев// Весник архивиста. 1963. - №1. – с. 59 – 61.
18. Михайлов А.И., Черный А.И., Гиляревський Р.С. Научные коммуникации и ифнорматика. – М.: Наука, 1976. – с.436
19. Палеха Ю.І., Лемішко Н.О. Загальне документознавство. Навч. посібник: 2-ге вид. доп. і перероб. К.: Ліра-К— 2009. — 434 с
20. Пономарева О.Б. Документоведение: Учеб. пособие. – Ч. I. – Белгород: Кооперативное образование, 2004. – 158 с.
21. Рыбаков, А. Е. Курс лекций: документоведение. – [Беларусь?], 2000. – 42 с.
22. Сергазин Ж.Ф. Основы обеспечения сохранности документов.: Учеб. для вузов. - М.: Высш. шк., 1986. - 239 с.
23. Слободяник М. Структура сучасного документознавства // Вісник Книжкової палати. - 2003. - №4. -С. 18-21.
24. Столяров Ю.Н. Документ: и информация, и носитель // Науч. и техн. б-ки. - 2003. - №2. - С. 128-129.
25. Швецова-Водка Г.М. Типологія документа: Навч. посібник для студентів культури /Рівн. держ. ін-т культури. - К.: Кн. палата України, 1998. -80с.